Історія справи

Постанова КЦС ВП від 01.03.2023 року у справі №753/5944/20
Постанова КЦС ВП від 01.03.2023 року у справі №753/5944/20

Постанова

Іменем України

01 березня 2023 року

м. Київ

справа № 753/5944/20

провадження № 61-1510св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Григорчук Ірина Олександрівна, на постанову Київського апеляційного суду від 23 грудня

2021 року у складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Соколової В. В.,

Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності і ділової репутації, відшкодування моральної шкоди.

Позовну заяву мотивовано тим, що 05 лютого 2020 року на засіданні Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності народний депутат України, член цього Комітету ОСОБА_2 поширив щодо нього недостовірну інформацію, заявивши таке (тут і далі - мовою оригіналу): «Ваш заступник ОСОБА_1, который, я считаю, действует в интересах группировки ОСОБА_4. ОСОБА_4 - это экс-народный депутат, который на сегодняшний день контролирует все публичные дома и притоны в Украине. ОСОБА_1 является членом его партии. Является его доверенным лицом. И в интересах данной группировки на сегодняшний день пытаются нивелировать мою позицию как народного депутата. Вы не знаете о публичных домах, вы не знаете о распространении этой бандой наркотиков, вы не знаете о дискредитации? Вы не знаете о том, что ваш заступник ОСОБА_3 является прямым, мало того, заинтересованным лицом в этом деле?».

Стверджує, що озвучена ОСОБА_2 недостовірна інформація конкретно вказує на його особу, заступника Генерального прокурора ОСОБА_1, його безпідставно звинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень. Відповідач не може підтвердити таких обставин, оскільки не існує жодного обвинувального вироку відносно нього, який би набрав законної сили.

Крім того, він ніколи не був довіреною особою ОСОБА_4 , не перебував з ним у одній партії.

Зазначає, що внаслідок поширення відповідачем недостовірної інформації позивачу заподіяно моральної шкоди, яка виразилася у приниженні честі та гідності, а також ділової репутації, яку позивач оцінює у 100 000,00 грн.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив визнати вказану інформацію недостовірною та такою, що порочить честь, гідність і ділову репутацію позивача, зобов`язати відповідача спростувати на першому за черговістю засіданні Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності після вступу рішення в законну силу розповсюджену ним недостовірну інформацію 05 лютого 2020 року, шляхом здійснення повідомлення, що сказане ним є недостовірною інформацією, а також стягнути з відповідача на користь позивача 100 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 14 травня 2021 року у складі судді Колесника О. М. позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недостовірною та такою, що порочить честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 народним депутатом України ОСОБА_2 на засіданні Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності під час свого виступу щодо заступника Генерального прокурора ОСОБА_1, а саме: «Ваш заступник ОСОБА_1, который, я считаю, действует в интересах группировки ОСОБА_4. ОСОБА_4 - это экс-народный депутат, который на сегодняшний день контролирует все публичные дома и притоны в Украине. ОСОБА_1 является членом его партии. Является его доверенным лицом. И в интересах данной группировки на сегодняшний день пытаются нивелировать мою позицию как народного депутата. Вы не знаете о публичных домах, вы не знаете о распространении этой бандой наркотиков, вы не знаете о дискредитации? Вы не знаете о том, что ваш заступник ОСОБА_3 является прямым, мало того, заинтересованным лицом в этом деле?».

Зобов`язано ОСОБА_2 спростувати розповсюджену ним вказану недостовірну інформацію на першому за черговістю засіданні Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності після вступу рішення в законну силу розповсюджену ним недостовірну інформацію 05 лютого 2020 року на засіданні Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності щодо зайняття незаконною діяльністю заступником Генерального прокурора ОСОБА_1 шляхом здійснення повідомлення наступного змісту:

«Ваш заступник ОСОБА_1, который, я считаю, действует в интересах группировки ОСОБА_4. ОСОБА_4 - это экс-народный депутат, который на сегодняшний день контролирует все публичные дома и притоны в Украине. ОСОБА_1 является членом его партии. Является его доверенным лицом. И в интересах данной группировки на сегодняшний день пытаются нивелировать мою позицию как народного депутата. Вы не знаете о публичных домах, вы не знаете о распространении этой бандой наркотиков, вы не знаете о дискредитации? Вы не знаете о том, что ваш заступник ОСОБА_3 является прямым, мало того, заинтересованным лицом в этом деле?» є недостовірною.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 20 000,00 грн моральної шкоди та судові витрати.

У задоволенні решти позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що поширена відповідачем інформація щодо позивача є недостовірною і такою, що порушує честь, гідність і ділову репутацію позивача, позивач довів факт поширення цієї інформації відповідачем та те, що внаслідок поширення цієї інформації було порушено особисті немайнові права позивача, оскільки в ній містяться твердження про факти, а не особисті судження відповідача. Твердження відповідача не мають характеру оціночних суджень, а містять конкретні твердження наклепницького характеру та є такими, що наносять шкоду діловій репутації позивача. За таких обставин позивач має право на відшкодування моральної шкоди, розмір якої судом визначено з урахуванням засад розумності та справедливості.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 23 грудня 2021 року рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14 травня 2021 року скасовано та ухвалено нове про відмову у задоволенні позову.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що публічне звернення народного депутата ОСОБА_2 до Генерального прокурора на Комітеті Верховної Ради є реалізацією права, визначеного статтею 40 Конституції України, та виконання обов`язку народного депутата, а тому не може вважатись поширенням недостовірної інформації. ОСОБА_2 реалізував своє право, передбачене Конституцією України і Законом України «Про статус народного депутата України», у формі усного звернення. Реалізація ним свого гарантованого Конституцією України і законом права на виступ у Комітеті Верховної Ради так само, як і безпосередньо зміст інформації, яку він виклав, не може бути підставою для її спростування.

Позивач мав можливість скористатися наданим йому законодавством правом на відповідь, а також на висловлювання власної оцінки обставин справи у такий же спосіб у разі незгоди із поширеними відповідачем судженнями, надавши їм власну оцінку. Також не підлягають до задоволення позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, оскільки позивач не довів фактів приниження його честі, гідності, а також ділової репутації.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не проаналізував поширену відповідачем інформацію на предмет розрізнення оціночних суджень від тверджень про факти, та чи є це критикою діяльності публічної особи, чи звинуваченням її у тих чи інших діях. Вказує, що поширена відповідачем інформація не є оціночним судженням, оскільки містить посилання на фактичні дані щодо причетності його до злочинів, які він не вчиняв, та які можливо перевірити на предмет їх достовірності, а тому вона підлягає спростуванню у заявлений позивачем спосіб. Суд апеляційної інстанції, зазначаючи про те, що відповідач як народний депутат України не несе юридичної відповідальності за результати висловлювань у Верховній Раді України та її органах, а також при здійсненні депутатських повноважень, не звернув уваги на зміст частини першої статті 27 Закону України «Про статус народного депутата України», якою передбачено, як виняток, відповідальність народних депутатів за образу чи наклеп. При цьому спірна інформація носить наклепницький характер.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 05 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

05 лютого 2020 року відбулося засідання Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності, на якому були присутніми 51 особа.

Під час засідання член цього Комітету ОСОБА_2 , звертаючись до Генерального прокурора Рябошапки Р. Г., поширив інформацію такого змісту: «Ваш заступник ОСОБА_1, который, я считаю, действует в интересах группировки ОСОБА_4. ОСОБА_4 - это экс-народный депутат, который на сегодняшний день контролирует все публичные дома и притоны в Украине. ОСОБА_1 является членом его партии. Является его доверенным лицом. И в интересах данной группировки на сегодняшний день пытаются нивелировать мою позицию как народного депутата. Вы не знаете о публичных домах, вы не знаете о распространении этой бандой наркотиков, вы не знаете о дискредитации? Вы не знаете о том, что ваш заступник ОСОБА_1 является прямым, мало того, заинтересованным лицом в этом деле?».

Ці обставини підтверджені протоколом засідання № 20 Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності (а. с. 11-17, т. 1), стенограмою цього засідання (а. с. 18-105, т. 1) та відеозаписом засідання Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності, що відбулось 05 лютого 2020 року.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах

2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 34 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Водночас, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.

Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Право на захист честі, гідності та ділової репутації є частиною права на повагу до приватного життя, а підстави захисту такого права виникають, як правило, на стику взаємодії права (свободи) на вираження (думки) та права на повагу до приватного життя.

Верховний Суд наголошує на важливості права кожної людини на приватність і права на свободу вираження поглядів як основи демократичного суспільства. Ці права не є абсолютними і не мають ієрархічного характеру, оскільки мають однакову цінність.

Згідно зі статтею 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

У частині першій статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.

При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні братидо уваги, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б однієї особиу будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Крім того, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доведення достовірності оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права.

Згідно з частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію»оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, слід відрізняти деякі висловлювання, які хоч і мають характер образи, однак у контексті є оціночними судженнями, з огляду на вжиті слова, вирази та мовно-стилістичні засоби.

Судження - це те саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно зі статтею 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки інформації чи ідей, які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає демократичного суспільства (Карпюк та інші проти України, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).

Крім того, у пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України

від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати, зокрема рекомендації, що містяться в Резолюції

1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність приватного життя.

У зазначеній Резолюції визначено, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

Зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Системний аналіз зазначених норм права з урахуванням релевантної практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію особи, може бути визнана лише саметака інформація, висловлена чи написана відповідачем у цій категорії справ. Тобто предметом спору у цій категорії справ є спірна інформація, що передається дослівним цитуванням (без редагування, корегування, власного розуміння позивача).

Тобто якраз конкретно висловлена особою інформація (сказана, написана, надрукована в ЗМІ) повинна бути предметом дослідження та правового аналізу у справах про захист честі, гідності і ділової репутації. Саме сказані відповідачем висловлювання, тобто дослівні твердження, досліджуються на предмет оціночності суджень із урахуванням вживаних особою слів та виразів із використанням мовно-стилістичних засобів.

У справі, що переглядається, установлено, що 05 лютого 2020 року на засіданні Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності, на якому були присутніми 51 особа, під час свого виступу народний депутат України, член Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності ОСОБА_2 , звертаючись до Генерального прокурора Рябошапки Р. Г., висловив таке: «Ваш заступник ОСОБА_1, который, я считаю, действует в интересах группировки ОСОБА_4. ОСОБА_4 - это экс-народный депутат, который на сегодняшний день контролирует все публичные дома и притоны в Украине. ОСОБА_1 является членом его партии. Является его доверенным лицом. И в интересах данной группировки на сегодняшний день пытаются нивелировать мою позицию как народного депутата. Вы не знаете о публичных домах, вы не знаете о распространении этой бандой наркотиков, вы не знаете о дискредитации? Вы не знаете о том, что ваш заступник ОСОБА_1 является прямым, мало того, заинтересованным лицом в этом деле?».

Ці обставини підтверджені протоколом засідання Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності від 05 лютого 2020 року № 20

(а. с. 11-17, т. 1), стенограмою цього засідання (а. с. 18-105, т. 1) та відеозаписом засідання Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності, що відбулось 05 лютого 2020 року. Ці обставини не заперечували учасники справи, тому вони не підлягають доказуванню в розумінні частини першої статті 82 ЦПК України.

Таким чином, позивач довів у суді публічне поширення відповідачем.

Досліджуючи та надаючи оцінку поширеній відповідачем інформації, суд першої інстанції правильно вважав, що ОСОБА_2 висловився саме відносно ОСОБА_1 , називаючи його членом партії ОСОБА_4 та його довіреною особою, а також заступником Генерального прокурора, тобто як посадову особу, яка є зацікавленою у контролі всіх публічних будинків і притонів в Україні, розповсюдженні наркотиків бандитським угрупуванням, тобто він у стверджувальній формі висловив фактичні дані про вчинення ОСОБА_1 кримінального (кримінальних) правопорушення (правопорушень).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що поширені у виступі відповідача народного депутата ОСОБА_2 відомості не є оціночними судженнями, оскільки зазначена інформація стосується звинувачення у вчиненні злочину, була перевірена на предмет дійсності.

Відповідач ОСОБА_2 не довів правдивості висловленої ним інформації.

Відповідно до відповіді Центральної виборчої комісії України від 20 лютого 2020 року № 21-30-466 на виборах народних депутатів України 2012 року ОСОБА_4 включений до виборчого списку політичної партії «УДАР Віталія Кличка» і був зареєстрований кандидатом у народні депутати України в загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі; на позачергових виборах народних депутатів України 2014 року ОСОБА_4 включений до виборчого списку партії «Блок Петра Порошенка» і був зареєстрований кандидатом у народні депутати України в загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі, чинне на той момент законодавство не надавало права мати на відповідних виборах довірених осіб кандидату в депутати місцевої ради, зареєстрованому в багатомандатному виборчому окрузі, а також кандидату в народні депутати України, зареєстрованому в загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі (а. с. 106-108, т. 1).

З відповіді Управління кадрів Апарату Верховної Ради України

від 19 лютого 2020 року № 20-15/387 вбачається, що ОСОБА_1 серед помічників-консультантів народного депутата України ОСОБА_4 не значиться (а. с. 109, т. 1).

ОСОБА_1 не був членом політичної партії «УДАР Віталія Кличка», що підтверджується відповіддю заступника голови партії В. Бондаренка

від 21 лютого 2020 року № 06/20 (а. с. 110, т. 1).

Офіс Генерального прокурора листом від 28 лютого 2020 року № 16/2 повідомив, що детективами НАБУ не здійснюється досудове розслідування кримінальних проваджень, у яких ОСОБА_1 повідомлялось про підозру

(а. с. 114, т. 1). Також Офіс Генерального прокурора вказав, що за даними інформаційної системи ЄРДР кримінальні провадження, в яких містяться відомості про притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності як підозрюваного, обвинуваченого, не встановлені (а. с. 115, т. 1).

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що висловлена ОСОБА_2 інформація відносно ОСОБА_1 05 лютого 2020 року на засіданні Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності є недостовірною, такою, яка не відповідає дійсності, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало, а також такою, що порушує особисті немайнові права позивача.

При цьому суд першої інстанції правильно взяв до уваги висновок експерта від 03 квітня 2020 року № 35 ТОВ «Українська експертна компанія» за результатами проведення лінгвістичної експертизи (семантико-текстуального дослідження усного мовлення), відповідно до якого інформація, що міститься у висловлюваннях ОСОБА_2 стосовно ОСОБА_1 , потенційно формує негативне уявлення щодо громадянина ОСОБА_1 , інформація, що міститься у висловлюваннях ОСОБА_2 стосовно ОСОБА_1 потенційно завдає шкоду іміджу, честі, гідності та діловій репутації громадянина ОСОБА_1 , висловлювання ОСОБА_2 стосовно ОСОБА_1 є фактичним твердженням та не є оціночним судженням (а. с. 137-151, т. 1).

Верховний Суд погоджується із таким визначенням характеру поширеної ОСОБА_2 інформації саме як тверджень про факти, яку у подальшому не було підтверджено.

Суд апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернув, відмовляючи у задоволенні позову, керувався тим, що публічне звернення депутата

ОСОБА_2 до Генерального прокурора на засіданні Комітету Верховної Ради України є реалізацією права, визначеного статтею 40 Конституції України, та виконанням обов`язку народного депутата, а тому не може вважатись поширенням недостовірної інформації. На переконання суду апеляційної інстанції, народні депутати не несуть юридичної відповідальності за результати висловлювань у Верховній Раді України та її органах.

Верховний Суд не погоджується із таким висновком суду апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування

та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Суди повинні брати до уваги, що у разі, коли особа звертається

до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація,

і в разі, якщо цей орган компетентний перевіряти таку інформацію

та надавати відповідь, проте під час перевірки інформацію не було підтверджено, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції,

а не поширення недостовірної інформації.

До подібного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах

від 21 березня 2019 року у справі № 727/5418/17 (провадження

№ 61-4388св18); від 10 червня 2019 року у справі № 310/5745/16-ц (провадження № 61-40572св18); від 02 вересня 2020 року у справі

№ 554/10962/16-ц (провадження № 61-44796св18) та інших.

На зазначеному судам наголошено також у пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», де зазначено, що судам необхідно встановлювати, чи є особи, яким адресовані відповідні звернення, компетентними для перевірки інформації, викладеної в цих зверненнях.

Як доведено наданими позивачем доказами, зокрема стенограмою засідання Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності від 05 лютого 2020 року (а. с. 18-105, т. 1) та відеозаписом цього засідання, виступ ОСОБА_2 стосувався оцінки діяльності прокуратури, де він висловлював своє незадоволення порушенням проти нього особисто кримінального провадження щодо нанесення особі тілесних ушкоджень.

Відповідач не зазначив і не надав доказів відносно того, чи був його виступ щодо діяльності ОСОБА_1 депутатським зверненням, запитом, вимогою або пропозицією, а також не навів, якими саме правами чи обов`язками конкретно він скористався як народний депутат.

За змістом частини першої статті 27 Закону України «Про статус народного депутата України» народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у Верховній Раді України та її органах, а також при здійсненні депутатських повноважень, за винятком відповідальності за образу чи наклеп.

Сутність депутатського індемнітету в Україні полягає у захисті народного депутата України від переслідування за висловлювання і голосування під час виконання ним депутатських обов`язків у парламенті та у забезпеченні його права відстоювати свою позицію під час розгляду будь-яких питань у Верховній Раді України або її органах. Індемнітет покликаний забезпечити незалежність позиції депутата з приводу будь-якого питання, що складає предмет розгляду в парламенті, захист його від тиску. Конституцією Українивизнане та гарантоване право на депутатський індемнітет, а отже, встановлені додаткові порівняно з особистою недоторканністю людини гарантії недоторканності представника українського народу.

Водночас депутатський індемнітет в Україні не є абсолютним, адже частиною другою статті 80 Конституції України передбачено відповідальність народного депутата України за образу чи наклеп.

Суд апеляційної інстанції, зазначаючи про те, що відповідач як народний депутат України не несе юридичної відповідальності за результати висловлювання у Верховній Раді України та її органах, а також при здійсненні депутатських повноважень, не звернув уваги на зміст частини першої

статті 27 Закону України «Про статус народного депутата України», а також частини другої статті 80 Конституції України, якими передбачено, як виняток, відповідальність народного депутата за образу чи наклеп.

Суд апеляційної інстанції не перевірив, чи є поширена ОСОБА_2 інформація саме зверненням до посадової особи органу державної влади у розумінні статті 40 Конституції України, не з`ясував, чим була обумовлена необхідність поширення ОСОБА_2 такої інформації значному колу осіб, які були присутні на засіданні Комітету.

Натомість, суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що характер дій відповідача ОСОБА_2 та відсутність з його сторони доказів про перевірку достовірності інформації перед її оприлюдненням свідчать про умисний характер таких дій, тобто народний депутат ОСОБА_2 поширив інформацію з ігноруванням її достовірності, з метою поширення неправдивих відомостей та задля завдання шкоди честі, гідності та діловій репутації позивача.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції в частині визнання спірної інформації недостовірною.

Також Верховний Суд погоджується із висновками суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Згідно з приписами статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції, вирішуючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, правильно керувався тим, що внаслідок поширення відповідачем недостовірної інформації позивачу заподіяно моральної шкоди, яка виразилася у приниженні честі та гідності, а також ділової репутації, з урахуванням засад розумності та справедливості, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 20 000,00 грн, яку визначив з урахуванням всіх обставин справи, тому в цій частині рішення суду першої інстанції слід залишити в силі.

Вимоги касаційної скарги про залишення в силі рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання ОСОБА_2 спростувати розповсюджену ним вказану недостовірну інформацію на засіданні Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності не підлягають з огляду на таке.

За загальним правилом інформація, що порочить особу, має бути спростована у спосіб, найбільш подібний до способу її поширення. Спростування має здійснюватися у такий самий спосіб, у який поширювалася недостовірна інформація.

У разі якщо спростування недостовірної інформації неможливо чи недоцільно здійснити у такий же спосіб, у який вона була поширена, то воно повинно проводитись у спосіб, наближений (адекватний) до способу поширення, з урахуванням максимальної ефективності спростування та за умови, що таке спростування охопить максимальну кількість осіб, що сприйняли попередньо поширену інформацію.

Загальновідомо, що постановою Верховної Ради України від 15 березня

2022 року № 2140-ІХ достроково припинено повноваження ОСОБА_2 як народного депутата України, він не є членом Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності і не може виступати на його засіданнях, що унеможливлює спростування спірної інформації у визначений позивачем спосіб.

Водночас, враховуючи принципи розумності і справедливості, за конкретних обставин цієї справи, Верховний Суд вважає, що у даному випадку належним способом спростування спірної недостовірної інформації є доведення до відома Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності резолютивної частини рішення суду першої інстанції, оскільки такий спосіб спростування інформації буде найбільш ефективним та охопить максимальну кількість осіб, що сприйняли попередньо поширену недостовірну інформацію щодо ОСОБА_1 .

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України).

Згідно із частиною першою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Установлено, що апеляційний суд скасував судове рішення, яке відповідає закону, а тому постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню. При цьому рішення суду першої інстанції в частині визначення способу спростування недостовірної інформації слід змінити, шляхом викладення абзаців 3, 4 його резолютивної частини у новій редакції. В іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити в силі як законне і обґрунтоване.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За подання касаційної скарги ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 7 567,20 грн, а тому з ОСОБА_5 на користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати на сплату судового збору.

Керуючись статтями 400 409 412 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Григорчук Ірина Олександрівна,задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 23 грудня 2021 року скасувати.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14 травня 2021 року залишити в силі, змінивши в частині визначення способу спростування недостовірної інформації та виклавши абзаци 3, 4 його резолютивної частини у такій редакції:

«На спростування недостовірної інформації, розповсюдженої ОСОБА_2 05 лютого 2020 року на засіданні Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності, довести до відома Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності резолютивну частину рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14 травня

2021 року».

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 7 567,20 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта