Історія справи

Постанова КЦС ВП від 03.06.2025 року у справі №752/22262/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2025 року

м. Київ

справа № 752/22262/18

провадження № 61-2817св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи за первісним позовом:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест- Кредо»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

учасники справи за зустрічним позовом:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі:Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест-Кредо», Київська міська державна адміністрація,

третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Фадєєва Наталія Ігорівна, на постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2024 року в складі колегії суддів Левенця Б. Б., Борисової 0. В., Ратнікової В. М., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест- Кредо» до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про усунення перешкод у здійсненні права користування майном шляхом визнання особи такою, що втратила право користування та зняття з реєстрації та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест-Кредо», Київської міської державної адміністрації, третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст первісних позовних вимог

У січні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест-кредо» (далі - ТОВ «ФК «Інвест-кредо») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про усунення перешкод у здійсненні права користування майном шляхом визнання особи такою, що втратила право користування та зняття з реєстрації.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що 02 липня 2007 року між Закритим акціонерним товариством «Міжнародний іпотечний Банк» (далі - ЗАТ «Міжнародний іпотечний Банк»), правонаступником якого є Відкрите акціонерне товариство «Платинум Банк» (далі - ВАТ «Платинум Банк»), та ОСОБА_1 укладено договір про іпотечний кредит № 2.07071362, за умовами якого останній було надано споживчий кредит у розмірі 202 700,00 дол. США, зі строком користування 180 місяців та зі сплатою 12 % річних за користування кредитом.

З метою забезпечення виконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_1 02 липня 2008 року укладено іпотечний договір № 2.07071362, за умовами якого остання передала в іпотеку кредитора належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 53,5 кв. м (далі - квартира).

Позивач зазначав, що ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором не виконувала, внаслідок чого утворилася заборгованість.

23 травня 2018 року між ВАТ «Платинум Банк» та ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» укладено договір № 235К про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за договором про іпотечний кредит від 02 липня 2007 року № 2.07071362 та договір № 235і про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за іпотечним договором від 02 липня 2007 року № 2.07071362. Тобто, ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» згідно з умовами договорів набуло право вимоги до відповідача в межах відступлених прав.

25 травня 2018 року позивач направив відповідачу вимогу про усунення порушень кредитних зобов`язань та попередження, що у разі з несплатою заборгованості протягом 30 днів, позивач зверне стягнення на предмет іпотеки. Зазначену вимогу відповідач отримала 30 травня 2018 року.

У зв`язку з тим, що відповідач не виконала вимоги позивача, ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» реалізувало своє право на задоволення своїх вимог за кредитним договором шляхом позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом переоформлення права власності на предмет іпотеки з ОСОБА_1 на іпотекодержателя.

Однак, після набуття позивачем у власність спірної квартири, у ній безпідставно продовжують бути зареєстровані ОСОБА_1 та інші особи, чим порушують права товариства на користування та розпорядження нерухомим майном. Крім того, позивач неодноразово намагався потрапити до квартири, проте відповідач не надала йому доступу.

Посилаючись на зазначене, позивач просив суд визнати ОСОБА_1 та інших зареєстрованих та проживаючих у спірній квартирі осіб такими, що втратили право користування квартирою та зняти з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 та/або інших третіх осіб, що зареєстровані у спірному нерухомому майні.

Короткий зміст зустрічних позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 подала до суду зустрічну позовну заяву до ТОВ «ФК «Інвест-Кредо», Київської міської державної адміністрації, третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 , з урахуванням уточненої позовної заяви, зазначала, що з 14 листопада 1995 року вона є власником 63/100 частки спірної квартири на підставі договору дарування, який зареєстровано у БТІ м. Києва за № 1-1089, та 37/100 на підставі договору дарування від 31 жовтня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кучеренко Н. П. та зареєстрованого в реєстрі за № 6053.

02 липня 2007 року між ЗАТ «Міжнародний іпотечний Банк», правонаступником якого є ВАТ «Платинум Банк», та ОСОБА_1 укладено договір про іпотечний кредит № 2.07071362.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, між кредитором та позичальником 02 липня 2008 року укладено іпотечний договір № 2.07071362, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку кредитора належну їй на праві власності спірну квартиру.

У серпні 2018 року позивачу стало відомо, що на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державний реєстратор Київської філії комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» м. Київ (далі - КФ КП «Реєстрація нерухомості та бізнесу» м. Київ) Чуйко Н. Г. зареєструвала право власності на предмет іпотеки за ТОВ «ФК «Інвест-Кредо».

Позивач зазначала, що реєстрація права власності за ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» на предмет іпотеки відбулась з порушенням норм чинного законодавства, зокрема, реєстрація була проведена на підставі виконавчого напису від 26 березня 2010 року № 346, який рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 22 березня 2012 року у справі № 2-234/12 визнано таким, що не підлягає виконанню. Також на момент проведення оскаржуваної реєстрації права власності на спірну квартиру за ТОВ «ФК «Інвест-Кредо», квартира перебувала під арештом відповідно до постанов від 25 липня 2012 року № 1470/8 та від 30 листопада 2012 року № НОМЕР_1, якими було обтяжено все нерухоме майно ОСОБА_1 та які не були скасовані.

Враховуючи зазначене ОСОБА_1 , з урахуванням уточненої позовної заяви, просила суд скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 16 липня 2018 року індексний номер 42080199, прийняте державним реєстратором КФ КП «Реєстрація нерухомості та бізнесу» м. Київ Чуйко Н. Г.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Голосіївський районний суд міста Києва рішенням від 07 серпня 2023 року у задоволенні позову ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» відмовив. Зустрічний позов ОСОБА_1 задовольнив.

Скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 16 липня 2018 року індексний номер 42080199, прийняте державним реєстратором КФ КП «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Чуйко Г. Г.

Задовольняючі зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 та скасовуючи реєстрацію права власності ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» на спірну квартиру, суд першої інстанції керувався тим, що оскаржувана реєстрація проведене з порушенням норм законодавства у сфері державної реєстрації, зокрема за наявності зареєстрованих обтяжень на спірну квартиру.

Суд не взяв до уваги посилання ОСОБА_1 на те, що оскаржувана реєстрація права власності проведена на підставі виконавчого напису нотаріуса від 26 березня 2010 року № 346, який рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 22 березня 2012 року у справі № 2-234/12 визнано таким, що не підлягає виконанню, зазначивши про те, що правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Визнання судом виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки таким, що не підлягає виконанню, не впливає на правильне вирішення спору, оскільки за встановлених судом обставин у державного реєстратора були відсутні підстави для проведення реєстрації права власності на спірну квартиру за ТОВ «ФК «Інвест-Кредо».

Також суд, врахувавши зміст і характер спірних правовідносин дійшов висновку, що спір виник саме між ОСОБА_1 і ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» щодо права на спірну квартиру, тому Київська міська державна адміністрація є неналежним відповідачем у цій справі.

У зв`язку з тим, що суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення зустрічних позовних вимог, то суд не вбачав підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «Інвест-Кредо».

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 , ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» подало апеляційну скаргу.

Київський апеляційний суд постановою від 15 лютого 2024 рокуапеляційну скаргу ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» задовольнив частково.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 07 серпня 2023 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Інвест-Кредо», Київської міської державної адміністрації, третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень скасував та ухвалив у цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

Стягнув із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» 1 057,20 грн судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , апеляційний суд керувався тим, що наявна зареєстрована заборона відчуження майна, здійснена на користь самого іпотекодержателя, не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем, оскільки у такому випадку державна реєстрація права власності за іпотекодержателем не свідчить про суперечність уже зареєстрованому обтяженню.

Врахувавши наявності невиконаного основного зобов`язання, існування чинного договору іпотеки, умови якого позивач не оспорював, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що права позивача не порушено, оскільки іпотека виникла до ухвалення державним виконавцем постанови про накладення арешту та заборони на його відчуження. Крім того, суд врахував, що обтяження предмета іпотеки накладено для забезпечення прав іпотекодержателя, який і задовольнив свої вимоги за рахунок заставленого майна.

Суд апеляційної інстанції не прийняв до уваги доводи ОСОБА_1 , що до спірних правовідносин підлягає застосування положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», зазначивши про те, що кредит був наданий позичальнику для рефінансування кредитного боргу із збільшенням суми. Крім того, суд врахував те, що за ОСОБА_1 зареєстрований на праві власності житловий будинок загальною площею 48,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що свідчить про наявність у неї іншого житла.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» про усунення перешкод у здійсненні права користування майном шляхом визнання особи такою, що втратила право користування та зняття з реєстрації, сторони не оскаржували, тому апеляційний суд в цій частині рішення суду не переглядав.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

24 лютого 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Фадєєва Н. І., через засоби поштового зв`язку, подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2024 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі заявник посилається на підставу касаційного оскарження, визначену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, а також суд застосував норми права (пункт 6 частини першої статті 24, пункт 7 частини четвертої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», пункт 10 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» від 03 липня 2018 року № 2478-VIII), без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносин, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року в справі № 755/5072/17, від 13 липня 2022 року в справі № 199/8324/19.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що згідно з чинним законодавством, станом на 16 липня 2018 року, наявність обтяжень від 16 серпня 2012 року та 30 листопада 2012 року були перешкодою для перереєстрації права власності на предмет іпотеки за ТОВ «ФК «Інвест-Кредо», тому державний реєстратор КФ КП «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Чуйко Г. Г. не мав підстав для прийняття оскаржуваного рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 16 липня 2018 року індексний номер 42080199.

Крім того, заявник зазначала, що оскаржувана реєстрація права власності на спірну квартиру за ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» порушує право заявника та її сім`ї на проживання у цій квартирі, зокрема малолітнього онука - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований та проживає у цьому житлі.

Також звертає увагу на те, що на спірні правовідносини поширюється дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Вважає посилання апеляційного суду на наявність у позивача за зустрічним позовом на праві власності житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , безпідставними, оскільки зазначений будинок вибув з володіння позивача на підставі електронних торгів у виконавчому провадженні № НОМЕР_1. Тому на підставі положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року № 1304-VII, квартира ОСОБА_1 не підлягає стягненню на користь кредитора, оскільки підпадає під дію мораторію.

Короткий зміст доводів особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2024 року ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою від 02 квітня 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали Голосіївського районного суду м. Києва.

Матеріали справи надійшли до Верховного Суду у травні 2024 року.

Фактичні обставини справи, з'ясовані судами

02 липня 2007 року між ЗАТ «Міжнародний іпотечний Банк», правонаступником якого є ВАТ «Платинум Банк», та ОСОБА_1 укладено договір про іпотечний кредит № 2.07071362, за умовами якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 202 700,00 дол. США, строком користування 180 місяців зі сплатою 12 % річних за користування кредитом (т. 1, а. с. 14-16).

Згідно з пунктом 1.2 цього договору, кредит надавався позичальнику для рефінансування кредитного боргу із збільшенням суми.

Відповідно до пункту 4.5 кредитного договору сторони передбачили, що у разі порушення позичальником основного зобов`язання або обов`язків за цим договором та/або за іпотечним договором кредитор направляє на адресу позичальника рекомендованим листом письмову вимогу про усунення порушення та виконання порушеного зобов`язання з письмовим попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом 30 робочих днів від дати відправлення вимоги кредитора, позичальник не задовольнив її в повному обсязі, кредитор набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки у порядку, передбаченому чинним законодавством та іпотечним договором. Документом, що підтверджує відправлення кредитором листа про вимогу усунення порушення та виконання порушеного зобов`язання та про дострокове погашення кредиту, є квитанція поштового відділення про відправлення відповідного рекомендованого листа позичальнику за адресою листування, зазначеною у статті 11 цього договору.

З метою забезпечення виконання позичальником зобов`язань за договором про іпотечний кредит № 2.07071362, між банком та ОСОБА_1 02 липня 2007 року укладено іпотечний договір № 2.07071362, за умовами якого остання передала в іпотеку кредитору належну їй на праві власності спірну квартиру (т. 1, а. с. 17).

02 липня 2007 року зареєстровано обтяження спірної квартири іпотекою згідно з договором іпотеки, іпотекодержатель - ЗАТ «Міжнародний іпотечний Банк», правонаступником якого є ВАТ «Платинум Банк» (т. 1, а. с. 30-33,197-205).

26 березня 2010 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сергеєв О. О. вчинив виконавчий напис № 346, яким запропонував звернути стягнення на спірну квартиру, яка належить на праві власності ОСОБА_1 . За рахунок коштів, отриманих від реалізації квартири, запропоновано задовольнити вимоги ВАТ «Платинум Банк» у розмірі 223 587,12 дол. США, що еквівалентно 1 773 269,45 грн та 139 926,50 грн (т. 1, а. с. 18).

Рішенням від 22 березня 2012 року Голосіївський районний суд м. Києва у справі № 2-234/12 визнав виконавчий напис № 346, вчинений 26 березня 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сергеєвим О. О., таким, що не підлягає виконанню (т. 2, а. с. 216, 217).

16 серпня 2012 року було зареєстровано обтяження на підставі постанови ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві від 25 липня 2012 року № 1470/8 про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження, а 30 листопада 2012 року - обтяження на підставі постанови ВДВС Києво-Святошинського РУЮ (головний державний виконавець Чижик А. П.) від 30 листопада 2012 року № НОМЕР_1 про накладення арешту на невизначене майно, все нерухоме майно, власник ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 30-33, 197-205).

23 травня 2018 року між ВАТ «Платинум Банк» та ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» укладено договір № 235К про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за договором про іпотечний кредит від 02 липня 2007 року № 2.07071362 та договір № 235і про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за іпотечним договором від 02 липня 2007 року № 2.07071362, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скульською Т. А. (т. 1, а. с. 19-24).

25 травня 2018 року ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» направило на адресу ОСОБА_1 вимогу про усунення порушень кредитного зобов`язання та попередження, що у разі непогашення боргу протягом 30 днів товариство зверне стягнення на предмет іпотеки - спірну квартиру шляхом застосування одного із способів звернення стягнення, передбаченого договором іпотеки або законодавством України. Зазначену вимогу відповідач отримала 30 травня 2018 року (т. 1, а. с. 25-28).

16 липня 2018 року державний реєстратор Київської філії КП «Реєстрація нерухомості та бізнесу» м. Київ Чуйко Г. Г. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 42080199 щодо реєстрації права власності на спірну квартиру за ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» на підставі таких документів: іпотечного договору від 02 липня 2007 року № 2.07071362; виконавчого напису нотаріуса від 26 березня 2010 року № 346; звіту про оцінку майна від 06 липня 2018 року № FS01 -180706-007; протоколу електронного аукціону, серія та номер: UA-TA-2018-03-23-000122-а, виданого 14 травня 2018 року ТОВ «Юкрейн Проперті Групп»; договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 23 травня 2018 року № 235і, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скульською Т. О.; договору про відступлення (купівлі- продажу) прав вимоги з актом приймання-передачі документів від 23 травня 2018 року, серія та номер: 235К; вимоги про усунення порушень від 05 травня 2018 року, з підтвердженням про направлення та отримання, виданої ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» 25 травня 2018 року (т. 1, а. с. 29).

Згідно з листом Державного підприємства «НАІС» від 11 лютого 2020 року № 485/13.2-16 станом на 16 липня 2018 року Чуйко Г. Г. була забезпечена технічною можливістю роботи з Державним реєстром прав як державний реєстратор Київської філії КП «Реєстрація нерухомості та бізнесу». Доступ до реєстру Чуйко Г. Г. заблоковано 27 липня 2018 року (т. 2, а. с. 127).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті З ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Кредитні правовідносини за своєю правової природою є договірними цивільними відносинами; на них повною мірою поширюються вимоги цивільного законодавства, зокрема приписи про неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом, а також принципи свободи договору, судового захисту цивільного права та інтересу, справедливості, добросовісності та розумності, передбачені статтею 3 ЦК України.

Зазначені приписи вимагають від учасників правовідносин діяти не тільки відповідно до законодавства, а й у необхідних випадках за аналогією права (стаття 8), за звичаями ділового обороту (стаття 7); добросовісно, при здійсненні своїх прав утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускати дії з наміром завдати шкоди іншій особі, а також дій, що є зловживанням правом в інших формах; при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства тощо (стаття 13 ЦК України). Водночас особа не може бути примушена до дій, що не є обов`язковими для неї, або дій, що знаходяться поза межами актів цивільного законодавства або договору. Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (стаття 14 ЦК України).

Зазначені правила чинного цивільного законодавства, які містять принципи регулювання цивільних правовідносин, спрямовують учасників цивільного обороту діяти добросовісно, відповідно до законодавства та договору, намагаючись використовувати свої права до того ступеня, щоб не порушити права іншої особи.

Спірні правовідносини виникли з приводу того, що у зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 укладеного з банком кредитного договору утворилася заборгованість. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором ТОВ «ФК «Інвест-Кредо», яке є правонаступником банку, звернуло стягнення на предмет іпотеки, право власності на яке за товариством зареєстроване державним реєстратором.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 цього Кодексу договір є обов`язковим для виконання сторонами (частина перша статті 625 ЦК України).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (стаття 1054 ЦК України).

Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (частина перша статті 546 ЦК України).

У силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 ЦК України).

За змістом частини першої статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Можливість і порядок звернення стягнення на предмет іпотеки передбачені, зокрема у Законі України «Про іпотеку» (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

У частині першій статті 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

У частині першій статті 12 Закону України «Про іпотеку» вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

У частинах першій, третій статті 33 цього Закону передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Згідно з положеннями частин першої - третьої статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Відповідно до частин першої та другої статті 37 Закону «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що іпотечний договір від 02 липня 2007 року передбачав відповідне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки у порядку визначеному статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

На підставі іпотечного договору, яке містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя та повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки, 16 липня 2018 року державний реєстратор прийняла оскаржуване рішення про реєстрацію права власності на нерухоме майно (предмет іпотеки) за ТОВ «ФК «Інвест-Кредо».

Відносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

У частині другій статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» зазначено, що перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до пункту 61 Порядку № 1127 (у редакції, чинній на час проведення реєстрації права власності, тобто станом на 16 липня 2018 року) для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

У частині першій статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено вичерпний перелік підстав для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень: 1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою; 3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; 4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; 5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; 6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно; 7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав; 9) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; 10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі; 11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав; 12) заявник звернувся із заявою про державну реєстрацію права власності щодо майна, що відповідно до поданих для такої реєстрації документів відчужено особою, яка на момент проведення такої реєстрації внесена до Єдиного реєстру боржників, зокрема за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці.

За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав. Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинне містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття (частина друга статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Також у статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено перелік обставин, за яких відмова в державній реєстрації прав з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, не застосовується.

Згідно із частиною четвертою статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної у пункті 6 частини першої цієї статті, не застосовується у разі: 1) державної реєстрації речових прав на нерухоме майно на підставі рішення суду щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; 2) державної реєстрації права власності на нерухоме майно з відкриттям розділу в Державному реєстрі прав та перенесенням щодо такого права власності обтяження, державну реєстрацію якого проведено у спеціальному розділі Державного реєстру прав, чи в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, що є невід`ємною архівною складовою частиною Державного реєстру прав; 3) державної реєстрації права власності на нерухоме майно, що набувається у результаті його примусової реалізації відповідно до закону; 4) державної реєстрації інших обтяжень речових прав на нерухоме майно; 5) державної реєстрації речових прав на нерухоме майно за наявності згоди іпотекодержателя або контролюючого органу на відчуження або передачу на іншому речовому праві такого майна - у разі якщо обтяженням є заборона відчуження нерухомого майна, що виникла на підставі договору, або податкова застава; 6) державної реєстрації права власності на нерухоме майно на підставі свідоцтва про право на спадщину.

Відмова в державній реєстрації прав з підстав, не передбачених частиною першою цієї статті, заборонена (частина п`ята статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Стаття 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції на час прийняття державним реєстратором оскаржуваного рішення від 16 липня 2018 року чітко передбачала таку підставу для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень, як наявність зареєстрованих обтяжень речових прав на нерухоме майно.

У статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Відповідно до частин четвертої та сьомої статті 51 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація заставленого майна здійснюється у порядку, встановленому цим Законом. Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Порядок реалізації майна, на яке звернуто стягнення, закріплений у статті 61 Закону України «Про виконавче провадження», у частині першій якої вказано, що реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом проведення електронних аукціонів або за фіксованою ціною.

З наведеного можна зробити висновок, що виняток, який міститься в пункті 3 частини четвертої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», стосується саме випадків державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке набувається у результаті його примусової реалізації на торгах чи аукціонах відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Разом з тим у цій справі підставою виникнення права власності ТОВ «ФК «Інвест- Кредо» на спірне нерухоме майно є іпотечний договір від 02 липня 2007 року № 2.07071362; виконавчий напис нотаріуса від 26 березня 2010 року № 346; звіт про оцінку майна від 06 липня 2018 року № FS01-180706-007; протокол електронного аукціону, серія та номер: UA-TA-2018-03-23-000122-а, виданий 14 травня 2018 року ТОВ «Юкрейн Проперті Групп»; договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 23 травня 2018 року № 235і, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скульською Т. О.; договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги з актом приймання-передачі документів від 23 травня 2018 року, серія та номер: 235К; вимога про усунення порушень від 05 травня 2018 року, з підтвердженням про направлення та отримання, виданої ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» 25 травня 2018 року. Тобто іпотекодержатель скористався позасудовим способом звернення стягнення та за ним зареєстровано право власності на предмет іпотеки на підставі статті 37 Закону України «Про іпотеку».

Також слід зазначити, що 03 липня 2018 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 2478-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» (далі - Закон № 2478-VIII). Згідно з пунктом 10 розділу І цього Закону частину четверту статті 24 Закону № 1952-IV доповнено пунктом 7 про те, що відмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної у пункті 6 частини першої цієї статті, не застосовується у разі державної реєстрації права власності на нерухоме майно іпотекодержателем - фінансовою установою в порядку, передбаченому статтями 33-38 Закону України «Про іпотеку». Наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень, інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

У пунктах 1, 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2478-VIII передбачено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через три місяці з дня набрання чинності цим Законом. Цей Закон застосовується до відносин, що виникли після введення його в дію, а також до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, крім частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку», що застосовується виключно до договорів і угод, укладених після введення в дію цього Закону.

Закон № 2478-VIII опублікований 03 листопада 2018 року, набрав чинності 04 листопада 2018 року та введений в дію 04 лютого 2019 року, тому його приписи не застосовуються до спірних правовідносин.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 (провадження № 14-212цс21) звертала увагу на те, що законодавство України, складаючись з окремих законодавчих актів, становить єдину цілісну систему. Тому законодавчий акт та його окремі положення мають застосовуватись не окремо, а в сукупності як з іншими положеннями того ж законодавчого акта, так і з положеннями інших законодавчих актів. Тлумачення законодавства судам слід здійснювати системно, враховувати правову природу спірних відносин, загальну спрямованість законодавства та права України в цілому, а результат тлумачення законодавства має бути розумним та справедливим (пункт 6 статті 3 ЦК України. Національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18 (провадження № 11-1206апп19, пункт 80)).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру прав. Державна реєстрація речових прав виконує важливу функцію інформування третіх осіб про права та обтяження на майно, а у випадках, встановлених законом, з такою реєстрацією пов`язується виникнення прав на нерухоме майно (абзац третій частини другої статті 331 ЦК України). Хоча державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19, пункт 6.30), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3 594/17 (провадження № 12-234гс18, пункт 4.17), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13)).

Тому загальна спрямованість Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» полягає у забезпеченні достовірності та несуперечливості відомостей Державного реєстру прав. Механізм реалізації цього фундаментального підходу закріплений, зокрема, у пункті 5 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», яким встановлено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями. Отже, інші положення цього Закону повинні застосовуватись у сукупності з нормою цього пункту.

Наприклад, якщо зареєстроване право іпотеки на нерухоме майно, але власник майна вважає іпотеку нечинною і звернувся до суду з позовом про визнання права іпотеки відсутнім з метою подальшої державної реєстрації припинення права іпотеки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.14)), а суд наклав арешт на таке майно на забезпечення цього позову, то такий арешт накладений на користь власника майна. За таких умов звернення стягнення на це майно (у тому числі державна реєстрація права власності за іпотекодержателем) суперечило б зареєстрованому обтяженню - арешту майна на користь власника майна, а тому така реєстрація згідно з пунктом 5 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не допускається.

Наявна зареєстрована заборона відчуження майна, здійснена на користь самого іпотекодержателя, не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем, адже в такому випадку державна реєстрація права власності за іпотекодержателем не свідчить про суперечність уже зареєстрованому обтяженню (подібні висновки містяться у пункті 5.49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 916/5073/15).

При ухваленні рішення, яке є підставою для державної реєстрації, суд вирішує питання щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно. Це положення кореспондує положенням ЦПК України і ГПК України, відповідно до яких під час ухвалення рішення суд вирішує питання, зокрема: які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин (пункт 3 частини першої статті 264 ЦПК України), яка правова норма підлягає застосуванню до спірних правовідносин (пункт 4 частини першої статті 264 ЦПК України, пункт 3 частини першої статті 237 ГПК України). У мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, зміст спірних правовідносин (пункт 1 частини четвертої статті 265 ЦПК України), чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду (пункт 4 частини четвертої статті 265 ЦПК України, пункт 6 частини четвертої статті 238 ГПК України).

Відповідно при вирішенні такого спору судам насамперед необхідно з`ясувати питання щодо того, про захист яких саме прав особи йдеться та чи порушені ці права.

Як відомо з матеріалів справи, у суді апеляційної інстанції ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» не заперечувало того, що 16 серпня 2012 року державним виконавцем зареєстроване обтяження в інтересах ВАТ «Платинум Банк», права якого в подальшому набув ТОВ «ФК «Інвест-Кредо», на підставі постанови ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження від 25 липня 2012 року № 1470/8. Також 30 листопада 2012 року було зареєстровано обтяження в інтересах іншого кредитора на підставі постанови ВДВС Києво-Святошинського РУЮ (головний державний виконавець Чижик А. П.) про накладення арешту від 30 листопада 2012 року № НОМЕР_1 (арешт накладений на невизначене майно, все нерухоме майно, власником якого є ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 30-33,197-205, т. 4, а. с. 121-123).

Однак, з позовної заяви ОСОБА_1 відомо, що позивач за зустрічним позовом вимог про визнання іпотеки припиненою не заявляла, не спростовувала невиконання нею умов кредитного договору та наявності кредитної заборгованості. Відповідно до умов укладеного нею іпотечного договору, який нею не оспорено ні в цілому, ні в частині, передбачено, зокрема, можливість звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку, передбаченому статтю 37 Закону України «Про іпотеку».

ОСОБА_1 у своєму позові заявляла, що її права порушено державною реєстрацією права власності на нерухоме майно за кредитором та внесення записів за останнім про державну реєстрацію права власності, не заперечуючи права іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки у зв`язку з неналежним виконанням основного зобов`язання, що спричинило наявність заборгованості.

Державна реєстрація права власності за іпотекодержателем не свідчить про суперечність зареєстрованому обтяженню - арешту майна на користь самого іпотекодержателя та не є порушенням пункту 6 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у сукупності з пунктом 5 цієї ж частини.

Крім цього, апеляційний суд встановив, що інше обтяження згідно з постановою ВДВС Києво-Святошинського РУЮ від 30 листопада 2012 року № НОМЕР_1 про накладення арешту на все майно, власником якого є ОСОБА_1 , здійснено не в її інтересах.

Врахувавши зазначене, а також наявність невиконаного основного зобов`язання, існування чинного договору іпотеки, умови якого позивач не оспорювала, суд апеляційної інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку, що права позивача не порушено, оскільки іпотека виникла до ухвалення державним виконавцем постанови про накладення арешту та заборони на предмет іпотеки, заборона на предмет іпотеки також була вже накладена на предмет іпотеки для забезпечення прав іпотекодержателя, який і задовольнив свої вимоги за рахунок заставленого майна.

Оскільки заявлені ОСОБА_1 вимоги про визнання протиправним рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не впливають і не можуть вплинути на права позивача щодо права на предмет іпотеки, висновки апеляційного суду про відмову у задоволенні позовних вимог є правильними та обґрунтованими.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, оскільки вони прийняті з дотриманням, як норм матеріального права, так і норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 03 квітня 2019 року в справі № 755/5072/17 та від 13 липня 2022 року в справі № 199/8324/19 є безпідставними з огляду на таке.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року в справі № 755/5072/17 (провадження № 14-100цс19) вирішувалося питання щодо правомірності вчинення реєстраційних дій у разі існування запису про заборону відчуження спірного нерухомого майна, яка накладена судом на забезпечення позову в цивільній справі за позовом іпотекодавця. Велика Палата Верховного Суду керувалася законодавством, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин, зокрема відповідним пунктом частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у якому вказано, що в державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заяву про державну реєстрацію прав, пов`язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна. З урахуванням вказаного зроблено висновки про те, що наявність в Єдиному реєстрі заборон запису про заборону відчуження спірного майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій, поки таке обтяження не буде зняте.

Тобто обставини зазначеної справи не є подібними до обставин справи, що переглядається.

У справі № 199/8324/19 позивач заявляв, що його права порушено державною реєстрацією права власності на нерухоме майно за банком та внесення записів за останнім про державну реєстрацію права власності, не заперечуючи права іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки у зв`язку з неналежним виконанням основного зобов`язання, що спричинило наявність заборгованості. Відмовляючи у задоволенні позову, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року, з урахуванням установлених судами попередніх інстанцій обставин справи, а саме наявності невиконаного основного зобов`язання, існування чинного договору іпотеки, умови якого позивачем не оспорюються, керувалася тим, що права позивача не порушено, оскільки іпотека виникла до ухвалення державним виконавцем постанови про накладення арешту та заборони на предмет іпотеки, заборона на предмет іпотеки також була вже накладена на предмет іпотеки для забезпечення прав іпотекодержателя, який і задовольнив свої вимоги за рахунок заставленого майна. Заявлені позивачем вимоги про визнання протиправними рішень про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, скасування записів про державну реєстрацію права власності не впливають і не можуть вплинути на права позивача щодо права на предмет іпотеки.

Тобто, зазначені висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 13 липня 2022 року в справі № 199/8324/19, підтверджують висновки, зроблені апеляційний судом під час розгляду цієї справи. Апеляційний суд врахував зазначені висновки Великої Палати Верховного Суду та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Щодо доводів касаційної скарги про незастосування судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», колегія суддів керується таким.

07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року № 1304-VII (який був чинним на час вчинення спірної реєстраційної дії), підпунктом 1 пункту 1 якого (у редакції чинній на час вчинення спірної реєстраційної дії) передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Вирішуючи питання щодо застосування до спірних правовідносин Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», суд апеляційної інстанції, врахувавши, що за ОСОБА_1 на праві власності зареєстрований житловий будинок загальною площею 48,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , дійшов обґрунтованого висновку, що зазначений закон не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував те, що зазначений будинок вибув з володіння позивача на підставі електронних торгів у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, колегія суддів не бере до уваги, оскільки на час прийняття державним реєстратором оскаржуваного рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16 липня 2018 року будинок перебував у власності ОСОБА_1 та був реалізований на електронних торгах лише у грудні 2019 року.

Отже, апеляційний суд правильно не взяв до уваги посилання ОСОБА_1 на те, що звернення стягнення на предмет іпотеки відбулося з порушенням вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки позивач не довів, що у його власності на час вчинення оскаржуваної реєстрації було відсутнє інше житло.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, висновків суду не спростовують, на законність рішення не впливають, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не допускається.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено.

Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи та характер спірних правовідносин, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог та визнання та скасування державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ТОВ «ФК «Інвест-кредо», проведену 16 липня 2018 року державним реєстратором КФ КП «Реєстрація нерухомості та бізнесу Чуйко Г. Г.

Таким чином, оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і суд під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.?

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Фадєєва Наталія Ігорівна, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Петров

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко