Історія справи

Постанова КЦС ВП від 01.02.2023 року у справі №316/2082/19
Постанова КЦС ВП від 01.02.2023 року у справі №316/2082/19
Постанова КЦС ВП від 01.02.2023 року у справі №316/2082/19

Постанова

Іменем України

01 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 316/2082/19

провадження № 61-17264св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Акціонерне товариство «Альфа-Банк», державний реєстратор Василівської районної державної адміністрації Запорізької області Міюц Світлана Олександрівна,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Енергодарського районного суду Запорізької області від 20 травня 2021 року

у складі судді Куценка М. О. та постанову Запорізького апеляційного суду від

21 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Крилової О. В., Кухаря С. В.,

Полякова О. З.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»), державного реєстратора Василівської районної державної адміністрації Запорізької області Міюц С. О. (далі - державний реєстратор Міюц С. О.) про визнання незаконним і скасування рішення державного реєстратора та запису про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Позов мотивований тим, що 24 квітня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 0709/0408/55-026, згідно

з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі

12 000,00 дол. США з кінцевим терміном погашення до 24 квітня 2018 року. Цього ж дня, з метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором, між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк» було укладено іпотечний договір № 0709/0408/55-026-Z-1, за умовами якого в іпотеку було передано належну позивачу квартиру АДРЕСА_1 .

Надалі між ПАТ «Сведбанк» і ПАТ «Альфа-Банк» були укладені договори купівлі-- продажу прав вимоги за кредитними договорами, за умовами якого відбулось відступлення права вимоги за кредитним договором від 24 квітня 2008 року

№ 0709/0408/55-026-Z-1, що укладений між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 ,

на користь ПАТ «Альфа-Банк».

Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 16 вересня

2013 року у справі № 316/2107/13-ц в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 24 квітня 2008 року № 0709/0408/55-026 звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1 , та належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, шляхом проведення прилюдних торгів згідно з нормами Закону України «Про виконавче провадження» за початковою ціною встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки проведеної суб`єктом оціночної діяльності незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Цим рішенням суду також визначено, що станом на 10 червня 2013 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становить 98 410,54 грн, з них: заборгованість за кредитом - 10 748,43 дол. США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку становить 85 912,20 грн; заборгованість за відсотками - 1 383,36 дол. США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку становить 11 057,20 грн; пеня - 180,30 дол. США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку становить 1 441,14 грн. Вказане судове рішення набрало законної сили 27 вересня 2013 року та підлягає виконанню.

Позивач вказувала, що у вересні 2019 року до неї прийшли працівники АТ «Альфа-Банк» та повідомили про необхідність звільнення квартири та зняття позивача з реєстраційного обліку, оскільки банк набув права власності на спірне нерухоме майно.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12 вересня 2019 року №180679740 їй стало відомо, що АТ «Альфа-Банк» у спосіб звернення до державного реєстратора Міюц С.О. зареєструвало за собою право власності на предмет іпотеки - квартиру

АДРЕСА_1 . Такі дії позивач вважала незаконними.

ОСОБА_1 вказувала, що під час реєстрації права власності на предмет іпотеки було порушено процедуру проведення реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що полягає у відсутності всіх необхідних умов для проведення реєстрації, зокрема іпотекодержателем не надано документ, що підтверджує перехід права власності на предмет іпотеки; технічний паспорт на спірну квартиру; копію письмової вимоги про усунення порушень, яка мала бути надіслана іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги.

Також позивач наголошувала, що іпотечним договором була передбачена можливість звернення стягнення на предмет іпотеки декількома способами.

АТ «Альфа-Банк» реалізувало один із способів звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме за рішенням суду. Таким чином, банк не має права на застосування іншого способу задоволення вимог іпотекодержателя, оскільки така передача є позасудовим способом звернення стягнення на предмет іпотеки.

ОСОБА_1 просила визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Міюц С. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень

(з відкриттям розділу) від 31 травня 2019 року, індексний номер: 47145397, та запис про право власності за номером 31808521, внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Міюц С. О., про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за АТ «Альфа-Банк».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Енергодарського районного суду Запорізької області від 20 травня

2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора Міюц С. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 31 травня 2019 року, індексний номер: 47145397, та запис про право власності за номером 31808521, внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Міюц С. О., про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за АТ «Альфа-Банк».

Припинено право власності АТ «Альфа-Банк» на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнено з АТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 536,80 грн.

Суд першої інстанції виходив з того, що підставами звернення стягнення на предмет іпотеки є: рішення суду, виконавчий напис нотаріуса або договір про задоволення вимог іпотекодержателя. Способами звернення стягнення на предмет іпотеки Закон України «Про іпотеку» визначає: судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).

Відповідно до підпункту 10.3 пункту 3 іпотечного договору іпотекодержатель мав право обрати порядок звернення стягнення на предмет іпотеки. При цьому, згідно з пунктом 12 іпотечного договору, який не зазнав змін під час їх внесення до іпотечного договору, за вибором іпотекодержателя застосовується один з наведених способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя.Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 16 вересня 2013 року в справі № 316/2107/13-ц у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, шляхом проведення прилюдних торгів згідно з нормами Закону України «Про виконавче провадження», за початковою ціною встановленої на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки проведеної суб`єктом оціночної діяльності, незалежним експертом на стадії оцінки майна під час провадження виконавчих дій. Це рішення набрало законної сили 27 вересня 2013 року.Таким чином, АТ «Альфа-Банк» використало право звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, право на що передбачено підпунктом

12.1 іпотечного договору.

Суд першої інстанції зробив висновок, що за наявності рішення суду від

16 вересня 2013 року у справі №316/2107/13-ц, яке набрало законної сили

27 вересня 2013 року, проведення 31 травня 2019 року реєстрації права власності на спірну квартиру (предмет іпотеки) за АТ «Альфа-Банк» не можна вважати позасудовим врегулюванням питання про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки реєстрація права власності на предмет іпотеки за банком здійснена після набрання законної сили рішенням суду, яким таке питання вже було вирішено.

Суд також вказав, що посилання АТ «Альфа-Банк» на норми Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 є безпідставним, оскільки він втратив чинність 01 січня 2016 року, тобто до того як АТ «Альфа-Банк» звернувся до державного реєстратора у 2019 році.

Позивач заперечувала отримання повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки від 18 лютого 2019 року № ШВ/159, посилання на яке міститься в графі «підстави виникнення права власності» інформації про право власності в даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Надані АТ «Альфа-Банк» реєстр поштових відправлень, список групованих відправлень, фіскальний чек, опис вкладення цінного листа з вказівкою на повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулюванням залишку заборгованості за основним зобов`язанням є підтвердженням направлення іпотекодавцю ОСОБА_1 повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки від 18 лютого 2019 року № ШВ/159, проте не можуть свідчити про отримання нею повідомлення або неотримання з її вини. Крім того, лист-повідомлення Служби експрес-доставки «Меркурій» також не може бути підтвердженням направлення відповідного повідомлення та доказом відмови в його отриманні

ОСОБА_1 , оскільки не містить даних з яких можливо було б встановити, що саме намагались вручити кур`єри та причини невдалих спроб вручення.

У змісті самого листа-повідомлення зазначено про відправлення від 28 квітня 2019 року, проте повідомлення про яке зазначає державний реєстратор, датоване 18 лютого 2019 року. Доказів ухилення від отримання ОСОБА_1 повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки від 18 лютого

2019 року № ШВ/159 до суду не надано.

Ухвалою Енергодарського міського суду Запорізької області від 23 липня

2020 року за клопотанням АТ «Альфа-Банк» витребувано з Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради належним чином засвідчені копії документів, на підставі яких було проведено реєстраційні дії. Проте, такі документи фактично не надані суду.

Таким чином, суд зробив висновок про невиконання банком вимог статті

35 Закону України «Про іпотеку» і Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 щодо надіслання ОСОБА_1 повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання, що унеможливило встановлення державним реєстратором завершення 30-денного строку, сплив якого пов`язується з проведенням ним подальших дій зі звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом набуття на нього права власності відповідачем АТ «Альфа-Банк». Це свідчить про порушення АТ «Альфа-Банк» процедури позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки та є самостійною та достатньою підставою для скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на квартиру.

Суд також вказав, що всупереч нормам Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» за іпотекодержателем АТ «Альфа-Банк» було зареєстровано право власності на предмет іпотеки - квартиру, яка, як наголошує позивач та не спростовано відповідачами, використовується ОСОБА_1 як постійне місце проживання та є єдиною власністю позивача. Отже, на спірні правовідносини поширюються норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Тому, у державного реєстратора були наявні та визначені вказаним Законом підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на квартиру за АТ «Альфа-Банк».

Позивач подала до суду позов про скасування рішення державного реєстратора та запису в Державному реєстрі прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на нерухоме майно за АТ «Альфа-Банк» та визначила у справі співвідповідачем і державного реєстратора Міюц С. О. На переконання суду, належним відповідачем у цій справі є саме АТ «Альфа-Банк». Оскільки позивач заявила вимоги не до кожного з відповідачів окремо, суд зробив висновок про вирішення питання стосовно заявлених вимог лише відносно відповідача

АТ «Альфа-Банк».

Суд також зазначив, що вимоги позову підлягають задоволенню з урахуванням положень пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, чинній на час ухвалення судового рішення.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 21 вересня 2021 року апеляційну скаргу АТ «Альфа-Банк» залишено без задоволення, а рішення Енергодарського районного суду Запорізької області від 20 травня 2021 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що

АТ «Альфа-Банк» використав право звернення стягнення на предмет іпотеки (квартиру) саме на підставі рішення суду.

За наявності рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від

16 вересня 2013 року в справі № 316/2107/13-ц, яке набрало законної сили

27 вересня 2013 року, проведення реєстрації права власності на квартиру за

АТ «Альфа-Банк» не можна вважати позасудовим врегулюванням питання про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки реєстрація права власності на квартиру здійснена після набрання законної сили рішенням суду, яким таке питання вже було вирішено.

Суд апеляційної інстанції також вважав обґрунтованим висновок суду першої інстанції про невиконання банком вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку» і Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року

№ 1127 щодо надіслання ОСОБА_1 повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання, що унеможливило встановлення державним реєстратором завершення 30-денного строку, сплив якого пов`язується з проведенням ним подальших дій зі звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом набуття на нього права власності відповідачем АТ «Альфа-Банк». Це, у свою чергу, свідчить про порушення АТ «Альфа-Банк» процедури позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки.

Аргументи учасників справи

У жовтні 2021 року АТ «Альфа-Банк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що:

суди попередніх інстанцій не застосували норми статей 12, 33, 36 Закону України «Про іпотеку», не врахували норми Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, та безпідставно зазначили про відсутність у матеріалах справи повідомлення про вручення позивачу вимоги, оскільки таке повідомлення є у матеріалах справи. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу. Позивач не спростувала та не надала доказів того, що повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки нею не отримане. Банк направляв вимогу на адресу позивача кур`єрською службою, проте ОСОБА_1 ухилилась від її отримання. Таким чином, позивач належним чином повідомлена про звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання зобов`язань за кредитним договором;

суди зробили необґрунтований висновок про відсутність у АТ «Альфа-Банк» права використати позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі іпотечного застереження. Використання іпотекодержателем одного способу звернення стягнення на предмет іпотеки, у випадку фактичного невиконаного зобов`язання, не є перешкодою для використання інших способів звернення стягнення на предмет іпотеки;

посилання суду першої інстанції на норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є помилковим, оскільки позивач не довела факт використання нею спірної квартири для проживання. Саме на позивача покладено обов`язок доведення цих обставин.

У грудні 2021 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу,

в якому вона просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що суди попередніх інстанцій зробили законні та обґрунтовані висновки про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог. Доводи касаційної скарги АТ «Альфа-Банк» висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та не підтверджені належними і допустимими доказами.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2021 року касаційну скаргу

АТ «Альфа-Банк» залишено без руху та надано банку строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції. Цією ж ухвалою у задоволенні клопотання АТ «Альфа-Банк» про зупинення виконання рішення Енергодарського районного суду Запорізької області від 20 травня 2021 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 21 вересня 2021 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від18 січня 2023 року справу призначено до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі

№ 750/2254/19, від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17, від 31 березня 2021 року у справі № 522/5185/19, від 28 травня 2019 року у справі

№ 310/11024/15-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 712/15975/17, від 23 січня 2018 року у справі № 2-443/15 (760/16916/14-ц), від 02 липня 2019 року у справі

№ 916/3006/17, від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц, від 03 червня 2020 року у справі № 363/568/18, від 03 червня 2020 року у справі № 359/8181/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 718/2468/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 712/15975/17, від 15 січня 2020 року у справі № 201/344/18, від 29 серпня

2018 року у справі № 755/5691/16-ц, від 15 жовтня 2020 року у справі

№ 755/2030/19.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 24 квітня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 0709/0408/55-026. За умовами банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 12 000,00 дол. США з кінцевим терміном погашення до 24 квітня 2018 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк» укладено іпотечний договір від 24 квітня 2008 року № 0709/0408/55-026-Z-1, за умовами якого в іпотеку передано належну ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до підпункту 10.3 іпотечного договору іпотекодержатель має право обрати порядок звернення стягнення на предмет іпотеки.

За вибором іпотекодержателя застосовується один з наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: за рішенням суду; у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, викладене у підпунктах 12.3.1 та 12.3.2 цього пункту договору (пункт 12, підпункти 12.1, 12.2, 12.3 іпотечного договору).

15 червня 2012 року АТ «Альфа-Банк» набуло прав кредитора за кредитним договором від 24 квітня 2008 року № 0709/0408/55-026.

Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 16 вересня

2013 року у справі № 316/2107/13-ц в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 24 квітня 2008 року № 0709/0408/55-026 звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, шляхом проведення прилюдних торгів згідно з нормами Закону України «Про виконавче провадження» за початковою ціною встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки проведеної суб`єктом оціночної діяльності незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Цим судовим рішенням також визначено, що станом на 10 червня 2013 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становить 98 410,54 грн, з них: заборгованість за кредитом - 10 748,43 дол. США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку становить 85 912,20 грн; заборгованість за відсотками - 1 383,36 дол. США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку становить 11 057,20 грн; пеня - 180,30 дол. США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку становить 1 441,14 грн. Вказане рішення суду набрало законної сили 27 вересня 2013 року.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12 вересня 2019 року № 180679740 24 березня 2008 року в Реєстрі зареєстровано право приватної власності ОСОБА_1 на спірну квартиру, а з 24 квітня 2008 року до Реєстру внесено відомості про іпотекодержателя ПАТ «Альфа-Банк» та накладено заборону відчуження нерухомого майна. Крім того, 15 червня 2017 року на підставі постанови старшого державного виконавця Енергодарського МВ ДВС ГТУЮ у Запорізькій області Плотникова М. В. про арешт майна боржника на спірну квартиру накладено арешт.

31 травня 2019 року за зверненням АТ «Альфа-Банк» державний реєстратор

Міюц С. О. на підставі іпотечного договору, повідомлення АТ «Альфа-Банк» про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання від 18 лютого 2019 року № ШВ/159, реєстру «УкрПошта» від 27 лютого 2019 року

№ 65 прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) за індексним номером 47145397 та внесено запис про право власності від 29 травня 2019 року № 31808521 щодо спірної квартири (предмета іпотеки).

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

У статті 525 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Частинами першою, третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з частиною третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку» способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є: 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

У разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору (частина перша статті 35 Закону «Про іпотеку»).

Однією із загальних засад державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно виключно на підставах та в порядку, визначених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (пункт 4 частини першої статті 3 указаного Закону).

Перевірка документів на наявність підстав, зокрема, для прийняття відповідних рішень є одним з етапів державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (пункт 4 частини першої статті 18 вказаного Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року в справі

№ 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19), на яку посилається особа, яка подала касаційну скаргу, зазначено, що:

«за змістом частини першої статті 33 та частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку».

Вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» не перешкоджають іпотекодержателю здійснювати права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця тільки тоді, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя зазначеної статті).

Умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» пов`язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання.

Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.

Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов`язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов`язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки.

В разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.

За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання. У разі направлення іпотекодержателем іпотекодавцю вимоги про усунення порушення основного зобов`язання відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» з одночасним повідомленням про обраний спосіб задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку» (одним документом) слід виходити з пріоритету дотримання саме частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку».

У справі, що переглядається:

в пункті 12.3.1 іпотечного договору від 24 квітня 2008 року

№ 0709/0408/55-026-Z-1, укладеного між ВАТ «Сведбанк» (правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк») та ОСОБА_1 , передбачено іпотечне застереження;

сторони не визначили в іпотечному договорі порядку направлення та вручення вимоги (повідомлення), передбаченої статтею 35 Закону України «Про іпотеку»;

на підтвердження факту направлення іпотекодавцю ОСОБА_1 повідомлення щодо усунення порушення основного зобов`язання від 18 лютого 2019 року № ШВ/159, з яким надалі пов`язана можливість задоволення вимог кредитора у спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, АТ «Альфа-Банк» посилалось на реєстр поштових відправлень № 65 (т. 2, а. с. 80), список групованих відправлень № 1868 (т. 2, а. с. 81), фіскальний чек від 27 лютого

2019 року (т. 2, а. с. 82), опис вкладення до цінного листа з зазначенням «повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулюванням залишку заборгованості за основним зобов`язанням» (т. 2, а. с. 83);

відповідно до листа-повідомлення Служби експрес-доставки «Меркурій»

АТ «Альфа-Банк» на адресу ОСОБА_1 надсилало поштове відправлення від 28 квітня 2019 року, яке двічі не вручено кур`єром. Повідомлення повернуто відправнику (т. 2, а. с. 207).

таким чином, іпотекодержатель дотримався порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання. Презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання іпотекодавцем (позивачем) не спростована.

За таких обставин, суди зробили помилковий висновок щодо неналежного направлення ОСОБА_1 вимоги (повідомлення) про усунення порушення основного зобов`язання від 18 лютого 2019 року № ШВ/159. Тому мотивувальні частини оскаржених судових рішень в цій частині слід змінити.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2022 року у справі

№ 569/23762/19 (провадження № 61-15693св21), зокрема, зазначено:

«наявність невиконаного судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку, оскільки застосування кредитором іншого законного засобу для захисту свого порушеного та не поновленого боржником належним чином права не є подвійним стягненням заборгованості.

При цьому здійснення особою (її правонаступником) права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій про те, що при наявності судового рішення, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки на користь первісного кредитора, позбавляє його правонаступника можливості задовольнити свої вимоги в інший передбачений законом спосіб, за наявності даних про невиконання вказаного судового рішення, оскільки призведе до подвійного стягнення, є помилковими».

Отже, висновок судів попередніх інстанцій про те, що за наявності рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 16 вересня 2013 року в справі № 316/2107/13-ц, яке набрало законної сили 27 вересня 2013 року, проведення 31 травня 2019 року реєстрації права власності на спірну квартиру (предмет іпотеки) за АТ «Альфа-Банк» не можна вважати позасудовим врегулюванням питання про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки реєстрація права власності на предмет іпотеки за банком здійснена після набрання законної сили рішенням суду, яким таке питання вже було вирішено, є помилковим. Таким чином, мотивувальні частини рішень судів попередніх інстанцій в указаній частині необхідно змінити.

У пункті 1 Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів

в іноземній валюті» (в редакції, чинній на час проведення державної реєстрації) передбачено, що протягом дії цього Закону: не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року в справі № 754/10676/19 (провадження № 61-4628св21), з посиланням на постанову Верховного Суду

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від

15 вересня 2021 року в справі № 643/18202/18 (провадження № 61-617св21), вказано, що:

«Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження у зв`язку з невиконанням умов кредитного договору. З огляду на викладене, предмет іпотеки, а саме нерухоме житлове майно, яке використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя, не може бути примусово стягнуто на підставі положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі і шляхом реєстрації права власності за банком як забезпечення виконання позичальником/майновим поручителем умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті. Такий правовий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20). Аналогічний висновок щодо застосування положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі

№ 802/1340/18-а. При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від

19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) не знайшла підстав для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, та відступила від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі

№ 4648589/15-ц (провадження № 61-10874сво18), стосовно того, що звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідним застереженням в іпотечному договорі), який передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі - покупцеві, як і передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, не може вважатися примусовим стягненням (відчуженням без згоди власника), оскільки таке право виникло на підставі договору (відповідного застереження в іпотечному договорі), згоду на яке надано іпотекодавцем. Крім того Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі

№ 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18) зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду».

Таким чином, реєстрація права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем у позасудовому порядку є примусовим зверненням стягнення на майно в розумінні Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Позивач стверджувала, що у неї відсутнє інше житло, належне їй на праві власності, крім квартири АДРЕСА_1 . Відповідач АТ «Альфа-Банк не довів те, що ОСОБА_1 має у власності інше житло та/або не проживає у спірній квартирі. Саме на банк як особу, що заперечує проти вказаних обставин покладено обов`язок щодо доведення вказаних обставин.

Установивши, що предмет іпотеки, а саме нерухоме житлове майно, яке використовується як місце постійного проживання позивача, не може бути примусово стягнуто на підставі норм Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі і шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем як забезпечення виконання позичальником/майновим поручителем умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зробив правильний висновок про недотримання вимог закону при реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.

Таке порушення є самостійною і достатньою підставою для скасування оспорюваного рішення державного реєстратора.

Колегія суддів також звертає увагу, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження

№ 12-83гс21) зазначено, що:

« […] за умови, якщо правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно.

Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України. […]

судове рішення про задоволення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем тільки за умови, що на час вчинення реєстраційної дії право власності зареєстроване за відповідачем, а не за іншою особою. […]

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) адресовані насамперед суду, який, задовольняючи позов, зокрема, про скасування рішення державного реєстратора, має чітко визначитися з тим, кому саме і яке речове право внаслідок задоволення такого позову належить».

Тобто, стаття 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є публічною, процедурною нормою і не містить та й не може містити приватноправових способів захисту і одночасно та всупереч принципу диспозитивності зобов`язувати суб`єкта поєднувати позовні вимоги, яких приватно-правова норма не передбачає.

У справі, що переглядається:

вимога про визнання незаконним і скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права є належним способом захисту прав позивача у цій справі;

суди зробили правильний висновок, що вимога про визнання незаконним та скасування запису про реєстрацію права власності на нерухоме майно задоволенню не підлягає;

водночас суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, помилково вказав у резолютивній частині рішення про припинення права власності АТ «Альфа-Банк» на нерухоме майно (предмет іпотеки) - квартиру АДРЕСА_1 , оскільки задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем.

Таким чином, резолютивну частину рішення суду першої інстанції, яке залишено без змін постановою апеляційного суду, належить змінити, виключивши з нього вказівку про припинення права власності АТ «Альфа-Банк» на нерухоме майно (предмет іпотеки).

Отже, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності на квартиру за банком, пред`явленої до АТ «Альфа-Банк», проте частково помилились щодо мотивів для часткового задоволення позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року в справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2022 року у справі

№ 569/23762/19 (провадження № 61-15693св21), у постанові Верховного Суду

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від

23 лютого 2022 року в справі № 754/10676/19 (провадження № 61-4628св21),

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі

№ 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21), дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення частково ухвалені без додержання норм процесуального і матеріального права.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що:

касаційну скаргу належить задовольнити частково;

оскаржені судові рішення змінити у спосіб викладення їх мотивувальних частин в редакції постанови суду касаційної інстанції та виключення з резолютивної частини рішення суду першої інстанції висновку про припинення права власності АТ «Альфа-Банк» на нерухоме майно (предмет іпотеки);

в іншій частині - залишити без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» задовольнити частково.

Рішення Енергодарського районного суду Запорізької області від 20 травня

2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 21 вересня 2021 року змінити:

викласти мотивувальні частини рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду в редакції цієї постанови;

виключити з резолютивної частини рішення суду першої інстанції речення: «Припинити право власності Акціонерного товариства «Альфа-Банк» код ЄДРПОУ: 23494714, країна реєстрації: Україна на нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ».

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. І. Крат Судді:Н. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук