Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.10.2018 року у справі №678/652/17

Постанова

Іменем України

20 травня 2019 року

м. Київ

справа № 678/652/17

провадження № 61-45411 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Усика Г. І. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Олійник А. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, Летичівська державна нотаріальна контора,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 травня

2018 року у складі судді Мороз В. О., постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 06 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Талалай О. І.,

Корніюк А. П., П'єнти І. В. та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 25 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Талалай О. І., Корніюк А. П.,

П'єнти І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, Летичівської державної нотаріальної контори, про визнання дій та бездіяльності незаконною, зобов'язання вчинити дії.

На обгрунтування позовних вимог зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_3 Він та його брат ОСОБА_2 є спадкоємцями за заповітом, посвідченимсекретарем Меджибізької селищної ради Хмельницької області ОСОБА_7, зареєстрованим у реєстрі за № 358 від 04 серпня

2008 року. Відповідач навмисно не надає йому правовстановлюючі документи наприсадибні ділянки та житловий будинок, розташовані по АДРЕСА_1, для оформлення спадщини, чим порушує його права. Летичівська державна нотаріальна контора в порушення частини 1 статті 68 Закону України "Про нотаріат", належно не перевіривши склад спадкового майна, намагається видати ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за заповітом, мотивуючи тим, що у відповідача є правовстановлюючі документи, а в нього їх немає. Виконати вимоги нотаріальної контори про проведення вартісної оцінки всього спадкового майна він не може у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на це майно.

Посилаючись на наведене, просив визнати дії та бездіяльність відповідачів незаконними; зобов'язати ОСОБА_2 передати йому правовстановлюючі документи на присадибні земельні ділянки та житловий будинок

АДРЕСА_1 для здійснення вартісної оцінки майна за вимогою Летичівської державної нотаріальної контори від 19 травня 2017 року № 373/02-14; заборонити Летичівській державній нотаріальній конторі до вирішення позову по суті вчиняти будь-які нотаріальні дії щодо заповіту ОСОБА_3

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від

31 травня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до Закону України "Про нотаріат" та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі Порядок), для оформлення спадщини на житло та земельні ділянки нотаріусу необхідно надати правовстановлюючі документи, що підтверджують право власності спадкодавця на майно. Позивач такі документи не надав, а тому суд дійшов висновку про правомірність відмови нотаріуса у видачі йому свідоцтва про право на спадщину. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов'язання ОСОБА_2 передати правовстановлюючі документи на спадкове майно, суд першої інстанції виходив з того, що обраний позивачем спосіб захисту не перебачений законодавством України. Ефективним способом захисту є пред'явлення власником майна позову про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Відмовляючи у задоволенні вимоги про заборону Летичівській державній нотаріальній конторі вчиняти будь-які нотаріальні дії щодо заповіту до вирішення справи по суті, суд вказав на те, що ця вимога може бути заявлена в порядку забезпечення позову.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Хмельницької області від 06 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 травня

2018 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки за відсутності правовстановлюючих документів на спадкове майно і його вартісної оцінки нотаріус не мав права видавати ОСОБА_1 свідоцтво про право власності на обов'язкову частку у спадковому майні. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції щодо обраного позивачем неефективного способу захисту порушеного права, зазначивши, що звернення у грудні

2017 року ОСОБА_2 до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно, свідчить про наявність між спадкоємцями спору про право, що в свою чергу також унеможливлює видачу нотаріусом свідоцтва про право на спадщину.

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до апеляційного суду із заявами про роз'яснення постанови Апеляційного суду Хмельницької області від

06 вересня 2018 року та ухвалення у справі додаткового судового рішення, які мотивував тим, що суд не надав правової оцінки діям відповідача

ОСОБА_2 щодо незаконної відмови передати правовстановлюючі документи на спадкове майно, що унеможливлює проведення оцінки спадкового майна та отримання свідоцтва про право власності на спадкове майно, а тому постанова суду є неповною та незрозумілою для нього.

Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 25 вересня 2018 року у задоволенні заяв ОСОБА_1 про роз'яснення постанови Апеляційного суду Хмельницької області від 06 вересня 2018 року та ухвалення додаткового судового рішення у справі відмовлено.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що постановою Апеляційного суду Хмельницької області від 06 вересня 2018 року апеляційна скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Резолютивна частина постанови є простою, доступною, зрозумілою та такою, що не припускає іншого тлумачення.

Узагальнені вимоги та доводи касаційної скарги

У жовтні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1, у якій він просив скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 травня 2018 року, постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 06 вересня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 25 вересня 2018 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що судами попередніх інстанцій не було ураховано, що внаслідок незаконних дій та бездіяльності відповідачів порушено його право на отримання свідоцтва про право власності на обов'язкову частку в спадковому майні. Відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги, апеляційний суд у судовому рішенні не навів мотиви такої відмови та допустив порушення його права на доступ до правосуддя, оскільки призначивши розгляд справи на 06 вересня 2018 року о 09 год. 48 хв., суд 05 вересня

2018 року надіслав йому ухвалу про зупинення розгляду апеляційного провадження до розгляду іншим суддею поданої ним заяви про відвід судді Корніюк А. П. Разом з тим, 06 вересня 2018 року, суд розглянув справу за його відсутності.

Крім того, в порушення норм процесуального права, за результатами розгляду його заяви про роз'яснення постанови Апеляційного суду Хмельницької області від 06 вересня 2018 року та заяви про ухвалення додаткового судового рішення, суд апеляційної інстанції без належного обгрунтування відмовив у їх задоволенні не двома окремими процесуальними документами, а однією ухвалою. Судом незаконно відхилені його неодноразові клопотання про відвід двох членів судової колегії - П'єнти І. В. та Талалай О. І., відносно яких за його заявами відкриті кримінальні провадження, у яких проводиться досудове розслідування. Крім того, у зв'язку з зазначеними неправомірними діями державного нотаріуса Босманової С.

Ц., судді першої інстанції Мороз В. О. та суддів апеляційної інстанції Талалай О. І., Корніюк А. П., П'єнти І. В., вважав за необхідне постановити окрему ухвалу стосовно їх дій, з направленням цієї окремої ухвали до органів прокуратури для притягнення зазначених посадових осіб до кримінальної відповідальності за вчинені кримінальні правопорушення, передбачені статтями 364, 365, 366, 375 КК України.

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу та відповіді на відзив

У січні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив від Летичівської державної нотаріальної контори на касаційну скаргу, у якому вона зазначала, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно з'ясували обставини справи та ухвалили законні і обгрунтовані рішення, а відтак відсутні підстави для їх скасування.

У лютому 2019 року до Верховного Суду надійшла відповідь на відзив від ОСОБА_1, у якій він підтримав вимоги касаційної скарги та вказав на необгрунтованість доводів відзиву на касаційну скаргу.

Згідно частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга не містить доводів щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права в частині вирішення позовних вимог про заборону Летичівській державній нотаріальній конторі вчиняти будь-які нотаріальні дії по заповіту, а тому рішення судів в цій частині у касаційному порядку не переглядаються.

Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Установлені судами фактичні обставини справи

Судами установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3

Згідно із заповітом від 04 червня 2008 року, посвідченого секретарем Меджибізької селищної ради Хмельницької області, ОСОБА_3 на випадок своєї смерті заповіла ОСОБА_1 належний їй пай, площею 3,12 га (державний акт серії НОМЕР_1) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, та вклади в ощадному банку, а ОСОБА_2 - належний їй будинок, господарські будівлі, та земельну ділянку, площею 0,847 га (державний акт серії НОМЕР_2), що розташовані в

АДРЕСА_1.

Після смерті ОСОБА_3,10 березня 2017 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про прийняття спадщини, у якій просив при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на ім'я ОСОБА_2, урахувати його право на обов'язкову частку у спадщині, передбачене статтею 1241 ЦК України.

21 березня 2017 року Летичівська державна нотаріальна контора направила повідомлення ОСОБА_1 про те, що згідно його заяви від 14 березня

2017 року відкрито спадкову справу № 32-2017 та роз'яснено, що після спливу шестимісячного терміну з дня смерті спадкодавця він має право оформити свої спадкові права при наданні правовстановлюючих документів.

30 березня 2017 року із з'явою про прийняття спадщини звернувся

ОСОБА_2

19 травня 2017 року Летичівська державна нотаріальна контора направила ОСОБА_1 повідомлення про необхідність надання правовстановлюючих документів та здійснення вартісної оцінки спадкового майна.

16 червня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину.

Того ж дня, ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 на земельну ділянку, площею

3,12 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, та на вклади в ощадному банку.

Постановою Летичівської державної нотаріальної контори від 16 червня

2017 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на ј обов'язкову частку в житловому будинку та земельної ділянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, у зв'язку з не наданням правовстановлюючих документів на майно та вартісної оцінки цього спадкового майна.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Статтею 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно із частиною 1 статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Частиною 1 статті 1241 ЦК України передбачено, що малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

Відповідно до пункту 4.9 Глави 10 Розділу IІ Порядку, в редакції чинній на час вчинення нотаріальних дій, свідоцтво про право на спадщину видається на підставі заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, а у випадках, передбачених частиною 2 статті 1270, статтею 1276 ЦК України, - не раніше зазначених у цих статтях строків.

Свідоцтво про право на спадщину видається за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів. При видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов'язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження зазначених обставин від спадкоємців витребовуються документи, що підтверджують вказані факти (пункти 4.12,4.14 Глави 10 Розділу ІІ Порядку).

Згідно з пунктом 4.15 глави 10 розділу IІ Порядку видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 Глави 7 Розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.

Пунктом 2 частини 1 статті 49 Закону України "Про нотаріат" передбачено, що нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо: не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії.

Ураховуючи, що нотаріус повідомляла позивача про необхідність надання ним правовстановлюючих документів та вартісної оцінки спадкового майна для оформлення спадщини, і таких документів ОСОБА_1 не надав, суд першої інстанції, з яким обгрунтовано погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про необгрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 до Летичівської державної нотаріальної контори.

Крім того, за наявності між спадкодавцями спору щодо права ОСОБА_1 на обов'язкову частку у спадковому майні, що спадкодавець заповіла ОСОБА_2, апеляційний суд обгрунтовано вказав на те, що за таких обставин нотаріус позбавлений можливості видати ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину, а тому такий спір підлягає вирішенню в судовому порядку.

Щодо вирішення позовних вимог до відповідача ОСОБА_2

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому частини 1 статті 16 ЦК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція). У рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Chahal v. the United Kingdom" Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що звертаючись до суду з позовом про зобов'язання ОСОБА_2 передати позивачу правовстановлюючі документи на спірне спадкове майно, ОСОБА_1 обрав неефективний спосіб захисту, оскільки надання таких документів за наявності між спадкоємцями спору щодо права позивача на обов'язкову частку у спадковому майні не призведе до поновлення прав позивача у позасудовий спосіб.

Відтак, суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що власник майна має право пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не зазначив мотивів відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 є безпідставними, оскільки апеляційний суд, перевіряючи законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позивачем вимог, погодився в цій частині з висновками суду першої інстанції, про що зазначено в оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції.

Щодо доводів касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм процесуального права

Твердження заявника про те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу у його відсутність, що призвело до порушення його права на участь у розгляді справи спростовуються матеріалами справи, з яких убачається, що позивач був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, призначеного на 06 вересня 2018 року о 14 год. 30 хв., оскільки судовий виклик отримав особисто 30 серпня 2018 року, про що свідчить зворотнє повідомлення про вручення поштового відправлення.

Посилання в касаційній скарзі на те, що апеляційний суд, розглядаючи його заяву про відвід колегії суддів, зупинив провадження у справі, чим ввів його в оману щодо зняття справи з розгляду 06 вересня 2018 року є неспроможними, оскільки позивач не надав жодного доказу на підтвердження зазначеної обставини. До того ж, ухвала Апеляційного суду Хмельницької області від

05 вересня 2018 року не містить інформації про зупинення апеляційного провадження у справі.

Щодо доводів касаційної скарги про безпідставне відхилення апеляційним судом заяв про відвід суддів.

Підстави для відводу (самовідводу) судді визначені статтями 36, 37 ЦПК України.

Стосовно об'єктивної неупередженості в рішеннях ЄСПЛ зазначено, що вона полягає у відсутності будь-яких законних сумнівів в тому, що її забезпечено та гарантовано судом, а для перевірки на об'єктивну неупередженість слід визначити, чи є факти, які не залежать від поведінки судді, що можуть бути встановлені та можуть змусити сумніватися у його неупередженості. Мова йде про ту довіру, яку суди повинні викликати в учасників цивільного процесу.

Об'єктивними обставинами, що можуть свідчити про упередженість суду, у практиці ЄСПЛ визнавались такі: члени суду, що мали розглядати справу, вже брали участь у ній у іншій процесуальній ролі, наприклад, прокурор, адвокат, суддя у суді нижчої інстанції тощо; суддя, що бере участь у справі про оспорювання законодавчих нормативних актів раніше висловлювався з цього приводу як консультант; наявність дискреційних повноважень у одного з суддів, що розглядають справу у колегіальному складі, участь судді у прийнятті законодавчих або підзаконних нормативних актів, на основі яких потім виноситься судове рішення тощо.

Ураховуючи наведене, саме по собі звернення заявника до правоохоронних органів з заявою про вчинення членами колегії суддів П'єнтою І. В. та

Талалай О. І. кримінального правопорушення та відкриття кримінального провадження не є безумовною підставою для відводу, зважаючи на дію презумпції особистої неупередженості суддів, яка діє до тих пір поки не доведено інше.

Щодо розгляду апеляційним судом заяв про роз'яснення судового рішення та ухвалення додаткового судового рішення

Звертаючись до суду апеляційної інстанції із заявами про роз'яснення постанови Апеляційного суду Хмельницької області від 06 вересня 2018 року та ухвалення додаткового судового рішення, заявник обгрунтовував їх тим, що суд не надав правової оцінки діям відповідача ОСОБА_2 щодо відмови передати йому правовстановлюючі документи на спадкове майно, що унеможливлює проведення оцінки спірного майна та отримання свідоцтва про право власності на обов'язкову частку у спадковому майні.

Відповідно до частин 1 -2 статті 271 ЦПК України за заявою учасників справи, державного виконавця, приватного виконавця суд роз'яснює судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення. Подання заяви про роз'яснення судового рішення допускається, якщо судове рішення ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред'явлене до примусового виконання.

За змістом положень зазначеної статті незрозумілим є рішення суду, в якому припускається декілька варіантів його тлумачення. Таким чином, підставою для роз'яснення рішення суду є утруднення чи неможливість його виконання.

Відповідно до роз'яснень, викладених ~law26~, роз'яснення рішення суду можливе тоді, коли воно не містить недоліків, що можуть бути усунені лише ухваленням додаткового рішення, а є незрозумілим, що ускладнює його реалізацію. Зазначене питання розглядається судом, що ухвалив рішення, і в ухвалі суд викладає більш повно та ясно ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не вносячи змін у суть рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду. Якщо фактично порушено питання про зміну рішення або внесення в нього нових даних, у тому числі й роз'яснення мотивів ухваленого рішення, суд ухвалою відмовляє в роз'ясненні рішення.

Оскільки заява ОСОБА_1 про роз'яснення судового рішення за своїм змістом фактично зводиться до незгоди заявника з ухваленим судовим рішенням, з'ясування судом обставин справи, оцінки доказів та роз'яснення мотивів ухваленого судового рішення, що не грунтується на положеннях статті 271 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що апеляційний суд правильно відмовив у задоволенні такої заяви ОСОБА_1

Згідно пункту 1 частини 1 статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд належно перевірив доводи апеляційної скарги, навів підстави для залишення апеляційної скарги Блонського А. Г. без задоволення, а оскаржуваного судового рішення без змін, а тому обгрунтовано відмовив у задоволені заяви про ухвалення додаткового рішення.

Твердження заявника про порушення апеляційним судом норм процесуального права, з посиланням на те, що за наслідками розгляду заяв про роз'яснення судового рішення та ухвалення у справі додаткового судового рішення, апеляційний суд постановив не два окремі процесуальні документи, а вирішив зазначені питання однією ухвалою, є неспроможними, оскільки чинний ЦПК України не містить заборони для ухвалення одного судового рішення з приводу вказаних процесуальних питань.

Щодо доводів касаційної скарги про необхідність постановлення окремої ухвали

Відповідно до частин 1 та 10 статті 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу. Суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення. Такі самі повноваження має Велика Палата Верховного Суду щодо питань передачі справ на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Судом касаційної інстанції не встановлено порушень державним нотаріусом норм чинного законодавства України, як і судами попередніх інстанцій норм процесуального або матеріального права, які давали б підстави для постановлення окремої ухвали у справі.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що судом першої та апеляційної інстанцій правильно визначено характер правовідносин, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги зводяться до власного помилкового тлумачення заявником норм матеріального та процесуального права, і не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від

31 травня 2018 року, постанову Апеляційного суду Хмельницької області від

06 вересня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від

25 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

В. О. Кузнєцов

А. С. Олійник