Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.03.2019 року у справі №138/2654/18

Постанова

Іменем України

03 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 138/2654/18-ц

провадження № 61-5596св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Петрова Є. В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області на рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 14 листопада 2018 року у складі судді Лисенко Т. Ю. та постанову Вінницького апеляційного суду від 14 лютого 2019 року у складі суддів: Зайцева А. Ю., Шемети Т. М., Якименко М. М.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

заінтересовані особи: Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області, Могилів-Подільський районний відділ Управління Державної міграційної служби України,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме: встановлення факту того, що ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, станом на 24 серпня 1991 року постійно проживав на території України за адресою: с. Іванівка, Барвінківський район, Харківська область.

Заява обґрунтована тим, що ОСОБА_2 був її батьком, у 1984 році залишив свою родину проживати в с. Мошана Дондюшанського району Республіки Молдова, а сам виїхав до с. Іванівка Барвінківського району Харківської області, де проживав до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1. Тобто, станом на 24 серпня 1991 року її батько був зареєстрований та проживав на території України. Вона має намір отримати громадянство України як особа, батько якої мав громадянство України. Однак встановити факт постійного проживання ОСОБА_2 на території України неможливо, так як батько ІНФОРМАЦІЯ_1 помер, а його паспорт громадянина СРСР з відповідними відмітками зданий до органу РАЦС. За таких обставин встановлення даного факту має для неї юридичне значення, іншого порядку його встановлення законом не передбачено.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 14 листопада 2018 року заяву задоволено. Встановлено, що ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, станом на 24 серпня 1991 року постійно проживав на території України за адресою: с. Іванівка, Барвінківський район, Харківська область.

Рішення суду мотивовано тим, що для оформлення набуття громадянства необхідно подати документ, що підтверджує факт постійного проживання батька чи матері заявника натериторії України. Тобто встановлення факту того, що батько заявника станом на 24 серпня 1991 року проживав на території України, має для заявника юридичне значення. При цьому документом, який підтверджує факт постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року, визначає відповідне судове рішення про встановлення такого факту. Тобто, встановити даний факт іншим шляхом заявник можливості не має, що також спростовує твердження представника заінтересованих осіб про те, що заявник має можливість вирішити питання набуття громадянства в інший спосіб.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 14 лютого 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 доведено факт, що її батько станом на 24 серпня 1991 року постійно проживав на території України за адресою: с. Іванівка, Барвінківський район, Харківська область, що підтверджується випискою з домової книги № 15, а також довідкою № 503 Іванівської сільської ради Барвінківського району Харківської області від 05 жовтня 2018 року. Зазначені докази не спростовані Управлінням Державної міграційної служби України у Вінницькій області відповідно до частини 3 статті 12 ЦПК України, частини 1 статті 81 ЦПК України. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не звернув увагу, що вирішення питання отримання громадянства України заявником можливо іншим шляхом, не звертаючись із заявою про встановлення юридичного факту до суду, так як ОСОБА_1 має дітей, які є громадянами України, тому може отримати дозвіл на імміграцію в Україну на підставі пункту 1 частини 3 статті 4 Закону України "Про імміграцію" як батьки громадянина України, отримавши посвідку на постійне місце проживання з подальшим отриманням громадянства України відповідно до статті 9 Закону України "Про громадянство України", суд апеляційної інстанції не вважає такими, що дають підстави для скасування рішення суду, оскільки право вибору одного з способів, передбачених законодавством України на набуття громадянства України належить особі, яка бажає його набути, а тому не можна відмовити у встановленні юридичного факту лише з тих підстав, що особа може скористатися іншим, передбаченим Законом способом, для набуття громадянства.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області просить скасувати судові рішення та відмовити у задоволенні заяви, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд дійшов висновку щодо проживання батька заявника на території України станом на 24 серпня 1991 року на підставі виписки із домової книги, яка є неналежним доказом у справі; ОСОБА_2 був формально прописаний в Україні, хоча проживав у Молдові. Вирішення питання отримання громадянства України заявником можливо іншим шляхом, не звертаючись із заявою про встановлення юридичного факту до суду, так як ОСОБА_1 має дітей, які є громадянами України.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів

Згідно частини 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі-Закон від 15 січня 2020 року № 460-ІХ).

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі-Закон від 15 січня 2020 року № 460-ІХ, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі-Закон від 15 січня 2020 року № 460-ІХ.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, є дочкою ОСОБА_2.

Батько заявника ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.

ОСОБА_1 є громадянкою Республіки Молдова.

Відповідно до положень пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України "Про громадянство України" громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 6 Закону України "Про громадянство України" громадянство України може бути набуто за територіальним походженням.

Перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України визначає Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215 (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 27 Порядку для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, батько чи мати якої постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або на інших територіях, що входили під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша статті 8 Закону, подає документи, передбачені підпунктами "а "- "в" пункту 24 цього Порядку, а також: а) документ, що підтверджує факт постійного проживання батька чи матері заявника на територіях, зазначених у абзаці першому цього пункту; б) копію свідоцтва про народження заявника або інші документи, що засвідчують родинні стосунки заявника відповідно з батьком чи матір'ю, які постійно проживали на територіях, зазначених у абзаці першому цього пункту.

Згідно з пунктом 44 Порядку у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено за вимогами процесуального закону, суд першої інстанції виходив з того, що заявником доведено факт про те, що ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, станом на 24 серпня 1991 року постійно проживав на території України за адресою: с. Іванівка, Барвінківський район, Харківська область, що підтверджується випискою з домової книги № 15, згідно з якою ОСОБА_2 30 липня 1984 року прибув з с.

Мошана Дондюшанського району Молдавської РСР, був взятий на реєстраційний облік в гуртожитку по АДРЕСА_1 і знятий з обліку 13 липня 2004 року, а також довідкою № 503 Іванівської сільської ради Барвінківського району Харківської області від 05 жовтня 2018 року, відповідно до якої ОСОБА_2 проживав та був зареєстрований на території Іванівської сільської ради Барвінківського району Харківської області станом на 24 серпня 1991 року.

Зазначені докази не спростовані Управлінням Державної міграційної служби України у Вінницькій області відповідно до частини 3 статті 12 ЦПК України, частини 1 статті 81 ЦПК України, а суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості здійснювати переоцінку доказів у справі, тому доводи касаційної скарги про те, що суд встановив обставини проживання батька заявника на території України станом на 24 серпня 1991 року на підставі виписки із домової книги, яка є неналежним доказом у справі, ОСОБА_2 був формально прописаний в Україні, хоча проживав у Молдові, є безпідставними.

Суди забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, рішення судів відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Інші доводи касаційної скарги про те, що суд не звернув увагу, що вирішення питання отримання громадянства України заявником можливо іншим шляхом, так як ОСОБА_1 має дітей, які є громадянами України, тому може отримати дозвіл на імміграцію в Україну на підставі пункту 1 частини 3 статті 4 Закону України "Про імміграцію" як мати громадянина України, отримавши посвідку на постійне місце проживання з подальшим отриманням громадянства України відповідно до статті 9 Закону України "Про громадянство України", колегія суддів вважає такими, що не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки право вибору одного з способів, передбачених законодавством України на набуття громадянства України, належить особі, яка бажає його набути, а тому не можна відмовити у встановленні юридичного факту лише з тих підстав, що особа може скористатися іншим, передбаченим Законом способом, для набуття громадянства.

Доводи касаційної скарги є аналогічними аргументам апеляційної скарги, які суд апеляційної інстанції належним чином перевірив та, ухвалюючи рішення, спростував з наведенням відповідних обґрунтованих мотивів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що "пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи" (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" ("Ргопіпа V. ІІкгаіпе") від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуУправління Державної міграційної служби України у Вінницькій області залишити без задоволення.

РішенняМогилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 14 листопада 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 14 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. П. Штелик

А. А. Калараш

Є. В. Петров