Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.11.2020 року у справі №638/7415/18

Постанова

Іменем України

24 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 638/7415/18

провадження № 61-15829св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Дундар І.

О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - Дергачівська державна нотаріальна контора Харківської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, підписану представником ОСОБА_3, на постанову Харківського апеляційного суду від 27 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Кругової С. С., Маміної О. В., Тичкової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Дергачівська державна нотаріальна контора Харківської області, про визнання права власності на майно.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 03 червня 2006 року було укладено шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, який зареєстровано міським відділом реєстрації актів цивільного стану № 1 Харківського обласного управління, актовий запис № 744.

Після реєстрації шлюбу кожен із подружжя прізвище не змінював.

У період перебування в зареєстрованому шлюбі на підставі договору довічного утримання (догляду), посвідченого 23 грудня 2008 року державним нотаріусом П'ятої харківської державної нотаріальної контори Лакізою І. В., реєстровий № 1-2867, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, остання набула

у власність квартиру АДРЕСА_1. Зазначений договір укладено ОСОБА_4 зі згоди свого чоловіка ОСОБА_1, що підтверджується копією нотаріально посвідченої заяви від 23 грудня 2008 року, реєстровий № 1-2872.

На думку позивача, у зв'язку з набуттям ОСОБА_4 права власності на квартиру у період перебування з ним у зареєстрованому шлюбі, за законом він також вважається власником Ѕ частини цього майна.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 19 вересня 2011 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірвано.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, у зв'язку з її смертю відкрилася спадщина. Із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 до Дергачівської державної нотаріальної контори Харківської області звернулась племінниця спадкодавця ОСОБА_2, яка 30 жовтня 2016 року

в нотаріальній конторі отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на

1/2 частину квартири АДРЕСА_1.

За зверненням позивача до нотаріальної контори щодо видачі свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя на частину зазначеної квартири, після померлої ОСОБА_4, державний нотаріус 20 березня 2017 року прийняв постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, оскільки ОСОБА_1 не надав до нотаріальної контори документів, які посвідчують право власності ОСОБА_4 на зазначену квартиру, а також документ, що посвідчує шлюбні відносини з померлою.

З огляду на викладене ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на частку у спільному майні подружжя, а саме: на Ѕ частину квартири

АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на частку у спільному майні подружжя, а саме: на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 як спадкодавець набула право власності на спірну квартиру під час перебування у шлюбі з позивачем,

а тому таке нерухоме майно (квартира) є спільною сумісною власністю подружжя.

Постановою Харківського апеляційного суду від 27 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2020 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд виходив з того, що договір довічного утримання (догляду) укладено ОСОБА_5 лише з ОСОБА_4, яка значиться набувачем спірної квартири, а право власності зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі договоруу частці 1/1. Суд апеляційної інстанції вважав необґрунтованими доводи позивача про те, що вказаний договір укладено саме в інтересах сім'ї.

ОСОБА_1 не визначено у договорі довічного утримання (догляду) як набувача і позивач не довів, що він виконував обов'язки за цим договором солідарно з набувачем. При цьому, сам по собі факт набуття ОСОБА_4 права власності на майно за договором під час шлюбу не може бути підставою для визнання цього майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання за позивачем права власності на Ѕ його частину.

За життя ОСОБА_4 договір розірвано не було, вказані обставини свідчать про виконання нею своїх обов'язків за цим договором. ОСОБА_2 відповідно до пункту 16 умов договору довічного утримання звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, чим висловила свою згоду на прийняття прав та обов'язків померлої ОСОБА_4 з часу відкриття спадщини, тобто з ІНФОРМАЦІЯ_1 та з цього часу і до моменту смерті ОСОБА_5 виконувала обов'язки щодо утримання ОСОБА_5.

Аргументи учасників справи

У жовтні 2020 року представник ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду, в рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки викладені у постановах Верховного Суду України і Верховного Суду, не дослідив зібрані у справі докази.

Представник ОСОБА_1 наголошує, що договір довічного утримання укладено за час перебування у шлюбі померлої ОСОБА_4 і ОСОБА_1 за згодою позивача. У наданій згоді позивач підтвердив факт того, що гроші, які витрачались на догляд були спільною власністю подружжя. При цьому придбана квартира теж є об'єктом спільної сумісної власності як така, що набувається під час шлюбу. У вказаній згоді також зазначено, що позивач ознайомився із змістом договору і підтвердив те, що договір укладається в інтересах сім'ї на умовах попередньо обговорених, які відповідали їх спільному волевиявленню.

Зазначає, що вартість квартири становила 28 716,00 грн, подружжя на виконання договору сплатило суму більшу за вартість квартири у розмірі 35 000,00 грн.

Шлюб між позивачем і ОСОБА_4 розірвано 19 вересня 2011 року,

а ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1. У зв'язку із смертю ОСОБА_4 відкрилась спадщину. Із заявою про прийняття спадщини звернулась відповідач, яка отримала свідоцтво про право на спадщину за законом. Позивачу було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, оскільки він не надав документи, які посвідчують право власності ОСОБА_4 на зазначену квартиру

і документ, що посвідчує шлюбні відносини з ОСОБА_4.

Апеляційний суд помилково зазначив, що позивач не довів того, що договір довічного утримання укладено в інтересах сім'ї. Зазначений договір укладено за час шлюбу, тому обов'язок спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу покладається на того з подружжя, який її спростовує. У конкретному випадку обов'язок спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно покладено на відповідача.

У січні 2021 року надійшов відзив ОСОБА_2, підписаний представником ОСОБА_8. У відзиві представник відповідача просить касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову апеляційного суду - без змін.

Відзив мотивований тим, що позивач не надав будь-яких доказів щодо виконання ним умов договору довічного утримання за життя ОСОБА_4. Договір довічного утримання був укладений у період шлюбу між позивачем та ОСОБА_4

19 вересня 2011 року шлюб між позивачем та ОСОБА_4 розірвано, проте договір довічного утримання був чинним. Після смерті ОСОБА_4 відповідач прийняла спадщину і виконувала обов'язки щодо утримання ОСОБА_5, жодних пропозицій щодо спільного виконання обов'язків за договором довічного утримання від позивача не надходило.

Представник ОСОБА_2 зазначає, що договір довічного утримання укладався ОСОБА_4 в інтересах відповідача, що підтверджено поясненнями свідків, зокрема ОСОБА_9.

Крім того, рішенням Дзержинського районного суду

м. Харкова від 16 квітня 2019 року у справі № 638/17051/16-ц, яке набрало законної сили, встановлено, що обов'язки по догляду за ОСОБА_5 виконувала саме відповідач.

Посилання позивача на правові позиції Верховного Суду України викладені у постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду у справах № 235/9895/15-ц, 404/1515/16-ц не є підставою для скасування обґрунтованої та законної постанови апеляційного суду, оскільки судові рішення

у цих справах ухвалені за інших фактичних обставин.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2020 рокувідкрито касаційне провадження у справі.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина 8 статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 14 грудня 2020 рокузазначено, що: доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України, у випадках, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, від 21 січня 2020 року у справі № 462/6409/18, від 27 лютого 2019 року у справі № 755/4757/16-ц, від 01 червня 2020 року у справі № 361/2647/17 та судове рішення ухвалено з порушенням пункту 3 частини 3 статті 411 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 24 листопада 2021 року касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 27 серпня 2020 року в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 389 ЦПК України, закрито.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували у шлюбі, який був укладений 03 червня 2006 року та зареєстрований міським відділом реєстрації актів цивільного стану № 1 Харківського обласного управління, актовий запис № 744.

У період перебування в шлюбі на підставі договору довічного утримання (догляду), посвідченого 23 грудня 2008 року державним нотаріусом П'ятої харківської державної нотаріальної контори Лакізою І. В. за реєстровим № 1-2867, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, остання набула у власність квартиру АДРЕСА_1.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 19 вересня

2011 року у справі № 2010/2-2088/11 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірвано.

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідач ОСОБА_2 надала суду свідоцтво про зміну імені та копію паспорта, в яких зазначено її прізвище, ім'я та по батькові: ОСОБА_2.

Спадкоємцем за законом на обов'язкову частку після ОСОБА_4 є ОСОБА_2, яка є племінницею спадкодавця та отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на Ѕ частину спірної квартири.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 389 ЦПК України, задоволенню не підлягає.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пункту 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Згідно з пунктом 3 частини 3 статті 411 ЦПК України (про порушення якої зазначає позивач) підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

ОСОБА_1 посилається на те, що апеляційний суд не надав належної оцінки заяві, яка була подана до П'ятої харківської державної нотаріальної контори 23 грудня 2008 року за реєстровим № 1-2872 та змісту договору довічного утримання, зокрема пункту 10 зазначеного договору.

Межі розгляду справи апеляційним судом визначені статтею 367 ЦПК України, згідно з положеннями якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Аналіз змісту оскарженої постанови апеляційного суду свідчить, що суд апеляційної інстанції надав оцінку заяві, яка була подана до П'ятої харківської державної нотаріальної контори 23 грудня 2008 року за реєстровим № 1-2872 та договору довічного утримання.

Клопотань про витребування, дослідження або огляд доказів або інших заяв щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, позивач до суду не подавав.

Оскільки касаційне провадження в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 389 ЦПК України, закрито,

а посилання позивача на те, що судове рішення ухвалено з порушенням пункту

3 частини 3 статті 411 ЦПК України, є необґрунтованим, колегія суддів, враховуючи межі касаційного перегляду, доходить висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування постанови апеляційного суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду прийнята з порушенням норм процесуального права. За таких обставин колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки у відзиві на касаційну скаргу представником відповідача зроблена заява про подання доказів понесення судових витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, колегія суддів зазначає, що у разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 141 ЦПК України).

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, підписану представником ОСОБА_3, залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 27 серпня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді М. М. Русинчук

Н. О. Антоненко

І. О. Дундар