Історія справи

Постанова

Іменем України

03 червня 2020 року

м. Київ

справа № 317/1174/17

провадження № 61-40517св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 01 грудня 2017 року у складі судді Сакояна Д. І. та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 14 червня 2018 року у складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Дашковської А. В., Кримської О. М. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів.

В позові позивач зазначала, що 19 квітня 2014 року між нею та відповідачем було укладено попередню угоду про продаж приватного будинку АДРЕСА_1 . Угоду було укладено у простій письмовій формі у вигляді договору, який підписали сторони, а також двоє свідків.

Відповідно до попередньої угоди позивач передала відповідачу 5 000 доларів США як попередню оплату за житловий будинок. Також сторони погодили строк до 01 травня 2014 року укласти та нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу житлового будинку. У зазначений строк і до теперішнього часу відповідач не продала їй житловий будинок та безпідставно грошові кошти не повернула.

Оскільки попередній договір купівлі-продажу від 19 квітня 2014 року у нотаріальному порядку не посвідчувався, він є нікчемним. Передану відповідачу грошову суму у розмірі 5 000 доларів США слід вважати авансом за договором купівлі-продажу, укладення якого планувалось сторонами до 01 травня 2014 року, яке не відбулось.

Таким чином позивач вважає, що має право вимагати сплати інфляції за весь час прострочення, тобто за період з 01 травня 2014 року до 11 квітня 2017 року у розмірі 48 602,18 грн та 3 % річних у розмірі 11 908,17 грн.

На підставі викладеного позивач просила суд, стягнути з відповідача на її користь безпідставно набуті кошти у сумі 134 650,00 грн, а також 48 602,18 грн інфляційних та 11 908,17 грн штрафу.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 01 грудня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані кошти у сумі 134 650 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 та стягуючи з ОСОБА_2 на її користь кошти в сумі 134 650 грн, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами укладено попередній договір від 19 квітня 2014 року, який нотаріально не посвідчений, тобто він є нікчемним, а тому дійшов висновку, що відповідачем отримано від позивача кошти без достатньої правової підстави, а тому стягнув їх відповідно до статті 1212 ЦК України.

Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 12 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 01 грудня 2017 року у цій справі змінено в частині правового обґрунтування часткового задоволення позову. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд виходив з того, що місцевим судом залишено поза увагою ту обставину, що між сторонами було укладено попередній договір за умовами якого сторони зобов`язались в майбутньому укласти та нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на забезпечення виконання якого позивачем була передана сума в розмірі 5 000 доларів США. Тобто, з матеріалів справи фактично вбачається і сторонами не заперечується, що відповідно до вищезазначеної заяви сторони бажали укласти в майбутньому договір купівлі-продажу житлового будинку.

Апеляційний суд дійшов висновку, що оскільки договір купівлі-продажу, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону, між сторонами у справі не укладено, а сторони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, передана позивачем відповідачу грошова сума в розмірі 5 000 доларів США є авансом, який підлягає поверненню у зв`язку із не укладенням договору купівлі-продажу незалежно від того, з чиєї вини він не був укладений.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2018 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 01 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 14 червня 2018 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не було в повному обсязі з`ясовано питання початку перебігу позовної давності.

Заявник вказувала, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що початком перебігу позовної давності є 01 травня 2014 року помилковий, адже він не узгоджується із приписами частини першої статті 216 ЦК України.

На думку заявника суд першої інстанції правильно встановив нікчемність попереднього договору. Днем, коли у кредитора виникає право вимоги є день набуття таких коштів, а тому ця дата є предметом доказування у цій справі.

Позивач та відповідач мають два різні примірники попереднього договору, один з яких - примірник позивача датований 19 квітня 2014 року, а примірник позивача датований 16 лютого 2014 року.

Розбіжності у датах укладення попереднього договору суди не усунули, а тому, на думку відповідача, вказане є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Запорізького районного суду Запорізької області.

Згідно з розпорядженням від 15 квітня 2020 року № 1097/0/226-20 «Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи», відповідно до пунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями та рішенням зборів суддів касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 «Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя» призначено повторний автоматизований розподіл судових справ за касаційними провадженнями. Доповідачем у цій справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Литвиненко І. В., судді, які входять до складу колегії: Висоцька В. С., Фаловська І. М.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що між позивачем та відповідачем укладено попередній договір купівлі-продажу, за умовами якого сторони зобов`язались у строк до 01 травня 2014 року укласти та нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

За змістом пункту 3 попереднього договору ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 5 000 доларів США як попередню оплату за житловий будинок. При цьому сторони домовились про повну вартість житлового будинку у розмірі 60 000 доларів США.

Факт отримання грошових коштів у розмірі 5 000 доларів США визнаний сторонами у судовому засіданні в суді першої інстанції, а тому в силу частини першої статті 61 ЦПК України 2004 року в редакції, чинній на час розгляду справи не підлягає доказуванню.

Попередній договір датований 19 квітня 2014 року, а наявний у відповідача примірник попереднього договору датований 16 лютого 2014 року. Обидва примірники договору стосуються однієї й тієї ж події - фіксування передачі попередньої оплати у розмірі 5 000 доларів США в рахунок придбання житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Підписаний сторонами договір нотаріально посвідчений не був, однак на його виконання позивачем були сплачені грошові кошти у розмірі 5 000 доларів США, що еквівалентно на час звернення з позовом до суду (11 квітня 2017 року) 134 650 грн, а відповідач не повернула позивачу сплачені останніми грошові кошти в розмірі 5 000 доларів США.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди під час розгляду справи встановили, що ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 5 000 доларів США в якості авансу за житловий будинок. При цьому сторони домовились про повну вартість житлового будинку у розмірі 60 000 доларів США. Факт отримання грошових коштів у розмірі 5 000 доларів США визнаний сторонами у судовому засіданні в суді першої інстанції. Сторони зобов`язались у строк до 01 травня 2014 року укласти та нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

На вимогу позивача про повернення коштів у розмірі 5 000 доларів США ОСОБА_2 ніяк не відреагувала, коштів не повернула.

Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За змістом статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають в його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань.

Відповідно до статті 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Колегія суддів зазначає, що внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише в разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникати на підставі договорів купівлі-продажу будинку та частин земельних ділянок. Оскільки договори купівлі-продажу будинку, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону, між сторонами у справі укладений не був, а сторони лише домовилися укласти такі договір у майбутньому, передана ОСОБА_1 відповідачу грошова сума в розмірі 5000 доларів США є авансом, який підлягає поверненню позивачу, тому висновок суду апеляційної інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення авансу є обґрунтованим.

Апеляційний суд правильно встановив, що передана ОСОБА_1 грошова сума є авансом, який підлягає поверненню. Тому висновок апеляційного суду про наявність правових підстав для стягнення суми авансу на користь позивача є обґрунтований.

Частиною третьою статті 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині другій статті 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доводи касаційної скарги про наявність підстав для застосування позовної давності не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Доводи апеляційної скарги щодо недотримання позивачем строку позовної давності звернення до суду є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до вимог статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється у три роки. Та саме цей строк позовної давності розповсюджується на спірні правовідносини.

У відповідності до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з частинами другою-третьою статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач; після переривання перебіг позовної давності починається заново, а час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що з 01 травня 2014 року почався відлік строку звернення до суду із позовом про повернення авансу, так як сторони визнали той факт, що вони домовились про укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна до 01 травня 2014 року, що також вбачається із додаткових письмових пояснень відповідача (а. с. 106).

До суду з позовом ОСОБА_1 звернулась 13 квітня 2017 року, тобто в межах трирічного строку, тому доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Колегія суддів погоджується з вказаним вище висновком суду апеляційної інстанції та за таких же підстав не приймає до уваги аналогічні доводи відповідача, які містяться у касаційній скарзі.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Щодо зупинення виконання постанови

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2018 року було зупинено виконання рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 01 грудня 2017 року та постанови Апеляційного суду Запорізької області від 14 червня 2018 року до закінчення касаційного провадження, тому виконання судових рішень на підставі частини третьої статті 436 ЦПК України підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 01 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 14 червня 2018 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 01 грудня 2017 року Постанову Апеляційного суду Запорізької області від 14 червня 2018 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька І. М. Фаловська