Історія справи

Постанова КЦС ВП від 02.10.2025 року у справі №462/6940/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2025 року

м. Київ

справа № 462/6940/24

провадження № 61-7845св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Осіяна О. М., Синельникова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Галицький районний суд м. Львова, держава Україна в особі Державної казначейської служби України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова, у складі судді Кирилюка А. І., від

28 листопада 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., від09 червня

2025 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Галицького районного суду м. Львова, держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

2. Позов ОСОБА_1 обґрунтовано тим, що ним було направлено на адресу Галицького районного суду м. Львова скаргу на бездіяльність Львівської обласної прокуратури, яка полягає у невнесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви про кримінальне правопорушення.

3. Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова

від 25 червня 2021 року по справі № 461/5246/21 було відмовлено у задоволенні його скарги.

4. Вважає, що відмовляючи у задоволенні скарги, слідчий суддя порушив норми матеріального та процесуального права, послався на норми КПК України, які не надають слідчому судді право відмовити у задоволенні скарги, оскільки з моменту подання заяви про вчинений злочин він набув статусу потерпілого у кримінальному провадженні.

5. В результаті протиправної відмови у задоволенні скарги він не зміг у передбачений законом строк захистити свої права, внаслідок чого йому завдано моральну шкоду, яка полягає у приниженні честі, гідності та ділової репутації, у моральних переживаннях у зв`язку з порушенням його прав, а також порушенням стосунків з оточуючими, оскільки всі родичі та знайомі з нього глузують, стверджуючи, що він не веде свою діяльність в межах закону, тому що кожне рішення органу державної влади, яким відмовлено у задоволенні його вимог, свідчить про їх незаконність.

6. Основний принцип діяльності органів державної влади полягає у виконанні вимог законів, однак посадові (службові) особи Галицького районного суду

м. Львова не виконали своїх обов`язків щодо вчасного направлення на його адресу у строки, встановлені КПК України, ухвали Галицького районного суду

м. Львова від 25 червня 2021 року у справі № 461/5246/21, чим порушили його права, гарантовані статтями 40 55 Конституції України.

7. Враховуючи викладене, позивач просив суд стягнутиз держави Україна в особі Державної казначейської служби України на свою користь 1 000 049 грн, з яких: 49 грн - сума матеріальної шкоди та 1 000 000 грн - сума моральної шкоди завданої в результаті незаконних дій Галицького районного суду м. Львова шляхом постановлення незаконної ухвали від 25 червня 2021 року у справі

№ 461/5246/21 та не направлення цієї ухвали на адресу позивача у строки встановлені КПК України, що спричинило приниження честі, гідності, ділової репутації.

Короткий зміст судових рішень, ухвалених у справі

8. Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 28 листопада

2024 року у задоволенні позову відмовлено.

9. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вказав, що в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують факт неправомірних дій суду. ОСОБА_1 не було подано доказів, які визначають наявність моральної шкоди та підтверджують його страждання, погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру та не підтверджено причинний зв`язок між моральною шкодою та наявними судовими рішеннями в його справі. Витрати позивача, які він поніс у зв`язку з отриманням послуг поштової організації для направлення в суд заяви про видачу копії ухвали та надіслання апеляційної скарги не є збитками, що можуть бути відшкодовані у порядку статей 1166 1173 ЦК України.

10. Постановою Львівського апеляційного суду від 09 червня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 28 листопада 2024 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог до Галицького районного суду м. Львова про відшкодування матеріальної та моральної шкоди скасовано і провадження у справі в цій частині закрито. В іншій частині рішення Залізничного районного суду м. Львова від 28 листопада 2024 року залишено без змін.

11. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач не довів неправомірності дій або бездіяльності суду та факту заподіяння йому моральної шкоди, а також причинного зв`язку між постановленою ухвалою та настанням негативних наслідків. Витрати на кореспонденцію, які понесені позивачем з метою отримання судового рішення за результатами розгляду його скарги та надіслання апеляційної скарги належать до процесуальних витрат, понесених у кримінальному провадженні, а тому не є збитками, що можуть бути стягнуті, шляхом подання цивільного позову про відшкодування матеріальної шкоди, оскільки такі витрати повинні бути розподілені судом у межах розгляду того кримінального провадження, в межах якого вони виникли.

12. Щодо позовних вимог ОСОБА_1 до Галицького районного суду м. Львова, то апеляційний суд зазначив, що ні суддя як посадова особа, що здійснює правосуддя, ні суд як орган, що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем або іншою стороною, яка бере участь у цивільній справі, за винятком випадків, коли суддя виступає як представник цієї установи, а не орган, що здійснює правосуддя. Тому провадження у справі в цій частині підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

13. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Залізничного районного суду м. Львова від 28 листопада 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 09 червня 2025 року, ухваливши по справі нове судове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

14. 15 червня 2025 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 28 листопада 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 09 червня 2025 року.

15. Ухвалою Верховного Суду від 09 липня 2025 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи № 462/6940/24, які у серпні 2025 року надійшли до Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

16. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 761/12945/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

17. Також вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах статей 10 12 78 81 255 256 263 264 265 377 382 ЦПК України (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

18. Вказує, що суди попередніх інстанцій зобов`язані були в судовому рішенні вказати Закони України, які вимагають певних доказів для підтвердження моральної шкоди, що полягає у приниженні честі, гідності, ділової репутації, моральних переживань у зв`язку з незаконними діями Галицького районного суду м. Львова. Однак цього не було зроблено в результаті чого порушені його права гарантовані статтею 40 Конституції України. Також суди зобов`язані були покласти на відповідача обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди.

19. Звертає увагу, що в мотивувальній частині оскарженої постанови не вказано мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в апеляційній скарзі і не вказано норм ЦПК на підставі яких було закрито провадження в частині позовних вимог до Галицького районного суду м. Львова, а також не роз`яснено до юрисдикції якого суду віднесено їх розгляд.

Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшли

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

20. 27 травня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Генерального прокурора України із заявою про кримінальне правопорушення, в якій просив зареєструвати заяву в Єдиному реєстрі досудових розслідувань та відкрити кримінальне провадження за статтею 382 КК України стосовно судді Сокальського районного суду Львівської області ОСОБА_2 , який зловживаючи своїм посадовим становищем, всупереч інтересам служби, при розгляді його позову постановив незаконну ухвалу від 06 березня 2012 року, в результаті чого незаконно позбавив його доступу до правосуддя та порушив його права, гарантовані статтями 40 55 56 Конституції України. Крім того у цій заяві ОСОБА_1 просив визнати його потерпілим у кримінальному провадженні.

21. 17 червня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Галицького районного суду

м. Львова зі скаргою на бездіяльність Львівської обласної прокуратури, в якій просив визнати протиправним невнесення Львівською обласною прокуратурою відомостей за його заявою про вчинене кримінальне правопорушення

від 27 травня 2021 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань та порушення прав гарантованих статтею 56 КПК України; зобов`язати Львівську обласну прокуратуру внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та визнати ОСОБА_1 потерпілим у кримінальному провадженні.

22. Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від

25 червня 2021 року відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність Львівської обласної прокуратури.

23. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 04 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 25 червня 2021 року скасовано та призначено в Галицькому районному суді м. Львова новий розгляд слідчим суддею скарги ОСОБА_1 відповідно до вимог глави 26 КПК України.

24. Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 28 лютого 2022 року скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано уповноважених на розгляд заяв про вчинення кримінального правопорушення (злочину) службових осіб Львівської обласної прокуратури розглянути заяву ОСОБА_1 про вчинення кримінального правопорушення від 27 травня 2021 року та повідомити заявника про результат її розгляду у встановленому КПК України порядку. В решті вимог скарги відмовлено.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

25. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

26. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

27. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

28. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

29. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування майнової та моральної (немайнової) шкоди (стаття 16 ЦК України).

30. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

31. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.

32. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

33. Підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

34. У пунктах 5.6, 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначено, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173 1174 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Тобто саме у цих статтях ЦК України реалізовані конституційні гарантії права на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади.

35. Статті 1173 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків або відшкодування моральної шкоди.

36. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про відшкодування шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

37. Шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

38. Отже, причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості під час покладення на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

39. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.

40. Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв`язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди).

41. Зазначений правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18), від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження

№ 12-208гс18).

42. Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

43. Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

44. Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

45. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

46. Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

47. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

48. Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

49. Обґрунтовуючи заподіяння моральної шкоди, позивач посилається на те, що постановленням скасованої ухвали слідчого судді, якою відмовлено у задоволенні його скарги, йому спричинено моральну шкоду, що полягала у приниженні честі, гідності та ділової репутації, а також моральних переживаннях, які він зазнав через порушення нормальних ділових зв`язків та стосунків з оточуючими людьми, однак, не навів жодних випадків приниження його честі, гідності та ділової репутації, а також порушення нормальних зв`язків з оточуючими людьми, внаслідок постановлення ухвали слідчого судді.

50. Звертаючись до суду з позовними вимогами до Держави України, позивач не довів належними і допустимими доказами факт завдання йому моральної шкоди внаслідок постановлення слідчим суддею Галицького районного суду

м. Львова ухвали від 25 червня 2021 року, якою було відмовлено у задоволенні його скарги на бездіяльність Львівської обласної прокуратури щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви про кримінальне правопорушення та про визнання потерпілим, а також причинного зв`язку між постановленою ухвалою та настанням тих негативних наслідків, на які покликається ОСОБА_1 в позовній заяві.

51. Саме по собі скасування судом апеляційної інстанції ухвали слідчого судді Галицького районного суду м. Львова ухвали від 25 червня 2021 року не є підставою для відшкодування позивачу моральної шкоди.

52. Поштові витрати в розмірі 49 грн понесені ним у кримінальному провадженні, а тому не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову про відшкодування матеріальної шкоди, оскільки мають бути розподілені судом у межах розгляду того кримінального провадження, в якому вони виникли.

53. Правовою підставою для відмови у задоволенні позову в частині відшкодування шкоди стала недоведеність позовних вимог.

54. Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду у постановах від 28 лютого 2023 року у справі № 454/2468/21, від 28 лютого 2024 року у справі № 454/2857/22, від 24 липня 2024 року в справі № 454/2285/23.

55. Відповідно до частин першої, одинадцятої статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. За шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.

56. Законом встановлено імунітет суду і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, за своєю суттю, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено.

57. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї зі справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що з огляду на обставини тієї справи таке обмеження було пропорційним (рішення

від 12 березня 2009 року у справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України», заява № 20347/03).

58. Подібний висновок висловив і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16, в якій зазначив, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.

59. Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом (частини перша та третя статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

60. Закони України не передбачають розгляду у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду чи про зобов`язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов`язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.

61. Оскарження діяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій.

62. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони, відповідно, були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

63. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

64. Приписи «справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами.

65. Позовні вимоги про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), а також вимоги про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства.

66. У разі надходження позовної заяви з вимогами про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій або про відшкодування завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду (судді) шкоди з підстав, не передбачених статтею 1176 ЦК України, суд відмовляє у відкритті провадження у справі (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України).

67. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц (провадження № 14-500цс19).

68. ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним, воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьев проти України», заяви № 17160/06 та

№ 35548/06).

69. Відсутність правової регламентації можливості оскаржити процесуальні рішення судді інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за такі рішення є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.

70. Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними означеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, а також встановленням у законі особливостей відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду.

71. Правові висновки щодо відповідальності судді чи суду викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі

№ 454/143/17-ц (провадження № 14-185цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (провадження № 14-399цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18 (провадження № 14-191цс19), від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц (провадження № 14-500цс19).

72. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

73. За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про закриття провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Галицького районного суду м. Львова про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

74. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 686/31901/19, від 12 січня 2022 року у справі № 760/8141/19, від 22 червня 2022 року у справі № 686/21093/20, від 02 листопада 2022 року у справі № 686/1530/20, від 02 жовтня 2023 рокуу справі № 686/2117/23.

75. Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 761/12945/19, на яку заявник посилався у касаційній скарзі.

76. Посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах про застосування статей 10 12 78 81 255 256 263 264 265 377 382 ЦПК України, заявник не зазначив, який саме висновок має бути сформульовано Верховним Судом у спірних правовідносинах щодо застосування цих норм права, а Верховний Суд не встановив, що у судовій практиці, яка склалася у подібних правовідносинах, існують підстави, які б вказували на наявність проблеми, що може бути вирішена шляхом формулювання нової правової позиції.

77. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц).

78. Оскаржені судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

79. В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржені судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанцій та постанови апеляційного суду - без змін.

Щодо клопотання про звернення до Конституційного Суду України

80. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить вирішити питання про звернення до Конституційного Суду України з поданням:

- щодо тлумачення статті 56 Конституції України, у зв`язку із необхідністю тлумачення норм Конституції України щодо наявності у нього права на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадових осіб органів державної влади (суддею Галицького районного суду м. Львова) та випадків обмеження такого права;

- щодо конституційності постанови Пленуму Верховного Суду України

від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади».

81. Відповідно до частини шостої статті 10 ЦПК України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.

82. За наслідками розгляду касаційної скарги Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень. При цьому колегія суддів не встановила підстав для звернення до Конституційного Суду України з відповідним поданням.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 28 листопада 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 09 червня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Шипович О. М. Осіян Є. В. Синельников