Історія справи

Постанова

Іменем України

03 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 2-24/10

провадження № 61-18892св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на заочне рішення Баглійського районного суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 червня 2010 року в складі судді Савченка В. О. та на ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 червня 2017 року в складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Пищиди М. М.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2010 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Заочним рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 червня 2010 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 32 499, 71 грн, 904, 48 грн судового збору та 250 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач умов кредитного договору не виконав, у зв'язку з чим утворилась заборгованість за кредитним договором, яка підлягає стягненню на користь позивача.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 червня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, характер спірних правовідносин та застосував норми права, які регулюють спірні правовідносин.

У червні 2017 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати судові рішення судів попередніх судових інстанцій та закрити провадження у справі. Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що відповідач передав в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором заставний автомобіль, у зв'язку з чим борг за кредитним договором є погашеним. Крім того, апеляційний суд не встановив належного повідомлення відповідача про розгляд справи в суді першої інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 червня 2016 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

Відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_5 не надходило.

Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту першого Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, щокасаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

19 квітня 2018 року справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суди встановили, що 26 вересня 2007 року ОСОБА_4 та ПАТ КБ «Приватбанк» уклали кредитний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_4 отримав кредит у сумі 16 000 доларів США зі сплатою 16 % на рік зі строком погашення до 24 вересня 2010 року.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором цього ж дня сторони уклали договір застави належного ОСОБА_4 автомобіля марки МАЗ54329, 1993 ріку випуску, номерний знак - НОМЕР_2 та автомобіль KOGEL SN 24, 1992 ріку випуску, номерний знак НОМЕР_1.

У зв'язку з невиконанням відповідачем умов кредитного договору станом на 16 березня 2010 року утворилась заборгованість в сумі 4 074,33 долара США, що за курсом НБУ становить 32 499, 71грн.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ПАТ КБ «Приватбанк» суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що в результаті неналежного виконання відповідачем умов кредитного договору, утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначав, що відповідач не заперечував факт отримання кредитних коштів, заборгованість за кредитним договором підтверджується наданим позивачем розрахунком, який не спростовано відповідачем. Посилання відповідача на те, що суд першої інстанції не дослідив факт реалізації належного відповідачу автомобіля, переданого відповідачем для реалізації в рахунок погашення кредитної заборгованості, спростовуються наявним у матеріалах справи розрахунком, яким кошти від реалізації зазначеного автомобіля враховано.

Порушень судом першої інстанції норм процесуального права не встановлено.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді даної справи неправильно застосовані норми матеріального права, оскільки обставини, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, не впливають на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій. Інші доводи касаційної скарги не містять у собі посилань на обставини чи докази, якими спростовуються встановлені судом обставини.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 409 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

В.І. Крат