Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.03.2019 року у справі №2-2623/11

Постанова

Іменем України

17 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 2-2623/11-ц

провадження № 61-3945св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - Територіальна громада Харківської міської ради,

особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_3,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 17 січня 2019 року у складі колегії суддів:

Тичкової О. Ю., Котелевець А. В., Піддубного Р. М.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Територіальна громада Харківської міської ради, про визнання права власності у порядку спадкування за законом на 3/8 частини житлового будинку з надвірними будівлями.

Позовна заява мотивована тим, що він постійно мешкає та з 09 липня 1980 року зареєстрований у будинку АДРЕСА_1. ѕ частини указаного житлового будинку із надвірними будівлями зареєстровані на праві власності на його батька ОСОБА_4 на підставі наступних правовстановлюючих документів:

ј частини - рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 30 січня 1981 року;

1/32 частини - відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 08 липня 1982 року, посвідченого ХДНК № 5 за реєстровим № 3-698.

15/32 частини - рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 20 грудня 1984 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Заповіт не залишив.

Спадщину він та його брат прийняли на день її відкриття, оскільки фактично мешкали та були зареєстровані за однією адресою зі спадкодавцем у будинку АДРЕСА_1.

Зазначав, що він також своєчасно звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

У лютому 2011 року він здійснюючи оформлення своїх спадкових прав дізнався, що у КП "ХМБТІ" немає реєстрації одного з правовстановлюючих документів - рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 30 січня 1981 року. У зв'язку зі смертю спадкодавця у реєстрації цього документу і видачі Витягу з реєстру прав власності було відмовлено, що стало підставою для звернення до суду.

Враховуючи викладене, як спадкоємець першої черги, позивач просив визнати за ним право власності на половину спадщини, тобто 3/8 частини спірного будинку з надвірними будівлями, другу половину спадщини залишити відкритою за відповідачем.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 14 вересня 2011 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності у порядку спадкування за законом на 3/8 частини житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого по АДРЕСА_1, після смерті батька - ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

3/8 частини житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого по АДРЕСА_1 залишено відкритими.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції виходив із того, що спадкодавець ОСОБА_4 по день смерті був зареєстрований у будинку АДРЕСА_1, разом з ним постійно мешкали та були зареєстровані його діти сини: ОСОБА_1 та ОСОБА_2, тому згідно з вимогами частини 1 статті 529 ЦК України (у редакції 1963 року) є спадкоємцями за законом першої черги на майно свого батька у рівних частках по 3/8 частини та на підставі

548,549 ЦК України (у редакції 1963 року) є такими, що прийняли спадщину.

Не погоджуючись із указаним рішенням суду першої інстанції, 06 серпня 2018 року ОСОБА_5, який діє в інтересах ОСОБА_3, як особи, яка не приймала участі у справі, проте вважала, що оскаржуваним рішенням порушені її права подав апеляційну скаргу.

Постановою Харківського апеляційного суду від 17 січня 2019 року рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 14 вересня 2011 року скасовано в частині визнання за ОСОБА_1 права власності в порядку спадкування за законом на 7/64 частини житлового будинку АДРЕСА_1, після смерті батька - ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, та залишення 7/64 частини домоволодіння відкритими.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 у цій частині відмовлено.

У іншій частині рішення суду першої інстанції не переглядалось.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що суд першої інстанції не звернув уваги, що частка будинку, що є спадковим майном, була набута ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного у 1982 році, тобто під час шлюбу з ОСОБА_3.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 20 грудня 1984 року за ОСОБА_4 визнано право власності на 15/32 частини спірного будинку з надвірними будівлями, надавши домашній угоді сили договору купівлі-продажу. А тому відповідно до статті 22 КпШС, чинного на час набуття права власності ОСОБА_4 на 15/32 частини спірного житлового будинку з надвірними будівлями, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. На підставі чого апеляційний суд вважав, що судом першої інстанції було ухвалено рішення з порушенням норм процесуального права, а саме суд вирішив питання про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі. При цьому, колегія суддів врахувала заперечення представників ОСОБА_1 про пропуск ОСОБА_3 строку позовної давності на захист належного їй права на поділ майна, що є спільною сумісною власністю, проте послалась на те, що не може вирішити питання наявності або відсутності у ОСОБА_3 права на захист порушеного права, під час розгляду її апеляційної скарги, оскільки апеляційний суд позбавлений процесуальної можливості залучити ОСОБА_3 до участі у справі та переглянути по суті справу за її участю.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У лютому 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом при відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не приймала участі у справі, проте вважала, що оскаржуваним рішенням порушено її прав, грубо порушено норми процесуального права, зокрема в частині поновлення строку на апеляційне оскарження. Так, посилаючись на матеріали справи, згідно з якими заявник та її представник були ознайомлені з рішенням суду та матеріалами справи ще у 2014 році, подали апеляційну скаргу у 2018 році, вважав, що судом не встановлено поважні причини значного пропуску строку на подання апеляційної скарги. Крім того, суд помилково зробив висновок, який не відповідає дійсним обставинам справи про те, що відповідно до статті 22 КЗпШС України, чинного на час набуття ОСОБА_4 права власності на 15/32 частини спірного будинку з надвірними будівлями, майно нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Так, з огляду на викладене апеляційний суд необґрунтовано вважав, що доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права, а саме вирішив права та обов'язки особи, яка не залучена до участі у справі. Оскільки суд першої інстанції при вирішенні спору дійшов правильного висновку та встановив, що мати позивача ОСОБА_3 не є спадкоємцем ОСОБА_4, оскільки шлюб між ними було розірвано 01 липня 1993 року, заповіту після смерті останнього не було, до нотаріальної контори про прийняття спадщини вона не зверталась. До того ж ОСОБА_3 не було надано доказів, що спірне майно є спільним сумісним майном і що вона має право на нього.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Короткий зміст встановлених фактичних обставин справи

Судом установлено і підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 13).

Після його смерті відкрилася спадщина на ѕ частини житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, що належав ОСОБА_4 на підставі: рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 30 січня 1981 року (ј частини), свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 08 липня 1982 року (1/32 частини), рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 20 грудня 1984 року (15/32 частини).

Згідно з довідкою п'ятої Харківської державної нотаріальної контори від 30 серпня 2011 року № 2298/01-16 (а. с. 22) з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 звернувся ОСОБА_1. Інших заяв про прийняття або відмову від прийняття спадщини не надходило, свідоцтво про право на спадщину не видавалося.

Даними копій свідоцтв про народження підтверджується, що сторони у справі: ОСОБА_1 (а. с. 7) та ОСОБА_2 (а. с. 8) є синами ОСОБА_4.

Суд першої інстанції встановив, що інших спадкоємців після смерті ОСОБА_4 немає, заповіту не складалося.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Відповідно до частини 1 статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У статтях 127, 357, 358 ЦПК України не визначено конкретного переліку причин, що відносяться до поважних і можуть бути підставою для поновлення пропущеного процесуального строку. Однак, суд апеляційної інстанції, керуючись верховенством права та основними засадами судочинства, повинен надати оцінку наведеним особою, яка не брала участі у справі, обставинам на предмет поважності причин пропуску строку, встановити чи є такий строк значним та чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з врахуванням балансу суспільного та приватного інтересу.

Право на ефективний судовий захист передбачає, що сторони цивільного судочинства повинні мати змогу реалізувати право подати апеляцію з того моменту, коли вони фактично поінформовані про самі судові рішення, що можуть порушувати їх законні права чи інтереси (RYAZANTSEV v. RUSSIA, N 21774/06, § 53, від 10 березня 2011 року).

Аналіз матеріалів справи свідчить, що рішення Жовтневого районного суду м.

Харкова ухвалено 14 вересня 2011 року.

У апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 заявляв клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції від 14 вересня 2011 року.

Також матеріали справи містять заяву ОСОБА_3 про ознайомлення з матеріалами справи від 17 липня 2014 року та підпис ОСОБА_3 про те, що вона з матеріалами справи ознайомлена 23 липня 2014 року.

Матеріали справи також містять заяву ОСОБА_3 від 05 серпня 2014 року про видачу їй копії рішення суду від14 вересня 2011 року.

Згідно з вхідним штампом Жовтневого районного суду м. Харкова, апеляційна скарга на рішення суду від 14 вересня 2011 року подана представником ОСОБА_3 - ОСОБА_5-06 серпня 2018 року.

Апеляційний суд при відкритті апеляційного провадження задовольнив клопотання ОСОБА_5, який діє в інтересах ОСОБА_3 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 14 вересня 2011 року та поновив строк не надавши оцінку наведеним особою, яка не брала участі у справі, обставинам на предмет поважності причин пропуску строку, не встановив чи є такий строк значним та чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з врахуванням балансу суспільного та приватного інтересу.

Таким чином, суд апеляційної інстанції виявив надмірний формалізм та непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою, не надав оцінку наведеним особою, яка не брала участі у справі, обставинам на предмет поважності причин пропуску строку, за наявності в матеріалах справи даних про ознайомлення з матеріалами справи та оскаржуваним судовим рішенням у 2014 році, а тому колегія суддів вважає, що апеляційний суд дійшов передчасного висновку про відкриття провадження у справі, при цьому здійснив апеляційний перегляд.

Частиною 4 статті 411 ЦПК України встановлено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущено тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 20 серпня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 17 січня 2019 року скасувати зі стадії відкриття апеляційного провадження у даній справі, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В.

М. Коротун