Історія справи

Постанова КЦС ВП від 01.03.2023 року у справі №166/1321/21
Постанова КЦС ВП від 01.03.2023 року у справі №166/1321/21
Постанова КЦС ВП від 01.03.2023 року у справі №166/1321/21

Постанова

Іменем України

01 березня 2023 року

м. Київ

справа № 166/1321/21

провадження № 61-5514св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Самари-Оріхівський ліцей Самарівської сільської ради Ковельського району Волинської області,

третя особа - Самарівська сільська рада Ковельського району Волинської області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 27 січня 2022 року у складі судді Свистун О. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 19 травня 2022 року у складі колегії суддів: Осіпука В. В., Киці С. І., Матвійчук Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

Зміст вимог позовної заяви

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Самари-Оріхівського ліцею Самарівської сільської ради Ковельського району Волинської області, третя особа - Самарівська сільська рада Ковельського району Волинської області, про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, допущення до роботи.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона працює вчителем початкових класів в Самари-Оріхівському ліцеї Самарівської сільської ради Ковельського району Волинської області.

05 листопада 2021 року адміністрація навчального закладу повідомила її письмово про те, що з метою запобігання поширенню короновірусної хвороби, вона, як працівник закладу освіти, до 08 листопада 2021 року повинна пройти обов`язкову вакцинацію від цього захворювання, оскільки у разі непроходження вакцинації вона буде відсторонена від роботи без збереження заробітної плати.

05 листопада 2021 року відповідачем-роботодавцем було видано наказ № 116 к/тр про відсторонення її від роботи без збереження заробітної плати з 08 листопада 2021 року до усунення причин, що зумовили таке відсторонення.

Вважаючи, що примусове проведення вакцинації проти гострої респіраторної хвороби, спричиненої короновірусом, суперечить чинному законодавству України, а своє відсторонення від роботи без збереження заробітної плати порушенням її права на працю, ОСОБА_1 просила визнати незаконним і скасувати наказ адміністрації навчального закладу від 05 листопада 2021 року № 116 к/тр про відсторонення її від роботи без збереження заробітної плати з 08 листопада 2021 року, допустити її до роботи.

Короткий зміст рішення та постанови судів попередніх інстанцій

Рішенням Ратнівського районного суду Волинської області від 27 січня 2022 року залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 19 травня 2022 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмова у задоволенні позову мотивована тим, що ОСОБА_1 є працівником закладу освіти, а тому підлягає обов`язковій вакцинації, від проведення якої відмовилась, і медичного висновку про наявність у неї протипоказань до вакцинації проти COVID-19 не надала, а тому наявні підстави для висновку про правомірність дій відповідача, який відсторонив останню від роботи без збереження заробітної плати. Право позивачки на працю у шкільному навчальному закладі було тимчасово обмежено у зв`язку з ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. Однак втручання у вказані права позивача ґрунтується на законі і є необхідним для захисту здоров`я учасників освітнього процесу. Досягнення цієї цілі є пріоритетним та виправдовує втручання у право позивачки на повагу до приватного життя та право на працю. Тому втручання у право позивачки на працю ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети та цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Аргументи учасників

У червні 2022 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій вона, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення і постанову судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

У касаційній скарзі та її уточненій редакції ОСОБА_1 зазначає, що відсторонення працівника можливе лише за наявності передбачених законодавством обставин. Станом на 08 листопада 2021 року для неї не було передбачено проходження обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, оскільки наказ МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 вступив в законну силу лише 07 листопада 2021 року, а її відсторонено 05 листопада 2021 року. Тобто відповідач при прийнятті наказу керувався нормативним актом, який ще не вступив у законну дію. Обов`язковому медичному щепленню передує медичний огляд особи, який є обов`язковим. Факт відмови від щеплень з позначкою про те, що медичним працівником надані роз`яснення про наслідки такої відмови, оформлюється за формою № 063-2/о, підписується як громадянином, так і медичним працівником.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 185/676/18, від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18, від 23 січня 2019 року у справі № 755/6458/15-ц.

Фактичні обставини справи

Згідно з наказом навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня - дитячий садок» села Самари-Оріхові від 05 листопада 2021 року № 116 к/тр ОСОБА_1 , вчителя початкових класів, відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 08 листопада 2021 року на час усунення причин, що зумовили відсторонення (а. с. 9).

Виданню вищевказаного наказу передувало вручення позивачці директором навчального закладу 05 листопада 2021 року повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 (а. с. 10), з яким ОСОБА_1 не погодилася, про що свідчить її письмове пояснення на попередженні.

ОСОБА_1 доказів на підтвердження вакцинації або наявності протипоказань до профілактичних щеплень не надала, письмово зазначивши про конфіденційність такої інформації у вказаному повідомленні.

Згідно з історичною довідкою від 28 листопада 2021 року № 45 навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня - дитячий садок» села Самари-Оріхові перейменовано на Смари-Оріхівський ліцей Самарівської сільської ради Ковельського району Волинської області (а. с. 11).

Позиція Верховного Суду

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що

«нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) вказано, що:

«застосування до позивачки передбачених Переліком № 2153 та Законом № 1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду чергової по переїзду, позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця», учасників дорожнього руху тощо. Її відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. Однак апеляційний суд залишив указані обставини поза увагою та не врахував, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивачки тим, що вона, працюючи черговою по переїзду, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

при зверненні із позовом позивач посилалася на те, що її відсторонення від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати є незаконним і таким, що порушує її право на працю;

суди встановили, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з відповідачем на посаді вчителя початкових класів, а наказом відповідача від 05 листопада 2021 року № 116 к/тр її відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на період відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати;

при відмові у задоволенні позову суди не врахували, що застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми або можливості організації для позивача дистанційної роботи. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої ОСОБА_1 ;

у зв`язку з цим судові рішення судів попередніх інстанцій належить скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги в зв`язку з необхідністю врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), дають підстави для висновку про те, що рішення і постанова судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

У зв`язку із задоволенням касаційної скарги із відповідача на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 908,00 грн, за подання апеляційної скарги - у розмірі 1 362,00 грн і за подання касаційної скарги - у розмірі 1 816,00 грн.

Керуючись статтями 141 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 27 січня 2022 року та постанову Волинського апеляційного суду від 19 травня 2022 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до Самари-Оріхівського ліцею Самарівської сільської ради Ковельського району Волинської області, третя особа - Самарівська сільська рада Ковельського району Волинської області, про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, допущення до роботи задовольнити.

Визнати незаконним і скасувати наказ навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня - дитячий садок» села Самари-Оріхові від 05 листопада 2021 року № 116 к/тр про відсторонення ОСОБА_1 від роботи без збереження заробітної плати з 08 листопада 2021 року.

Допустити ОСОБА_1 до роботи на посаді вчителя початкових класів у Самари-Оріхівському ліцеї Самарівської сільської ради Ковельського району Волинської області.

Стягнути із Самари-Оріхівського ліцею Самарівської сільської ради Ковельського району Волинської області на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 908,00 грн, за подання апеляційної скарги - у розмірі 1 362,00 грн і за подання касаційної скарги - у розмірі 1 816,00 грн.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 27 січня 2022 року та постанова Волинського апеляційного суду від 19 травня 2022 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук