Постанова

Іменем України

24 травня 2021 року

м. Київ

справа № 712/12136/18

провадження № 61-4726сво19

Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Висоцької В. С., Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Синельникова Є. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Соснівський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області,

треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, Черкаська філія державного підприємства "Національні інформаційні системи"

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси в складі судді Мельник І. О. від 06 грудня 2018 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області в складі колегії суддів: Вейтас І. В., Бездрабко В. О., Приходько Л. А. від 31 січня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Соснівського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області (далі - ВДВС) про зняття арешту.

В обґрунтування позову посилається на те, що на виконанні державного виконавця ВДВС знаходиться виконавче провадження від 02 червня 2015 року № 47727431 з виконання виконавчого листа від 16 березня 2015 року № 2/695/8/15, виданого Золотоніським міськрайонним судом Черкаської області, про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 аліментів у твердій грошовій сумі в розмірі 500 грн щомісячно, до досягнення сином повноліття. У зв'язку із утворенням заборгованості за аліментами державним виконавцем ВДВС 22 вересня 2015 року прийнято постанову, якою на нерухоме майно позивача, а саме квартиру АДРЕСА_1, накладено арешт. Протягом 2016 та 2017 років позивач заборгованість погасив та щомісячно сплачує аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4. Позивач зазначає, що арешт на квартиру порушує не тільки його права і законні інтереси, а і його матері ОСОБА_3, оскільки частина арештованої квартири належить їй.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 06 грудня 2018 року закрито провадження у справі.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про закриття провадження у справі, керувався тим, що ОСОБА_1 є боржником у виконавчому провадженні, а тому для нього встановлений інший порядок захисту порушеного права шляхом звернення до суду із скаргою, а не у порядку позовного провадження.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 31 січня 2019 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 є стороною виконавчого провадження, а отже спірне питання регулюється спеціальними нормами права, встановленими у розділі VIІ ЦПК України "Судовий контроль за виконанням судових рішень". Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про необхідність закриття провадження у справі, оскільки зазначений спір не підлягає розгляду в порядку позовного провадження.

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у лютому 2019 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу повернути для продовження розгляду.

Касаційна скарга обґрунтовується неправильним застосуванням норм матеріального та порушення норм процесуального права. Заявник зазначає, що суди дійшли помилкових висновків про те, що зазначений спір не підлягає розгляду в порядку позовного провадження. Заявник стверджує, що він буде позбавлений можливості захистити свої права та інтереси у разі звернення до суду зі скаргою на дії державного виконавця.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2021 року зазначену справу передано на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2021 року справу № 712/12136/18 прийнято до свого провадження та призначено до розгляду Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

У справі, яка переглядається, суд установив, що на виконанні у ВДВС перебуває виконавчий лист від 16 березня 2015 року № 2/695/8/15, виданий Золотоніським міськрайонним судом Черкаської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів у розмірі 500 грн щомісячно.

Постановою державного виконавця ВДВС від 22 вересня 2015 року накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику ОСОБА_1.

Звернувшись до суду із позовом до відділу державної виконавчої служби, позивач просив зняти арешт з належного йому нерухомого майна.

2. Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини 2 статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.

Ухвала суду касаційної інстанції про передачу справи на розгляд Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду мотивована наявністю застосування судом касаційної інстанції у різних палатах принципово різного підходу до розуміння і тлумачення статті 255 ЦПК України, що викликає необхідність усунення виявлених розбіжностей у практиці їх розгляду Верховним Судом.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважав, що у разі звернення до суду із позовом про скасування арешту з майна боржника, накладеного в межах виконавчого провадження, у суду відсутні процесуальні повноваження закрити провадження у справі відповідно до пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України, водночас це є підставою для відмови в позові через неправильно обраний спосіб захисту порушених прав.

Разом із тим, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 29 липня 2020 року у справі № 161/3171/19 (провадження № 61-2484) дійшов висновку про те, що оскільки арешт накладено на майно боржника у межах виконавчого провадження з метою забезпечення виконання рішення суду, тому він не може виступати позивачем у цій справі і така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні і висновки судів про необхідність закриття провадження у справі є обґрунтованими.

Верховним Судом також встановлена наявність подібних висновків і в постанові від 20 січня 2021 року у справі № 157/298/19 (провадження № 61-20261св19), ухвалені Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, що додатково свідчить про наявність протилежних за змістом підходів для визначення категорії справ.

Передаючи справу на розгляд Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважала, що є підстави для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах від 29 липня 2020 року в справі № 161/3171/19 (провадження № 61-2484св20), ухваленій Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, від 20 січня 2021 року в справі № 157/298/19 (провадження № 61-20261св19), ухваленій Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.

Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду не погоджується з такими висновками колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", а також рішеннями, які відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до частини 1 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Так, відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до статті 447 ЦПК України, порушено їхні права чи свободи.

У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України "Про виконавче провадження".

Установивши, що позивач є боржником у виконавчому провадженні, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що він не може пред'являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Отже, помилково прийнявши позов до розгляду, під час судового розгляду суд має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України.

За таких обставин висновки судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України є обґрунтованими, оскільки арешт накладено на майно ОСОБА_1, який є боржником у виконавчому провадженні, з метою забезпечення виконання рішення суду, а тому він не може виступати позивачем у даній справі і така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні.

Аналогічні висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року № 904/51/19 (провадження № 12-122гс19).

Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не вбачає підстави для відступу від висновку, викладеного в постановах від 29 липня 2020 року в справі № 161/3171/19 (провадження № 61-2484св20), ухваленій Верховним Судом у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, від 20 січня 2021 року в справі № 157/298/19 (провадження № 61-20261св19), ухваленій Верховним Судом у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду, оскільки висновок суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, про закриття провадження є обґрунтованим, так як арешт накладено на майно з метою забезпечення виконання рішення суду, а тому заявники не можуть виступати позивачами у даних справах і такі справи не підлягають розгляду в позовному провадженні.

Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року № 636/2408/19 (провадження № 61-21706св19), оскільки фактичні обставини у цих справах різні.

Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеного в постанові від 23 грудня 2020 року № 554/7908/17-ц (провадження № 61-4357св19), в якій суд за аналогічних обставин дійшов протилежного висновку про наявність підстав для відмови в позові, за умови якщо позивач (боржник по виконавчому провадженню) неправильно обрав спосіб захисту своїх прав та інтересів.

Оскільки оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін, а касаційну скаргу без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Висновки щодо застосування норми права

Згідно із частиною 2 статті 416 ЦПК України у постанові палати, об'єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об'єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об'єднаної палати, Великої Палати.

Отже, на підставі вказаного Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред'являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Якщо суд помилково прийняв позов до розгляду, під час судового розгляду він має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 403 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 06 грудня 2018 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 31 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:В. С. Висоцька Б. І. Гулько В. І. Крат Д. Д.

Луспеник Є. В. Синельников І. М. Фаловська