Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.12.2018 року у справі №180/1498/17

Постанова

Іменем України

03 червня 2020 року

м. Київ

справа № 180/1498/17

провадження № 61-46255св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 ,

відповідач -ОСОБА_2 ,

треті особи: Виконавчий комітет Марганецької міської ради Дніпропетровської області, Комунальне підприємство «Марганецьке бюро технічної інвентаризації»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 13 березня 2018 року у складі судді

Хомченка С. І. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Варенко О. П.,

Городничої В. С., Лаченкової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Комунальне підприємство «Марганецьке бюро технічної інвентаризації», Виконавчий комітет Марганецької міської ради Дніпропетровської області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та своїм майном.

Позовна заява мотивована тим, що вона є власником домоволодіння АДРЕСА_1

з 2004 року. Поряд з її домоволодінням, по АДРЕСА_1 , проживає ОСОБА_2

Для обслуговування домоволодіння по АДРЕСА_1 та ведення господарства була надана земельна ділянка площею 1 735 кв. м, з якої: 928 кв. м ОСОБА_2 приватизував

у 1996 році, а решта - 807 кв. м залишилися в її володінні у безстроковому користуванні.

Вважала, що оформлення права власності відповідача на земельну ділянку проведено з порушенням норм чинного законодавства, оскільки

з власниками суміжних земельних ділянок не були погоджені межі земельної ділянки. Приватизацію вищезазначеної земельної ділянки ОСОБА_2 вважає незаконною з тих підстав, що не було підписів усіх сусідів, з якими була сумісна власність.

Зазначала, що у 1996 році ОСОБА_2 порушив будівельні норми та незаконно побудував літню кухню на відстані 15 см від стіни її будинку та на її земельній ділянці, внаслідок чого руйнується стіна і фундамент її будинку.

Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просила суд зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні її земельною ділянкою та її майном - будинком АДРЕСА_1 , шляхом знесення самочинно збудованої прибудови (літньої кухні, позначеної в його технічному паспорті під літ. «Ж»).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області

від 13 березня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт порушення її прав як власника (землекористувача) земельної ділянки та власника нерухомого майна,

а тому позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні її земельною ділянкою та її майном шляхом знесення самочинно збудованої літньої кухні є безпідставними.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 вересня

2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області

від 13 березня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції на підставі належних доказів, поданих сторонами, та, враховуючи вимоги статей 319, 321, 373, 391 ЦК України та статей 125, 152 ЗК України, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2018 року до Верховного Суду,

ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду від 02 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У січні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

У квітні 2020 року згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа передана судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 травня 2020 року вказану справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не встановили фактичних обставин справи та дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Судами попередніх інстанцій не враховано того, що факт порушення відповідачем її прав зафіксовано виїзною комісією Виконавчого комітету Марганецької міської ради від 01 червня 2017 року та складено акт, у якому вказано, що відстань від літньої кухні відповідача до стіни її будинку 15-0,7 см, що суперечить вимогам земельного законодавства.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2019 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення

є законними та обґрунтованими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до дозволу від 12 березня 1979 року № 80 на виконання робіт, який досліджено судом першої інстанції в матеріалах інвентаризаційної справи № 2144, Виконавчий комітет Марганецької міської ради дозволив ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на земельній ділянці

по АДРЕСА_1 , на підставі рішення від 13 лютого 1979 року

№ 19, будівництво нового будинку замість 3/5 частини старого перебудувати в літню кухню.

Згідно з матеріалами інвентаризаційної справи домоволодіння

АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності від 08 серпня

1981 року, виданого Виконавчим комітетом Марганецької міської ради, та свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 27 квітня 1983 року

№ 1568, виданого Марганецькою державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області, на праві спільної часткової власності, частка - 19/20, що включає житловий будинок, позначений на плані літ. «Б», погріб, позначений на плані літ. «В», літній душ, позначений на плані літ. «Г», туалет, позначений на плані під літ. «Д», літньої кухні, позначеної на плані під

літ. «Ж».

Договором конкретного користування між ОСОБА_2 , ОСОБА_3

та ОСОБА_4 , посвідченим державним нотаріусом 18 листопада 1980 року № 1392, визначено порядок користування домоволодінням АДРЕСА_1 відповідно до розміру часток (а.с. 8 т. 1).

Згідно з дозволом Марганецької міської ради народних депутатів

від 29 червня 1992 року № 380, ОСОБА_5 дозволено на підставі рішення ради від 21 травня 1992 року № 248/1 на земельній ділянці

по АДРЕСА_1 , будівництво нового житлового будинку замість частини старого будинку (а.с. 50-51 т. 1).

Рішенням Марганецької міської ради Дніпропетровської області

від 02 вересня 1998 року змінено назву АДРЕСА_1 В . Стуса .

Відповідно до акта встановлення меж земельної ділянки, що відводиться (передається) у власність ОСОБА_2 від 11 серпня 1996 року, на виконання рішення міської ради народних депутатів м. Марганця Дніпропетровської області від 31 липня 1996 року № 338/1, встановлено

в натурі межі земельної ділянки, що відводиться у власність ОСОБА_2 , загальною площею 0,0928 га, по

АДРЕСА_2 Вказаний акт підписаний суміжними землекористувачами, у тому числі і ОСОБА_5

(а.с. 66 т. 1)

На підставі державного акта на право приватної власності на землю

від 07 серпня 1996 року ОСОБА_2 на праві приватної власності належить земельна ділянка по АДРЕСА_2 , площею 0,0928 га

(а.с. 67 т. 1).

Відповідно до плану зовнішніх меж земельної ділянки, що відведена

у власність відповідача, та до плану земельної ділянки, частина ділянки, розміром 3,42 х 6,50 х 4,20 м, на якій знаходиться спірна літня кухня, належить ОСОБА_2 , що також підтверджується технічним паспортом на житловий будинок, складеним 15 листопада 2012 року Марганецьким БТІ (а.с. 68, 73-77, а.с. 9-11 т. 1).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 31 січня 2004 року

ОСОБА_1 купила у ОСОБА_6 1/20 частини домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1 на земельній ділянці розміром 1 735 кв. м, де розташований житловий будинок літ. «Б», недобудований житловий будинок літ. «Е»

(36 % готовності), сарай літ. «А1», погріб літ. «В», туалет літ. «Д», літній душ літ. «Г», споруди.

На підставі вказаного договору ОСОБА_1 набула у власність недобудований житловий будинок, позначений на плані під літ. «Е»

(36 % готовності) розміром житлової площі 30 кв. м, споруди (а.с. 6-7 т. 1).

Відповідно до листа Виконавчого комітету Марганецької міської ради

від 10 грудня 2013 року, наданого ОСОБА_2 за наслідками розгляду звернення ОСОБА_1 , спеціалістами міської ради під час виїзду

на АДРЕСА_1 здійснено заміри спірної межі та встановлено, що земельна ділянка, яка належить ОСОБА_2 на підставі державного акта, підтверджує відображений

у графічному плані розмір цієї ділянки; відповідність розміру земельної ділянки відповідача графічному плану також встановлена актом перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області від 09 липня 2015 року (а.с. 79-81 т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення ухвалено із дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 320 ЦК України право власності

є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною четвертою статті 373 ЦК України встановлено, що власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Судом встановлено, що згідно з матеріалами інвентаризаційної справи, домоволодіння АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності від 08 серпня 1981 року, виданого Виконавчим комітетом Марганецької міської ради, та свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 27 квітня 1983 року № 1568, виданого Марганецькою державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області, на праві спільної часткової власності, частка - 19/20, що включає житловий будинок, позначений на плані літ. «Б», погріб, позначений на плані літ. «В», літній душ, позначений на плані літ. «Г», туалет, позначений на плані літ. «Д», літня кухня, позначена на плані

літ. «Ж».

Згідно з дозволом Марганецької міської ради народних депутатів

від 29 червня 1992 року № 380 ОСОБА_5 дозволено на підставі рішення ради від 21 травня 1992 року № 248/1 на земельній ділянці

по АДРЕСА_1 , будівництво нового житлового будинку замість частини старого будинку (а.с. 50-51 т. 1).

Відповідно до акта встановлення меж земельної ділянки, що відводиться (передається) у власність ОСОБА_2 , від 11 серпня 1996 року, на виконання рішення міської ради народних депутатів м. Марганця Дніпропетровської області від 31 липня 1996 року № 338/1, встановлено

в натурі межі земельної ділянки, що відводиться у власність ОСОБА_2 , загальною площею 0,0928 га, по

АДРЕСА_2 Вказаний акт підписаний суміжними землекористувачами, у тому числі і ОСОБА_5

(а.с. 66 т. 1)

На підставі державного акта на право приватної власності на землю

від 07 серпня 1996 року, ОСОБА_2 на праві приватної власності належить земельна ділянка по АДРЕСА_2 , площею 0,0928 га (а.с. 67 т. 1).

Отже, ОСОБА_2 , який має у власності 19/20 частки домоволодіння, та ОСОБА_5 , який мав 1/20 частки домоволодіння, узгодили між собою будівництво нового будинку ОСОБА_5 за умови надання місця для будівництва нової будівлі замість частини старого будинку

ОСОБА_2 . Згода була досягнута та співвласники не мали претензій один до одного. ОСОБА_2 на місці частини старого будинку побудував літню кухню і при визначенні меж земельної ділянки, що виділялася

ОСОБА_2 , ОСОБА_5 погодив відстань між його будинком та літньою кухнею ОСОБА_2 .

Згідно з договором купівлі-продажу від 31 січня 2004 року ОСОБА_1 купила у ОСОБА_6 1/20 частини домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1 на земельній ділянці розміром 1 735 кв. м., де розташований житловий будинок літ. «Б», недобудований житловий будинок літ. «Е» (36 % готовності), сарай літ. «А1», погріб літ. «В», туалет літ. «Д», літній душ літ. «Г», споруди.

На підставі вказаного договору ОСОБА_1 набула у власність недобудований житловий будинок, позначений на плані під літ. «Е»

(36 % готовності), розмір житлової площі - 30 кв. м, споруди (а.с. 6-7 т. 1).

Згідно з інформацією Виконавчого комітету Марганецької міської ради

від 10 грудня 2013 року, наданою ОСОБА_2 за наслідками розгляду звернення ОСОБА_1 , спеціалістами міської ради під час виїзду

по АДРЕСА_1 здійснено заміри спірної межі та встановлено, що земельна ділянка, яка належить ОСОБА_2 на підставі державного акта підтверджує відображений

у графічному плану розмір цієї ділянки (а.с. 81).

Відповідно до акта перевірки дотримання вимог законодавства

у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів

і правил Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції

у Дніпропетровській області від 09 липня 2015 року встановлено, що на земельній ділянці по АДРЕСА_1 розміщений житловий будинок садибного типу літ. «Б», та господарські будівлі та споруди: погріб літ. «В», літній душ літ. «Г», туалет літ. «Д», літня кухня літ. «Ж», який згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності серія ЕЕП № 982475, індексний номер 36 480431 від 20 квітня 2015 року, належать ОСОБА_2

Літня кухня літ. «Ж» згідно з технічним паспортом на житловий будинок індивідуального житлового фонду «Марганецького БТІ» збудована

у 1992 році та розміщена на земельній ділянці, яка знаходиться у приватній власності ОСОБА_2 . Попередніми суміжними землекористувачем ОСОБА_5 погоджено встановлення меж земельної ділянки із східної сторони межі на відстань 0,15 м до житлового недобудованого будинку літ. «Е» (готовністю 36 %), що належав на момент приватизації ОСОБА_5 (а.с. 79-80 т. 1).

Ураховуючи зазначене, правильним є висновок суду першої інстанції,

з яким погодився апеляційний суд, що перебудова домоволодіння

по АДРЕСА_1 , у тому числі і будівництво спірної літньої кухні, були узгоджені між попередніми співвласниками та з органами місцевого самоврядування, а на момент укладення ОСОБА_1 договору купівлі-продажу недобудованого будинку у 2004 році позивач була обізнана про усі побудовані об`єкти по АДРЕСА_1 , та про їх розміщення відносно один одного.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області

від 13 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк