Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 27.11.2019 року у справі №453/342/18

Постанова

Іменем України

27 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 453/342/18

провадження № 61-20358св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Сколівська міська рада Львівської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

треті особи: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Миронович Алла Іванівна, державний реєстратор Комунального підприємства Львівської обласної ради "Стрийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації" Габаль Іванна Ігорівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сколівського районного суду Львівської області в складі судді Микитини В. Я. від 22 жовтня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду в складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Шандри М.

М., Струс Л. Б. від 02 жовтня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Сколівської міської ради Львівської області, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Миронович Алла Іванівна та державний реєстратор КП ЛОР "Стрийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації" Габаль І. І., про визнання недійсним і скасування рішень, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та скасування реєстрації права власності на земельну ділянку.

Позовні вимоги мотивувала тим, що згідно рішення Сколівської міської ради Львівської області від 18 серпня 2017 року № 21 ОСОБА_4 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,029 га з метою передачі у власність. У подальшому, рішенням Сколівської міської ради від 03 листопада 2017 року № 07 ОСОБА_4 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,029 га кадастровий номер 4624510100:01:004:1324 по АДРЕСА_1 цільове призначення індивідуальне садівництво те передано у власність зазначену земельну ділянку. Після цього,08 листопада 2017 року на підставі вказаних документів державним реєстратором за ОСОБА_4 проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку. 15 листопада ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу відчужила земельну ділянку ОСОБА_2. Позивач зазначала, що спірна земельна ділянка перебувала у її постійному користуванні протягом 15 років, використовувалась нею для особистих потреб, тому передача земельної ділянки у власність ОСОБА_4 є незаконною і суперечить статті 116 ЗК України. Крім того, ОСОБА_4 не погоджувала меж земельної ділянки із нею як сусіднім землекористувачем. Також зазначала, що ОСОБА_4 18 липня 2017 року особисто не подавала заяву до органу виконавчої влади, щодо передачі у власність земельної ділянки, а підпис на її заяві підроблений.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 22 жовтня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи в позові виходив із правомірності одержання ОСОБА_4 у власність спірної земельної ділянки.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Сколівського районного суду Львівської області від 22 жовтня 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд, погоджуючись з рішенням суду першої інстанції про відмову в позові, зазначив про те, що за життя ОСОБА_4 у належний спосіб оформила правовстановлюючі документи на спірну земельну ділянку з метою отримання її у власність. Доводи позивача про те, що спірна земельна ділянка була оформлена на ОСОБА_4 всупереч її волі не знайшли свого підтвердження.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У листопаді 2019 року на адресу Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 22 жовтня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року, у якій заявник посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати зазначені судові рішення та прийняти нову постанову про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанції не враховано покази свідків, які підтвердили, що спірною земельною ділянкою вона користується з 2007 року, постійно обробляла її, за власні кошти обгородила. ОСОБА_5 всупереч положенням земельного законодавства не погоджувала з нею межі земельної ділянки, що є підставою для скасування права власності. Заява ОСОБА_4 від 18 липня 2017 року написана іншою особою з певних корисливих мотивів. Суд першої інстанції розглянув справу без участі позивача та його уповноваженого представника.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2020 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначає, що судами попередніх інстанцій правильно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, тому підстав для скасування зазначених судових рішень немає.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2019 року відкрито провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу № 453/342/18 з Сколівського районного суду Львівської області.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що ОСОБА_5 на підставі рішень Сколівської міської ради Львівської області № 21 від 18 липня 2017 року "Про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (адреса: АДРЕСА_1) з метою передачі у власність (цільове призначення - для індивідуального садівництва) ОСОБА_4" та № 07 від 03 листопада 2017 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (адреса: АДРЕСА_1) та передачу у власність земельної ділянки (цільове призначення - 01,05 для індивідуального садівництва) ОСОБА_4" передано у власність земельну ділянку площею 0,0290 га у АДРЕСА_1 для індивідуального садівництва, кадастровий номер: undefined.

ОСОБА_4 09 листопада 2017 року здійснила державну реєстрацію на вищевказану земельну ділянку, після чого 15 листопада 2017 року уклала з відповідачем ОСОБА_2 договір купівлі-продажу цієї земельної ділянки, який був посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Миронович А. І., реєстровий № 3111.

ОСОБА_2 здійснила державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, яка на даний час перебуває у її власності.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин, розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 22 жовтня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 116 ЗК України (громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених частин 1 та 2 статті 116 ЗК України, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

ОСОБА_4 у встановленому законом порядку звернулася із заявою до міського голови м. Сколе про виділення їй земельної ділянки під садівництво в АДРЕСА_1, якою вона користувалася з 1986 року.

У подальшому на підставі заяви ОСОБА_4 були виконані роботи по виготовленню проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; погоджено площі та конфігурації, складені відповідні акти погодження меж земельної ділянки із сусідніми землекористувачами.

Таким чином, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_4 у належний спосіб оформила правовстановлюючі документи на спірну земельну ділянку з метою отримання такої у власність, та у свою чергу у подальшому відчужила на користь ОСОБА_2.

У свою чергу, позивач до Сколівської міської ради Львівської області у зазначеному вище порядку із заявою про передачу їй у власність спірної земельної ділянки не зверталась, відповідно, своїм правом на одержання із земель комунальної власності такої земельної ділянки не скористалась, а тому підстав вважати, що права останньої порушено передачею спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_6 немає.

Доводи позивача про те, що ОСОБА_4 не підписувала 18 липня 2017 року заяви про передачу у власність земельної ділянки не можуть бути підставою для задоволення позову, оскільки дії вчиненні останньою щодо оформлення правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку свідчать про її волевиявлення на отримання земельної ділянки у власність, права та інтереси позивача н е порушені.

Щодо доводів касаційної скарги про розгляд справи судом першої інстанції 22 жовтня 2019 року за відсутності позивача та її представника, яка звернулася до суду із клопотанням про відкладення розгляду справи, Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до частини 2 статті 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого частини 2 статті 223 ЦПК України строку в разі неявки у судове засідання учасника справи щодо якого немає відомостей про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд виходить з того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Виходячи з доводів касаційної скарги, причиною неявки до суду першої інстанції представника позивача є надання переваги участі у розгляді іншої справи.

Отже, оскільки поважність причин неявки представника позивача судом першої інстанції не встановлена, заявник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів позові та, зважаючи на те, що сторони по справі були належним чином повідомленні про розгляд справи місцевим судом на 22 жовтня 2018 року, розгляд судом першої інстанції справи у відсутності позивача та його представника не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав для висновку про порушення судами норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, вони були предметом розгляду судами попередніх інстанцій та зводяться лише до переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Частиною 3 статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Оскільки оскаржувані судові рішення залишено без змін, а скаргу без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Сколівського районного суду Львівської області від 22 жовтня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун