Постанова

Іменем України

02 липня 2020 року

м. Київ

справа № 344/20483/19

провадження № 61-6745св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 12 березня 2020 року у складі колегії суддів: Горейко М. Д., Василишин Л. В., Матківського Р. Й.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання батьківства та стягнення аліментів на утримання дитини.

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у неї народився син ОСОБА_3 , батьком якого є ОСОБА_2 . Оскільки відповідач відмовився вносити свої відомості до актового запису про народження дитини, то запис про батька здійснений на підставі статті 135 СК України. Відповідач забирав дитину з пологового будинку, обвінчався з нею, проте укладати шлюб в органах РАЦС відмовився. Певний час проживав з нею та піклувався про дитину, що свідчить про те, що він визнав своє батьківство. На даний час вони разом не проживають, відповідач не бере участі у вихованні сина та не надає матеріальної допомоги на його утримання. Дитина є інвалідом та хворіє на нецукровий діабет, хвороба сина потребує постійного лікування. Витрати на лікування дитини, його щоденне утримання та розвиток потребують значних витрат. Біологічний батько дитини працює та має можливість надавати кошти на утримання сина.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила визнати ОСОБА_2 батьком дитини; внести відомості до актового запису про народження дитини

від 15 липня 2014 року № 1500, здійсненого відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції, про батька дитини громадянина України ОСОБА_2 ; стягнути з відповідача аліменти на утримання дитини у розмірі 1/3 частини від його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано ОСОБА_2 батьком ОСОБА_3 , народженого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 . Зобов`язано Відділ державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції внести зміни до актового запису про народження ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , від 15 липня 2014 року № 1500, складеного Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби

Івано-Франківського міського управління юстиції, та записати батьком дитини

ОСОБА_3 - « ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянин України». Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини від всіх видів його доходів щомісячно, але не менше 50 % встановленого прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття. Стягнення аліментів ухвалено розпочати з 19 листопада 2019 року.

Рішення мотивоване тим, що відповідач визнав своє батьківство щодо сина

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та погодився на внесення змін до актового запису про народження дитини у частині визначення його батьком. Також відповідач погодився на сплату аліментів у розмірі 1/3 частини від усіх його доходів щомісячно.

Додатковим рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23 грудня 2019 року стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн, з яких: 500,00 грн - за консультування в АО «ЮК «Лігал Групп», 1 000,00 грн - за підготовку проекту позовної заяви, клопотань та їх подача з відповідним оформленням пакету документів та копій доказів, 500,00 грн - за представництво інтересів у суді.

Рішення суду першої інстанції оскаржувалося лише в частині стягнення аліментів, а тому апеляційним судом переглядалося лише в оскаржуваній частині.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 12 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 грудня 2019 року у частині розміру стягуваних з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , змінено, зменшено розмір аліментів до 1/4 частини від усіх видів його доходів щомісячно, але не менше

50 % встановленого прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття. У решті рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 грудня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції виходив із того, що визначений розмір аліментів - 1/3 частина від усіх видів його доходів щомісячно є обтяжливим для відповідача.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У квітні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 12 березня 2020 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції роз`яснював відповідачу усі його права та пересвідчився, що відповідач розуміє наслідки визнання позову. Крім того, апеляційним судом стягнуто на користь позивача мінімальну суму аліментів, без встановлення суттєвих обставин, які свідчать про необхідність їх збільшення.

У травні 2020 року ОСОБА_2 подав до суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому заявник просить залишити вказану касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Встановлені судами обставини

ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_3 , батьками якого відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 15 липня 2014 року є ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 .

Згідно із витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 СК України, відомості про батька дитини ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , записані відповідно до частини першої статті 135 СК України.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на час народження дитини - ОСОБА_3 не перебували у зареєстрованому шлюбі.

11 травня 2014 року вони здійснили обряд вінчання, що підтверджується копією свідоцтва про вінчання.

Згідно з довідкою № 02-02/2481, виданої 30 жовтня 2019 року КП «Муніципальна інвестиційна управляюча компанія» позивач зареєстрована та проживає разом зі своїм сином та своєю матір`ю.

ОСОБА_3 є дитиною-інвалідом та отримує допомогу, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_2 від 21 лютого 2017 року.

Дитина знаходиться на диспансерному обліку з діагнозом нецукровий діабет та отримує замісну терапію, про що свідчить довідка, видана Структурним підрозділом «Міська дитяча поліклініка» КНП «ЦПМКДД».

Згідно з довідкою від 04 листопада 2019 року № 2736 позивач є студенткою 5 курсу 2-го медичного факультету ВДНЗ «Буковинський державний медичний університет» та навчається на денній формі навчання.

Відповідач працює оперуповноваженим ВКП Івано-Франківського ВП ГУНП в Івано-Франківській області та отримує заробітну плату, що підтверджується копіями декларацій та відомостями головного управління ДПС в Івано-Франківській області. Осіб на утриманні не має.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Частинами першою та другою статті 141 СК України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу).

Згідно з частиною другою статті 150 СК України визначено, що батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

За змістом статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Частина перша статті 182 СК України визначає, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з частиною другою статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до частини п`ятої статті 183 СК України той з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - 1/4, на двох дітей - 1/3, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини у розмірі 1/4 частини від усіх видів доходів, але не менше, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, оскільки такий розмір відповідає положенням частини п`ятої статті 183 СК України з урахуванням стану здоров`я та матеріального становища дитини. При цьому матеріали справи не містять належних доказів матеріального становища відповідача, які б свідчили про те, що останній має можливість сплачувати аліменти у розмірі, визначеному судом першої інстанції, а саме 1/3 частини від усіх видів доходів.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції роз`яснював відповідачу усі його права та пересвідчився, що відповідач розуміє наслідки визнання позову, є необґрунтованими, оскільки визнання позову відповідачем не є безумовною підставою для його задоволення, враховуючи, що вирішуючи спір по суті суд повинен дослідити матеріали справи, надати належну правову оцінку наявним у справі доказам та ухвалити судове рішення з урахуванням вимог законності та обґрунтованості, а не виходити виключно із факту визнання позову відповідачем.

Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що апеляційним судом стягнуто на користь позивача мінімальну суму аліментів, без встановлення суттєвих обставин, які свідчать про необхідність їх збільшення, є безпідставними, оскільки апеляційний суд врахував інтереси дитини, матеріальне становище сторін та обов`язок обох батьків утримувати дитину, а тому обґрунтовано змінив розмір аліментів, які підлягають стягненню з відповідача.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що питання про стягнення додаткових витрат на дитину у зв`язку із її хворобою може бути вирішено в порядку, передбачено СК України, а саме той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, зобов`язаний брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи. Однак згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Розглядаючи зазначений позов, суд апеляційної інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 12 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик