Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 15.12.2019 року у справі №303/4052/18

Постанова

Іменем України

28 липня 2020 року

м. Київ

справа №303/4052/18

провадження №61-20154св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство "ТАСКОМБАНК",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК" на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 березня 2019 року у складі судді Довжанин В. М. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 23 вересня 2019 року у складі колегії суддів Готри Т. Ю., Собослоя Г. Г., Фазикош Г. В.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року публічне акціонерне товариство "ВіЕс Банк", правонаступником якого є акціонерне товариство "ТАСКОМБАНК" (далі - АТ "ТАСКОМБАНК", банк), звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, у якому просило стягнути солідарно з відповідачів на його користь заборгованість за кредитним договором від 16 липня 2008 року в сумі 12 273,18 доларів США, що еквівалентно 322 664,25
грн (по курсу Національного банку України станом на 08 травня 2018), з яких: 6

298,56 доларів США, що еквівалентно 165 590,35 грн - заборгованість по відсотках; 5 97462 доларів США, що еквівалентно 157 073,90 грн - пеня.

Позов мотивовано тим, що 16 липня 2008 року між ВАТ "Електрон Банк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір з додатками та доповненнями, відповідно до якого остання отримала кредит у розмірі 57 000 доларів США, з кінцевим строком погашення не пізніше 14 липня 2023 року зі сплатою 13,50% річних.

Належне виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором забезпечено порукою ОСОБА_2 на підставі укладеного між ним, банком та позичальником ОСОБА_1 договору поруки.

Правонаступником ВАТ "Електрон Банк" було ВАТ "Фольксбанк ", ПАТ "Фольксбанк", правонаступником останнього стало ПАТ "ВіЕс БАНК", правонаступник якого у свою чергу є АТ "ТАСКОМБАНК".

З моменту отримання кредиту позичальник здійснював часткове погашення кредиту, проте допускав систематичні порушення встановленого кредитним договором графіку.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов'язань за договором, рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 21 грудня 2015 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "ВіЕс Банк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 16 440,36 доларів США та судові витрати.

Вказане судове рішення відповідачами не виконано і заборгованість за кредитним договором не сплачено.

Відповідно до пункту 7 кредитного договору, цей договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Оскільки кредитний договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань, то позивач вважає, що має право нараховувати відсотки з 19 травня 2015 року (дата, станом на яку банком було сформовано розрахунок заборгованості в сумі 16
440,36 доларів США, яка стягнута рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 21 грудня 2015 року) до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за договором.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 23 вересня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора надає кредитору право лише на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України, і не надає права на нарахування і отримання відсотків за кредитним договором.

Оскільки вимог про стягнення з боржника та поручителя сплати встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, а також трьох процентів річних від простроченої суми на підставі положень статті 625 ЦК України позивач не заявляв, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у зв'язку з відсутністю підстав для його задоволення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі АТ "ТАСКОМБАНК", не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд односторонньо підійшов до аналізу наявних письмових належних доказів у справі, до аналізу обставин та безпідставно відмовив ПАТ "ВіЕс Банк ", правонаступником якого є АТ "ТАСКОМБАНК" у задоволенні позову.

Апеляційним судом не враховано, що відповідно до пункту 7 кредитного договору від 16 липня 2008 року кредитний договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Оскільки, кредитний договір діє до повного виконання, банк має право нарахувати відсотки з 19 травня 2015 року до повного виконання зобов'язань за договором.

Дата 19 травня 2015 року - це дата, станом на яку банком було сформовано розрахунок заборгованості розміром 16 440,36 доларів США, саме цей борг рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 21 грудня 2015 року було стягнуто із відповідачів.

Згідно з розділом 4 кредитного договору проценти за користування кредитом нараховуються у валюті кредиту за період з дня видачі кредиту до дня його повернення за фактичну кількість календарних днів користування кредитом.

За пунктом 6.2 цього договору при порушенні строків погашення кредиту або його частини, за несвоєчасну (неналежну) сплату процентів за користування кредитними коштами, позичальник сплачує пеню (окремо по тілу кредиту та окремо за проценти) в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення виконання платежу.

Виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору, можна зробити висновок про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке боржник не виконав чи виконав, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, й не позбавляє кредитодавця права на отримання процентів за користування коштів і штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

Кредитним договором передбачено сплату процентів позичальником до дня повернення кредиту за фактичну кількість календарних днів користування кредитом та в разі порушення строків погашення кредиту або сплати процентів - комісії за користування кредитними коштами та пені за кожен день прострочення платежу.

Оскільки, судове рішення від 21 грудня 2015 року про стягнення кредитної заборгованості з боржників, останні не виконали повністю, то відповідно до вимог зазначених норм матеріального права та умов кредитного договору Банк має право на стягнення процентів за користування кредитними коштами та пені до остаточного виконання вказаного судового рішення.

Предметом спору даної цивільної справи є стягнення солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь банку заборгованість по кредитному договору в сумі 12 273,18
доларів США (322 664,25 грн за курсом Національного банку України станом на 08 травня 2018 року), яка складається з: 6298,56 доларів США (165 590,35 грн) - заборгованість по відсотках; 5974,62 доларів США (157 073,90 грн) - пеня.

Судами не враховано, що кредитор на суму простроченого платежу може нараховувати 3 % річних, які можуть бути змінені за згодою сторін договору. При цьому, положення кредитних договорів щодо нарахування процентів у збільшеному розмірі на суму простроченого тіла кредиту чи після закінчення строку кредитування повністю узгоджуються з цим положенням, тобто, сплата позичальником процентів на суму простроченого тіла є іншим розміром 3 % річних, які кредитор має право нараховувати до моменту повного погашення заборгованості.

Згідно з пунктом 6.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 плата за прострочення виконання грошового зобов'язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також гри проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У пункті 6.20. цієї постанови також зазначається, що термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Зміст правової позиції Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України у кредитному договорі може бути передбачено сплату процентів за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Такі проценти може бути стягнуто кредитодавцем і після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 5017/1987/2012).

Зі змісту пункту 1.3 договору кредиту плата за користування одержаним кредитом встановлюється у розмірі 13,5 % річних. У випадку виникнення простроченої заборгованості за кредитом або частиною кредиту та/або процентами, процент за користування кредитом встановлюється в розмірі 23,5 % річних. Після повного погашення простроченої заборгованості процентна ставка встановлюється в розмірі 13,5% річних.

Крім того, за несвоєчасне (неналежне) повернення кредиту або його частини, позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, обрахованої від суми боргу за кожен день прострочення виконання, (пункт 6.2 договору).

Суди попередніх інстанцій при дослідженні матеріалів справи та відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ "ТАСКОМБАНК" у частині стягнення заборгованості за простроченими процентами і пені, не врахували законодавчо встановлену можливість нарахування процентів за неправомірне користування боржником грошовими коштами, як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов'язання.

Суди першої та апеляційної інстанції не з'ясували питання, виходячи з положень чинного законодавства та умов договору щодо наявності/відсутності у позивача права на нарахування процентів і пені процентів у зв'язку із неправомірним, незаконним користуванням боржником грошовими коштами через прострочення виконання грошового зобов'язання. Не встановили період нарахування таких процентів в межах позовної давності.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, ОСОБА_1 в особі представника, заперечує проти доводів банку та просить залишити ухвалені у справі рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин 1 статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Фактичні обставини, встановлені судами

16 липня 2008 року між ВАТ "Електрон Банк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір з додатками та доповненнями, відповідно до якого остання отримала кредит у розмірі 57 000 доларів США, з кінцевим строком погашення не пізніше 14 липня 2023 року зі сплатою 13,50% річних.

Належне виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором забезпечено порукою ОСОБА_2 на підставі укладеного 16 липня 2008 року між ним, банком та позичальником ОСОБА_1 договору поруки.

Правонаступником ВАТ "Електрон Банк" було ВАТ "Фольксбанк ", ПАТ "Фольксбанк", правонаступником останнього стало ПАТ "ВіЕс БАНК", правонаступник якого у свою чергу є АТ "ТАСКОМБАНК".

Умовами кредитного договору від 16 липня 2008 року встановлено щомісячну сплату процентів за кредитом у розмірі 13,5 % річних на суму залишку заборгованості за кредитним договором, який наданий до 14 липня 2023 року (пункт 1.2 цього договору).

Згідно із пунктом 5.3.1 кредитного договору у разі невиконання або неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, Банк має право списати з рахунків позичальника суму боргу на підставі свого наказу про примусову сплату боргового зобов'язання, звернути стягнення на предмет застави (іпотеки) інше забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором, звернутися до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, вимагати виконання зобов'язань за кредитним договором від поручителя (гаранта).

Згідно із пунктами 1.3,6.1,6.2 кредитного договору, на випадок порушення позичальником строків повернення кредиту та/або процентів, сторони погодили сплату збільшеної процентної ставки у розмірі 23,5 % річних, а також сплату пені.

У зв'язку із порушенням зобов'язань по кредитному договору від 16 липня 2008, банк 27 січня 2015 року направив на адресу ОСОБА_1 повідомлення - вимогу з вимогою дострокового повернення кредиту та нарахованих процентів, сплати штрафних санкцій (пені, штрафів) незалежно від строку настання виконання зобов'язань на протязі 30 календарних днів.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 23 січня 2017 року позов ПАТ "ВіЕс Банк" задоволено. Стягнуто з відповідачів в солідарному порядку на користь банку заборгованість за кредитним договором від 16 липня 2008 року у розмірі 16 440,36 доларів в США та судові витрати.

13 лютого 2017 року ПАТ "ВіЕс Банк" отримало виконавчий лист, який пред'явило для примусового виконання до органів державної виконавчої служби.

23 серпня 2018 року приватним виконавцем виконавчого округу Закарпатської області Ярошевським Д. А., при примусовому виконанні вказаного виконавчого листа винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв'язку із його повним виконанням.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.

За частиною 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) вказано, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною 1 статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення.

Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною 1 статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення частиною 1 статті 1050 ЦК України. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною 2 статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини 1 статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини 1 статті 1048 ЦК України не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини 1 статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

У справі, яка переглядається встановлено, що ПАТ "ВіЕс Банк" використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору, звернувшись у травні 2015 року до суду із позовом про примусове солідарне стягнення цих коштів у судовому порядку із боржника ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_2.

Також рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 23 січня 2017 року, установлено, що до настання обумовленої договором остаточної дати повернення кредиту (14 липня 2023 року) кредитор використав право вимагати дострокового повернення кредиту позичальником і поручителем.

Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки.

Отже, строк кредитування відповідача є таким, що закінчився, як і його право законно користуватися позиченими коштами, а тому вимога банку про стягнення поточних грошових вимог, а саме процентів за користування кредитом, нарахованих поза межами строку кредитування, обґрунтовано відхилена судами. Відповідно, не підлягають задоволенню і вимоги про стягнення нарахувань за цими процентами.

У постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) Велика Палата Верховного суду відзначила, що тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо наслідків порушення відповідачем строків повернення позичених коштів має здійснюватися у системному взаємозв'язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання цивільно-правової відповідальності, в тому числі за порушення грошового зобов'язання, враховуючи, що за пунктом 22 частини 1 статті 92 Конституції України засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 13 грудня 2018 року у справі № 913/11/18, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

У касаційній скарзі банк посилається на ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 5017/1987/2012 (провадження №12-289гс18) про повернення справи відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду, у якій зазначено, що правова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України у кредитному договорі може бути передбачено сплату процентів за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Такі проценти може бути стягнуто кредитодавцем і після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України.

Згідно відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, вказана справа після її повернення Великою Палатою Верховного Суду, розглянута Касаційним господарським судом у складі Верховного суду та у постанові від 05 березня 2019 року Верховний Суд вказав на те, що банк не позбавляється права на отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом, нарахованих за підвищеною ставкою на підставі пунктів 1.4,3.3,3.5,6.7 кредитного договору у зв'язку з простроченням виконання позичальником грошового зобов'язання, оскільки ці проценти охоплюються диспозицією норми частини 2 статті 625 ЦК України.

Разом з тим, правовідносини, що склалися у справі № 5017/1987/2012, не є подібними до правовідносин, що склалися у справі, що розглядається, оскільки у справі № 5017/1987/2012 договором була передбачена умова нарахування процентів за підвищеною ставкою саме за неправомірне користування кредитом, що відповідає диспозиції норми, викладеній у частині 2 статті 625 ЦК України, а не відповідно до частині 2 статті 625 ЦК України.

У справі, яка переглядається, судами не встановлено та з умов кредитного договору, в тому числі з умов, на які посилається позивач, зокрема пунктів 1.3,5.3.1,6.1,6.2,7, не вбачається, що сторонами обумовлена умова нарахування процентів за неправомірне користування кредитом після строку кредитування і що така умова відповідає диспозиції норми, викладеній у частині 2 статті 625 ЦК України, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання за цією угодою.

Тож підстави для врахування висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 5 березня 2019 року у справі № 5017/1987/2012, а також в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року у цій же справі, на яку посилається позивач, відсутні.

Колегія суддів відхиляє аргументи позивача про те, що на підставі статті 599 та частини 4 статті 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом, оскільки зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти за кредитом.

За встановлених у цій справі обставин, висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог є обґрунтованими та не суперечать наведеним вище правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду.

Нарахування процентів за користування кредитом (кредитними коштами), про стягнення яких просить позивач, є відмінним від порядку та періоду нарахування платежів, що здійснюються за порушення зобов'язання за кредитним договором, зокрема відповідно до статті 625 ЦК України, як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

В охоронних/спірних правовідносинах права та інтереси кредитора мали б бути забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Проте, ПАТ "ВіЕс Банк" вимог про стягнення з позичальника та поручителя встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, а також трьох процентів річних від простроченої суми на підставі положень статті 625 ЦК України в суді першої інстанції не заявляв.

Зміна позивачем позиції після розгляду справи судом першої інстанції щодо кваліфікації спірної суми вимог як процентів, нарахованих за користування кредитом, на позицію у касаційній скарзі щодо кваліфікації спірної суми вимог як процентів за передбаченою кредитним договором підвищеною ставкою за неправомірне користування кредитом (згідно диспозиції частини 2 статті 625 ЦК України), свідчить про невизначеність заявника стосовно правової природи заявлених ним у спірних правовідносинах вимог до відповідачів та стосовно правових підстав для цих вимог.

Доводи касаційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на необхідність переоцінки цих доказів і обставин в тому контексті, який на думку заявника свідчить про наявність підстав для нарахування відсотків і пені, передбачених кредитним договором, поза межами строку кредитування.

Вказані доводи не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки усправі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій надано належну оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може з тих підстав, що встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанції.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК" залишити без задоволення.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 березня 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 23 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська