Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 695/3794/19

провадження № 51-1251 км 22

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

а також у режимі відеоконференції:

захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

виправданого ОСОБА_8 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у провадженні в суді апеляційної інстанції, на вирок Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 24 лютого 2022 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 16 січня 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020250150000518 (об`єднаному з № 12020250150000126, № 12019250150000626), за обвинуваченням

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 24 лютого 2022 року ОСОБА_8 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 185 КК України і виправдано у зв`язку з недоведеністю, що в його діях є склад кримінального правопорушення.

Цим же вироком ОСОБА_9 та ОСОБА_10 засуджено за ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України. Судові рішення щодо цих осіб у касаційному порядку не оскаржені.

Також суд прийняв рішення щодо розподілу процесуальних витрат, долі речових доказів та цивільного позову потерпілої ОСОБА_11 .

Черкаський апеляційний суд ухвалою від 16 січня 2023 року залишив вирок місцевого суду без змін.

Органом досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачувався в тому, що він 22 травня 2020 року близько 10:00, діючи з умислом на заволодіння чужим майном, за попередньою змовою з ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , з корисливих мотивів, проник на територію домоволодіння та надалі у будинок на АДРЕСА_2 , звідки таємно викрав належні ОСОБА_11 6 чавунних батарей загальною вартістю 2142,0 грн, заподіявши потерпілій матеріальну шкоду у зазначеному розмірі.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати судові рішення на підставах істотного порушення вимог кримінального процесуального закону і неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність в частині виправдання ОСОБА_8 та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Суть аргументів прокурора переважно зводиться до того, що місцевий суд не дав належної оцінки зібраним доказам, внаслідок чого дійшов передчасного висновку про відсутність у діях ОСОБА_8 суб`єктивної сторони інкримінованого йому кримінального правопорушення та необґрунтовано виправдав останнього, а також безпідставно виключив із формулювання обвинувачення ОСОБА_9 і ОСОБА_10 щодо крадіжки належного ОСОБА_11 майна посилання на вчинення цього кримінального правопорушення за попередньою змовою з виправданим. Вважає, що місцевий суд не врахував мовчазної згоди ОСОБА_8 на спільне вчинення з ОСОБА_9 і ОСОБА_10 крадіжки та їх узгоджену, оперативну та послідовну поведінку під час вчинення кримінального правопорушення, що, на думку прокурора, свідчить про обопільність їх умислу. Вважає, що суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. 419 КПК України відповідних доводів належним чином не перевірив, правильної оцінки їм не дав та безпідставно відмовив у задоволенні апеляційної скарги прокурора.

Позиції інших учасників судового провадження

Під час касаційного розгляду прокурор ОСОБА_5 частково підтримав касаційну скаргу прокурора, просив скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції з підстав, наведених у скарзі.

Виправданий ОСОБА_8 і його захисник ОСОБА_7 , а також захисник ОСОБА_6 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_10 , вважали судові рішення законними, а касаційну скаргу прокурора - необґрунтованою.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє лише правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Тому доводи прокурора про незгоду з оцінкою окремих доказів, яку дали суди першої та апеляційної інстанцій, за підсумком дослідження яких встановили обставини провадження, під час касаційного перегляду судових рішень не перевіряються.

За результатами розгляду доводів, наведених прокурором у касаційній скарзі, які стосуються передбачених ч. 1 ст. 433 КПК України питань, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що виправдувальний вирок місцевого суду щодо ОСОБА_8 відповідає вимогам ст. 370 КПК України за критеріями законності, обґрунтованості і вмотивованості.

Апеляційний суд, переглянувши цей вирок, вмотивовано залишив його без змін, навівши відповідно до ч. 2 ст. 419 КПК України підстави, з яких апеляційні скарги, зокрема і подану прокурором, визнано необґрунтованими.

Згідно зі ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом. Склад кримінального правопорушення - це сукупність встановлених у кримінальному законі об`єктивних та суб`єктивних ознак, які визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як кримінальне правопорушення. Елементами складу кримінального правопорушення є об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт і суб`єктивна сторона.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється в разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Як встановлено положеннями ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

При вирішенні питання про достатність встановлених під час судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним положеннями частин 2 та 4 ст. 17 КПК України, що передбачають: ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині визнати обвинуваченого винним.

Отже, суд може ухвалити обвинувальний вирок лише в тому випадку, коли винуватість обвинуваченої особи доведено поза розумним сумнівом.

При цьому, як передбачає ч. 6 ст. 22 КПК України, суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та обов`язків.

За змістом положень ст. 92 КПК України обов`язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення. Вказаного у цьому кримінальному провадженні прокурором зроблено не було.

Згідно з пред`явленим ОСОБА_8 обвинуваченням за ч. 3 ст. 185 КК України, останній, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , з корисливих мотивів та з прямим умислом на незаконне заволодіння чужим майном, проник на територію домоволодіння і надалі у будинок, звідки таємно, спільно із зазначеними особами викрав чавунні батареї, спричинивши ОСОБА_11 матеріальну шкоду у розмірі 2142 грн. Викрадене майно зазначені особи відвезли до пункту прийому металобрухту.

На підтвердження винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення сторона обвинувачення посилалася на показання потерпілої ОСОБА_11 і свідків; дані письмових документів; дані протоколів: огляду місця події, затримання, пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, слідчих експериментів; висновок експертизи щодо вартості майна.

Проте суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, за наслідками дослідження цих доказів дійшов висновку що сторона обвинувачення не довела, що в діянні ОСОБА_8 є склад кримінального правопорушення, у якому він обвинувачувався.

Так, із суб`єктивної сторони крадіжка передбачає тільки прямий умисел (ч. 2 ст. 24 КК України): особа усвідомлює, що посягає на чужу власність, таємно вилучає чуже майно, на яке вона не має ніякого права, передбачає спричинення матеріальної шкоди в певному розмірі і бажає завдати таку шкоду. Змістом умислу винного при крадіжці охоплюється його переконаність у тому, що викрадення ним майна здійснюється таємно від потерпілого, очевидців або осіб, у володінні чи під охороною яких знаходиться майно. Обов`язковими суб`єктивними ознаками крадіжки є корисливий мотив - спонукання до незаконного збагачення за рахунок чужого майна та корислива мета - збагатитися самому або незаконно збагатити інших осіб, в долі яких зацікавлений винний.

Під час допиту в суді ОСОБА_8 не заперечував того факту, що він спільно з ОСОБА_9 та ОСОБА_10 перевіз чавунні батареї з території вказаного домоволодіння до пункту прийому металобрухту. Водночас з показань ОСОБА_8 вбачається, що він прибув на місце події на прохання свого брата - ОСОБА_9 , який повідомив, що з дозволу власника буде перевозити батереї і йому потрібна допомога. Також ОСОБА_8 зазначив, що кошти за здачу батарей він не отримував.

Засуджені ОСОБА_9 та ОСОБА_10 під час допиту в суді дали аналогічні показання щодо обставин залучення ОСОБА_8 до перевезення вказаних батарей та стверджували, що не домовлялися про надання йому винагороди.

Решта доказів, які дослідив суд за клопотанням сторони обвинувачення, не містили жодних даних на спростування обставин, які зазначили ці особи під час допиту.

З огляду на неспростовані стороною обвинувачення показання ОСОБА_8 про те, що він не усвідомлював вчинення крадіжки, місцевий суд дійшов висновку, що у кримінальному провадженні не доведено поза розумним сумнівом, що ОСОБА_8 вступив у попередню змову з вказаними вище особами, мав прямий умисел на вчинення крадіжки і корисливий мотив, що є обов`язковими ознаками суб`єктивної сторони вказаного кримінального правопорушення.

Таким чином місцевий суд, згідно зі ст. 94 КПК України повно та всебічно дослідивши всі докази, надані сторонами, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, дійшов обґрунтованого висновку, що прокурором не доведено поза розумним сумнівом наявності у діях обвинуваченого обов`язкового елементу - суб`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КПК України.

За наведених обставин, виходячи з таких засад кримінального провадження, як: забезпечення доведеності вини (ст. 17 КПК України), зобов`язання сторони обвинувачення довести винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (статті 91 92 КПК України), місцевий суд обґрунтовано визнав ОСОБА_8 невинуватими у вищевказаному обвинуваченні і виправдав, з чим погодився апеляційний суд.

Мотиви незгоди з судовими рішеннями, на які посилається прокурор в касаційній скарзі, не спростовують правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не містять переконливих доводів, які би дозволили Верховному Суду дійти висновку, що рішення були постановлені з істотними порушеннями норм права, які можуть поставити під сумнів їх законність.

Незгода прокурора з оцінкою наданих суду доказів не може свідчити про те, що їх було досліджено з порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Враховуючи те, що істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, не встановлено, тому підстав для задоволення касаційної скарги прокурора немає.

Керуючись статтями 434 436 441 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в :

Вирок Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 24 лютого 2022 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 16 січня 2023 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3