Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.05.2018 року у справі №454/2839/15

Постанова

Іменем України

03 червня 2020 року

м. Київ

справа № 454/2839/15

провадження № 61-12830св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Держава Україна в особі Державної казначейської служби України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 07 червня 2017 року у складі судді Струс Т. В. та постанову Апеляційного суду Львівської області від 17 січня 2018 року у складі колегії суддів: Струс Л. Б., Ванівського О. М., Шандри М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 29 жовтня 2013 року визнано протиправною бездіяльність державного виконавця Відділу примусового виконання рішення Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області (далі - ВПВР УДВС ГУЮ у Львівській області) Мироненко В . В. при виконанні виконавчого листа №2а-812/11, виданого 18 лютого 2013 року Сокальським районним судом Львівської області, та визнано незаконною і скасовано постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження ВП №37176026 від 02 серпня 2013 року по виконавчому листі № 2а-812/11. 08 лютого 2014 року вона подала позовну заяву до УДВС ГУЮ у Львівській області про відшкодування шкоди завданої в результаті незаконного рішення державного виконавця. Рішенням від 26 лютого 2014 року Галицького районного суду м. Львова відмовлено в задоволенні зазначеного позову. Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 27 травня 2014 року апеляційну скаргу позивача на рішення Галицького районного суду м. Львова відхилено. Однак ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого 2015 року касаційну скаргу позивача задоволено частково, рішення Галицького районного суду м. Львова від 26 лютого 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 27 травня 2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Позивач вважає ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 27 травня 2014 року незаконною та такою, що мала намір позбавити її прав, гарантованих статтями 40 56 Конституції України, щодо доступу до правосуддя, у зв`язку з чим їй спричинено моральну шкоду, яка полягає у приниженні честі та гідності.

З урахуванням викладеного, позивач просила стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України на її користь моральну шкоду в розмірі 1 000 000,00 грн, яка завдана в результаті незаконних дій Апеляційного суду Львівської області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 07 червня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами спричинення їй моральної шкоди, що полягає у приниженні честі та гідності. При цьому судом зазначено, що дії Апеляційного суду Львівської області при постановленні ухвали від 27 травня 2014 року не визнані незаконними. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд, згідно з процесуальним законодавством.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 17 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Сокальського районного суду Львівської області від 07 червня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та залишив судове рішення без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не було захищено права позивача, гарантовані статтями 55 56 Конституції України і порушено положення статті 40 Конституції України та статей 1166 1176 ЦК України.

Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзив на касаційну скаргу не надходив.

Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2020 року справу № 454/2389/15 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Частинами першою, другою та третьою статті 400 ЦПК Українивизначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди попередніх інстанцій встановили, що рішенням Галицького районного суду м. Львова від 26 лютого 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 27 травня 2014 року, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області про відшкодування шкоди.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Галицького районного суду м. Львова від 26 лютого 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 27 травня 2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Звертаючись до суду з указаним позовом, позивач зазначала, що ухвала Апеляційного суду Львівської області від 27 травня 2014 року є незаконною та такою, що позбавила її прав, гарантованих статтями 40 56 Конституції України, щодо доступу до правосуддя, у зв`язку з чим їй спричинено моральну шкоду, яка полягає у приниженні честі та гідності.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 13 Закону України в редакції, чинній на момент пред`явлення позову, судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.

В даному випадку суддя виступає як посадова особа, уповноважена на виконання функцій держави, а не як приватна особа, до якої можна звернутися з позовом.

Особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених процесуальним законодавством.

Питання притягнення судді до відповідальності було врегульовано Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та Законом України «Про Вищу раду юстиції» в редакції, чинній на момент пред`явлення позову.

Отже чинним законодавством надано можливість громадянинові повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення та дій судді під час здійснення правосуддя.

Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання окремого позову проти судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя й посяганням на процесуальну незалежність (статті 126 129 Конституції України).

Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Зазначені роз`яснення є відтворенням положень статей 62, 126 і 129 Конституції України, відповідно до яких майнова та моральна шкода, заподіяна при здійсненні правосуддя, відшкодовується державою лише безпідставно засудженій особі в разі скасування вироку як неправосудного; судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону, вплив на них у будь-який спосіб забороняється, а однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Отже, зазначеними положеннями Конституції України визначено, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність суддів у питаннях здійснення правосуддя, пов`язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях, тощо, можуть оскаржуватись у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування моральної шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.

Разом з тим, відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частинами другою, п`ятою статті 1176 ЦК України передбачено, що право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Аналогічний порядок відшкодування шкоди визначений Законом України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно зі статтею 60 ЦПК України в редакцій, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Аналогічні положення закріплені в статті 81 ЦПК України чинної редакції.

Вирішуючи даний спір суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин, встановив у повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, з урахуванням наданих сторонами доказів у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

ОСОБА_1 не доведено факту заподіяння моральної шкоди, що полягає в приниженні її честі та гідності внаслідок порушення норм Конституції України при постановленні ухвали Апеляційного суду Львівської області від 27 травня 2014 року.

Наведені у касаційній скарзі доводи щодо неправомірної відмови у задоволенні позову зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому ці судові рішення відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 07 червня 2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 17 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов