Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.04.2021 року у справі №264/770/19

Постанова

Іменем України

27 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 264/770/19

провадження № 61-5670 св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Маріупольська міська рада

відповідач - ОСОБА_1

треті особи: Кальміуська районна адміністрація Маріупольської міської ради, Мангушська районна державна адміністрація Донецької області

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 01 жовтня 2020 року у складі судді Матвєєвої Ю. О. та постанову Донецького апеляційного суду від 09 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Зайцевої С.

А., Пономарьової О. М., Попової С. А.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених позовних вимог

У січні 2019 року Маріупольська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, треті особи: Кальміуська районна адміністрація Маріупольської міської ради, Мангушська районна державна адміністрація Донецької області, про скасування свідоцтва про право власності, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

У лютому 2020 року Маріупольська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, треті особи: Кальміуська районна адміністрація Маріупольської міської ради, Мангушська районна державна адміністрація Донецької області, про закриття розділу у Державному реєстрі прав на об'єкт нерухомого майна, припинення права власності.

Ухвалою Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 02 березня 2020 року справу за позовом Маріупольської міської ради до ОСОБА_1, треті особи: Реєстраційна служба Першотравневого районного управління юстиції Донецької області, Кальміуська районна адміністрація Маріупольської міської ради про скасування свідоцтва про право власності та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та справу № 264/847/20 за позовом Маріупольської міської ради до ОСОБА_1, треті особи: Мангушська районна державна адміністрація Донецької області, Кальміуська районна адміністрація Маріупольської міської ради про закриття розділу у Державному реєстрі прав на об'єкт нерухомого майна, припинення право власності об'єднано в одне провадження та присвоєно єдиний номер провадження № 264/770/19.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за результатами проведених перевірок дотримання вимог земельного законодавства, проведених спеціалістами відділу контролю за використанням активів Департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради 21 вересня 2018 року та 10 липня 2019 року, встановлено, що ОСОБА_1 самовільно зайняв та використовує у підприємницькій діяльності земельну ділянку житлової та громадської забудови, загальною площею 0,00066 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, на якій розмістив торгівельний павільйон, що є порушенням статей 125, 126, 211, 212 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 03 січня 2019 року, існує активний запис про реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення, літ. А-1, за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 5,7 кв. м, проведену на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 31 липня 2015 року.

Земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1, знаходиться у комунальній власності, у власність чи користування ОСОБА_1 не надавалася, до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Маріупольської міської ради щодо реєстрації дозвільних документів на об'єкт будівництва за адресою: АДРЕСА_1 не надходило, питання про надання необхідних дозвільних документів на будівництво не розглядалося; нежитлове приміщення літ. А-1 площею 5,7 кв. м, розміщене за адресою: АДРЕСА_1 не є капітальною спорудою, оскільки виконане з полегшених конструкцій, не має фундаменту та має площу менше 30 кв. м, а тому відповідно до частини 4 статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності на таку споруду не підлягає державній реєстрації.

Посилаючись на наведене, позивач вважав, що державним реєстратором здійснено реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення, літ. А-1, за адресою: АДРЕСА_1, з порушенням вимог закону, зокрема за відсутності необхідних дозвільних документів, та без перевірки достовірності відомостей у документах, поданих для проведення реєстрації ОСОБА_1.

Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 01 жовтня 2020 року позов Маріупольської міської ради задоволено.

Скасовано рішення державного реєстратора реєстраційної служби Першотравневого районного управління юстиції Донецької області Джеренова Є. С. № 23320720 від 31 липня 2015 року про проведення державної реєстрації права власності на нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, за ОСОБА_1.

Скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1 від 31 липня 2015 року, а саме: на нежитлове приміщення площею 5,7 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, власник - ОСОБА_1.

Закрито розділ у Державному реєстрі прав на об'єкт нерухомого майна № 693295014123 щодо нежитлового приміщення площею 5,7 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, власник - ОСОБА_1.

Припинено право власності за номером запису 10635271 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності нежитлового приміщення площею 5,7 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, власник - ОСОБА_1.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що нежитлове приміщення площею 5,7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, виготовлено з полегшених конструкцій, не має фундаменту та має площу меншу 30 кв. м, а тому не є капітальною спорудою. У ОСОБА_1 відсутні правовстановлюючі документи, що засвідчували б право власності чи право користування земельною ділянкою, на якій розташований торговельний павільйон, а тому право власності на таке майно не могло бути зареєстровано, оскільки відповідно до статті 376 Цивільного кодексу України (ЦК України) вважається самочинним будівництвом.

Державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1, проведено державним реєстратором реєстраційної служби Першотравневого районного управління юстиції Донецької області Джереновим Є. С., який розташований у смт. Мангуш Мангушського району Донецької області, що знаходиться поза межами розташування об'єкта нерухомості (м. Маріуполь), а отже не відноситься до території, на якій може здійснювати діяльність державний реєстратор реєстраційної служби Першотравневого районного управління юстиції Донецької області Джеренов Є. С.

Урахувавши наведене та керуючись положеннями Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень", ЗК України, ЦК України, суд дійшов висновку, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, проведена з порушенням вимог законодавства, що є підставою для задоволення позовних вимог Маріупольської міської ради.

Перевіряючи заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, суд зазначив, що позивач звернувся до суду за захистом порушених прав в межах позовної давності.

Постановою Донецького апеляційного суду від 09 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Іллічівського районного суду м.

Маріуполя Донецької області від 01 жовтня 2020 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги. Наявні у матеріалах справи докази підтверджують самовільне розміщення ОСОБА_1 торгівельного павільйону площею 5,7 кв. м на земельній ділянці, за адресою: АДРЕСА_1, яка не передавалася йому у власність чи користування (оренду); здійснення державної реєстрації права власності на нерухоме майно, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, відбулося на підставі недостовірних документів та з порушенням вимог закону щодо територіальності проведення реєстраційних дій.

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У квітні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, в якій він просив скасувати рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 01 жовтня 2020 року і постанову Донецького апеляційного суду від 09 лютого 2021 року, та ухвалити у справі нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху, надано заявнику строк до 14 травня 2021 року, але не більше десяти днів з дня отримання копії ухвали, для сплати судового збору.

У травні 2021 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 про усунення недоліків касаційної скарги з доданою до неї квитанцією про сплату судового збору.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, застосування норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 921/403/17-г/6, від 02 грудня 2020 року у справі № 357/14323/18, від 17 березня 2021 року у справі № 263/15489/16-ц (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 264/770/19 на підставі пункту 1 частини 2 статті 389 ЦПК України та витребувано матеріали справи.

Справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції 04 червня 2021 року.

Касаційна скарга ОСОБА_1 у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що:

1) суди не надали належної правової оцінки тій обставині, що державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав за результатами розгляду заяви про державну реєстрацію на підставі документів, необхідних для вчинення відповідних дій. Суди належним чином не встановили і в оскаржуваних рішеннях не зазначили, відсутність яких саме документів, визначених чинним законодавством, не давало підстав державному реєстратору вчиняти необхідні реєстраційні дії, та не навели обґрунтування, яким саме нормативним актам суперечить прийняте державним реєстратором рішення про державну реєстрацію прав ОСОБА_1. У цьому контексті суди не врахували висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 27 червня 2018 року у справі №921/403/17-г/6;

2) суди не навели обґрунтованих мотивів відхилення доводів відповідача про відсутність порушеного права територіальної громади Кальміуського району міста Маріуполя, на захист та в інтересах якого поданий позов;

3) суди не врахували правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 02 грудня 2020 року у справі №357/14323/18, в якому Верховний Суд установивши, що спірне нежитлове приміщення використовується відповідачем для здійснення підприємницької діяльності, відповідач має статус фізичної особи-підприємця, а отже, цільовим призначенням земельної ділянки є комерційна діяльність, дійшов висновку, що спір виник за участю суб'єктів господарювання з метою здійснення підприємницької діяльності, а тому підлягає розгляду в порядку господарського, а не цивільного судочинства. Такої ж позиції Верховний Суд дотримався і в наступних постановах, зокрема, в постанові від 17 березня 2021 року у справі №263/15489/16-ц.

Відзиву на касаційну скаргу від учасників процесу не надійшло.

Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

31 липня 2015 року державним реєстратором реєстраційної служби Першотравневого районного управління юстиції Донецької області Джереновим Є. С. прийнято рішення № 23320720 про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права приватної власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення А-1 площею 5,7 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, без зазначення кадастрового номера земельної ділянки.

Об'єкту нерухомості присвоєно реєстраційний номер 693295014123.

Підставами прийняття рішення про державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно зазначено заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, подану адвокатом Шутенко О. В., що діє на підставі цивільно-правової угоди, прийняту 31 липня 2015 року, та документи, подані для проведення державної реєстрації прав. Як правову підставу державної реєстрації, зазначено приписи частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", п. 20 Порядку державної реєстрації на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року №868.

До заяви долучені: копії паспортів, цивільно-правова угода без номеру від 18 травня2015 року, технічний паспорт без номеру від 14 квітня 2014 року Державного комунального підприємства "Маріупольське бюро технічної інвентаризації", декларація про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрована Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області за № ДЦ142141480869 від 28 травня 2014 року, договір оренди земельної ділянки без номеру від 25 лютого 2014 року.

Відповідно до листа управління Державного архітектурно-будівельного контролю Маріупольської міської ради №24/29395 від 25 вересня 2018 року, до управління не надходило звернень ОСОБА_1 щодо реєстрації дозвільних документів на об'єкт будівництва за адресою: АДРЕСА_1, відповідно питання щодо надання дозвільних документів на будівництво управлінням не розглядалось. У Єдиному реєстрі дозвільних документів, якій ведеться з 2011 року, відсутня інформація стосовно реєстрації дозвільних документів на вищевказаний об'єкт будівництва.

Згідно з відомостями, наданими департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції Донецької області у листі № 1005-04-1163 від 02 листопада 2018 року в Єдиному реєстрі отриманих повідомлень про початок виконання підготовчих та будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про початок виконання підготовчих і будівельних робіт, виданих дозволів на виконання будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про готовність об'єкта до експлуатації та виданих сертифікатів, відмов у реєстрації таких декларацій та у видачі таких дозволів і сертифікатів, будь-які документи щодо об'єкта будівництва за адресою: АДРЕСА_1, замовником яких є ОСОБА_1, не реєструвалися.

21 вересня 2018 року спеціалістами відділу контролю за використанням активів департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради проведена перевірка дотримання вимог земельного законодавства, за результатами якої встановлено, що ОСОБА_1 самовільно зайняв та використовує для функціонування торгівельного павільйону земельну ділянку житлової та громадської забудови, загальною площею 0,00066 га, за адресою: АДРЕСА_1, за відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку, що є порушенням статей 125, 126, 211, 212 ЗК України, про що складено акт виїзного обстеження.

10 липня 2019 року головними спеціалістами відділу контролю за використанням активів Департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради проведена повторна перевіркадотримання вимог земельного законодавства, за результатами якої встановлено факт самовільного зайняття та використання ОСОБА_1 для функціонування торгівельного павільйону "ІНФОРМАЦІЯ_1" земельної ділянки загальною площею 0,00064 га, за адресою АДРЕСА_1, без правовстановлюючих документів на земельну ділянку, про що складено акт виїзного обстеження.

Таким чином, судами достеменно встановлено, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1, перебуває у комунальній власності Маріупольської міської ради, у власність чи користування ОСОБА_1 не передавалася.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто, юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов'язано з процесуальним законодавством.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. Цей інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі, правового статусу суб'єкта звернення.

Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, ЦПК України, Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини 1 та 3 статті 3 ЦПК України).

Частиною 1 статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових, відносин та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Відповідно до частини 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

При вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а отже спір - господарським, необхідно виходити з визначень, наведених у статті 2 та частині 1 статті 3 ГК України, відповідно до яких як господарську діяльність розуміють діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Відповідно до частини 2 статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб'єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб'єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження № 12-37гс19).

15 травня 2019 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 686/19389/17 (провадження № 14-42цс19) сформувала правовий висновок про те, що для встановлення факту користування відповідачем земельною ділянкою з метою здійснення господарської, зокрема підприємницької, діяльності потрібно встановити факт ведення діяльності нею як фізичною особою-підприємцем на цій земельній ділянці, спрямованої на виготовлення та реалізацію, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 на спірній земельній ділянці розмістив торгівельний павільйон "ІНФОРМАЦІЯ_1", який зареєстрований на праві приватної власності за відповідачем. Вказане приміщення використовується ОСОБА_1 для здійснення підприємницької діяльності.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець. Відомостей про припинення підприємницької діяльності станом на дату звернення з позовом немає.

З урахуванням встановлених обставин, колегія суддів вважає, що правовідносини, які виникли між сторонами, є господарсько-правовими, оскільки спір виник між Маріупольською міською ради та ОСОБА_1, як суб'єктом господарювання і цей спір пов'язаний із здійснення останнім підприємницької діяльності на спірній земельній ділянці, а тому такий спір належить до спорів, які підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги про те, що суд першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи спір по суті та ухвалюючи рішення, не врахували вищенаведеного правового висновку Великої Палати Верховного Суду та його застосування в наступних постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №357/14323/18, у зв'язку з чим допустили порушення предметної юрисдикції розгляду спору.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно з частиною 1 статті 256 ЦПК України якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної частиною 1 статті 256 ЦПК України, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз'яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

На виконання вимог статті 256 ЦПК України Верховний Суд роз'яснює Маріупольській міській раді Донецької області, що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду.

Зважаючи на допущені місцевим та апеляційним судами порушення норм процесуального права щодо предметної юрисдикції, що є підставою скасування ухвалених судових рішень та закриття провадження у справі, доводи касаційної скарги щодо суті спору не підлягають оцінці судом касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною 3 статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини 2 статті 414 ЦПК України обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги є порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених частини 2 статті 414 ЦПК України.

Оскільки зазначена справа розглянута судами першої та апеляційної інстанцій з порушенням правил юрисдикції, рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 01 жовтня 2020 року та постанова Донецького апеляційного суду від 09 лютого 2021 року підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

Керуючись статтями 400, 409, 414, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 01 жовтня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 09 лютого 2021 року скасувати.

Провадження у справі за позовом Маріупольської міської ради Донецької області до ОСОБА_1, треті особи: Кальміуська районна адміністрація Маріупольської міської ради, Мангушська районна державна адміністрація Донецької області, про скасування свідоцтва про право власності, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, закриття розділу у Державному реєстрі прав на об'єкт нерухомого майна та припинення права власності закрити.

Роз'яснити Маріупольській міській раді Донецької області, що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду. Протягом десяти днів з дня отримання копії судового рішення Маріупольська міська рада може звернутися до Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко