Постанова

Іменем України

01 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 158/1242/21

провадження № 61-3162св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Мозольська Оксана Миколаївна, на постанову Волинського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Федонюк С. Ю., Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,від 01 березня 2022 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до

ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні будинком, шляхом виселення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що він є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . У вказаному будинку зареєстрований та проживає ОСОБА_2 , згоду на реєстрацію якого дала матір позивача - ОСОБА_3 . Після смерті останньої відповідач не знявся з реєстрації і не виселився із належного позивачу будинку.

На даний час позивач має намір здавати будинок в оренду, оскільки за станом здоров`я потребує додаткових джерел доходу, тоді як відповідач не сплачує кошти за проживання у будинку та комунальні послуги, не утримує будинок у належному стані.

Крім того, вважав, що ОСОБА_2 не має права проживати у спірному будинку, оскільки не є членом сім`ї теперішнього власника.

Посилаючись на викладене, просив суд усунути перешкоди у здійсненні ним права користування будинком АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_2 з цього житлового будинку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області, у складі судді Костюкевича О. К., від 26 жовтня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Виселено ОСОБА_2 з житлового будинку

АДРЕСА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не належить до членів сім`ї власника житла, а тому підлягає виселенню.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Волинського апеляційного суду від 01 березня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 26 жовтня 2021 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_2 із

2006 року, тобто з 16 років, був зареєстрований у спірному будинку та проживав у ньому за згодою своєї баби. ОСОБА_1 , будучи із 2007 року співвласником будинку, не заперечував щодо проживання у ньому відповідача, а після смерті своєї матері ОСОБА_3 , прийнявши спадщину та ставши одноосібним власником будинку, не вимагав від відповідача звільнити жиле приміщення, фактично не проживає у ньому по теперішній часу. Натомість ОСОБА_2 іншого житла не має.

Врахувавши наведене та зважаючи на необхідність дотримання принципу пропорційності, апеляційний суд дійшов висновку, що за встановлених обставин право позивача на спірний будинок не може бути захищено шляхом виселення відповідача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат

Мозольська О. М., посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

29 березня 2022 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат

Мозольська О. М., подав касаційну скаргу на постанову Волинського апеляційного суду від 01 березня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із районного суду.

У травні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Протоколом повторного розподілу справи між суддями Верховного Суду

від 19 січня 2023 року суддею-доповідачем у справі визначено суддю Шиповича В. В.

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 196/476/13, від 25 липня 2018 року у справі № 638/13030/13-ц, від 15 серпня 2018 року у справі № 595/1271/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Вважає, що апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог, мотивуючи оскаржувану постанову необхідністю захисту права відповідача на житло, тоді як останній зустрічних вимог не заявляв.

Вказує, що права відповідача на житло мають забезпечуватися на законних підставах (отримання житла від держави, купівля чи оренда житла), а не за рахунок права власності позивача, який має право здійснити захист свого порушеного права на користування, розпорядження та володіння своєю власністю, шляхом виселення відповідача.

Наголошує, що відповідач не є членом його сім`ї, між ним та відповідачем не укладався договір оренди спірного будинку, що свідчить про проживання відповідача у будинку без належних правових підстав.

Стверджує, що проживання відповідача у спірному будинку є доказом чинення власнику перешкод у користуванні майном, оскільки наведене унеможливлює користування та розпорядження позивачем нерухомістю на власний розсуд.

Відповідач не оплачує комунальні послуги, якими фактично користується. Натепер позивач перебуває за кордоном, приїздить додому по мірі можливості та відповідно не користується комунальними послугами у такій кількості як нараховуються.

Спірний будинок є єдиним житлом позивача, який він не може використовувати для потреб своєї сім`ї, при цьому відповідач є працездатним та має самостійно забезпечувати себе та свою сім`ю, має батьків, які мають піклуватися про нього та його добробут.

Відповідач проживає разом зі своєю дружиною у м. Шепетівка Хмельницької області, а до спірного будинку приїздить лише періодично.

Крім того, вважає, що апеляційний суд помилково зазначив, що позивач є одноосібним власником спірного будинку з 2012 року, оскільки таким він став лише 24 вересня 2019 року. Також апеляційний суд помилково вказав про наміри позивача здавати спірну нерухомість в оренду, оскільки даний будинок є його єдиним житлом.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2022 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість постанови апеляційного суду, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Стверджує, що проживає у спірному будинку все своє життя, вселений зі згоди своє баби - колишньої власниці, за якою здійснював догляд до її смерті. Після смерті баби продовжив проживати у будинку, здійснював його ремонт, доглядав за прибудинковою територією, частково сплачував комунальні послуги. Оскільки із позивачем, який є його дядьком, спільно проживали і вели домогосподарство упродовж 2012-2021 років, рахунки з оплати комунальних послуг розподіляли між собою за усною домовленістю.

Спірний будинок є його єдиним житлом. Проживає у ньому зі своєю дружиною та дочкою, 2021 року народження.

У зв`язку з військовою агресією росії проти України втратив постійну роботу.

Звертає увагу, що позивач, перебуваючи у Нідерландах, має намір залишитися проживати за кордоном та продати спірний будинок, позбавивши його житла.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником будинку АДРЕСА_1 , 31/100 частину якого набув за договором дарування від 26 червня 2007 року, а решту 69/100 частин на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 24 вересня

2019 року після смерті своєї матері ОСОБА_3 , яка померла

ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_2 зареєстрований та проживає у спірному будинку із 26 січня 2006 року за згодою своє баби ОСОБА_3 .

Іншого житла ОСОБА_2 не має.

У спірному будинку, крім ОСОБА_2 , зареєстровані ОСОБА_1 та його дочки: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

Згідно з довідкою Управління соціального захисту населення Луцької районної державної адміністрації Волинської області № 497 від 17 червня 2021 року ОСОБА_2 перебував на обліку у відділенні № 2 м. Ківерці Управління соціального захисту населення Луцької РДА як одержувач компенсаційної виплати працездатній особі, що не працює і здійснює догляд за особою похилого віку, що досягла 80 річного віку, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за період із 2008 року по 2012 рік.

Позиція Верховного Суду

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частинами першою, другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно з частиною першою, другою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати усунення будь-яких порушень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушення права та з яких підстав.

За змістом статті 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

(далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року в справі № 569/4373/16 вказано, що не є підставою для виселення членів сім`ї власника квартири, у тому числі й колишніх, сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи без оцінки законності такого виселення, яке по факту є втручанням у право на житло у розумінні положень статті 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ.

У постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції. Також необхідно досліджувати питання дотримання балансу між захистом права власності та захистом права колишнього члена сім`ї власника на користування будинком.

У справі, що переглядається, виселення відповідача в контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням права позивача як власника спірного житла на фактичне володіння та користування своїм майном з правом відповідача на користування цим майном, яке виникло з дозволу попереднього власника житла, у разі втрати якого відповідач може стати безхатченком.

Апеляційним судом встановлено, що з 26 січня 2006 року ОСОБА_2 був зареєстрований у спірному будинку та проживав у ньому за згодою попереднього власника будинку - своєї баби ОСОБА_3 . При цьому іншого житла відповідач не має.

Позивач, набуваючи житло у власність безоплатно, на підставі договору дарування від 26 червня 2007 року та на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 24 вересня 2019 року після смерті своєї матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , знав про обтяження спірного будинку у вигляді права користування відповідача, як члена сім`ї колишнього власника будинку, отже міг передбачити характер та вагу обтяження його майбутньої нерухомості, однак не відмовився від отримання 31/100 частини будинку в дар та від спадкування інших 69/100 частин нерухомого майна.

Із 2007 року ОСОБА_1 , ставши співвласником спірного будинку, не заперечував щодо проживання у ньому відповідача, а після смерті у 2012 році ОСОБА_3 , прийнявши спадщину не вимагав від відповідача звільнити житло.

Суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, обґрунтовано виходив із того, що ОСОБА_2 проживає у спірному житловому будинку правомірно, зі згоди попереднього власника будинку, іншого житла не має і втручання у його право на житло шляхом виселення не буде пропорційним.

Колегія суддів погоджується з такими висновками апеляційного суду, оскільки при виселені відповідача із спірного будинку не буде дотримано розумного балансу між інтересами позивача, який не довів необхідність виселення відповідача, та інтересами відповідача, який протягом тривалого часу користується спірним житлом на законних підставах.

Верховний Суд відхиляє як недоведені доводи заявника про те, що відповідач чинить перешкоди у користуванні будинком, оскільки у даній справі судами не було встановлено, що ОСОБА_2 вчиняє протиправні дії щодо позивача, а саме по собі проживання відповідача у спірному будинку, з огляду на встановлені обставини справи, не є підставою для задоволення цього позову.

При цьому апеляційний суд, з огляду на принцип диспозитивності цивільного судочинства, правильно врахував, що ОСОБА_1 свої вимоги у позові обґрунтовував неможливістю отримання доходу від здачі будинку в оренду та несплатою відповідачем вартості комунальних послуг.

Разом із тим в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що ОСОБА_1 звертався до ОСОБА_2 із пропозицією укласти договір оренди спірного будинку на визначених умовах або із вимогами оплатити конкретну заборгованість за житлово-комунальні послуги.

Верховний Суд погоджується із висновками апеляційного суду про те, що для досягнення мети, якою ОСОБА_1 обґрунтовував позовні вимоги у розглядуваній справі, виселення відповідача буде непропорційним.

При цьому доводи ОСОБА_1 щодо наявності у відповідача на праві власності чи користування іншого житла є недоведеними.

Відповідно до статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

За встановлених обставин, висновки апеляційного суду не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 03 червня

2020 року у справі № 196/476/13, від 25 липня 2018 року у справі

№ 638/13030/13-ц, від 15 серпня 2018 року у справі № 595/1271/16-ц, оскільки у зазначених справах висновки Верховного Суду сформовані за інших фактичні обставини у порівнянні зі справою, що є предметом перегляду.

Доводи касаційної скарги, які стосуються переоцінки доказів, виходять за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 400 ЦПК України.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Оскаржена постанова апеляційного суду є достатньо вмотивованою та містить висновки суду щодо питань, які мають значення для вирішення справи, з огляду на предмет та підстави позову.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглянувши постанову апеляційного суду в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411

ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Керуючись статтями 400 402 409 410 415 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Мозольська Оксана Миколаївна, залишити без задоволення.

Постанову Волинського апеляційного суду від 01 березня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович