Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.06.2018 року у справі №2-4676/11

Постанова

Іменем України

01 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 2-4676/11

провадження № 61-15045св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Пророк В. В., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - ОСОБА_6,

третя особа - ОСОБА_7,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2017 року у складі судді Березюк В. В. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 червня 2017 року у складі колегії суддів: Пономарь З. М., Баранніка О. П., Посунся Н. Є.,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2011 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, третя особа - ОСОБА_7, про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання правочину удаваним, розподіл спільного майна.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_4 та ОСОБА_6 приблизно з середини листопада 2001 року проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, та мають двох неповнолітніх дітей ОСОБА_8 та ОСОБА_4 2004 та 2006 років народження відповідно.

У період спільного проживання відповідач отримала від позивача кошти в сумі 42 000,00 грн для придбання садового будинку та придбала його. Придбаний будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1

ОСОБА_4 стверджував, що в середині 2010 року він дізнався, що згаданий садовий будинок ОСОБА_6 набула у власність на підставі договору дарування, укладеного з ОСОБА_7 Однак зазначений договір дарування був оформлений з метою уникнути в майбутньому можливого поділу майна подружжя, оскільки майно, надбане в результаті дарування не підлягає розподілу між чоловіком та дружиною.

Позивач посилався на те, що укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 договір дарування спрямований на приховування справжнього правочину - договору купівлі-продажу, а тому відповідно до статті 235 ЦК України є удаваним.

Крім того, ОСОБА_4 зазначав, що оскільки спірний садовий будинок ОСОБА_6 набула у власність на підставі удаваного правочину, який насправді є договором купівлі-продажу, в період їх проживання однією сім'єю, цей будинок є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу.

У зв'язку з викладеним, після уточнення в лютому 2012 року позовних вимог, позивач просив встановити факт проживання однією сім'єю його та ОСОБА_6 у період з 15 листопада 2011 року до дати подання позовної заяви; визнати договір дарування згаданого садового будинку, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_6, в інтересах якої діяв ОСОБА_9, посвідчений державним нотаріусом Новомосковської районної державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Ріхтер Н. В. 21 вересня 2004 року, реєстровий номер 1-1802, удаваним; визнати, що між ОСОБА_7 та ОСОБА_6, в інтересах якої діяв ОСОБА_9, 21 вересня 2004 року був укладений договір купівлі-продажу садового будинку; визнати за ним право власності на ? частку цього садового будинку.

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 березня 2012 року залишено без розгляду позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про встановлення факту проживання однією сім'єю у зв'язку з тим, що спір між тими самими сторонами, про той же предмет і з тих же підстав розглядається в іншому суді та позивач подав відповідну заяву про це.

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2017 року позовну заяву ОСОБА_4 залишено без розгляду з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 207 ЦПК України 2004 року.

Ухвала мотивована тим, що належним чином повідомлені позивач та його представник в судові засідання, призначені на 05, 26 січня, 28 лютого, 22 березня 2017 року не з'явилися.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 червня 2017 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

В ухвалі апеляційного суду описано рух справи, а також зазначено, що суд першої інстанції належним чином виконав свій обов'язок повідомляти учасників справи про час, дату та місце розгляду справи, однак ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_5 ухилялися від отримання судових повісток, що свідчить про незацікавленість у розгляді справи.

Зокрема, апеляційний суд зазначав, що ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_5 повідомлялися про судові засідання, призначені на 05, 26 січня, 28 лютого та 22 березня 2017 року, шляхом направлення судових повісток поштою та одночасно за допомогою відправлення SMS-повідомлень на їх номери мобільного зв'язку. Однак направлені позивачу поштою судові повістки поверталися до суду за закінченням терміну зберігання, тобто у зв'язку з незатребуваністю самим позивачем. Усі відправлені судові повістки у вигляді SMS-повідомлень завчасно отримані представником позивача та частково позивачем.

У липні 2017 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані ухвали та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції залишив позовну заяву ОСОБА_4 без розгляду, залишивши поза увагою відсутність доказів належного повідомлення його та його представника про призначені в справі судові засідання. Зокрема, направлені позивачу поштові відправлення судових повісток поверталися до суду із відміткою на конверті «за закінченням терміну зберігання», а судові повістки у вигляді SMS-повідомлень відправлені судом безпідставно, оскільки ні позивач, ні його представник не подавали відповідної заявки про це.

Крім того, ОСОБА_4 зазначав, що неодноразово звертався до суду з метою отримання інформації про час та дату розгляду справи, однак така інформація йому не надавалася; така інформація також була відсутня і на офіційному сайті судової влади.

Заперечень на касаційну скаргу не надходило.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

23 березня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши матеріали справи та доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 207 ЦПК України 2004 року суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

Положення аналогічного змісту містить і пункт 3 частини першої статті 169 ЦПК України 2004 року.

Аналіз зазначених норм Закону свідчить про те, що суд може залишити позовну заяву без розгляду з наведеної правової підстави лише у випадку одночасного існування таких умов: 1) належне повідомлення позивача про час та місце розгляду справи; 2) його неявка в два і більше судові засідання поспіль; 3) неподання ним заяви про розгляд справи за його відсутності.

Згідно з положеннями статті 74 ЦПК України 2004 року судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик.

Судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а судові повістки-повідомлення - особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов'язковою.

Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за три дні до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу.

Особи, які беруть участь у справі, а також свідки, експерти, спеціалісти і перекладачі можуть бути повідомлені або викликані в суд телеграмою, факсом чи за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.

Якщо насправді особа не проживає за адресою, повідомленою суду, судова повістка може бути надіслана за місцем її роботи.

Відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення у пресі. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи. На ці випадки поширюється правило частини четвертої цієї статті.

Як уже зазначалося, ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом у листопаді 2011 року.

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2017 року відкрито провадження у справі.

Провадження у справі зупинялося до закінчення розгляду іншої пов'язаної з цією справи. Постановлені під час розгляду справи в суді першої інстанції ухвали оскаржувалися в апеляційному порядку.

Як свідчать матеріали справи, ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 серпня 2016 року позовну заяву ОСОБА_4 залишено без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 207 ЦПК України 2004 року, в зв'язку з повторною неявкою належним чином повідомлених позивача та його представника в судові засідання.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено, а ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 серпня 2016 року скасовано та направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Після надходження справи до суду першої інстанції її розгляд призначався на 05, 26 січня, 28 лютого та 22 березня 2017 року.

Про судове засідання, призначене на 05 січня 2017 року, ОСОБА_4 повідомляли шляхом направлення судової повістки поштою. Відомості про отримання позивачем зазначеної повістки в матеріалах справи відсутні. Додатково ОСОБА_4 надіслано текст судової повістки у вигляді SMS-повідомлення на номер НОМЕР_1, однак таке повідомлення йому не було доставлено у зв'язку з некоректним зазначенням номера засобу мобільного зв'язку.

Представник позивача ОСОБА_5 повідомлялася про згадане судове засідання шляхом направлення їй відповідного SMS-повідомлення на номер НОМЕР_2, яке доставлено на зазначений номер 27 грудня 2016 року о 12:50 год.

Про судове засідання, призначене на 26 січня 2017 року, ОСОБА_4 повідомляли шляхом направлення судової повістки поштою, однак поштове відправлення судової повістки повернулося до суду із відміткою на конверті «за закінченням терміну зберігання». Відправлене ОСОБА_4 на номер НОМЕР_1 SMS-повідомлення з текстом судової повістки не доставлено у зв'язку з некоректним зазначенням номера засобу мобільного зв'язку.

SMS-повідомлення з інформацією про судове засідання, призначене на 26 січня 2017 року, відправлене представнику ОСОБА_4 ОСОБА_5, на номер НОМЕР_2, доставлено 07 січня 2017 року о 14:37 год.

Направлену поштою судову повістку про виклик в судове засідання на 28 лютого 2017 року ОСОБА_4 не отримав, поштове відправлення судової повістки повернулося до суду із відміткою на конверті «за закінченням терміну зберігання». Відправлене ОСОБА_4 на номер НОМЕР_1 SMS-повідомлення з текстом судової повістки не доставлено у зв'язку з тим, що абонент тимчасово недоступний.

SMS-повідомлення з інформацією про судове засідання, призначене на 28 лютого 2017 року, відправлене представнику ОСОБА_4 ОСОБА_5, на номер НОМЕР_2, доставлено 26 січня 2017 року о 15:41 год.

Про судове засідання, призначене на 22 березня 2017 року, ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_5 повідомлялися шляхом направлення судових повісток поштою, однак поштові відправлення судових повісток повернулися до суду із відміткою на конвертах «за закінченням терміну зберігання».

ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_5 також повідомлялися про судове засідання, призначене на 22 березня 2017 року, шляхом направлення їм відповідних SMS-повідомлень на номери НОМЕР_1, НОМЕР_2, які доставлено 28 лютого 2017 року об 11:29 год.

Таким чином, ОСОБА_4 не був належним чином повідомлений про час та дати призначених в справі судових засідань, оскільки йому не були вручені судові повістки, поштові відправлення яких повернулися до суду із відміткою на конвертах «за закінченням терміну зберігання».

Разом із тим суд першої інстанції не використав інші можливі, передбачені статтею 74 ЦПК України 2004 року, способи повідомлення позивача та його представника про розгляд справи і вручення їм судових повісток.

Повідомлення позивача та його представника про час та дату розгляду справи за допомогою SMS-повідомлення не є належною фіксацією факту належного повідомлення, оскільки відповідно до пункту 2 Порядку надсилання учасникам судового процесу (кримінального провадження) текстів судових повісток у вигляді SMS-повідомлень, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 01 червня 2013 року № 73, текст судової повістки може бути надісланий судом учаснику SMS-повідомленням лише після подання ним до суду заявки про намір отримання судової повістки в електронному вигляді за допомогою SMS-повідомлення. Матеріали справи свідчать про те, що ні ОСОБА_4, ні його представник ОСОБА_5 не подавали до суду заявку про намір отримання судової повістки в електронному вигляді за допомогою SMS-повідомлення.

Таким чином, суд першої інстанції за відсутності передбачених частиною третьою статті 169, пунктом 3 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року достатніх підстав, зокрема, за відсутності відомостей про належне повідомлення позивача та його представника про час, дату та місце розгляду справи залишив позовну заяву ОСОБА_4 без розгляду, що свідчить про порушення судом норм процесуального права.

Переглядаючи ухвалу суду першої інстанції в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції на зазначені порушення норм процесуального права уваги не звернув та не виправив їх.

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

За таких умов, коли оскаржувані ухвали судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з порушенням норм процесуального права, судові рішення не можуть вважатись законними і обґрунтованими та відповідно до статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 червня 2017 року скасувати.

Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. О. Лесько

С. Ю. Мартєв

В. В. Пророк

С. П. Штелик