Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 13.09.2021 року у справі №658/2337/20

Постанова

Іменем України

24 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 658/2337/20

провадження № 61-14339св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

представник відповідача - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 03 березня 2021 року ОСОБА_5 та постанову Херсонського апеляційного суду від 07 липня 2021 року у складі колегії суддів Кузнецової О. А., Вейтас І. В., Радченка С. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, у якому просив на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) стягнути з відповідача на його користь грошові кошти у розмірі 2 252 979 грн.

Позов мотивовано тим, що в період з 01 жовтня 2018 року по 10 лютого 2020 року позивач здійснив грошові перекази на користь ОСОБА_6 на загальну суму 2 252 979
грн. Кошти перераховувались за усною домовленістю в силу дружніх стосунків без укладання будь-якої угоди, на прохання відповідача, який мав їх з часом повернути.

Проте на момент звернення до суду з даним позовом, отримані кошти відповідач не повернув, на усні вимоги щодо повернення не реагує.

Позивач вказує на відсутність між ним та відповідачем жодних відносин зобов'язально-правового характеру щодо отриманих останнім грошових коштів, а отже, перерахована за період з 01 жовтня 2018 року до 10 лютого 2020 року сума у розмірі 2 252 979 грн, є безпідставно набутими та підлягають поверненню на підставі положень статті 1212 ЦК України.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 03 березня 2021 року, залишеним без змін постановою Херсонського апеляційного суду від 07 липня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що позивач не довів безпідставне набуття відповідачем майна (коштів) за його рахунок, а отже, підстави для їх повернення на підставі статті 1212 ЦК України відсутні.

За висновками судів між сторонами відсутні відносини, які б регулювалися статтею 1212 ЦК України, на яку посилався позивач як на підставу для задоволення позовних вимог. Натомість відповідачем зазначається, що між ними виникли відносини саме зобов'язального характеру, про що свідчить періодичність перерахованих грошових коштів позивачем на його картковий рахунок, а позивач під час розгляду справи не зазначив конкретних підстав та мети перерахування коштів відповідачу та у зв'язку з цим очікування щодо такого перерахування коштів.

Таким чином, твердження позивача про безпідставність перерахованих грошових коштів не знайшло свого підтвердження під час судового розгляду справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 не погодився з висновками судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що під час вирішення даного спору суди неправильно застосували норми матеріального права та не врахували висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цсі 5.

Суди не надали належної оцінки та не врахували, що між сторонами не виникало жодних відносин зобов'язально-правового характеру щодо грошових коштів, перерахованих за період з 01 жовтня 2018 року до 10 лютого 2020 року у розмірі 2 252 979 грн. Вказані кошти отримані відповідачем без укладення договору та утримуються ним без достатніх правових підстав.

У зв'язку з наведеним у відповідача виник обов'язок щодо повернення цих коштів, що відповідає вимогам статті 1212 ЦК України.

Позивач акцентував увагу судів саме на збереженні майна без достатньої правової підстави, що цілком узгоджується з положеннями статті 1212 ЦК України. Проте суди попередніх інстанцій залишили поза увагою, що положення цієї статті застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Висновки судів за своїм змістом містять суперечності щодо наявності або відсутності між сторонами під час перерахування грошових коштів будь-яких договірних відносин, що у своїй сукупності не дає можливості встановити належну правову підставу таких відносин.

Зазначені обставини та висновки суду першої інстанції судом апеляційної інстанції не перевірялись, правова оцінка не надавалась.

На підтвердження безпідставності набуття грошових коштів відповідачем та їх безпідставного збереження позивач надав довідку, яка підтверджувала факт перерахування грошових коштів. Однак суди надали неправильну оцінку вказаному доказу та зробили помилковий висновок, що відсутність підстави переказу в призначені платежу та умови їх повернення свідчить про добровільність перерахування.

Суд апеляційної інстанції послався на правові позиції, висловлені у постановах Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13 та від 24 вересня 2014 року у справі № 6-122цс14, які за своїм змістом, відповідно до обставин справ, містили відносини зобов'язального характеру щодо купівлі нерухомого майна.

Обставини у наведених справах не є тотожними обставинам, які виникли між позивачем та відповідачем, а тому не могли застосовуватись судами до спірних правовідносин.

Суд апеляційної інстанції не врахував правову позицію Верховного Суду України у справі № 6-3090цс15, у якій зазначено. що згідно з частинами 1 та 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

У контексті цієї справи набуття майна відповідачем за рахунок позивача полягало у тому, що відповідач отримав грошові кошти, а відсутність правових підстав такого набуття і правових підстав для їх подальшого збереження полягала в тому що будь-які договірні відносини між відповідачем та позивачем були відсутні, а тому грошові кошти підлягають поверненню.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 заперечує проти доводів позивача та просить залишити ухвалені у справі рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

У відзиві на касаційну скаргу заявник посилається на те, що у правовідносинах, які склалися між сторонами, саме відповідач є кредитором позивача за усним договором позики. Позивач не надав будь-яких доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається, а банківська довідка вказує лише на те, що грошові кошти перераховувалися з банківської картки позивача на банківський рахунок відповідача, і жодним чином не доводить походження коштів, їх власника, підстави таких перерахувань та хто у цих відносинах є боржником, а хто кредитором.

Отже, між сторонами наявні договірні правовідносини, оскільки між ними був укладений усний договір позики, що передбачено нормами ЦК України.

Хоча позивач стверджує, що перераховував кошти без будь-яких договорів, однак сам у позовній заяви викладає обставини, що вказують на те, що був укладений усний договір позики. А тривалість, періодичність та багаторазовість переказів і є підтвердженням того, що саме позивач повертав борг відповідачу за договором позики, виконуючи зобов'язання як боржник за договором.

Фактичні обставини, встановлені судами

ОСОБА_1 у період з 01 жовтня 2018 року до 10 лютого 2020 року перераховував кошти через АТ КБ "ПриватБанк" на ім'я ОСОБА_7 у загальному розмірі 2 252 979,00
грн про що свідчать відповідні довідки від 14 липня 2020 року.

Зазначений факт сторони не заперечують.

Із зазначених довідок слідує, що під час переказу грошових коштів у призначенні платежу не зазначено будь-якої підстави такого переказу.

Позивач вважає вказані кошти такими, що безпідставно набуті відповідачем та утримуються ним без правової підстави, а отже підлягають поверненню відповідно до положень статті 1212 ЦК України.

Відповідач вказує на наявність між сторонами договірних правовідносин, за якими він є кредитором позивача, що виключає застосування наведеної норми.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених ЦПК України.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19).

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини 1 статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій статями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22 березня 2016 року у справі № 6-2978цс15 та від 03 червня 2016 року у справі № 6-100цс15.

Згідно із частиною 1 , пунктом 1 частини 2 статті 11, частинами 1 , 2 статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених частиною 1 , пунктом 1 частини 2 статті 11, частинами 1 , 2 статті 509 ЦК України.

Зобов'язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог частиною 1 , пунктом 1 частини 2 статті 11, частинами 1 , 2 статті 509 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог частиною 1 , пунктом 1 частини 2 статті 11, частинами 1 , 2 статті 509 ЦК України, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Згідно з частиною 1 статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Частиною 1 статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Системний аналіз положень частини 1 , пункту 1 частини 2 статті 11, частини 1 статті 177, частини 1 статті 202, частини 1 статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною 2 статті 11 ЦК України.

У той же час сама лише наявність укладеного між сторонами договору не є достатньою підставою для віднесення до договірних будь-яких правовідносин, що виникають між цими особами. Для визнання відповідних зобов'язань між сторонами договірними необхідним є встановлення факту їх виникнення саме на підставі умов та на виконання відповідного договору. Сплата однією стороною грошових коштів другій стороні поза межами платежів, передбачених договором чи договорами, зокрема переплата понад визначену в договорі (договорах) суму, не може бути визнана такою, що здійснена на підставі відповідного договору.

Аналогічний висновок міститься у пункті 43 постанови Верховного Суду від 20 грудня 2018 року у справі № 920/169/18.

Відповідно до статті 1213 ЦК Українинабувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Для застосування зазначеної норми необхідно, по-перше, щоб одна особа набула (зберегла) майно за рахунок іншої. Збільшення або збереження в попередньому розмірі майна однієї сторони є результатом відповідного зменшення майна у іншої сторони. По-друге, необхідно, щоб набуття майна однією особою за рахунок іншої відбулося без достатньої правової підстави, передбаченої законом або угодою.

Безпідставно набуте майно повертається тому, за рахунок кого було набуте.

Вирішуючи питання про застосування/незастосування статей 1212, 1213 ЦК України, суд має встановити, зокрема, наявність/відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за результатами дослідження на підставі належних та допустимих доказів у справі, та встановити безпосередньо сам факт набуття або збереження майна відповідачем за рахунок позивача.

Відмовляючи у задоволенні вимог про повернення безпідставно отриманих коштів відповідно до статті 1212 ЦК України та встановивши наявність між сторонами зобов'язальних відносин, суди не надали оцінки спірним правовідносинам у контексті наведених вище норм, належним чином не визначили фактичний характер спірних правовідносин, які склались між сторонами, не дослідили дійсні обставини справи.

Посилаючись на існування між сторонами договірних зобов'язань, суди не встановили їх дійсний зміст і характер, не перевірили підстави їх виникнення та не визначили, які саме зобов'язання між сторонами виникли (який правочин, тощо).

Установивши відсутність між сторонами договору та його укладення у письмовій формі з визначенням умов такого правочину, суди не перевірили, чи не має місце у даному випадку безпідставне набуття відповідачем коштів позивача, про які йде мова у позові, а також підстави для їх повернення відповідно до статей 1212 ЦК України.

Для правильного вирішення даної справи судам необхідно визначитись та встановити дійсний характер спірних правовідносин, а також чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача; встановити наявність/відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за результатами дослідження належних та допустимих доказів у справі, та безпосередньо сам факт набуття або збереження майна, встановити обставини перерахування коштів позивачем на користь відповідача, надати цим правовідносинам належну правову кваліфікацію, зокрема щодо утримання відповідачем перерахованих йому коштів.

Вимогами процесуального закону визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Згідно з пунктом 3 частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Доводи касаційної скарги з урахування меж касаційного перегляду свідчать про те, що судові рішення ухвалені при неповному з'ясуванні обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим касаційну скаргу слід задовольнити, судові рішення скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 03 березня 2021 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 07 липня 2021 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк