Історія справи

Постанова

Іменем України

03 червня 2020 року

м. Київ

справа № 552/7474/17

провадження № 61-18253св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Полтавський обласний військовий комісаріат,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Полтавської області від 19 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Обідіної О. І., Гальонкіна С. А., Прядкіної О. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Полтавського обласного військового комісаріату про визнання рішення житлової комісії незаконним.

На обґрунтування позову посилався на те, що він з 29 липня 1993 року до 20 лютого 1995 року проходив службу у військовій частині А1641. За час проходження служби він подав рапорт про зарахування його на квартирний облік, за результатами розгляду якого рішенням житлової комісії військової частини А1641 Гвардійського квартирно-експлуатаційного відділу регіону його 05 серпня 1993 року зарахували на квартирний облік. У 1995 році його перемістили на нове місце служби - Полтавський військовий інститут зв`язку Полтавського гарнізону. Після переведення з 12 травня 1995 року його поставили на чергу з квартирного обліку. З 29 травня 2000 року він проходив службу у Полтавському обласному військовому комісаріаті. 12 вересня 2000 року він подав рапорт про прийняття його на квартирний облік із зарахуванням попереднього часу перебування на квартирному обліку, а саме з 05 серпня 1993 року. Протоколом № 79 житлової комісії Полтавського обласного військового комісаріату від 14 вересня 2000 року його поставили на чергу з 12 травня 1995 року. А 13 жовтня 2017 року він звернувся із заявою до житлової комісії Полтавського військового комісаріату щодо перегляду житловою комісією дати прийняття на квартирний облік і зарахування попереднього часу перебування на квартирному обліку, а саме з 05 серпня 1993 року, на що 20 жовтня 2017 року отримав відповідь, що правові підстави для зарахування на квартирний облік з указаної дати відсутні.

Посилаючись на указані обставини, позивач просив суд визнати протиправною відмову від 20 жовтня 2017 року житлової комісії Полтавського обласного військового комісаріату у зарахуванні його на облік осіб, які потребують поліпшення житлових умов, з 05 серпня 1993 року та визнати протиправним рішення житлової комісії Полтавського обласного військового комісаріату від 14 вересня 2000 року № 79 у частині зарахування його на облік осіб, які потребують поліпшення житлових умов з 12 травня 1995 року при Полтавському обласному військовому комісаріаті, поновити його на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов з 05 серпня 1993 року.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 09 січня 2018 року позов задоволено. Визнано протиправною відмову житлової комісії Полтавського обласного військового комісаріату від 20 жовтня 2017 року у зарахуванні ОСОБА_1 на облік осіб, які потребують поліпшення житлових умов, з 05 серпня 1993 року. Визнано протиправним рішення житлової комісії Полтавського обласного військового комісаріату від 14 вересня 2000 року № 79 у частині зарахування ОСОБА_1 на облік осіб, які потребують поліпшення житлових умов, з 12 травня 1995 року при Полтавському обласному військовому комісаріаті та поновлено його на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов з 05 серпня 1993 року.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до норм статті 43 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР ), статті 12 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон N 2011-XII), а також пункту 26 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081 (далі - Порядок № 1081), позов позивача підлягає задоволенню та позивач має бути поновлений на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, із 05 серпня 1993 року.

Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 19 лютого 2018 року рішення Київського районного суду м. Полтави від 09 січня 2018 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідно до пункту 11 Положення про порядок забезпечення жилою площею у Збройних Силах України, затвердженого наказом Мініста оборони України від 03 лютого 1995 року № 20 (далі - Положення № 20), військовослужбовці Збройних Сил України, які перебувають на квартирному обліку, при переміщенні по службі на вищу, рівнозначну посаду, а також з вищих посад на нижчі за підставами, передбаченими підпунктами «а», «б» та «д» пункту 36 Тимчасового положення про проходження військової служби особами офіцерського складу та підпунктами «а» та «б пункту 27 Тимчасового положення про проходження військової служби прапорщиками та мічманами (затверджені Указом Президента України від 13 травня 1993 року № 174/93), пов`язаному з переїздом до іншого гарнізону, приймаються на квартирний облік за новим місцем служби разом з членами їх сімей із збереженням попереднього часу перебування на квартирному обліку за останнім місцем служби, а також у списках осіб, що користуються правом першочергового та позачергового одержання жилих приміщень. Останнім місцем служби у позивача була служба в Полтавському військовому інституті зв`язку Полтавського гарнізону, де він перебував на квартирному обліку з 12 травня 1995 року. Тому рішення житлової комісії Полтавського обласного військового комісаріату про прийняття позивача на квартирний облік із збереженням попереднього часу перебування на ньому за останнім місцем служби, тобто з 12 травня 1995 року, відповідало чинному на той час законодавству. Та обставина, що у 2006 році був затверджений новий Порядок № 1081, пунктом 26 якого передбачалось, що військовослужбовці, які перебувають на обліку, у разі переміщення по військовій службі, пов`язаного з переїздом до іншого гарнізону (в іншу місцевість), зараховуються на облік за новим місцем служби разом з членами їх сімей із збереженням попереднього часу перебування на обліку, а також у списках осіб, що користуються правом першочергового або позачергового одержання житла, не є правовою підставою для визнання рішення житлової комісії відповідача про прийняття позивача на квартирний облік згідно з чинним на той час Положенням № 20 протиправним. Відповідач діяв відповідно до чинного на той час законодавства.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував положення статті 43 ЖК Української РСР, статті 12 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», пункту 26 Порядку № 1081 та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.

У червні 2018 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому Полтавський обласний військовий комісаріат просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали.

Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у червні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду апеляційної інстанцій не відповідає.

Суди встановили, що ОСОБА_1 з 29 липня 1993 року до 20 лютого 1995 року проходив службу у військовій частині А1641.

Рішенням житлової комісії військової частини А1641 Гвардійської квартирно-експлуатаційної частини району ОСОБА_1 зараховано на квартирний облік з 05 серпня 1993 року.

У 1995 році позивач переміщений на нове місце служби - Полтавський військовий інститут зв`язку Полтавського гарнізону, де з 12 травня 1995 року поставлений житловою комісією на чергу з квартирного обліку.

З 29 травня 2000 року ОСОБА_1 проходив військову службу у Полтавському обласному військовому комісаріаті.

12 вересня 2000 року позивач подав рапорт про прийняття його на квартирний облік із зарахуванням попереднього часу перебування на квартирному обліку з 05 серпня 1993 року.

Протоколом № 79 житлової комісії Полтавського обласного військового комісаріату від 14 вересня 2000 року ОСОБА_1 постановлений на чергу з 12 травня 1995 року.

13 жовтня 2017 року позивач звернувся до житлової комісії Полтавського обласного військового комісаріату із заявою щодо перегляду житловою комісією Полтавського ОВК дати прийняття його на квартирний облік і зарахування попереднього часу перебування на квартирному обліку, а саме з 05 серпня 1993 року.

20 жовтня 2017 року листом житлової комісії Полтавського обласного військового комісаріату ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні заяви від 13 жовтня 2017 року, у зв`язку з відсутністю правових підстав для зарахуванням на квартирний облік.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження, встановлені нормами матеріального права, суперечать цим положенням, то порушене цивільне право чи цивільний інтерес підлягає судовому захисту у спосіб відповідно до викладеної у позові вимоги, яка не суперечить закону.

Згідно зі статтями 34, 37 ЖК Української РСР потребуючими поліпшення житлових умов визнаються громадяни, забезпечені житловою площею нижчою за рівень, визначений чинним законодавством, а облік таких осіб здійснюється за їх місцем роботи або за їх місцем проживання.

Статтею 43 ЖК Української РСР встановлено, що громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості.

Відповідно до пункту 1 статті 12 Закону № 2011-XII держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених ЖК Української РСР та іншими нормативно-правовими актами.

На виконання вказаної норми Кабінет Міністрів України затвердив Порядок № 1081, пунктом 4 якого, зокрема передбачено, що центральні органи виконавчої влади, які здійснюють керівництво Збройними Силами, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями, правоохоронні органи спеціального призначення, Держспецтрансслужба та Держспецзв`язок, посади в яких комплектуються військовослужбовцями, видають нормативно-правові акти з питань забезпечення військовослужбовців житлом.

У пункті 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України від 24 червня 2004 року № 1865-IV «Про внесення змін до статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зазначено, що військовослужбовці, що перебували на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, до набрання чинності цим Законом забезпечуються жилими приміщеннями для постійного проживання відповідно до раніше встановленого законодавством порядку.

Згідно із пунктом 26 Порядку № 1081 військовослужбовці, які перебувають на обліку, у разі переміщення по військовій службі, пов`язаного з переїздом до іншого гарнізону (в іншу місцевість), зараховуються на облік за новим місцем служби разом з членами їх сімей із збереженням попереднього часу перебування на обліку, а також у списках осіб, що користуються правом першочергового або позачергового одержання житла.

Відповідно до пункту 32 вказаного Порядку черговість надання житла визначається за часом і зарахування на облік (включення до списків осіб, що користуються правом першочергового або позачергового одержання житлових приміщень).

Згідно з абзацом першим пункту 2.14 Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 30 листопада 2011 року № 737 (чинної на час виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці, які перебувають на обліку, у разі переміщення по військовій службі, пов`язаного з переїздом до іншого гарнізону (в іншу місцевість), зараховуються на облік за новим місцем проходження служби разом з членами їх сімей зі збереженням часу перебування на обліку, а також у списках осіб, що користуються правом першочергового або позачергового одержання жилого приміщення.

Наказ Міністра оборони України від 03 лютого 1995 року № 20, на який посилалась житлова комісія Полтавського обласного військового комісаріату, втратив чинність, а тому оскаржувані дії відповідача призводять до порушення рівності в черговості забезпечення житлом військовослужбовців, які проходять військову службу, не змінюючи місця служби, та військовослужбовців, які внаслідок переїзду до іншого місця служби втрачають при цьому час квартирного обліку за попереднім місцем служби.

Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 760/9507/15-ц, від 07 червня 2018 року у справі № 362/4273/17, від 27 вересня 2018 року у справі № 362/4307/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 362/6383/16-ц, від 18 березня 2019 року у справі № 285/3566/17, від 20 березня 2019 року у справі № 760/750/16-ц, від 04 листопада 2019 року у справі № 362/776/19, від 22 травня 2020 року у справі № 569/13485/17.

Таким чином, суд першої інстанції, з урахуванням наведених норм права, дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Водночас суд апеляційної інстанції неправильно застосував указані норми матеріального права та безпідставно скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає вимогам закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки апеляційний суд безпідставно скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а за подання касаційної скарги судовий збір не сплачував, то з відповідача на користь державиза правилами статті 141 ЦПК України підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 280 грн (1 600 х 0,4 х 200 / 100).

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Апеляційного суду Полтавської області від 19 лютого 2018 року скасувати.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 09 січня 2018 року залишити в силі.

Стягнути з Полтавського обласного військового комісаріату на користь держави 1 280 грн судового збору.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко