Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.08.2018 року у справі №206/2210/17

Постанова

Іменем України

03 червня 2019 року

м. Київ

справа № 206/2210/17

провадження № 61-40316св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,

Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач 1 - ОСОБА_1 ,

відповідач 1 - ОСОБА_2 ,

позивач 2 - ОСОБА_2 ,

відповідачі 2: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 ,

позивач 3 - ОСОБА_2 ,

відповідач 3 - ОСОБА_1 ,

тертя особа за позовними вимогами 3- Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 29 листопада 2017 року у складі судді Сухорукова А. О. та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 червня 2018 рокуу складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Варенко О. П., Городничої В. С.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог:

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод шляхом вселення до житлового приміщення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 , з урахуванням уточнень, мотивовані тим, що згідно свідоцтва про право власності на житло видане Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради 09 жовтня 2007 року, квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності його матері ОСОБА_4 та йому. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, після її смерті ОСОБА_2 почав чинити йому перешкоди у користуванні квартирою.

Рішенням Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 23 лютого 2017 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено, визнано недійсним з дати видання та скасовано розпорядження органу приватизації № 7/397-07

від 09 жовтня 2017 року. Визнано недійсним з дати видання та скасовано свідоцтво про право власності на житло, видане Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради 09 жовтня 2007 року на квартиру АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_4 та ОСОБА_1 На дане рішення було подано апеляційну скаргу, та питання по даній справі ще не вирішено. У квартирі АДРЕСА_1 він зареєстрований та має право користування даним житлом. На сьогодні відповідач змінив замки на вхідних дверях та позивач не має ніякої змоги потрапити до належного йому житла.

ОСОБА_1 просив усунути перешкоди у користуванні житловим приміщенням, шляхом вселення його до квартири АДРЕСА_1 . Стягнути з ОСОБА_2 на його користь судові витрати.

У червні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічними позовними вимогами до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням із зняттям з реєстраційного обліку.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 мотивовані тим, що згідно ордера

№ 7245 від 25 липня 1974 року, що виданий Виконавчим комітетом Придніпровської міської ради працюючих по рішенню завкома ПДГРЕС

від 18 липня 1974 року № 69 його матері ОСОБА_5 надано право на зайняття зі своєю сім`єю двокімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла. Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 09 жовтня

2007 року, що видане Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради на підставі розпорядження від 09 жовтня

2007 року № 7/397-07, квартира АДРЕСА_1 , належала на праві спільної часткової власності ОСОБА_4 та ОСОБА_1 Рішенням Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 23 лютого 2017 року по справі

№ 206/3254/16-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 травня 2017 року, визнано недійсним з дати видання та скасовано розпорядження органу приватизації № 7/397-07

від 09 жовтня 2007 року, визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на житло, видане Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради 09 жовтня 2007 року на квартиру АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_4 та ОСОБА_1 В даній квартирі зареєстрований, але не проживає з початку 2012 року його брат ОСОБА_1 та зареєстрована з

06 червня 2016 року, але не проживає з моменту своєї реєстрації ОСОБА_3 . Заочним рішенням Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 29 липня 2016 року по справі № 206/3329/15-ц

ОСОБА_1 було визнано, за позовом їхньої померлої матері, таким, що втратив право користування квартирою, однак ОСОБА_1 після рішення суду знову прописався в зазначену квартиру.

ОСОБА_2 просив визнати ОСОБА_1 та ОСОБА_3 такими, що втратили право на користування житловим приміщенням, а саме квартирою

АДРЕСА_1 зі зняттям їх з реєстраційного обліку за цією адресою. Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 640,00 грн.

У жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовними вимогами до ОСОБА_1 , третя особа - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про визнання права користування житловою квартирою.

Позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що він з 09 червня 1998 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . За вказаною адресою постійно проживав з 1974 року на підставі ордера. Лише при розгляді цієї справи дізнався, що був знятий з реєстраційного обліку в 2002 році у зв`язку з відбуванням покарання. З часу вселення постійно проживає і користується. Як член сім`ї, користується квартирою, бере участь у витратах пов`язаних з оплатою комунальних послуг за користування нею та виконує та виконує інші зобов`язання, що випливають із договору найму житлового приміщення, також дані факти встановлені як рішення Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 23 лютого 2017 року по справі № 206/3254/16-ц, так і ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 травня

2017 року. Всупереч його бажання зареєструвати своє місце проживання в цій квартирі, його брат ОСОБА_1 , який зареєстрований в цій квартирі, заперечує проти реєстрації та визнання за ним права користування квартирою. Всі комунальні платежі за зареєстрованих осіб здійснюються тільки ним, таким чином вважає, що проживає в даній квартирі законно.

ОСОБА_2 просив визнати за ним право користування житловою квартирою АДРЕСА_4 . Стягнути з ОСОБА_1 на його користь понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 640,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням Самарського районного суду міста Дніпропетровська

від 29 листопада 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод шляхом вселення до житлового приміщення задоволено.

Усунуто ОСОБА_1 перешкоди в користуванні житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 . Вселено ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_1 .

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням із зняттям з реєстраційного обліку відмолено.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про визнання права користування житловою квартирою задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право користування житловою квартирою АДРЕСА_1 .

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , місцевий суд виходив із того, що ОСОБА_1 зареєстрований та має право користуватися спірним житлом за адресою: АДРЕСА_2 .

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням із зняттям з реєстраційного обліку, місцевий суд виходив із того, що суду не було надано належних доказів, що ОСОБА_1 та

ОСОБА_3 не проживали в спірній квартирі за власної ініціативи з поважних причин.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання за ним право користування житловою квартирою, суд першої інстанції також прийшов до висновку, що він постійно проживає і користується спірною квартирою та сплачує всі комунальні платежі, а тому має право на користування спірною квартирою.

Додатковим рішенням Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 06 лютого 2018 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 640,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір в сумі 640,00 грн.

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу відмовлено.

Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 червня

2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Самарського районного суду міста Дніпропетровська

від 29 листопада 2017 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_2 , апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:

07 листопада 2018 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 29 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області

від 06 червня 2018 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 та постановити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити, а зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Аргументи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій надали неналежну оцінку квитанціям по оплаті житлово-комунальних послуг та показам свідків, у зв`язку з чим прийняли необґрунтовані судові рішення.

ОСОБА_1 не надано доказів того, що ОСОБА_2 чинив перешкоди у користуванні квартирою.

Доводи інших учасників справи:

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги:

Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2018 року поновлено

ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 29 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 червня

2018 року. Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Самарського районного суду міста Дніпропетровська.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Аргументи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої та апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод шляхом вселення до житлового приміщення, та в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до

ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням із зняттям з реєстраційного обліку.

В частині позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про визнання права користування житловою квартирою рішення Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 29 листопада 2017 року та постанова апеляційного суду Дніпропетровської області

від 06 червня 2018 року не оскаржуються, а тому відповідно до правил статті 400 ЦПК України Верховним судом не перевіряються.

Короткий зміст встановлених фактичних обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій:

Відповідно до ордеру № 7245 «УРСР Виконавчого комітету Придніпровскої міської Ради депутатів трудящих» ОСОБА_6 видана квартира АДРЕСА_5 підставі рішення завкома ПДГРЕС від 18 липня 1974 року за № 64.

Згідно витягу від 27 листопада 2007 року № 16817373 про реєстрацію права власності на нерухоме майно виданого КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» власниками квартири по АДРЕСА_2 є ОСОБА_4 , якій належить 1/2 частина та ОСОБА_1 , якому також належить 1/2 частини.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 померла.

Рішенням Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 23 лютого 2017 року по справі № 206/3254/16 позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Визнано недійсним з дати видання та скасовано розпорядження органу приватизації № 7/397-07 від 09 жовтня 2007 року. Визнано недійсним з дати видання та скасовано свідоцтво про право власності на житло, видане Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради

09 жовтня 2007 року на квартиру АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_4 та

ОСОБА_1

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 23 лютого 2017 року залишено без змін.

Згідно інформаційної довідки № 100521475 сформованої 17 жовтня 2017 року, інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_4 на 1/2 частину та за ОСОБА_1 також на 1/2 частину.

Згідно довідки № 1970 від 05 травня 2017 року про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні, за адресою:

АДРЕСА_2 зареєстровані ОСОБА_1 та ОСОБА_3

ОСОБА_1 здійснює комунальні платежі за вказаною адресою. Крім того, відповідно до повідомлень про надання субсидій № 006207, № 009985,

17 лютого 2016 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було призначено субсидію для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд:

Відповідно до статті 64 ЖК Української РСР, члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач і члени його сім`ї.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2018 року у справі

№ 490/12384/16-ц зроблено висновок по застосуванню статей 71 72 ЖК Української РСР, який полягає в тому, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин, що позивач не довів. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Європейський суд з прав людини вказує, що «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

«Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві…»» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE,

№ 30856/03, § 42, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

Висновок Верховного Суду:

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що позов ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням підлягає задоволенню, оскільки ОСОБА_1 зареєстрований та має право користуватися спірним житлом.

Щодо відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням із зняттям з реєстраційного обліку, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, також дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, оскільки до суду не було надано належних доказів, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не проживали в спірній квартирі з поважних причин.

Щодо доводів касаційної скарги:

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, якими у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 29 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 червня 2018 року в частині вирішення позовних вимог

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод шляхом вселення до житлового приміщення, та в частині вирішення за зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням із зняттям з реєстраційного обліку - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень в цих частинах відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Самарського районного суду міста Дніпропетровська

від 29 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 червня 2018 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод шляхом вселення до житлового приміщення, та в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням із зняттям з реєстраційного обліку залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко