Постанова

Іменем України

01 липня 2020 року

м. Київ

справа № 454/223/16

провадження № 61-37275св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 21 листопада 2017 рокуу складі судді Веремчук О. А. та постанову Апеляційного суду Львівської області від 17 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Позов обгрунтований тим, що сторони з 15 березня1986 року до 24 квітня 2012 рокуперебувалив шлюбі, який розірвано відділом державної реєстрації актів цивільного стану Сокальського управління юстиції Львівської області, актовий запис № 11.

За час шлюбу до моменту фактичного припинення шлюбних відносин сторони придбали за договором купівлі продажу однокімнатну квартиру загальною площею 40,7 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 14 958,00 грн.

З урахуванням принципу рівності часток чоловіка і дружини на об`єкт права спільної сумісної власності за кожним із подружжя необхідно визнати право власності на 1/2 ідеальну частку вказаної квартири.

Позивач просив суд поділити майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, а саме: квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальну частку цієї квартири, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 692,90 грн.

Короткий зміст зустрічних позовних вимог

У березні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.

Зустрічний позов обґрунтований тим, щокрім майна, яке ОСОБА_1 просить поділити за первісним позовом, вони придбали за договором купівлі-продажу від 14 вересня 1996 року легковий автомобіль АЗЛК НОМЕР_1 , який зареєстрований за ОСОБА_1 . Рішенням Виконавчого комітету Сокальської міської ради народних депутатів від 15 листопада 1990 року № 339 ОСОБА_1 виділено земельну ділянку під будівництво гаражу в районі цегельного заводу № 33. В 1991-1992 роках на цій земельній ділянці вони побудовали гараж, проте він до сьогодні не введений до експлуатації.

З урахуванням уточнених позовних вимог просила визнати автомобіль АЗЛК 2140, 1977 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 та об'єкт незавершеного будівництва - гараж площею 34 кв. м у гаражному кооперативі, зона Д № 179 спільною сумісною власністю подружжя з визначенням ідеальних часток. Поділити між сторонами майно, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, а саме: стягнути на користь ОСОБА_2 компенсацію 1/2 вартості частки автомобіля. Визнати за ОСОБА_1 право власності на автомобіль. Стягнути з ОСОБА_3 компенсацію 1/2 вартості частки об'єкта незавершеного будівництва - гаража площею 34 кв. м, витрати зі сплати судового збору та витрати на проведення експертизи.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 21 листопада 2017 року первісний позов задоволено. Поділено між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальну частку однокімнатної квартири, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Зустрічний позов залишено без розгляду. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 692,90 грн.

Задовольнивши первісний позов, суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира придбана ОСОБА_2 за час шлюбу за договором купівлі-продажу, посвідченим Сокальською державною нотаріальною конторою 15 січня 2002 року за реєстровим номером 2-21, тому є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Залишивши без розгляду зустрічний позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 і її представник в судове засідання повторно не з`явилися.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 17 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 21 листопада 2017 року в частині залишення без розгляду зустрічного позову скасовано, справу в цій частині направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишивши без змін рішення суду першої інстанції в частині задоволення первісного позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що первісний позов є обґрунтованими, оскільки встановлено та доведено належними і допустимими доказами, що, перебуваючи в зареєстрованому шлюбі з 15 березня 1986 року, який 24 квітня 2012 року розірвано, сторони до моменту фактичного припинення шлюбних відносин, 15 січня 2002 року за договором купівлі-продажу придбали спірну однокімнатну квартиру, яка належить їм на праві спільної сумісної власності, тому висновок суду першої інстанції про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 ідеальну частку квартири є правильним.

Скасувавши рішення суду першої інстанції в частині залишення без розгляду зустрічного позову з направленням справи в цій частині для продовження розгляду до суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що, залишаючи позов без розгляду, суд постановляє окреме судове рішення - ухвалу, яка підлягає оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення. У разі закінчення провадження у справі без ухвалення рішення, тобто при залишенні заяви без розгляду, суд зобов`язаний роз`яснити наслідки таких дій у відповідній ухвалі. Залишивши зустрічний позов без розгляду у рішенні по суті спору (за первісним позовом), суд першої інстанції наведеного не врахував, тому допустив порушення норм процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 21 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 17 квітня 2018 року, просила скасувати оскаржувані рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

27 червня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі.

У листопаді 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до розпорядження Верховного Суду від 16 квітня 2020 року № 1112/0/226-20 «Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи», пунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 (зі змінами та доповненнями), рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 «Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя» доповідачем у справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Олійник А. С.

15 червня 2020 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Суди не звернули уваги, що спірна квартира придбана ОСОБА_2 за особисті кошти, отримані від реалізації квартири на АДРЕСА_2 , яка була її особистою власністю, тому факт придбання майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Квартира на АДРЕСА_1 куплена на 3 дні раніше, ніж подарована дочці ОСОБА_4 квартира на АДРЕСА_2, оскільки ОСОБА_1 боявся, що залишиться на вулиці, що підтверджено ним особисто та свідками у справі, однак не зазначено в оскаржуваних рішеннях. У 2002 році дочка ОСОБА_4 передала ОСОБА_2 2 000,00 дол. США в рахунок плати за квартиру.

Суди не надали правової оцінки заяві представника ОСОБА_2 про застосування позовної давності.

Суд апеляційної інстанції повинен був розглянути зустрічний позов по суті.

Суди неправильно застосували норми матеріального права до спірних правовідносин, оскільки майно, яке підлягає поділу, набуте сторонами до 2004 року, а тому підлягає застосуванню Кодекс про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України).

Суд першої інстанції, не зважаючи на клопотання представника ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи у зв`язку із зайнятістю в іншому судовому засіданні, залишив зустрічний позов без розгляду за наявності підстав для відкладення розгляду справи.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцевіта перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у червні 2018 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, щосторони з 15 березня 1986 року до 24 квітня 2012 року перебували в шлюбі, який розірвано відділом державної реєстрації актів цивільного стану Сокальського управління юстиції Львівської області, актовий запис № 11.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 15 січня 2002 року, посвідченого Сокальською державною нотаріальною конторою за реєстром № 2-21, ОСОБА_2 придбала за 14 958,00 грн у власність квартиру АДРЕСА_1 , загальна площа квартири 40,7 кв. м, житлова площа 23,4 кв. м, складається з однієї житлової кімнати, двох коридорів, кухні, санвузла.

Згідно з листом комунального підприємства Львівської обласної ради Червоноградського міжміського бюро технічної інвентаризації від 25 грудня 2015 року № 6267 спірна квартира станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрована за ОСОБА_2 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 22 КпШС України (тут і далі - чинного на момент виникнення спірних правовідносин) майно, нажите подружжям під час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю. Кожен із подружжя має рівні права володіння, користування та розпорядження цим майном.

Згідно зі статтею 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

Відповідно до статті 29 КпШС України, якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов`язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу.

Верховний Суд виходить з того, що у справах про поділ спільного майна подружжя необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Суди встановили, що, перебуваючи в зареєстрованому шлюбі з 15 березня 1986 року, який розірвано ІНФОРМАЦІЯ_2 , сторони до моменту фактичного припинення шлюбних відносин, 15 січня 2002 року за договором купівлі-продажу придбали спірну однокімнатну квартиру, яка належить їм на праві спільної сумісної власності.

Установивши, що однокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , придбана сторонами під час шлюбу, суд апеляційної інстанції, погодившись у цій частині з висновками суду першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що зазначена квартира є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, їхні частки є рівними, а тому правильно поділив спірну квартиру між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальну частку спірної квартири, проте неправильно застосував норми матеріального права до цих правовідносин.

Доводи касаційної скарги, що спірна квартира придбана ОСОБА_2 за особисті кошти, отримані від реалізації квартири на АДРЕСА_2 , яка була її особистою власністю, дочці ОСОБА_4 у 2002 році, яка передала ОСОБА_2 2 000,00 дол. США в рахунок плати за квартиру, є безпідставними, оскільки факт передання коштів не доведено належними та допустимими доказами, крім того, ОСОБА_2 в касаційній скарзі зазначила, що вона подарувала дочці квартиру, тобто уклала безоплатний договір.

Необгрунтованими є доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції не надав правової оцінки заяві представника ОСОБА_2 про застосування строків позовної давності з огляду на таке.

Згідно з пунктом 6 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Частиною третьою статті 29 КпШС України для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України 2017 року, чинного на час розгляду заяви судом апеляційної інстанції, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не пропустив строк звернення до суду, оскільки ОСОБА_2 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що про порушене право він дізнався після розірвання шлюбу у 2012 році. Матеріали справи не містять доказів наявності у цей період між сторонами спору щодо поділу майна. ОСОБА_2 не спростувала те, що про порушене право ОСОБА_1 дізнався у 2016 році.

Верховний Суд бере до уваги доводи касаційної скарги щодо порушення судами норм матеріального права в частині застосування СК України замість КпШС України, оскільки спірна квартира придбана до 2004 року, тобто до набрання чинності СК України, тому, вирішуючи спір в цій частині, необхідно було застосовувати положення КпШС України, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, тому рішення Сокальського районного суду Львівської області від 21 листопада 2017 року в незміненій частині та постанова Апеляційного суду Львівської області 17 квітня 2018 року підлягають зміні, з викладенням їх мотивувальної частини в редакції цієї постанови, а в іншій частині судові рішення залишенню без змін.

Безпідставними є доводи касаційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині залишення зустрічного позову без розгляду, оскільки постановою суду апеляційної інстанції рішення Сокальського районного суду Львівської області від 21 листопада 2017 року в частині залишення без розгляду зустрічного позову скасовано, справу в цій частині направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Скасувавши рішення суду першої інстанції в частині залишення без розгляду зустрічного позову з направленням справи в цій частині для продовження розгляду до суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що, залишаючи позов без розгляду, суд постановляє окреме судове рішення - ухвалу, яка підлягає оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення. У разі закінчення провадження у справі без ухвалення рішення, тобто при залишенні заяви без розгляду, суд зобов`язаний роз`яснити наслідки таких дій у відповідній ухвалі. Залишивши зустрічний позов без розгляду у рішенні по суті спору (за первісним позовом), суд першої інстанції наведеного не врахував, тому допустив порушення норм процесуального права.

З огляду на це не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги щодо того, що суд апеляційної інстанції повинен був розглянути зустрічний позов по суті.

Інші доводи касаційної скарги аналогічні доводам апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції перевірив їх та обґрунтовано спростував з наданням відповідної оцінки, а тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 412 ЦПК України підставами для зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про зміну рішення Сокальського районного суду Львівської області від 21 листопада 2017 року в незміненій частині та постанови Апеляційного суду Львівської області 17 квітня 2018 року, з викладенням їх мотивувальної частини в редакції цієї постанови, а в іншій частині судові рішення залишити без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу задоволено, рішення Сокальського районного суду Львівської області від 21 листопада 2017 року в незміненій частині та постанову Апеляційного суду Львівської області 17 квітня 2018 року змінено, з викладенням їх мотивувальної частини в редакції цієї постанови, а в іншій частині судові рішення залишено без змін, то Верховний Суд не вбачає підстав для розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409,410, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 21 листопада 2017 року в незміненій частині та постанову Апеляційного суду Львівської області 17 квітня 2018 року змінити, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а в іншій частині судові рішення залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко