Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.08.2018 року у справі №2-5133/11

Постанова

Іменем України

03 червня 2020 року

м. Київ

справа № 2-5133/11

провадження № 61-40467св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 17 грудня 2013 року у складі судді: Ореховської К. Е., та постанову апеляційного суду Рівненської області від 12 червня 2018 року у складі колегії суддів: Хилевич С. В., Ковальчук Н. М., Григоренко М. П.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2011 року публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк», банк) звернулось із позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позов мотивовано тим, що на підставі договору кредиту № 227Д укладеного 13 липня 2007 року між сторонами, відповідач отримав кредит у розмірі 119 015,00 швейцарських франків зі сплатою 10,00 % річних, з погашенням суми основної заборгованості в розмірі та порядку визначеному у графіку погашення кредиту з кінцевим терміном повернення кредиту 12 липня 2022 року. Крім того, 13 липня 2007 року між позивачем та третьою особою було укладено договір кредиту № 228Д, на підставі якого позивач надає третій особі у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 119 015,00 швейцарських франків зі сплатою 9,85 % річних, з погашенням суми основної заборгованості в розмірі та порядку визначеному у графіку погашення з кінцевим терміном повернення кредиту 12 липня 2022 року.

Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами № 227Д та № 228Д між позивачем та відповідачем було укладено іпотечний договір № 227/228Д-1 від 13 липня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу за реєстровим номером № 2634. Предметом іпотеки є трикімнатна квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 179,1 кв.м, житловою площею 68,9 кв м, реєстраційний номер об`єкта в Реєстрі прав власності на нерухоме майно № 4010441. Внаслідок прострочення зобов`язань за кредитними договорами ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , було порушено право ПАТ «Укрсоцбанк» на повернення кредиту і процентів за користування ним.

ПАТ «Укрсоцбанк», з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просило:

звернути стягнення на предмет іпотеки, що належить на праві власності ОСОБА_1 , а саме: трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 179,1 кв м, житловою площею 68,9 кв м, для задоволення грошових вимог ПАТ «Укрсоцбанк» за договорами кредиту № 227Д від 13 липня 2007 року та № 228Д від 13 липня 2007 року в сумі 1 796 910,63 грн, шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження з початковою ціною 1 443 512 грн.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Заочним рішенням Рівненського міського суду від 7 листопада 2011 року позов ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено. Звернуто стягнення на предмет іпотеки - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 179,1 кв м, житловою 68,9 кв м, реєстраційний номер об`єкта в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 4010441 для задоволення грошових вимог банку за договорами № 227Д і № 228Д від 13 липня 2007 року в сумі 1 796 910,63 грн шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження з початковою ціною реалізації 1 443 512,00 грн.

Ухвалою Рівненського міського суду від 14 травня 2012 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення задоволено, заочне рішення Рівненського міського суду від 07 листопада 2011 року скасовано та призначено справу до розгляду в загальному порядку.

Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 17 грудня 2013 року позов ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено.

Звернуто стягнення на предмет застави: трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 179,1 кв м, житловою площею 68,9 кв м, реєстраційний номер об`єкта в Реєстрі прав власності на нерухоме майно № 4010441 для задоволення грошових вимог ПАТ «Укрсоцбанк» за договорами кредиту № 227Д від 13 липня 2007 року та № 228Д від 13 липня 2007 року в сумі 1 777 035,16 грн шляхом продажу предмету іпотеки на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження з початковою ціною реалізації 1 443 512,00 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат та витрат на інформаційно-технічне забезпечення.

Заочне рішення мотивоване тим, що оскільки невиконане зобов`язання забезпечене заставою, то відповідно до статті 589 ЦК України банк має право звернення стягнення на предмет застави та за рахунок предмета застави задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Рівненської області від 12 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Рівненського міського суду від 17 грудня 2013 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що умови договорів кредиту № 227Д від 13 липня 2007 року та № 228Д від 13 липня 2007 року не виконуються належним чином ні відповідачем ні третьою особою, а оскільки невиконані зобов`язання забезпечені іпотекою, то банк має право звернення стягнення на предмет застави та за рахунок предмета застави задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором. Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 26 грудня 2017 року призначено судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої постановлено питання, чи підписи на першій-шостій сторінках договору кредиту № 228Д від 13 липня 2007 року виконані самою ОСОБА_2 . Експерт своїм висновком за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 08 травня 2018 року №8/9/18-22 встановив, що підписи на першій-шостій сторінках договору кредиту дійсно виконано від імені позичальника не ОСОБА_2 . Втім, ОСОБА_2 не було заявлено матеріально-правової вимоги в місцевому суді щодо захисту її порушених прав, а тому апеляційний суд не може вийти за межі доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Більше того, ця обставина жодним чином не впливає на вирішення прав та обов`язків з приводу звернення стягнення на предмет іпотеки, який належить ОСОБА_1 , а не ОСОБА_2 . Тобто її права не порушені, в зв`язку із чим вона брала участь у справі саме як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Аргументи учасників справи

У липні 2018 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, що підписана представником ОСОБА_3 , в якій просить оскаржені рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові. При цьому посилається на те, що суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд проігнорував доводи ОСОБА_2 про розгляд цивільної справи № 569/18383/17 за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання недійсним договору кредиту, адже від результатів вирішення справи №569/18383/17 буде залежати вирішення цивільної справи про звернення стягнення на предмет іпотеки та розміру боргу на погашення якого звертається стягнення на предмет іпотеки. Крім цього, судами порушені вимоги Закону України «Про іпотеку» та не було встановлено реальну суму заборгованості, а також загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки, не враховано, що предмет іпотеки є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

У пункті 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що 13 липня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № 227Д, гідно якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 119 015,00 швейцарських франків зі сплатою 10,00 % річних, з погашенням суми основної заборгованості в розмірі та порядку, визначеному у графіку погашення.

Між банком та ОСОБА_2 укладено договір кредиту № 228Д від 13 липня 2007 року, згідно умов якого банк надав ОСОБА_2 у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 119 015,00 швейцарських франків зі сплатою 9,85 % річних, з погашенням суми основної заборгованості в розмірі та порядку визначеному у графіку погашення.

Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами № 227Д та № 228Д від 13 липня 2007 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір № 227/228Д-1 від 13 липня 2007 року, що посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу за реєстровим номером № 2634. Предметом іпотеки є трикімнатна квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 179,1 кв м, житловою площею 68,9 кв м, реєстраційний номер об`єкта в Реєстрі прав власності на нерухоме майно № 4010441.

26 грудня 2017 року задоволено клопотання ОСОБА_2 та призначено судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої постановлено питання про те, чи виконано підписи на першій-шостій сторінках договору кредиту №228Д від 13 липня 2007 року виконаний від імені позичальника самою ОСОБА_2 .

Експерт своїм висновком за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 08 травня 2018 року №8\9\18-22 встановив, що дані підписи на першій-шостій сторінках кредитного договору дійсно виконано від імені позичальника не ОСОБА_2 .

При залишенні без змін заочного рішення суду першої інстанції апеляційний суд вважав, що зобов`язання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за договорами кредиту належним чином не виконуються, а оскільки невиконані зобов`язання забезпечені іпотекою, то відповідно банк має право звернення стягнення на предмет застави. Встановлена апеляційним судом обставина, що ОСОБА_2 не підписувала договір кредиту № 228Д від 13 липня 2007 року, жодним чином не впливає на вирішення прав та обов`язків з приводу звернення стягнення на предмет іпотеки, який належить ОСОБА_1 , а не ОСОБА_2 . Тобто її права не порушені, в зв`язку із чим вона брала участь у справі саме як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Колегія суддів не погоджується з цим висновком з таких підстав.

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах: від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1252цс16.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що «звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за договором кредиту, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за договором кредиту указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України».

У постанові Верховного Суду України від 02 листопада 2016 року у справі № 6-1174цс16 зроблено висновок, що «згідно з пунктом 4.5 кредитного договору в разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених пунктами 3.3.8 (сплата процентів), 3.3.9 (своєчасна та в належному розмірі сплата кредиту й процентів) цього договору, протягом більше ніж 90 календарних днів строк користування кредитом вважається таким, що сплив та відповідно позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню). Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали в договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення коштів. Суди встановили, що останній платіж за договором кредиту ОСОБА_1 здійснила 10 вересня 2009 року, а тому за визначенням пункту 4.5 кредитного договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив через 90 днів, тобто з 11 грудня 2009 року. Після зміни строку виконання зобов`язання (11 грудня 2009 року) усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мали правового значення, оскільки за вимогою пункту 4.5 договору позичальник був зобов`язаний повернути кредит у повному обсязі до вказаної дати, й усі наступні щомісячні платежі за графіком після 11 грудня 2009 року не підлягали виконанню».

У пункті 4.5 договору кредиту № 227Д від 13 липня 2007 року сторони домовилися, в разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених пунктами 3.3.8, 3.3.9 цього договору, протягом більше ніж 60 календарних днів строк користування кредитом вважається таким, що сплив та відповідно позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню) (а. с. 10).

У пункті 1 частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» вказано, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються, зокрема, загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 902/492/17 (провадження № 12-52гс18) зазначено, що: «положеннями частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. За наведеними вище положеннями законодавства іпотекодержатель (заставодержатель) має право задовольнити всі свої забезпечені заставою чи іпотекою вимоги до боржника за рахунок майнового поручителя у розмірі вартості фактичної реалізації предмета майнової поруки, що здійснюється в порядку, передбаченому законодавством (якщо інше не передбачено договором або законом). Отже, виражений у грошовій формі розмір зобов`язання майнового поручителя визначається виходячи із дійсних на відповідний момент зобов`язань боржника, які існують за основним зобов`язанням (кредитним договором), з урахуванням обсягу забезпечення за умовами забезпечувального договору. Оцінка предмета забезпечення (майна) сторонами на момент укладення договору не впливає на обсяг забезпечених вимог у разі звернення стягнення на предмет забезпечення».

Згідно частини другої статті 207 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18) зроблено висновок, що «підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16-ц (провадження № 61-5800зпв18) зроблено висновок, що «нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».

Відповідно до частини першої статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Згідно статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається в письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

У частині другій статті 548 ЦК України передбачено, що недійсне зобов`язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов`язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Апеляційним судом, на підставі висновку судово-почеркознавчої експертизи від 08 травня 2018 року №8/9/18-22 встановлено, що підписи з першої по шосту сторінки договору кредиту № 228Д від 13 липня 2007 року дійсно виконано від імені позичальника не ОСОБА_2 та зроблено висновок, що зазначена обставина не впливає на можливість звернення стягнення на предмет іпотеки у зв`язку з наявністю заборгованості за договором кредиту № 228Д від 13 липня 2007 року, який укладений між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 .

Таким чином, недійсність договору кредиту № 228Д від 13 липня 2007 року, який укладений між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 та іпотечного договору № 227/228Д-1 від 13 липня 2007 року, який укладений між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 , в частині забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 за договором кредиту № 228Д від 13 липня 2007 року встановлена законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) вказано, що: «визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що: «кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що ПАТ «Укрсоцбанк» пред`явило позов про звернення стягнення на предмет іпотеки у зв`язку з наявністю заборгованості у розмірі 733 542,35 грн (а. с. 6), що складається з тіла кредиту, відсотків, пені, штрафу (а. с. 15) за договором кредиту № 227Д від 13 липня 2007 року, який укладений між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 та у зв`язку з наявністю заборгованості у розмірі 1 063 368,28 грн (а. с. 6), що складається з тіла кредиту, відсотків, пені, штрафу (а. с. 24) за договором кредиту № 228Д від 13 липня 2007 року, який укладений між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 .

Проте суд апеляційної інстанції:

не звернув уваги на пункт 4.5 договору кредиту № 227Д від 13 липня 2007 року; не з`ясував коли настав строк виконання зобов`язання за договором кредиту з врахуванням пункту 4.5. договору кредиту № 227Д від 13 липня 2007 року; не перевірив період нарахування, розмір та склад заборгованості договору кредиту № 227Д від 13 липня 2007 року; не врахував, що після настання строку виконання основного зобов`язання кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

не врахував, що недійсність договору кредиту № 228Д від 13 липня 2007 року, який укладений між банком та ОСОБА_2 та іпотечного договору № 227/228Д-1 від 13 липня 2007 року, який укладений між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 , в частині забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 за договором кредиту № 228Д від 13 липня 2007 року встановлена законом.

За таких обставин, апеляційний суд зробив передчасний висновок про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду прийнята без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 та 411 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову апеляційного суду Рівненської області від 12 червня 2018 року скасувати

Передати справу № 2-5133/11 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова апеляційного суду Рівненської області від 12 червня 2018 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.,

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук