Постанова

Іменем України

03 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 668/7511/15-ц

провадження № 61-24544св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С.Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 11 грудня 2015 року у складі судді Рєпіна К. К. та рішення Апеляційного суду Херсонської області від 17 січня 2017 року у складі колегії суддів: Кутурланової О. В., Майданіка В. В., Орловської Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої внаслідок залиття квартири.

Позовна заява мотивована тим, що вона є власником квартири АДРЕСА_1.

Власниками квартири АДРЕСА_2, яка знаходиться на поверх вище від її квартири, є: ОСОБА_3 і ОСОБА_4

27 лютого 2015 року її квартиру було затоплено з вини власників квартири АДРЕСА_2, що встановлено відповідним актом від 05 березня 2015 року, складеним працівниками приватного підприємства «Жилтранс».

У добровільному порядку ОСОБА_3 і ОСОБА_4 відмовляються відшкодувати шкоду, завдану залиттям її квартири, тому ОСОБА_1 просила суд стягнути з них 5 974,00 грн на відшкодування завданої майнової шкоди. Крім того, ОСОБА_1, стверджувала, що внаслідок неправомірних дій ОСОБА_3 і ОСОБА_4 вона зазнала душевних і моральних страждань, які, зокрема, пов'язані з перенесенням протягом тривалого часу незручностей проживання у пошкодженій квартирі, потребою у додаткових зусиллях для організації звичайного порядку життя, відновлення попереднього стану квартири, чим їй завдано моральну шкоду, яку вона оцінила у 5 000,00 грн.

Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 11 грудня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 5 974,00 грн на відшкодування завданої майнової шкоди, 1 000,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди, судовий збір у розмірі 243,60 грн і витрати на правову допомогу у розмірі 3 400,00 грн.

У задоволені інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач довела факт залиття квартири, протиправність дій відповідачів, розмір шкоди та причинно-наслідковий зв'язок між протиправною дією і шкодою, а відповідачі не довели відсутність своєї вини у завданні цієї шкоди.

Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 17 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.

Заочне рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 11 грудня 2015 року змінено в частині стягнення коштів на відшкодування майнової шкоди - зменшено розмір солідарного стягнення з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 з 5 974,00 грн до 4 295,14 грн.

Рішення суду в частині солідарного стягнення судових витрат змінено - зменшено загальну суму судових витрат, що підлягають стягненню з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 до 2 623,40 грн, стягнувши по 1 311,70 грн з кожного у рівних частках.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що факт залиття квартири, власником якої є позивач, з вини відповідачів підтверджується актом про залиття від 05 березня 2015 року, складеним працівниками приватного підприємства «Жилтранс», кошторисом, складеним фахівцем у галузі промислового і цивільного будівництва, а відповідачі, які зобов'язані належно утримувати внутрішньоквартирні мережі водопостачання, не спростували свою вину у завданні шкоди позивачу. При цьому суд першої інстанції не звернув увагу, що в акті про залиття не зазначено про пошкодження внаслідок залиття квартири шпалер, у зв'язку із чим не підлягає врахуванню при визначенні розміру матеріальної шкоди вартість робіт і матеріалів, пов'язаних із заміною шпалер, тому апеляційний суд зменшив розмір відшкодування майнової шкоди та з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, зменшив розмір судових витрат.

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і закрити провадження у справі.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем у порушення вимог статей 10, 60 ЦПК України 2004 року не надано суду належних і допустимих доказів залиття її квартири з вини відповідачів та, як наслідок, факт завдання майнової і моральної шкоди з їх вини. Крім того, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 є неналежними відповідачами у справі, оскільки обслуговуванням внутрішньобудинкових мереж водопостачання повинна займатися обслуговуюча організація - приватне підприємство «Жилтранс», яке і є належним відповідачем у цій справі.

Відзив на касаційну скаргу учасниками справи не подано.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

За змістом положень частини третьої статті 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової і моральної шкоди.

У частинах першій, другій статті 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки)

Згідно з частинами першою і другою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю і стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України з відшкодування шкоди, то саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності вини у завданні шкоди.

Судом установлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1.

Власниками квартири АДРЕСА_2, яка знаходиться на поверх вище від квартири ОСОБА_1, є ОСОБА_3 і ОСОБА_4

27 лютого 2015 року квартиру ОСОБА_1 було затоплено внаслідок несправної системи водопостачання у квартирі АДРЕСА_2.

Факт залиття квартири, власником якої є позивач, з вини відповідачів підтверджується актом про залиття від 05 березня 2015 року, складеним працівниками приватного підприємства «Жилтранс», яким встановлено, що залиття квартири АДРЕСА_3 відбулось внаслідок несправності системи водопостачання в квартирі АДРЕСА_2 за цією ж адресою, власниками якої є відповідачі. Зазначений акт у силу статей 58, 59 ЦПК України 2004 року є належним і допустимим доказом, чим спростовуються відповідні посилання касаційної скарги.

Свою вину у завданні шкоди позивачу відповідачі не спростували.

Таким чином, встановивши, що позивач довів розмір завданої шкоди, протиправність дій відповідачів, причинний зв'язок між ними, що призвело до залиття квартири позивача, суди першої і апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що завдана позивачу шкода підлягає відшкодуванню відповідачами.

Розмір моральної (немайнової) шкоди судами обґрунтовано визначено з урахуванням дійсних обставин справи і правильно виходили із того, що у результаті винних дій відповідачів, позивачу завдано моральної шкоди, оскільки у зв'язку із залиттям квартири вона перенесли моральні переживання і незручності.

Доводи касаційної скарги на правильність висновків судів не впливають, оскільки шкода, завдана залиттям квартири, повинна бути відшкодована особою, у власності якої перебуває квартира та елемент системи водопостачання, який став причиною такого затоплення. Так, у статті 151 ЖК УРСР встановлено, що громадяни, які мають у приватній власності жилий будинок (квартиру), зобов'язані забезпечувати його схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, а згідно з пунктом 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572, саме власник квартири зобов'язаний використовувати приміщення житлового будинку за призначенням, забезпечувати збереження житлових і підсобних приміщень та технічного обслуговування. При цьому відповідачі не довели, які неправомірні дії працівників приватного підприємства «Жилтранс» дають підстави для притягнення їх до цивільно-правової відповідальності, якщо саме власник квартири зобов'язаний забезпечити її схоронність, проводити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в незміненій частині та рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Заочне рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 11 грудня 2015 року в незміненій частині та рішення Апеляційного суду Херсонської області від 17 січня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник Б. І. Гулько Є. В. Синельников С. Ф. Хопта Ю. В. Черняк