Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.10.2019 року у справі №640/4714/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 640/4714/17

провадження № 61-29477св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Московський відділ державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції в Харківській області,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану її представником ОСОБА_3, на рішення апеляційного суду Харківської області від 30 серпня 2017 року, ухвалене колегією у складі суддів: Кіся П. В., Бровченка І. О., Кружиліної О. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2, Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", яке відповідно до зареєстрованої 14 червня 2018 року нової редакції Статуту змінило назву на Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк "),Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк"), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Московський відділ державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції в Харківській області (далі - Московський ВДВС м. Харкова ГТУЮ в Харківській області), про звільнення майна з-під арешту та визнання права власності.

В обґрунтування позову зазначила, що 28 квітня 2010 року ОСОБА_2 подарував їй два нежилі приміщення, а саме місця для паркування площею по 16,1 кв. м кожне, розташовані у підвалі № 3 та підвалі № 4 у літ. А-9 по АДРЕСА_1, про що між ними укладено два договори дарування, посвідчені приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Івановою О. В. і зареєстровані в реєстрі за номерами 1047 та 1050 відповідно.

У лютому 2017 року вона звернулася до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстрації Харківської міської ради із заявою про реєстрацію права власності, проте отримала відмову з тих підстав, що подароване їй майно перебуває під арештом.

Як з'ясовано позивачем у подальшому, ухвалою Київського районного суду м.

Харкова від 23 червня 2010 року і постановою старшого державного виконавця Московського ВДВС м. Харкова ГТУЮ в Харківській областіТрофімової Т. М. від 17 серпня 2011 року накладено арешт на майно ОСОБА_2, у тому числі і на місця для паркування площею по 16,1 кв. м кожне, розташовані у підвалі № 3 та підвалі № 4 у літ. А-9 по АДРЕСА_1.

ОСОБА_1 вказує, що набула право власності на зазначені нежилі приміщення до накладення на них арешту і цей арешт порушує та обмежує її права як власника, тому просила визнати за нею право власності на спірне майно і скасувати арешт, накладений на нього ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 23 червня 2010 року та постановою старшого державного виконавця Московського ВДВС м.

Харкова ГТУЮ в Харківській області Трофімової Т. М. від 17 серпня 2011 року.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 13 червня 2017 року, ухваленим у складі судді Зуба Г. А., позов задоволено частково.

Звільнено з-під арешту нежилі приміщення - місця для паркування площею по 16,1 кв. м кожне, розташовані у підвалі № 3 та підвалі № 4 у літ. А-9 по АДРЕСА_1, який накладений постановою старшого державного виконавця Московського ВДВС м.

Харкова ГТУЮ в Харківській області Трофімової Т. М. від 17 серпня 2011 року у виконавчому провадженні № 26508175.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Стягнено з ОСОБА_2, АТ КБ "ПриватБанк" і ПАТ "Укрсоцбанк" на користь ОСОБА_1 у відшкодування судових витрат по 213,33 гривень з кожного.

Звільняючи спірне майно з-під арешту, суд першої інстанції виходив з того, що позивач набула нежилі приміщення - місця для паркування - у власність з моменту нотаріального посвідчення договорів дарування і прийняття дарунків, тому накладення арешту на це майно у виконавчому провадженні про стягнення коштів з іншої особи - ОСОБА_2 - є неправомірним і порушує позивача права як власника.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання права власності, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 є власником місць для паркування площею по 16,1 кв. м кожне, розташованих у підвалі № 3 та підвалі № 4 у літ. А-9 по АДРЕСА_1, на підставі договорів дарування і повторного визнання за нею права власності на це майно за рішенням суду не вимагається.

У скасуванні арешту, накладеного ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 23 червня 2010 року у справі № 2-1204/10/13, суд відмовив з тих підстав, що вказане питання підлягає вирішенню в іншому порядку, а саме шляхом звернення до відповідного суду із заявою про скасування заходів забезпечення позову.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 30 серпня 2017 року рішення Київського районного суду м. Харкова від 13 червня 2017 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 скасовано і ухвалено у цій частині нове рішення про відмову у позові.

У іншій частині рішення Київського районного суду м. Харкова від 13 червня 2017 року залишено без змін. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Укрсоцбанк" судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 704 гривні.

Відмовляючи у скасуванні арешту майна, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у позивача не виникло право власності на спірні нежилі приміщення, оскільки вона не здійснила державної реєстрації договорів дарування і тих прав, які виникли на їх підставі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просила рішення апеляційного суду Харківської області від 30 серпня 2017 року скасувати і залишити в силі рішення Київського районного суду м. Харкова від 13 червня 2017 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин статті 182, 210, 334, 719, 722 ЦК України у взаємозв'язку з положеннями Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та дійшов помилкового висновку про виникнення у обдарованого права власності на дарунок лише після державної реєстрації цього права.

Вказує, що набула право власності на подаровані нежилі приміщення після нотаріального посвідчення договорів дарування і прийняття дарунку, під чим розумілася передача їй технічних паспортів на приміщення.

Позиція інших учасників справи

У листопаді 2017 року АТ КБ "ПриватБанк" подало заперечення на касаційну скаргу, у яких послалося на безпідставність її доводів. Вважає, що право власності на нерухоме майно виникає у особи після його державної реєстрації, тому саме лише укладення договорів дарування не підтверджує виникнення такого права у ОСОБА_1, що свідчить про законність і обґрунтованість рішення апеляційного суду про відмову у позові.

Також у листопаді 2017 року ПАТ "Укрсоцбанк" подало заперечення на касаційну скаргу, у яких послалося на безпідставність її доводів. Зазначило, що суд апеляційної інстанції правильно застосував до спірних правовідносин положення Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" і обґрунтовано зазначив про те, що право власності на нерухоме майно виникає після його реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відповідно до пункту 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У 2018 році справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

Судами встановлено, що 28 квітня 2010 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 укладено договір дарування нежилого приміщення, відповідно до умов якого дарувальник передав обдарованому у власність місце для паркування площею 16,1 кв. м, розташоване у підвалі № 3 у літ. А-9 по АДРЕСА_1. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Івановою О. В. і зареєстрований у реєстрі за номером 1047.

Також 28 квітня 2010 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 укладено інший договір дарування нежилого приміщення, відповідно до умов якого дарувальник передав обдарованому у власність місцедля паркування площею 16,1 кв. м, розташоване у підвалі № 4 у літ.

А-9 по АДРЕСА_1. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Івановою О. В. і зареєстрований у реєстрі за номером 1050.

Сторони погодились, що під передачею дарунка вважають символічну передачу речі - технічного паспорта на нежиле приміщення. Під час нотаріального посвідчення договорів дарувальник передав обдарованій технічний паспорт на нежиле приміщення, що свідчить про передачу та прийняття дарунка (пункти 7,8 договорів).

Право власності на подаровані приміщення у встановленому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" порядку ОСОБА_1 не зареєструвала.

Рішеннями державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстрації Харківської міської ради від 15 лютого 2017 року за номерами 33868067 та 33870374 відмовлено ОСОБА_1 у реєстрації права власності на вказані нежилі приміщення з тих підстав, що це нерухоме майно перебуває під арештом на підставі ухвали Київського районного суду м. Харкова від 23 червня 2010 року, постановленої у цивільній справі № 2-1204/10/13, та постанови старшого державного виконавця Московського ВДВС м. Харкова ГТУЮ в Харківській області Трофімової Т. М. від 17 серпня 2011 року, прийнятої у виконавчому провадженні №
26508175.

Судами також встановлено, що ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 23 червня 2010 року, з урахуванням ухвали цього суду від 5 липня 2010 року, задоволено частково заяву ПАТ "Укрсоцбанк" і у забезпечення позовних вимог, пред'явлених до ОСОБА_2 щодо стягнення заборгованості у розмірі 1 400 000
гривень, накладено арешт, зокрема, на два нежилі приміщення - місця для паркування площею по 16,1 кв. м кожне, розташовані у підвалі № 3 та підвалі № 4 у літ. А-9 по АДРЕСА_1.

Постановою старшого державного виконавця Московського ВДВС м. Харкова ГТУЮ в Харківській області Трофімової Т. М. від 17 серпня 2011 року на вказані нежитлові приміщення накладено арешт у рамках виконавчого провадження № 26508175 про стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованості у розмірі 56 128,83 гривень, судового збору у розмірі 561,29 гривень, витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 гривень і витрат за надання юридичних послуг та правової допомоги у загальному розмірі 2
150 гривень.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Задовольняючи позовні вимоги в частині зняття арешту зі спірного майна, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є власником нежилих приміщень, тому накладення на них арешту у виконавчому провадженні про стягнення заборгованості з іншої особи є неправомірним.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції і ухвалюючи нове рішення про відмову у знятті арешту з майна, виходив з того, що ОСОБА_1 не здійснила державної реєстрації договорів дарування, тому відповідні правочини не є вчиненими і право власності на дарунок у позивача не виникло.

Проте такі висновки суду апеляційної інстанції є помилковими.

Відповідно до статей 717, 719 ЦК України у редакції, чинній на час вчинення договорів дарування, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Частиною 1 статті 722 ЦК України у тій же редакції визначено, що право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття. Це правило застосовується у сукупності із загальними нормами ЦК України щодо моменту набуття права власності за договором.

Частина четверта вказаної статті визначає, що прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка.

Пунктами 7,8 договорів дарування нежилого приміщення встановлено, що під час нотаріального посвідчення цього договору дарувальник передав обдарованій технічний паспорт на нежилі приміщення. Сторони усвідомлюють, що цим актом підтверджено передачу нежитлових приміщень обдарованій. Прийняття обдарованою від дарувальника технічного паспорта свідчить про те, що передача речі відбулась.

Відповідно до частини 3 статті 334 ЦК України у редакції, чинній на час вчинення договорів дарування, право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Відчуження нерухомого майна є підставою припинення права власності на нього (пункт 1 частини 1 статті 346 ЦК України).

Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що право власності на подароване нерухоме майно переходить до обдарованого в момент прийняття дарунку, під чим може розумітись передача обдарованому правовстановлюючих чи інших документів щодо майна, зокрема, технічного паспорта.

Після укладення договору дарування право власності дарувальника на відповідне майно припиняється.

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За відсутності державної реєстрації прав на нерухоме майно, які виникають на підставі нотаріально посвідченого договору дарування, обдарована особа набуває право власності на дарунок відповідно до частини 1 статті 722 ЦК України та умов договору дарування, однак обмежена у праві розпорядження цим нерухомим майном до моменту реєстрації права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Стаття 41 Конституції України встановлює, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Згідно зі статтею 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Суд апеляційної інстанції, встановивши непроведення ОСОБА_1 державної реєстрації права власності на нежитлові приміщення на підставі договорів дарування, неправильно застосував до спірних правовідносин статті 719, 722, 334, 346 ЦК України та дійшов помилкового висновку про те, що правочини дарування фактично не вчинені і право власності на дарунки у позивача не виникло.

Застосовуючи до спірних правовідносин положення Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", апеляційний суд не звернув уваги на те, що згідно з Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" здійснюється державна реєстрація прав, які виникають на підставі укладених у встановленому законодавством порядку договорів дарування, у той час як обов'язкової державної реєстрації відповідних договорів Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не вимагає, як і не пов'язує момент набрання ними чинності із моментом державної реєстрації.

Отже, судом апеляційної інстанції неправильно застосовано до спірних правовідносин положення статей 719, 722, 334, 346 ЦК України у взаємозв'язку з нормами Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", що призвело до ухвалення помилкового рішення про відмову в задоволенні позову.

Суд першої інстанції, встановивши, що ОСОБА_1 з 28 квітня 2010 року є власником спірних нежилих приміщень на підставі нотаріально посвідчених договорів дарування, правильно застосував до спірних правовідносин статтю 59 Закону України "Про виконавче провадження" та дійшов обґрунтованого висновку про захист прав позивача як власника шляхом зняття арешту із спірного майна.

Доводи АТ КБ "ПриватБанк" і ПАТ "Укрсоцбанк", викладені у запереченнях на касаційну скаргу, про перехід до особи права власності на нерухоме майно в момент його державної реєстрації, касаційний суд відхиляє, оскільки системний аналіз статей 334, 719, 722 ЦК України у редакції на час укладення договорів дарування свідчить, що право власності на подароване нерухоме майно виникає у обдарованого у момент нотаріального посвідчення договору і прийняття дарунку.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За таких обставин касаційний суд скасовує рішення апеляційного суду Харківської області від 30 серпня 2017 рокуі залишає в силі рішення Київського районного суду м. Харкова від 13 червня 2017 року.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до положень статей 141, 416 ЦПК України та у зв'язку з задоволенням касаційної скарги касаційний суд стягує із ПАТ "Укрсоцбанк", за апеляційною скаргою якого скасоване рішення суду першої інстанції, на користь ОСОБА_1 понесені заявником судові витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 1 536 гривень.

Керуючись статтями 141, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану її представником ОСОБА_3, задовольнити.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 30 серпня 2017 рокускасувати і залишити в силі рішення Київського районного суду м. Харкова від 13 червня 2017 року.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 1
536 гривень.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В.

А. Стрільчук