Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 30.10.2018 року у справі №205/4333/17

Постанова

Іменем України

03 червня 2020 року

м. Київ

справа № 205/4333/17

провадження № 61-45345св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 березня 2018 року у складі судді Скрипник К. О. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від

05 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Варенко О. П., Городничої В. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Державний ощадний банк України») Філії Дніпропетровське обласне управління про визнання відсторонення від роботи незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що з 24 жовтня 2016 року вона офіційно працевлаштована на посаду контролера-касира служби касових операцій ТВБВ III типу № 10003/0634. Вказувала про те, що вона за ввесь період своєї роботи у відповідача трудової дисципліни не порушувала, жодних претензій з приводу роботи від керівництва до неї не було. З 14 березня 2017 року її від роботи відсторонила керівник ОСОБА_2 без будь-якої на те правової підстави, і до сьогодні її не було ознайомлено ні з наказом про відсторонення від роботи, ні з наказом про звільнення з посади. Також звертала увагу суду на те, що їй до цього часу не повернута трудова книжка, а тому з цього періоду у неї вимушені прогули.

У зв`язку з викладеним та з урахуванням уточнених позовних вимог ОСОБА_1 просила визнати відсторонення її з посади контролера-касира служби касових операцій ТВБВ III типу № 10003 /0634 філії - Дніпропетровського обласного управління АТ «Ощадбанк» незаконним та поновити її на роботі; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14 березня 2017 року до 16 березня 2018 року в розмірі 45 764,67 грн і стягнути середній заробіток до дня ухвалення рішення у справі (а. с. 182-184 том 1).

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2017 року замінено первісного відповідача - ПАТ «Державний ощадний банк України» Філії Дніпропетровське обласне управління належним відповідачем - ПАТ «Державний ощадний банк України».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2018 року, позов задоволено частково.

Визнано відсторонення ОСОБА_1 з посади контролера-касира служби касових операцій ТВБВ III типу № 10003/0634 філії - Дніпропетровського обласного управління АТ «Ощадбанк» незаконним та зобов`язано ПАТ «Державний ощадний банк України» допустити ОСОБА_1 до роботи на посаді контролера-касира служби касових операцій ТВБВ III типу № 10003 /0634 філії - Дніпропетровського обласного управління АТ «Ощадбанк».

Стягнуто з ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 46 307,50 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо судових витрат у справі.

Судові рішення мотивовані тим, що відповідачем було порушено право ОСОБА_1 на працю, оскільки вона майже рік не працює на підприємстві, не виконує покладені на неї обов`язки, не отримує заробітну плату, ОСОБА_1 не звільнена, відтак дане відсторонення (усунення) з посади контролера-касира служби касових операцій ТВБВ III типу № 10003 /0634 філії - Дніпропетровського обласного управління АТ «Ощадбанк» необхідно визнати не законним.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У вересні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ПАТ «Державний ощадний банк України» на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2018 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ПАТ «Державний ощадний банк України», посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити у справі нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними та необґрунтованими, оскільки судами обох інстанцій неналежним чином були встановлені обставини справи, які мають значення для правильного вирішення справи. Зокрема наголошують на тому, що в матеріалах справи відсутні як наказ про відсторонення позивача від роботи, так і наказ про її звільнення, тому висновок суду про визнання незаконним відсторонення ОСОБА_1 від роботи є помилковим, оскільки ніякого відсторонення від роботи не було. Звертають увагу на те, що позивач сама порушуючи трудову дисципліну з власної волі не з`являлася на своє робоче місце, що підтверджено належними доказами, а саме актами про щодо її невиходу на робоче місце без поважної причини. Також вказують на те, що судами неправильно було застосовано положення статті 46 КЗпП України, у зв`язку з чим її незаконно було допущено до роботи, оскільки наказу про відсторонення позивача відповідач не приймав та не видавав. Зазначають про те, що відсторонення від роботи може бути здійснено лише власником або уповноваженим ним органом, а керуюча філією не мала на це повноважень, тому фактично відсторонення позивача не було. На їх думку, судами також неправильно було застосовано положення частини другої статті

235 КЗпП України, оскільки позивача не було звільнено з роботи, тому у судів були відсутні правові підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Також вказують про те, що судом першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, вийшов за межі позовних вимог, оскільки допустив позивача до роботи за умови того, що такої вимоги остання не ставила ні в позовній заяві, ні в уточненій позовній заяві.

Доводи інших учасників справи

У листопаді 2018 року до суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ПАТ «Державний ощадний банк України», у якому вказано, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги є такими, що не спростовують правильних висновків судів, тому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська.

У листопаді 2018 року справу № 205/4333/17 передано до Верховного Суду.

14 квітня 2020 року на підставі розпорядження про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 1078/0/226-20 справу передано судді-доповідачеві Каларашу А. А. та визначено суддів, які ввійшли до складу колегії.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2020 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що відповідно до наказу ПАТ «Державний ощадний банк України» від 21 жовтня 2016 року № 2691-к ОСОБА_1 призначено на посаду

контролера-касира служби касових операцій ТВБВ III типу № 10003/0634

філії - Дніпропетровського обласного управління АТ «Ощадбанк», з 24 жовтня

2016 року (а. с. 44 том 1).

ОСОБА_1 виконувала покладені на неї обов`язки згідно з посадовою інструкцією контролера-касира служби касових операцій ТВБВ III типу № 10003 /0634

філії - Дніпропетровського обласного управління АТ «Ощадбанк», затвердженого начальником філії - Дніпропетровське обласне управління АТ «Ощадбанк» ОСОБА_3 (а. с. 62-64 том 1).

У період з 02 до 13 березня 2017 року ОСОБА_1 перебувала на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності (а. с. 121 том 1).

Після виходу з лікарняного 14 березня 2017 року ОСОБА_1 не була допущена до робочого місця та виконання обов`язків контролера-касира служби касових операцій ТВБВ III типу № 10003 /0634 філії - Дніпропетровського обласного управління АТ «Ощадбанк», тобто відсторонена з посади без збереження заробітної плати, даних про її звільнення з роботи у матеріалах справи не міститься, як і наказу про відсторонення.

ОСОБА_1 неодноразово зверталася до відповідача за роз`ясненнями, телефонувала, зверталася до органів поліції з заявою про вчинене кримінальне правопорушення за частиною першою статті 172 КК України, відомості про кримінальне правопорушення було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань в порядку статті 214 КПК України. Заяву про звільнення, чи згоду на переведення її на іншу роботу вона не надавала, унаслідок чого вважає, що з

14 березня 2017 року її незаконно відсторонено з посади контролера-касира служби касових операцій ТВБВ III типу № 10003/0634 філії - Дніпропетровського обласного управління АТ «Ощадбанк», чим порушено її трудові права.

Згідно з наказом від 06 липня 2017 року № 1928-к ПАТ «Державний ощадний банк України» призначено ОСОБА_4 на посаду контролера-касира служби касових операцій ТВБВ III типу № 10003 /0634 філії - Дніпропетровського обласного управління АТ «Ощадбанк», тимчасово на час відсутності основного працівника ОСОБА_1 , з 07 липня 2017 року по день фактичного виходу її на роботу

(а. с. 67 том 1).

Доповідною запискою від 16 березня 2017 року, складеною керуючою ТВБВ

№ 10003/0634 ОСОБА_2 , повідомлено начальника філії - Дніпропетровське обласне управління АТ «Ощадбанк» ОСОБА_3 , що контролер-касир ТВБВ

№ 10003 /0634 ОСОБА_1 , яка працює з жовтня 2016 року, за час роботи неодноразово порушувала трудову дисципліну, недотримувалась правил внутрішнього трудового порядку, охорони праці і пожежної безпеки на робочому місці (куріння в приміщенні відділення банку), при цьому ігнорує зауваження керівника відділення.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року

№ 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, шляхом: визнання правочину недійсним; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Статтею 5-1 КЗпП України встановлено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконному звільненні, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з статтею 31 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого їм майна.

Працівники зобов`язані бережливо ставитися до майна підприємства, установи, організації і вживати заходів до запобігання шкоді.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати.

При відстороненні трудові відносини працівника з роботодавцем не припиняються, тому тут не йдеться про звільнення з роботи. Однак, при цьому працівник тимчасово не допускається до виконання своїх трудових обов`язків. Залежно від причин відсторонення заробітна плата на цей період не зберігається, хоч у деяких випадках виплачується допомога за рахунок коштів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або ж нараховується середній заробіток.

Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили. Працівник має право оскаржити наказ про відсторонення від роботи у встановленому законом порядку.

Стаття 46 КЗпП України передбачає правило, за яким працівник може бути відсторонений від роботи роботодавцем при появі його на роботі у нетверезому стані, стані наркотичного або токсичного сп`яніння; при відмові або ухиленні від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної безпеки, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Згідно з частиною першою статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися із характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого дійшли обґрунтованого висновку про те, що відсторонення позивача від посади на невизначений термін без будь-якої правової підстави порушує її трудові права, в тому числі встановлені договором, перешкоджає повноцінно виконувати повноваження контролера-касира служби касових операцій ТВБВ III типу № 10003 /0634 філії - Дніпропетровського обласного управління АТ «Ощадбанк».

Оскільки ОСОБА_1 відсторонено від роботи, а даних про її звільнення з роботи у матеріалах справи не міститься, то і поновлювати ОСОБА_1 на роботі не має правових підстав.

Доводи касаційної скарги про те, що відсторонення може бути здійснено власником або уповноваженим ним органом, оскільки керуюча філія не мала на це повноважень, та те, що відсторонення позивача не було, оскільки відповідачем наказ про відсторонення не видавався є необґрунтованими та не заслуговують на увагу, оскільки вказані доводи спростовані встановленими судами обставинами.

Зокрема слід зазначити, що судами було встановлено, що ПАТ «Державний ощадний банк України» було порушено право ОСОБА_1 на працю, оскільки вона майже рік не працювала на підприємстві, не виконувала покладені на неї обов`язки, не отримувала заробітну плату, однак звільнена з підприємства вона не була, наказу про своє відсторонення не отримувала. Тобто судами було встановлено, що відповідач фактично відсторонив (усунув) позивача з посади контролера-касира служби касових операцій ТВБВ III типу № 10003/0634 філії - Дніпропетровського обласного управління АТ «Ощадбанк» без законних на те підстав. Також судами було встановлено, що про неправомірне відсторонення позивача, остання зверталася до правоохоронних органів та органів прокуратури, неодноразово направляла листи до керівництва відповідача щодо таких неправомірних дій керівника ОСОБА_2.

Доводи касаційної скарги стосовного того, що судами незаконно було стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, оскільки позивача не було звільнено з роботи не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначено, що якщо буде встановлено, що на порушення вимог статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Таким чином, оскільки судами було встановлено, що позивач незаконно була відсторонена від виконання її посадових обов`язків із зупиненням виплати їй заробітної плати, а іншої роботи відповідач їй не пропонував та не звільнив її з роботи, у зв`язку з чим вона перебувала у вимушеному прогулі, то судами обґрунтовано було стягнуто з відповідача розмір середньої заробітної плати за час її вимушеного прогулу.

Також необґрунтованими є доводи касаційної скарги стосовно того, що суди обох інстанцій вийшли за межі позовних вимог, допустивши позивача до роботи, оскільки її позовна заява такої вимоги не містила, а містила вимогу про поновлення останньої на роботі з огляду на таке.

Згідно з частиною дев`ятою статті 10 ЦПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

У частині другій статті 5 ЦПК України вказано, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно зі статтями 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Судом першої інстанції було встановлено, що відповідач грубо порушив право позивача на працю, оскільки вона майже рік не працювала на підприємстві, не виконувала покладені на неї обов`язки, не отримувала заробітну плату та не була при цьому звільнена, наказу про відсторонення не отримувала, то він дійшов правильного висновку стосовно того, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання ПАТ«Державний ощадний банк України» допустити

ОСОБА_1 до роботи.

Крім того, наведені у касаційні скарзі доводи є аналогічними доводам, наведеним в апеляційній скарзі, яким апеляційним судом надана належна оцінка.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновком судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами. Відповідно до статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий СуддіВ. М. Сімоненко А. А. Калараш С. Ю. Мартєв Є. В. Петров С. П. Штелик