Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.10.2019 року у справі №333/5952/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 333/5952/16

провадження № 61-26929св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Кузнєцова В. О.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Міністерство оборони України,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Міністерства оборони України, подану його представником Зінченком Сергієм Олександровичем, на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 2 березня 2017 року, ухвалене у складі судді Боровікової А. І., та рішення апеляційного суду Запорізької області від 27 квітня 2017 року, ухвалене колегією у складі суддів: Бєлки В. Ю., Онищенко Е. А., Воробйової І. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом, уточненим у грудні 2016 року, до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову послався на те, що проходив військову службу на території Демократичної Республіки Афганістан з 9 серпня 1983 року по 30 травня 1987 року.

При виконанні службового обов'язку отримав множинні вогнепальні осколкові поранення голови, грудей, живота і лівої нижньої кінцівки (контузія), які призвели до стійких залишкових явищ перенесеної закритої черепно-мозкової травми, післятравматичної та дисциркулярної енцефалопатії ІІ ступеню з вираженим церебростенічним синдромом, розсіяної пірамідної симптоматики, вегето-судинної дисфункції, емоційно-вольової нестійкості, післятравматичного церебрального арахноідита з вираженим лікворо-гіпертензивним синдромом та стійким вираженим цефалічним синдромом. У зв'язку із захворюваннями йому встановлено ІІ групу інвалідності.

Зазначає, що поранення призвело до розвитку багатьох хвороб, головного болю, запаморочення, похитування при ходінні, погіршення слуху і пам'яті, порушення сну, загальної слабості, а тривалі лікування дають лише тимчасове полегшення, що позбавляє можливості жити повноцінним життям.

На підставі викладеного просив стягнути з відповідача 100 000 гривень у відшкодування завданої моральної шкоди.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 2 березня 2017 року позов задоволено частково.

Стягнено з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 60 000 гривень у відшкодування моральної шкоди. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Стягнено з Міністерства оборони України у дохід держави 826,80 гривень судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що отримані позивачем захворювання та інвалідність пов'язані з проходженням військової служби, тому заподіяну моральну шкоду повинне відшкодувати Міністерство оборони України як центральний орган виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України. Розмір відшкодування суд визначив з урахуванням тривалості, характеру та глибини страждань позивача, ступеню втрати ним працездатності внаслідок отриманої під час проходження військової служби травми.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 27 квітня 2017 року рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 2 березня 2017 року змінено і стягнено з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 30 000 гривень.

У іншій частині рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 2 березня 2017 року залишено без змін.

Зменшуючи розмір відшкодування до 30 000 гривень, суд апеляційної інстанції виходив з того, що такий його розмір буде достатнім для відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди і відповідатиме принципам виваженості, розумності та справедливості. З висновками суду першої інстанції про відповідальність Міністерства оборони України за завдану позивачу моральну шкоду апеляційний суд погодився, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з'ясування обставин справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У травні 2017 року Міністерство оборони України звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просило скасувати рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 2 березня 2017 року та рішення апеляційного суду Запорізької області від 27 квітня 2017 року і ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Заявник зазначає, що позивач отримав поранення під час проходження військової служби в Радянській армії в Демократичній Республіці Афганістан у 1983-1987 роках, у той час як Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", який визначає, що відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної шкоди провадиться у встановленому законом порядку, набув чинності 20 грудня 1991 року.

Законодавством, чинним на час проходження позивачем військової служби, питання відшкодування моральної шкоди врегульоване не було. Україна не є правонаступником армії СРСР, а Міністерство оборони України - правонаступником Міністерства оборони СРСР, на що, на думку заявника, суди попередніх інстанцій не звернули уваги.

Чинним законодавством України, яке регулює соціальний і правовий захист військовослужбовців, їх пенсійне забезпечення, встановлені додаткові соціальні гарантії, спрямовані на компенсацію шкоди, заподіяної здоров'ю військовослужбовців у зв'язку з проходженням військової служби, тому заявник вважає помилковими висновки судів першої і апеляційної інстанцій щодо наявності правових підстав для додаткового відшкодування моральної шкоди.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та зупинено виконання рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 2 березня 2017 року і рішення апеляційного суду Запорізької області від 27 квітня 2017 року до закінчення їх перегляду у касаційному порядку.

Відповідно до пункту 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У 2018 році справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2019 року справу призначено до розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 приймав участь у бойових діях на території Демократичної Республіки Афганістан з 9 серпня 1983 року по 30 травня 1987 року.

Згідно з витягом з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії від 30 квітня 2013 року № 1102 у ОСОБА_1 встановлено поранення, контузію та захворювання, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велися бойові дії.

З посвідчення серії НОМЕР_1 від 2 вересня 2014 року суди встановили, що ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи у зв'язку з травмою, яка пов'язана з проходженням військової служби.

Також суди встановили, що внаслідок травм у позивача розвинулися хвороби і його стан здоров'я погіршився.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Частково задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з їх обґрунтованості, наявності причинно-наслідкового зв'язку між завданою моральною шкодою і проходженням військової служби та, як наслідок, покладення відповідальності за таку шкоду на Міністерство оборони України.

Проте такі висновки судів попередніх інстанцій є помилковими.

Стаття 56 Конституції Українивстановлює, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 3 Закону України "Про Збройні Сили України" передбачено, що Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

Відповідно до статті 1173 ЦК Українишкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Статтею 17 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди проводиться в установленому законом порядку.

Згідно з положенням частини 1 статті 1167 ЦК Україниморальна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Цивільне законодавство встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за завдання моральної шкоди настає за наявності основних умов відповідальності: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Сам лише факт наявності шкоди не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, так як необхідно довести існування всіх зазначених складових цивільно-правової відповідальності та правильно визначити суб'єкта відповідальності. Відсутність хоча б однієї з цих складових виключає відповідальність за заподіяння шкоди.

При вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди судам також необхідно з'ясовувати, коли виникли правовідносини сторін і коли заподіяна моральна шкода.

Судами встановлено, що захворювання, які стали підставою для встановлення позивачу ІІ групи інвалідності, отримані ним під час проходження військової служби у складі Радянської армії на території Демократичної Республіки Афганістан у 1983-1987 роках.

Причинного зв'язку між хворобами позивача, які настали внаслідок проходження військової служби у Збройних Силах СРСР, та будь-якими діями або бездіяльністю Міністерства оборони України чи держави Україна, а також ознак протиправності у таких діях або бездіяльності, за результатами розгляду справи судами не встановлено.

Спеціальний закон або міжнародний договір щодо правонаступності держави Україна та, відповідно, Міністерства оборони України, у відносинах за участю позивача, також відсутні.

Встановивши такі обставини, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про існування підстав для покладення обов'язку з відшкодування моральної шкоди саме на Міністерство оборони України, яке не вчиняло протиправних дій щодо відповідача та утворене після його участі у бойових діях і отримання поранень.

Поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій залишилося те, що у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовці та особи, на яких поширюється дія Законів України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", користуються пільгами, гарантіями та компенсаціями, передбаченими цими Законами, у тому числі, право на які виникає у зв'язку із погіршенням стану здоров'я, пов'язаного із виконанням обов'язків військової служби.

Зокрема, відповідно до статті 11 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, мають право на безоплатну кваліфіковану медичну допомогу у військово-медичних закладах охорони здоров'я. Військовослужбовці щорічно проходять медичний огляд, щодо них проводяться лікувально-профілактичні заходи.

Порядок забезпечення військовослужбовців путівками для санаторно-курортного лікування встановлюється Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці, звільнені з військової служби унаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, члени сімей військовослужбовців приймаються на обстеження і лікування до військово-медичних закладів охорони здоров'я в порядку, встановленому Міністерством оборони України.

Оскільки судами попередніх інстанцій не встановлено причинного зв'язку між пораненнями (травмами) і захворюваннями позивача, які настали внаслідок проходження військової служби у Демократичній Республіці Афганістан у складі діючої армії СРСР у період бойових дій, та будь-якими діями або бездіяльністю Міністерства оборони України (його посадових осіб), а також не встановлена протиправність таких дій або бездіяльності, касаційний суд вважає помилковим висновок судів першої і апеляційної інстанцій про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1.

Безпідставним є посилання апеляційного суду в обґрунтування своїх висновків на правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21 жовтня 2014 року у справі № 3-86гс14.

Приймаючи дану постанову, Верховний Суд України зазначив, що на правовідносини, які виникли у 2008 році, поширюється положення статті 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", відповідно до якої Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування. Отже, обов'язок держави відшкодовувати шкоду, завдану майну інших осіб внаслідок вибуху військових боєприпасів у мирний час, та шкоду, яку заподіяно внаслідок незаконних дій та бездіяльності військовослужбовців при здійсненні ними своїх повноважень, покладається на Міністерство оборони України як на уповноважений орган державного управління.

Проте спірні правовідносини у даній справі і у справі № 3-86гс14 є різними за своєю правовою природою, тому зазначений правовий висновок Верховного Суду України не підлягає застосуванню у цій справі.

Відповідно до частини 2 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, касаційний суд скасовує рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 2 березня 2017 року та рішення апеляційного суду Запорізької області від 27 квітня 2017 року ухвалює нове рішення про відмову у позові.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК Україниу разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судових збір".

У разі залишення без задоволення позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом (частина 7 статті 141 ЦПК України).

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" у редакціях Закону, чинних на час подання апеляційної та касаційної скарг, за подання апеляційної скарги у цій справі підлягав сплаті судовий збір у розмірі 606,32 гривень, а касаційної скарги - 661,44 гривень.

За таких обставин судові витрати, понесені Міністерством оборони України за подання апеляційної скарги та касаційної скарги, у загальному розмірі 1 267,76
гривень підлягають компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись статтями 141, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України, подану її представником Зінченком Сергієм Олександровичем, задовольнити.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 2 березня 2017 року та рішення апеляційного суду Запорізької області від 27 квітня 2017 року скасувати і ухвалити нове рішення.

ОСОБА_1 у задоволенні позову до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди відмовити.

Судові витрати, понесені Міністерством оборони України у зв'язку з поданням апеляційної скарги у розмірі 606,32 гривень та касаційної скарги у розмірі 661,44 гривень, компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: В. О. Кузнєцов В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов