Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.03.2018 року у справі №542/645/17

Постанова

Іменем України

26 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 542/645/17

провадження № 61-9923св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, Малоперещепинська сільська рада Новосанжарського району Полтавської області,

треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, реєстраційна служба Новосанжарського районного управління юстиції Полтавської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 18 жовтня 2017 року у складі судді Гавриленко Т. Г. та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 20 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Карпушина Г. Л., Кузнєцової О. Ю., Одринської Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, Малоперещепинської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області про визнання недійсними та скасування державних актів на право приватної власності на земельні ділянки та визнання права власності.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_3, після смерті якої відкрилась спадщина.

За життя її мати склала заповіт від 28 жовтня 2004 року, згідно з яким заповіла їй все майно, яке їй належить.

Відповідно до державних актів на право приватної власності на землю серії ІІ-ПЛ № 001455 та серії ПЛ № 000733 у власності ОСОБА_3 перебували дві земельні ділянки площею по 4,39 га кожна, що розташовані на території Малоперещепинської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області, призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Вказувала на те, що вона фактично прийняла спадщину після смерті матері, оскільки на час смерті останньої вона проживала разом із нею.

Однак, постановою державного нотаріуса Машівської державної нотаріальної контори від 31 березня 2017 року їй відмовлено у вчиненні нотаріальних дій в зв'язку з відсутністю у неї правовстановлюючих документів та з огляду на те, що спірні земельні ділянки оформлені за іншою особою відповідно до рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 30 травня 2008 року у справі № 2-463/2008.

Так, згідно з вказаним судовим рішенням за ОСОБА_2 визнано право власності на спірні земельні ділянки у порядку спадкування за заповітом після померлої ОСОБА_3

28 жовтня 2010 року відділом Держкомзему у Новосанжарському районі Полтавської області на підставі рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 30 травня 2008 року ОСОБА_2 видані державні акти серії ЯЛ № 517164, серії ЯЛ № 817163 на право приватної власності на вказані земельні ділянки.

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 20 лютого 2017 року у справі № 2-463/2008 задоволено її апеляційну скаргу та скасовано рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 30 травня 2008 року, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Малоперещепинської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області про визнання права власності на земельну ділянку у порядку спадкування за заповітом.

Ухвалою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 18 жовтня 2017 року залишено без розгляду позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання права власності на земельні ділянки площами 4,39 га, кадастрові номери: 53234834000:00:005:0485,5323483400:00:005:0003, призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Малоперещепинської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 остаточно просила визнати недійсними державні акти, які видані на ім'я ОСОБА_2 серії ЯЛ № 517164 та серії ЯЛ № 817163 на право приватної власності на земельні ділянки площами 4,39 га кожна, кадастрові номери: 53234834000:00:005:0485,5323483400:00:005:0003, призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Малоперещепинської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області та скасувати їх державну реєстрацію.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 18 жовтня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Полтавської області від 20 грудня 2017 року, позовну заяву ОСОБА_1 про визнання недійсними та скасування державних актів на право приватної власності на земельні ділянки задоволено.

Визнано недійсним державний акт, виданий на ім'я ОСОБА_2 серії ЯЛ № 517164 на право приватної власності на земельну ділянку площею 4,39 га, кадастровий номер: 53234834000:00:005:0485, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Малоперещепинської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області та скасовано його державну реєстрацію.

Визнано недійсним державний акт, виданий на ім'я ОСОБА_2 серії ЯЛ № 817163 на право приватної власності на земельну ділянку площею 4,39 га, кадастровий номер: 5323483400:00:005:0003, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Малоперещепинської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області та скасовано його державну реєстрацію.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач, яка є єдиним спадкоємцем майна померлої ОСОБА_3 за заповітом, що на час розгляду справи не відмінений та не скасований, довела належними та допустимими доказами відсутність правових підстав для видачі ОСОБА_2 державних актів на право власності на земельні ділянки серії ЯЛ № 517164 та серії ЯЛ № 817163, оскільки рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 30 травня 2008 року, що було підставою для їх видачі, скасовано.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У січні 2018 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що він не був належним чином повідомлений про розгляд справи судом першої інстанції, а суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, а також у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі № 551/960/17.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2018 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2018 року зазначену касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2018 року у складі судді Касаційного цивільного суду Погрібного С. О. відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 14 квітня 2020 року справу призначено колегії суддів у складі: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Фаловської І. М.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 10 вересня 2020 року справу призначено колегії суддів у складі:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати ОСОБА_1 - ОСОБА_3.

Відповідно до державних актів на право приватної власності на землю серія ІІ-ПЛ № 001455 та серії ПЛ № 000733 у власності ОСОБА_3 перебували дві земельні ділянки площею по 4,39 га кожна, що розташовані на території Малоперещепинської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області, призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

За життя, а саме 28 жовтня 2004 року, ОСОБА_3 склала нотаріально посвідчений заповіт, згідно з яким заповіла все належне їй майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось і взагалі все те, що буде належати їй і на що вона матиме право своїй дочці ОСОБА_1.

Згідно з довідкою виконавчого комітету Шишацької селищної ради Полтавської області від 21 листопада 2016 року № 4075 ОСОБА_3 на час смерті проживала разом із ОСОБА_1 у будинку АДРЕСА_1.

Постановою державного нотаріуса Машівської державної нотаріальної контори від 31 березня 2017 року ОСОБА_1 відмовлено у вчиненні нотаріальних дій, в зв'язку з тим, що вищевказані земельні ділянки оформлені за іншою особою згідно з рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 30 травня 2008 року у справі № 2-463/2008, яким визнано за ОСОБА_2 право власності на спірні земельні ділянки у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3

28 жовтня 2010 року відділом Держкомзему у Новосанжарському районі Полтавської області на підставі вказаного судового рішення видані ОСОБА_2 державні акти на земельні ділянки площами 4,39 га кожна, серії ЯЛ № 517164 та серії ЯЛ № 817163, кадастрові номери: 5undefined,5323483400:00:005:0003, призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Малоперещепинської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області.

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 20 лютого 2017 року у справі № 2-463/2008 задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 та скасовано рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 30 травня 2008 року, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Малоперещепинської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області про визнання права власності на земельну ділянку у порядку спадкування за заповітом.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Поняття земельної ділянки як об'єкта права власності визначено у частині 1 статті 79 ЗК України як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що оспорюваними державними актами порушено її право на спадкування за заповітом після смерті її матері.

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у Статтями 1217, 1223 ЦК України (спадкоємці за законом першої-п'ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно з частиною 3 статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого частиною 3 статті 1268 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

У справі, що переглядається, установлено, що ОСОБА_1 на час відкриття спадщини постійно проживала разом із спадкодавцем - ОСОБА_3.

За змістом статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, не заборонених законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з частиною 1 статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом. Державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, то у спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

Частинами 1 , 2 статті 152 ЗК України визначено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11 (провадження № 14-525цс18).

Установивши, що позивач, яка є єдиним спадкоємцем майна померлої ОСОБА_3 за заповітом, що на час розгляду справи не відмінений та не скасований, довела належними та допустимими доказами відсутність правових підстав для видачі ОСОБА_2 державних актів на право власності на земельні ділянки серії ЯЛ № 517164 та серії ЯЛ № 817163, оскільки рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 30 травня 2008 року, що було підставою для їх видачі, скасовано, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання недійсними оспорюваних державних актів та скасування їх державної реєстрації.

Вирішуючи спір, суди правильно визначили характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні в справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, в результаті чого ухвалили законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про неналежне повідомлення судом першої інстанції ОСОБА_2 про дату, час та місце розгляду справи не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки ОСОБА_2 скористався наданими йому процесуальним законодавством правами щодо подання апеляційної скарги, доводам якої суд апеляційної інстанції надав належну правову оцінку.

За таких обставин колегія суддів вважає, що порушення процесуального права, допущені судом першої інстанції, не призвели до порушення права ОСОБА_2 на справедливий судовий розгляд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначений вище висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 755/15824/15-ц (провадження № 61-23983сво18).

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи не є підставою для скасування судового рішення, оскільки останній був належним чином повідомлений про судове засідання, призначене на 20 грудня 2017 року, що не перешкоджає розгляду справи за відсутності учасників справи, які належним чином повідомлені про час та місце судового засідання.

Доказів обмеження заявника у здійсненні процесуальних прав, що мали наслідком перешкоди у доступі до правосуддя, матеріли справи не містять.

Інші доводи касаційної скарги є аналогічними доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження судом апеляційної інстанції і додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом дотримано норми процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 18 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 20 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник