Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.06.2018 року у справі №206/3076/17

Постанова

Іменем України

02 липня 2018 року

м. Київ

справа № 206/3076/17

провадження № 61-31055св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс»,

третя особа - публічне акціонерне товариство «Омегабанк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4, яка підписана представником ОСОБА_5, на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 06 листопада 2017 року у складі судді: Зайченко С. В., та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 квітня 2018 року у складі суддів: Лаченкової О. В., Варенко О. П., Городничої В. С.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі - ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс»), третя особа: публічне акціонерне товариство «Омегабанк» (далі - ПАТ«Омегабанк») про визнання іпотеки припиненою.

Позовна заява мотивована тим, що 23 червня 2006 року між ОСОБА_6 та АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», укладено кредитний договір № 0301/0606/88-443.

23 червня 2006 року між ОСОБА_4 та АКБ «ТАС-Комерцбанк» був укладений договір іпотеки №0301/0606/88-443-Z-1, яким забезпечено виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором та передано в іпотеку квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» було укладено договір факторингу та договір про відступлення прав за іпотечними договорами, за якими відбулося відступлення права вимоги за вказаним кредитним договором та іпотечним договором на користь ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс».

12 червня 2015 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Єгорова М.Є. здійснила державну реєстрацію права власності ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» під № 22047309 на предмет іпотеки (квартиру АДРЕСА_1).

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2015 року, яка набрала законної сили визнано протиправним та скасовано рішення нотаріуса про державну реєстрацію прав власності та скасований сам запис про реєстрацію за ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» права власності на квартиру АДРЕСА_1.

Чинним законодавством не передбачається можливості відновлення вже припиненої у встановленому порядку іпотеки, тобто припинення іпотеки має остаточний характер. Скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності за відповідачем на предмет іпотеки, не є наслідком автоматичного поновлення попередньо існуючих правових зв'язків в межах іпотечного договору. Крім того, строк дії іпотечного договору сплинув, а тому іпотека на даний час є припиненою. Таким чином, іпотеку припинено. Просив суд встановити вказаний факт.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 06 листопада 2017 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 квітня 2018 року, в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення судів мотивовано тим, що державна реєстрація за відповідачем права власності на предмет іпотеки, яка був скасована постановою суду, не свідчить про набуття відповідачем, як іпотекодержателем права власності на цей предмет іпотеки. Позивачем не доведено, що іпотекодержателем ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» в передбачений законом спосіб набуто право власності на предмет іпотеки у вигляді квартири АДРЕСА_1. Підстав вважати, що строк дії іпотечного договору сплинув, а іпотека відповідно є припиненою, не має.

У травні 2018 року ОСОБА_4 подав касаційну скаргу, в якій просить оскаржені рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушені норми процесуального права. Суди при вирішенні справи проігнорували той факт, що: ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» набуло право власності на предмет іпотеки і це є підставою для припинення іпотеки. При цьому, чинним законодавством не передбачено можливості відновлення вже припиненої іпотеки, тобто припинення іпотеки має остаточний характер. Скасування рішень приватного нотаріуса не має наслідком автоматичного поновлення попередньо існуючих правових зв'язків в межах іпотечного правовідношення за договором іпотеки. Оскільки ОСОБА_4 виступив майновим поручителем за іпотечним договором, а тому для припинення іпотеки має застосовуватися стаття 559 ЦК України. Його згоди як поручителя на збільшення відповідальності не було, а тому є всі підстави для припинення іпотеки.

Ухвалою Верховного Суду від 14 травня 2018 року у справі відкрито касаційне провадження.

У червні 2018 року відповідач надіслав відзив на касаційну скаргу, підписаний представником відповідача Петюшкою Р.В., в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення.

Відзив мотивований тим, що: факт реєстрації за відповідачем права власності на предмет іпотеки, який був скасований постановою суду, не свідчить про набуття ним, як іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов'язання не припиняється; припинення іпотеки можливо виключно з підстав передбачених законодавством.

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що 23 червня 2006 року між акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_6 був укладений кредитний договір №0301/0606/88-443.

Для забезпечення виконання кредитного договору № 0301/0606/88-443 від 23 червня 2006 року між ОСОБА_4 та АКБ «ТАС-Комерцбанк» укладено іпотечний договір № 0301/0606/88-443-Z-1 від 23 червня 2006 року, за яким позивач передав в іпотеку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1.

28 листопада 2012 року між ПАТ «СВЕДБАНК» (яке є правонаступником акціонерного комерційного банку «ТАС-Комерцбанк») та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» були укладені договір факторингу №15 та договір про відступлення прав за іпотечними договорами, посвідчений Заєць І.О., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 28 листопада 2012 року за реєстровим №6970, згідно яких право вимоги за кредитним договором та іпотечним договором перейшло до ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс».

Суди встановили, що рішенням від 12 червня 2015 року (індексний номер 22047309) приватний нотаріус Єгорова МаринаЄвгеніївна зареєструвала право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 на нового власника, а саме за ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс».

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2016 року було визнано протиправним та скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгеніївни про державну реєстрації права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (код ЄДР 38004195), індексний номер 22047309 від 12 червня 2015 року.

Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію за товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (код ЄДР 38004195) права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, що здійснена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єгоровою Мариною Євгеніївною, номер запису про право власності 10024067 від 12 червня 2015 року. Скасовано Державну реєстрацію обтяжень на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, номери запису в реєстрі 10024072 від 23 червня 2014 року і 10024073 від 25 червня 2014 року.

Тлумачення статті 593 ЦК України та статті 17 Закону України «Про іпотеку» свідчить, що право застави може стосуватися тільки чужого майна. Якщо заставодержатель (іпотекодержатель) набуває право власності на заставлене (іпотечне) майно, то логічним правовим наслідком цього має бути припинення права застави (іпотеки). До випадків, за яких набуття права власності на предмет застави (іпотеки) відбувається з дотриманням процедури, встановленої для права застави, можливо, зокрема, віднести передачу: у власність заставодержателя предмета застави, якщо публічні торги оголошено такими, що не відбулися (частина третя статті 591 ЦК України); іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки (стаття 37 Закону України «Про іпотеку»).

Встановивши, що іпотекодержатель, ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», не набув права власності на предмет іпотеки (квартири АДРЕСА_1), суди зробили правильний висновок, що право іпотеки не припинилось.

Відповідно до абзацу 2 частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору;

Суди встановили, що основне зобов'язання за кредитним договором № 0301/0606/88-443 не виконано.

У пункті 17 іпотечного договору № 0301/0606/88-443-Z-1 встановлено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та нотаріального посвідчення. Одночасно з нотаріальним посвідченням даного договору накладається заборона відчуження предмета іпотеки. Договір діє до виконання позичальником основного зобов'язання чи настання одного з випадків, передбачених статті 17 Закону України «Про іпотеку».

Встановивши, що основне зобов'язання за кредитним договором № 0301/0606/88-443 не виконано, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зробив обґрунтований висновок, що право іпотеки не припинилась.

Колегія суддів відхиляє аргументи в касаційної скарги про застосування до припинення права іпотеки норм, які регулюють припинення поруки.

Підстави припинення права застави визначені статтею 593 ЦК України, а щодо іпотеки, як її окремого виду, також і статтею 17 Закону України «Про іпотеку», серед яких не передбачено такої підстави як зміна зобов'язання, що призводило б до збільшення обсягу відповідальності іпотекодавця.

У постанові Верховного Суду України від 16 жовтня 2012 року у справі № 3-43гс12 зроблено висновок, що оскільки підстави припинення іпотеки, як окремого виду забезпечення виконання зобов'язання, безпосередньо врегульовані окремими нормами цивільного закону, суд не може вдаватися до аналогії закону і застосовувати норми, які регулюють підстави припинення інших видів забезпечення виконання зобов'язання незалежно від ступеня їх подібності в суті відносин чи найменуванні сторін. Крім того, сприйняття положення частини першої статті 583 ЦК України про те, що заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель), як підстави для застосування статті 559 ЦК України, суперечить змісту статті 8 ЦК України щодо аналогії закону. Правові статуси поручителя і майнового поручителя врегульовані окремо, з суттєвими видовими відмінностями, достатніми для їх розрізнення і для вирішення спорів з їх участю шляхом безпосереднього застосування відповідних норм цивільного закону.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв'язку із наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4, яка підписана представником ОСОБА_5, залишити без задоволення.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 06 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

Н. О. Антоненко

В.І. Журавель