Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.12.2019 року у справі №333/1635/18

Постанова

Іменем України

27 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 333/1635/18

провадження № 61-21872св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1, який дії в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_2,

представник позивача - ОСОБА_3,

відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

третя особа - Районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на заочне рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя у складі судді Кулик В. Б. від 06 травня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Кримської О. М., Подліянової Г. С. від 12 листопада 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1, який дії в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - Районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району, про вселення.

Позовна заява мотивована тим, що він разом з неповнолітньою дочкою ОСОБА_2 з 07 жовтня 1983 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1. Наймачем вказаної квартири є його мати ОСОБА_4, а його рідна сестра ОСОБА_5 зі своєю дитиною зареєстровані та проживають у квартирі як члени сім'ї наймача. Вказана квартира відноситься до громадського та житлового фонду та є його постійним місцем проживання.

Посилаючись на те, що відповідачі негативно налаштовані до нього і його малолітньої дитини, чинять їм перешкоди у проживанні в спірній квартирі, яка є їх єдиним житлом, позивач просив вселити його та неповнолітню дочку ОСОБА_2 у квартиру АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 06 травня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Вселено ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, у квартиру АДРЕСА_1.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що сторони на законних підставах користуються спірною квартирою, в якій вони постійно зареєстровані; ОСОБА_1 не втратив інтерес до цієї квартири, не проживає в ній через неприязні стосунки з відповідачами, які перешкоджали йому у користуванні спірною квартирою, тому наявні правові підстави для вселення його разом з неповнолітньою дочкою у вказане приміщення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 12 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, заочне рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 06 травня 2019 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У грудні 2019 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судамминорм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що наймачеві або членів його сім'ї, який був відсутній понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права, в тому числі вселення (пункт 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України"). Крім того, відповідачі ніколи не вчиняли позивачу перешкоди у користуванні житлом, він покинув його самостійно, створив сім'ю і проживав в іншому місці. Постійним місцем проживання позивача з 2015 року є належна йому на праві спільної часткової власності Ѕ частини жилого будинку АДРЕСА_3, яка належить йому на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 08 квітня 2013 року. Не враховано, що фактично після звільнення з місця позбавлення волі позивач з 2005 року не вселився до спірної квартири, що підтверджується ухвалами Комунарського районного суду від 21 листопада 2014 року у цивільній справі № 333/9153/14-ц та від 27 березня 2015 року у цивільній справі № 333/699/15-ц. Причини поважності не проживання позивача у спірній квартирі судом не встановлені. Позивачем не надано жодного доказу того, що відповідачі перешкоджали йому у користуванні квартирою за період з 2005 по 2015 роки.

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У січні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги та законність і обґрунтованість ухвалених у справі судових рішень судів попередніх інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 16 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 333/1635/18 з Комунарського районного суду міста Запоріжжя. Зупинено виконання заочного рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 06 травня 2019 року до закінчення касаційного провадження.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що ОСОБА_1 та його неповнолітня дочка ОСОБА_2 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1.

В указаній квартирі також зареєстровані відповідачі ОСОБА_4 (мати позивача) та ОСОБА_5 (сестра позивача) разом зі своєю дитиною ОСОБА_6

Квартира АДРЕСА_1 відноситься до громадського та житлового фонду і ОСОБА_4 вселилась в неї на підставі ордеру на житлове приміщення, а позивач та його неповнолітня дочка вселилися як члени сім'ї наймача.

Звертаючись до суду з указаним позовом, позивач посилався на те, що має право на користування спірною квартирою як член сім'ї наймача, але відповідач чинить йому перешкоди у проживанні та користуванні вказаним приміщенням, оскільки остання змінили замки на вхідних дверях, не відчиняє двері та не впускає позивача з дочкою в указану квартиру.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_4 на заочне рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 06 травня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 12 листопада 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 9 ЖК Української РСР встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до частин 1 і 2 статті 61, статей 64, 65 ЖК Української РСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем громадянином, на ім'я якого видано ордер.

Згідно із статтею 65 ЖК Української РСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Отже, право користування жилим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися в якості членів сім'ї наймача в установленому законом порядку.

У пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" (зі змінами) вказано, що вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи зареєстровані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. Однак відсутність письмової згоди членів сім'ї наймача на вселення саме по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.

Установивши, що ОСОБА_1 вселився у спірну квартиру як член сім'ї наймача ОСОБА_4, у зв'язку з чим набув право користування спірним житловим приміщенням, разом із дочкою зареєстрований та постійно проживав в указаній квартирі та вважав її своїм житлом, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність правовий підстав для вселення позивача разом з дочкою у вказане житло.

При цьому, суди обґрунтовано виходили із недоведеності відповідачем факту втрати позивачем права користування спірною квартирою на підставі статті 107 ЖК Української РСР, у зв'язку із вибуттям на інше постійне місце проживання, оскільки рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22 жовтня 2018 року у справі № 333/2082/18, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 22 січня 2019 року та постановою Верховного Суду від 19 березня 2020 року, ОСОБА_4 відмовлено у задоволенні позову з урахуванням встановленого факту існування між сторонами неприязних стосунків та створення позивачем перешкод відповідачу у користуванні спірною квартирою.

Не доведено позивачем і наявність підстав, передбачених статтею 71 ЖК Української РСР, для визнання відповідача таким, що втратив право користування житлом, оскільки доказів на підтвердження факту непроживання відповідача у спірній квартирі без поважних причин матеріали справи не містять і таких обставин під час розгляду справи позивачем не доведено, як і обставин, що відповідач втратив інтерес до спірного житла.

Наявність у позивача іншого житлового приміщення не є підставою для позбавлення його права користування спірною квартирою, до якої він вселився в установленому законом порядку.

Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій, оскільки зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції, були предметом дослідження у суді із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29,30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Висновки щодо доводів касаційної скарги

Частиною 3 статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Частиною 3 статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанцій у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ураховуючи, що ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 16 грудня 2019 року було зупинено виконання заочного рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 06 травня 2019 року до закінчення касаційного провадження, касаційне провадження у справі закінчено, тому виконання вказаного судового рішення підлягає поновленню.

Оскільки оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін, а скаргу без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Заочне рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 06 травня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 12 листопада 2019 року залишити без змін.

Поновити виконання заочного рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 06 травня 2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун