Постанова

Іменем України

27 липня 2021 року

м. Київ

справа № 648/2601/20

провадження № 61-4567св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Акціонерне товариство "Альфа-Банк", ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Альфа-Банк" на постанову Херсонського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Вейтас І. В., Кузнєцової О. А.,

Радченка С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства "Альфа-Банк " (далі - АТ "Альфа-Банк"), ОСОБА_2 про визнання поруки припиненою.

Позов обґрунтований тим, що 15 серпня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Сведбанк" (далі - ВАТ "Сведбанк"), та ОСОБА_2 укладений кредитний договір за № 2102/0808/71-137, згідно з умовами якого остання отримала кредит у розмірі 51 800,00 євро на строк до 15 серпня 2028 року включно.

На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1 15 серпня 2008 року укладений договір поруки за № 2102/0808/71-137-Р-1, згідно з умовами якого ОСОБА_1 зобов'язався перед ВАТ "Сведбанк" відповідати за виконання зобов'язань ОСОБА_2 щодо повернення кредитних коштів за договором № 2102/0808/71-137.

У 2012 році ПАТ "Сведбанк" відступив Публічному акціонерному товариству "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") права вимоги за кредитними договорами, у тому числі за укладеним з ОСОБА_2, а останній відступив їх Публічному акціонерному товариству "Альфа-Банк" (далі - ПАТ "Альфа-Банк").

Позивач вказував, що у договорі поруки не встановлений строк дії договору поруки. Банк звернувся до ОСОБА_2 з листом "Попередження про вилучення заставного майна", в якому вказано: "станом на 17.12.2014 року ваш кредит прострочено на 210 днів..". Отже, першим днем прострочення є 22 травня 2014 року, а тому АТ "Альфа-Банк" мав звернутись до суду з вимогою про стягнення з нього, як з поручителя ОСОБА_2, заборгованості за кредитним договором протягом шести місяців, починаючи з 22 травня 2014 року, тобто до 22 листопада 2014 року.

Посилаючись на положення частини 4 статті 559 ЦК України, просив визнати договір поруки припиненим із 22 листопада 2014 року.

Крім того, 15 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про збільшення позовних вимог та просив суд зобов'язання ОСОБА_2, як позичальника, за укладеним нею 15 серпня 2008 року з ВАТ "Сведбанк", як позикодавцем, кредитним договором № 2102/0808/71-137, у частині обов'язкової щомісячної сплати відсотків (процентів) за користування кредитними коштами, визнати припиненими із 01 вересня 2014 року.

Вказану вимогу ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що 01 вересня 2014 року

АТ "Альфа-Банк" направило ОСОБА_2 "Повідомлення про усунення порушень", в якому вказало, що станом на 01 вересня 2014 року загальна сума заборгованості становить 38 330,07 доларів США та, керуючись умовами договору, зобов'язало ОСОБА_2 у строк протягом 30 календарних днів із моменту надіслання цієї вимоги, достроково повернути кредит, сплатити нараховані проценти за користування кредитом і нараховані штрафні санкції. ОСОБА_1 вказує, що

з 01 вересня 2014 року банк змінив строк виконання зобов'язань за договором та не мав права нараховувати проценти.

Рішенням Білозерського районного суду Херсонської області від 18 грудня 2020 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Рішення мотивоване тим, що рішення суду у справі № 648/4477/16 про стягнення боргу з ОСОБА_1, як поручителя ОСОБА_2, не оспорювалося поручителем, а під час розгляду вказаної справи судом з'ясовувались фактичні обставини справи, у тому числі обґрунтованість заявлених вимог ПАТ "Альфа-Банк" до поручителя ОСОБА_1 й дотримання строків пред'явлення таких вимог, відсутні підстави для визнання припиненими зобов'язань ОСОБА_1 за договором поруки від 15 серпня 2008 року № 2102/0808/71-137-Р-1. Направлення ПАТ "Альфа-Банк" письмового попередження боржнику ОСОБА_2 про вилучення заставного майна не є безумовною підставою для застосування строків встановлених статтею 559

ЦК України та припинення поруки.

Крім того, відмовляючи у задоволенні вимог про визнання припиненими з 01 вересня 2014 року зобов'язань ОСОБА_2 за укладеним 15 серпня 2008 року з ВАТ "Сведбанк" кредитним договором № 2102/0808/71-137 у частині сплати відсотків за користування кредитними коштами, суд першої інстанції виходив із того, що вказані вимоги заявлені позивачем в інтересах іншої особи - ОСОБА_2 без належних повноважень позивача та обґрунтувань порушень його прав.

Постановою Херсонського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 18 грудня 2020 року у частині відмови у задоволенні позову про визнання поруки припиненою скасовано, ухвалено у цій частині нове рішення. Визнано поруку за договором поруки від 15 серпня 2008 року № 2102/0808/71-137-Р-1, укладеним між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1, такою що припинена.

Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що ПАТ "Альфа-Банк" направило вимогу про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором, у якій вимагало дострокове виконання боргових зобов'язань за кредитним договором у повному обсязі протягом 30 днів із моменту її надіслання, повернення кредиту та процентів за користування кредитом, а тому строк виконання зобов'язань за кредитним договором у повному обсязі настав 21 жовтня 2014 року, і банк мав право пред'явити вимогу (звернутися з позовом) до поручителя протягом шести місяців, тобто з 21 жовтня 2014 року і до 21 квітня 2015 року. Оскільки ПАТ "Альфа-Банк" не пред'явило вимог до поручителя про стягнення заборгованості за кредитним договором у межах шестимісячного строку з дня зміни строку виконання основного зобов'язання, порука ОСОБА_1 за договором поруки припинилася на підставі частини 4 статті 559 ЦК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, із 22 квітня 2015 року.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У березні 2021 року АТ "Альфа-Банк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Херсонського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанціїта залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не встановив та не перевірив, що банк звернувся до суду із першим позовом про стягнення заборгованості з боржника та поручителя ще 03 лютого 2015 року, тобто вчасно.

Крім того, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, у постанові Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі № 761/29268/18.

Учасники справи своїм правом надати відзив на касаційну скаргу не скористалися.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

15 серпня 2008 року між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 2102/0808/71-137, згідно з умовами якого остання отримала кредит у розмірі 51
800,00 євро на строк до 15 серпня 2028 року включно.

На забезпечення зобов'язань за вказаним кредитним договором між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1 15 серпня 2008 року укладений договір поруки № 2102/0808/71-137-Р-1, згідно з умовами якого ОСОБА_1 зобов'язався перед ВАТ "Сведбанк" відповідати за виконання зобов'язань ОСОБА_2 щодо повернення кредитних коштів за договором № 2102/0808/71-137.

Згідно з пунктом 10 договору поруки від 15 серпня 2008 року № 2102/0808/71-137-Р-1, укладеного між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1 цей договір набуває чинності з моменту його підписання. Сторони, керуючись умовами частини 4 статті 559 ЦК України встановили, що строком припинення поруки, встановленої цим договором є повне виконання позичальником або поручителем своїх обов'язків, передбачених основним зобов'язанням.

У 2012 році ПАТ "Сведбанк" відступив право вимоги за кредитними договорами, у тому числі за укладеним із ОСОБА_2, ПАТ "Дельта Банк", а останній відступив їх ПАТ "Альфа-Банк".

Рішенням Білозерського районного суду Херсонської області від 02 жовтня 2017 року (справа № 648/4477/16), яке залишено без змін постановою апеляційного суду Херсонської області від 30 січня 2018 року, та набрало законної сили, з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 стягнуто солідарно на користь ПАТ "Альфа-Банк" 47 134,22 євро в рахунок відшкодування заборгованості за кредитним договором від 15 серпня 2008 року № 2102/0808/71-137.

Під час розгляду справи № 648/4477/16 судом встановлювалися наявність підстав для стягнення заборгованості, у тому числі і з поручителя. ОСОБА_1, як поручитель за кредитним зобов'язанням ОСОБА_2 перед ПАТ "Альфа-Банк", свої права, передбачені частиною 2 статтею 555 ЦК України, не реалізував, будь-яких заперечень проти позову кредитора не висував.

Відмовляючи у задоволенні позову про визнання поруки припиненою, суд першої інстанції виходив із того, що у справі № 648/4477/16 рішенням стягнуто заборгованість з ОСОБА_1, як поручителя ОСОБА_2, під час розгляду вказаної справи судом з'ясовувались фактичні обставини справи, у тому числі обґрунтованість заявлених вимог ПАТ "Альфа-Банк" до поручителя ОСОБА_1 та дотримання строків пред'явлення таких вимог. Направлення ПАТ "Альфа-Банк" письмового попередження боржнику ОСОБА_2 про вилучення заставного майна не є безумовною підставою для застосування строків встановлених статтею 559 ЦК України та припинення поруки.

Крім того, відсутні підстави для визнання припиненими з 01 вересня 2014 року зобов'язань ОСОБА_2 за укладеним 15 серпня 2008 року з ВАТ "Сведбанк" кредитним договором № 2102/0808/71-137 у частині сплати відсотків за користування кредитними коштами, оскільки вказані вимоги заявлені позивачем в інтересах іншої особи - ОСОБА_2 без належних повноважень позивача та обґрунтувань порушень його прав.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позову про визнання поруки припиненою та ухвалюючи у цій частині нове рішення, виходив із того, що ПАТ "Альфа-Банк" направило вимогу про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором, у якій вимагало дострокове виконання боргових зобов'язань за кредитним договором у повному обсязі протягом 30 днів із моменту її надіслання, повернення кредиту та процентів за користування кредитом, а тому строк виконання зобов'язань за кредитним договором у повному обсязі настав 21 жовтня 2014 року, і банк мав право пред'явити вимогу (звернутися з позовом) до поручителя протягом шести місяців, тобто з 21 жовтня 2014 року і до 21 квітня 2015 року, проте ПАТ "Альфа-Банк" не пред'явило вимог до поручителя про стягнення заборгованості за кредитним договором у межах шестимісячного строку з дня зміни строку виконання основного зобов'язання, тому порука ОСОБА_1 за договором поруки припинилася на підставі частини 4 статті 559 ЦК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, із 22 квітня 2015 року.

Верховний Суд не погоджується із висновком апеляційного суду з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно з частиною 1 статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог частиною 1 статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти.

За частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися порукою (частина 1 статті 546 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Частиною 4 статті 559 ЦК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність.

Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини 2 статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов'язку, зокрема у таких випадках:

- кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку;

- особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов'язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником).

Водночас, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини 2 статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права.

Так, наприклад, задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов'язку особи-боржника у відповідних правовідносинах є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто, відповідне судове рішення має забезпечити, щоби обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб захисту є виключно превентивним.

Якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, то для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу. Тобто звернення з позовом для усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому, в означеній ситуації не є ефективним способом захисту.

Зокрема, якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов'язання.

Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите.

У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов'язку боржника не є належним способом захисту.

Такий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові

від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Апеляційний суд, задовольняючи позов та вирішуючи питання про визнання поруки припиненою, виходив із того, що банк не пред'явив вимогу (позов) до поручителя про стягнення заборгованості у межах шестимісячного строку, з дня настання строку повернення кредиту достроково, а саме з 21 жовтня 2014 року, то порука припинилася на підставі частини 4 статті 559 ЦК України із 22 квітня 2015 року.

Разом з тим, апеляційний суд не врахував, що після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник чи поручитель не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов'язку боржника і такий позов не може бути задоволений, оскільки боржник повинен себе захищати у судовому процесі, ініційованому кредитором про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, зокрема, і з тих підстав, що порука припинилася. Ухвалення судом рішення у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання поруки припиненою, якщо такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості.

Отже, кредитор чи поручитель щодо якого (яких) вирішено спір про стягнення заборгованості, і рішення суду у такому спорі набрало законної сили, не може ініціювати розгляд іншої справи, з наміром доводити безпідставність вимог кредитора.

Наведене свідчить, що апеляційним судом при постановлені 24 лютого 2021 року оскаржуваного рішення, всупереч положенням частини 4 статті 263 ЦПК України, не враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15 (провадження № 14-67цс20).

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову в частині припинення поруки, посилався

на висновок, сформульований Великою Палатою Верховного Суду у постанові

від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16 (провадження № 14-318цс18), проте на момент вирішення спору в суді апеляційної інстанції Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15 (провадження № 14-67цс20) відступила від зазначеного висновку, а отже, апеляційний суд під час вирішення спору за подібної правової ситуації повинен був врахувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно, як наслідок, висновок суду апеляційної інстанції є помилковим, оскільки до спірних правовідносин неправильно застосовані норми матеріального права та не враховано, що кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, тому звернення поручителя з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов'язку боржника не є належним способом захисту.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що під час розгляду справи № 648/4477/16 судом з'ясовувались фактичні обставини справи, у тому числі обґрунтованість заявлених вимог ПАТ "Альфа-Банк" до поручителя ОСОБА_1 та дотримання строків пред'явлення таких вимог.

Правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи.

Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов'язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (рішення ЄСПЛ від 09 листопада 2004 року у справі "Світлана Науменко проти України" (Svetlana Naumenko v. Ukraine), заява № 41984/98, §53).

Отже, ОСОБА_1 мав захищати свої права під час судового розгляду саме справи № 648/4477/16 за зазначеними позовними вимогами, заперечуючи проти позову та доводячи обставини щодо припинення поруки, адже неприпустимим є ініціювання окремого судового процесу з метою переглянути у межах нової справи судові рішення, прийняті в іншій справі.

Викладене вище свідчить про те, що апеляційним судом безпідставно скасовано рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо у передбачених статті 413 ЦПК України межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Верховний Суд на підставі статті 413 ЦПК України дійшов висновку про задоволення касаційної скарги та скасування рішення апеляційного суду із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга підлягає задоволенню, то з ОСОБА_1 на користь

АТ "Альфа-Банк" підлягає відшкодуванню сплачений судовий збір за перегляд справи у суді касаційної інстанції у розмірі 1 681,60 грн.

Керуючись статтями 141, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Альфа-Банк" задовольнити.

Постанову Херсонського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року скасувати, рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 18 грудня 2020 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Альфа-Банк" 1 681,60 грн у рахунок відшкодування сплаченого судового збору за перегляд справи у суді касаційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко