Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.10.2020 року у справі №643/16257/19

Постанова

Іменем України

25 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 643/16257/19

провадження № 61-4021св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М.

М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2,

відповідачі: департамент реєстрації Харківської міської ради, ОСОБА_3,

треті особи: ОСОБА_4, служба у справах дітей по Московському району департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу департаменту реєстрації Харківської міської ради на рішення Московського районного суду м. Харкова від 07 лютого 2020 року у складі судді Горбунової Я. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Бурлака І. В., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1, діючи в інтересах малолітньої ОСОБА_2, звернулась з позовом до Департаменту реєстрації Харківської міської ради, ОСОБА_3, у якому просила поновити право користування квартирою АДРЕСА_1, визнати незаконною та скасувати зняття з реєстрації місця проживання її малолітньої доньки ОСОБА_2.

Позовна заява мотивована тим, що вона разом із донькою ОСОБА_2 та колишнім чоловіком ОСОБА_4 зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1, яку було придбано за кредитні кошти під час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 на ім'я останнього. 16 липня 2019 року позивачу стало відомо, що 27 червня 2019 року ДП "СЕТАМ" проведені електронні торги, за результатами яких належна їм квартира продана ОСОБА_3 та на підставі акту про реалізацію предмету іпотеки 15 липня 2019 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ушивець О. Ю. ОСОБА_3 видане свідоцтво про право власності на вказану квартиру № НОМЕР_1.12 серпня 2019 року за заявою ОСОБА_3 головним спеціалістом відділу реєстрації місця проживання Управління реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації ХМР Валеватенко М. В. прийняте рішення про зняття з реєстрації місця проживання малолітньої ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, на підставі частини 2 статті 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" та пункту 26 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінетом Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207 у зв'язку з відчуженням квартири.

Позивач вважає зазначене рішення незаконним, оскільки воно порушує право неповнолітньої дитини на користування житлом, тому просить його скасувати.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 07 лютого 2020 року позов ОСОБА_1, яка діяла в інтересах малолітньої ОСОБА_2, задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано рішення головного спеціаліста відділу реєстрації місця проживання Управління реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської міської ОСОБА_5 від 12 серпня 2019 року про зняття з реєстрації місця проживання малолітньої ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, за адресою: АДРЕСА_1.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що зняття з реєстрації відповідачів відбулося з порушенням вимог закону, тому права та інтереси позивача підлягають захисту. Сам факт переходу права власності від однієї особи до іншої не може бути єдиною та достатньою підставою для підтвердження наявності припинення права користування.

Додатковим рішенням Московського районного суду м. Харкова від 23 квітня 2020 року стягнуто з Департаменту реєстрації Харківської міської ради судовий збір у сумі 768,40 грн. на користь ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 сплатила судовий збір за дві вимоги немайнового характеру. Але позовні вимоги задоволені частково, лише за однією вимогою немайнового характеру і стосуються правовідносин з одним відповідачем Департаментом реєстрації Харківської міської ради, судовий збір підлягає стягненню з останнього пропорційно задоволеної частини позовних вимог.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_6, який діє в інтересах Департаменту реєстрації та цифрового розвитку Харківської міської ради, задоволено частково.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 07 лютого 2020 року залишено без змін.

Додаткове рішення Московського районного суду м. Харкова від 23 квітня 2020 року скасовано.

Стягнуто у рівних частках з Департаменту реєстрації Харківської міської ради та ОСОБА_3 768,40 грн на користь ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 по 384,20 грн з кожного.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що довідка ТОВ "Фірма Т. М. М." про склад зареєстрованих у квартирі осіб не може бути належним доказом у справі, оскільки товариство не є органом реєстрації, уповноваженим на надання відповідної інформації. Проте при ухваленні рішення суд на зазначену довідку не посилався. Факт реєстрації ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 у квартирі підтверджується довідками від 15 липня 2019 року й від 22 липня 2019 року, що були сформовані згідно з відомостями Департаменту реєстрації Харківської міської ради.

Оскільки апеляційна скарга не містить доводів щодо позовних вимог, які залишені без задоволення рішенням Московського районного суду м. Харкова від 07 лютого 2020 року, рішення суду в цій частині не переглядалось.

Ухвалюючи додаткове судове рішення, судом першої інстанції не враховано, що відповідно до статті 141 ЦПК України, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2021 року департамент реєстрації Харківської міської радиподав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Московського районного суду м. Харкова від 07 лютого 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року про визнання протиправним та скасування рішення від 12 серпня 2019 року головного спеціаліста відділу реєстрації місця проживання Управління реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської міської ради ОСОБА_5 про зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, за адресою: АДРЕСА_1, та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 відмовити.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції посилався на норму статті 7 Закону України "Про пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" в застарілій редакції, яка не передбачала як самостійну підставу для зняття з реєстрації місця проживання особи надходження до органу реєстрації документів, які свідчать про припинення підстав на право користування житловим приміщення. Станом на 12 серпня 2019 року (дата зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_2) частина перша статті 7 Закону діяла в іншій редакції. 15 липня 2019 року на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів ОСОБА_3 як новий власник нерухомого майна мав право володіти, користуватися, розпоряджатися своїм майном, а право власності ОСОБА_4 на зазначену квартиру припинене. Тому ОСОБА_3 був наділений правом звернутися до відділу реєстрації із заявою та необхідними документами щодо зняття з реєстрації з місця проживання родину ОСОБА_2. Департаментом реєстрації Харківської міської ради права та законні інтереси позивача порушені не були, оскільки посадові особи діяли у чіткій відповідності до вимог законодавства України. Суди не доводять незаконності та неправомірності дій посадових осіб Департаменту реєстрації Харківської міської ради, а тому не має підстав для визнання незаконним та скасування зняття з реєстрації місця проживання і як результат покладання сплати судового збору на орган місцевого самоврядування.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються в частині задоволених позовних вимог, тому в іншій частині в касаційному порядку не переглядаються.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2021 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.

У жовтні 2021 року матеріали цивільної справи № 643/16257/19 надійшли до Верховного Суду та 04 жовтня 2021 року передані судді-доповідачу Дундар І. О.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина 8 статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 03 серпня 2021 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження, оскільки касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені абзацом 2 частини 2 статті 389 ЦПК України (відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).

Фактичні обставини

Суди встановили, що квартира АДРЕСА_1 була придбана в період шлюбу на ім'я ОСОБА_4 й обтяжена іпотекою згідно з умовами Іпотечного договору, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 18 листопада 2008 року, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 24 листопада 2008 року та копією іпотечного договору від 05 жовтня 2007 року.

У квартирі зареєстровані та мешкають ОСОБА_1 разом з малолітньою донькою ОСОБА_2 - з 26 листопада 2008 року.

15 липня 2019 року на підставі акту про реалізацію предмету іпотеки, затвердженого приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Бабенко Д. А., приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ушивець О. Ю. видане свідоцтво про право власності на квартиру на ім'я ОСОБА_3, що підтверджується копією свідоцтва № НОМЕР_1.

Отже, квартира була придбана ОСОБА_3 з прилюдних торгів в рамках процедури виконавчого провадження.

12 серпня 2019 року ОСОБА_3 звернувся до відділу реєстрації місця проживання Управління реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської міської ради із заявою про зняття з місця проживання малолітньої ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1. В той же день зазначений відділ розглянув заяву та зняв малолітню ОСОБА_2 з реєстрації місця проживання.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Згідно частини 1 статті 15, частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: заяви особи або її представника, що подається до органу реєстрації; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; свідоцтва про смерть; паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку; інших документів, які свідчать про припинення: підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства; підстав для проживання або перебування особи у спеціалізованій соціальній, установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту; підстав на право користування житловим приміщенням (стаття 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання").

Отже зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року по справі № 755/14304/19 (провадження № 61-13059св20) зроблено висновок, що: "суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідно до Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" та пункту 26 Правил зняття з реєстраційного обліку відбувається за заявою самої особи та з інших визначених законом підстав, зокрема на підставі рішення суду. Зняття з реєстрації дійсно відбувається за заявою, однак лише тієї особи, яка бажає знятись з місця реєстрації. Заява подається особисто, або її уповноваженим представником. Зазначене підтверджується і самим текстом заяви про зняття з реєстрації місця проживання. Скасовуючи рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого висновку про те, що чинне законодавство не забороняє новому власнику звернутися до відповідного органу реєстрації з заявою про зняття з реєстрації місця проживання особи з наданням відповідних документів, які свідчать про припинення підстав на право користування такою особою житловим приміщенням чи відчуження житла. Такі висновки суду апеляційної інстанції спростовуються наведеними нормами законодавства. При цьому, посилання суду апеляційної інстанції про наявність у позивача на праві власності іншого житла ніяким чином не впливає на правомірність дій відповідача щодо зняття останнього із реєстрації місця проживання за відсутності його особистої заяви або судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2021 року по справі № 206/5355/18 (провадження № 61-6714св20) зазначено, що: "відповідно до пункту 1 статті 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожній особі гарантується окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Це покладає на Україну в особі її державних органів позитивні зобов'язання "вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав" (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K., 21 лютого 1990 року). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення в справі Gillow v. the U.K., 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення в справі Larkos v. Cyprus, 18 лютого 1999 року). Задовольняючи позовні вимоги про визнання дій Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради щодо зняття з реєстрації місця проживання протиправними, поновлення реєстрації та вселення позивачів до квартири АДРЕСА_1, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції зробили правильний висновок про те, що судового рішення про позбавлення позивачів житла, не існує, що виключає можливість зняття з реєстрації. Доводи касаційної скарги про те, що банк є власником квартири, а позивачами не надано суду будь-яких доказів, які б свідчили про законність обмеження банку у володінні та користуванні квартирою, є необґрунтованими, оскільки у банку не було законних підстав для примусового виселення та зняття з реєстраційного обліку позивачів".

Суди встановили, що заяв від осіб про зняття їх з місця реєстрації не надходило, судове рішення, яким визнано осіб такими, що втратили право на користування жилим приміщенням, не надано, то таке зняття з реєстрації є незаконним, отже зняття з реєстрації малолітнього ОСОБА_2 відбулось з порушенням її права на житло, а під час судового розгляду не встановлено правових підстав для позбавлення права користування та відсутні підстави для зняття з реєстрації місця проживання.

За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про часткове задоволення позовних вимог.

Аргументи касаційної скарги про те, що стаття 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання" застосована судом в старій редакції, що діяла станом на 01 січня 2011 року і яка втратила чинність, спростовуються змістом рішення суду першої інстанції.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанова суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Висновки Верховного Суду

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені частина 4 статті 263 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина 3 статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року по справі № 755/14304/19 (провадження № 61-13059св20) та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2021 року по справі № 206/5355/18 (провадження № 61-6714св20) не дають підстав для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, судові рішення в оскарженій частині без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу департаменту реєстрації Харківської міської ради, яка підписана представником Полупан Ольгою Сергіївною залишити без задоволення.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 07 лютого 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року в частині задоволених позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення про зняття з реєстрації місця проживання залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Н. О. Антоненко

М. М. Русинчук