ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2023 року

м. Київ

справа № 535/171/20

провадження № 51-401км22

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019170210000431, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , такого, що судимості не мав,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

за касаційними скаргами потерпілої ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_8 на вирок Котелевського районного суду Полтавської області від 20 травня 2021 року та вирок Полтавського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року щодо ОСОБА_6 .

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Котелевського районного суду Полтавської області від 20 травня 2021 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням та встановлено іспитовий строк тривалістю 2 роки.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Маяк» на користь ОСОБА_7 96 784,45 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 10 000 грн в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Полтавський апеляційний суд 27 жовтня 2021 року скасував згаданий вирок місцевого суду в частині призначеного покарання і звільнення від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК України та ухвалив новий вирок, яким призначив ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 286 цього Кодексу із застосуванням ст. 69 КК України у виді обмеження волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки. В іншій частині вирок суду залишив без змін. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 10 000 грн в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу.

Згідно з вироком районного суду ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 21 грудня 2019 року близько 07:10, на законних підставах керуючи технічно справним транспортним засобом - автомобілем ГАЗ АС-А 21R22 АХІ-1 (державний номерний знак НОМЕР_1 ) рухаючись по вул. 49 Херсонської Гвардійської Дивізії від вул. 200 років Херсону у напрямку вул. Сенявіна у м. Херсоні, грубо порушуючи вимоги пункту 18.1, підпункту «б» пункту 2.3 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу, де перебував пішохід, не зменшив швидкість та не зупинився, щоб дати йому дорогу, внаслідок чого здійснив наїзд на ОСОБА_7 . У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) ОСОБА_7 отримала тяжкі тілесні ушкодження.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала, а також позиції інших учасників кримінального провадження

У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_7 , посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через м`якість, просить змінити вирок апеляційного суду та призначити ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, стягнути з ОСОБА_6 на її користь 50 000 грн в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу, а також змінити вироки місцевого та апеляційного судів та повністю задовольнити цивільний позов і стягнути з ТОВ «Агрофірма «Маяк» на її користь 500 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди. Обґрунтовуючи свої вимоги, потерпіла указує на те, що апеляційний суд при призначенні покарання ОСОБА_6 із застосуванням ст. 69 КК України не врахував повною мірою конкретних обставин справи та усіх даних про особу засудженого, а саме того, що останній керував транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, відразу після вчинення ним ДТП зник з місця цього злочину та не намагався надати їй будь-яку допомогу, не викликав швидку допомогу, не відшкодував моральну шкоду. При цьому потерпіла зазначає, що наслідки у виді завданих їй злочином тяжких тілесних ушкоджень не можуть бути компенсовані відшкодуванням матеріальної шкоди, а саме лише шляхом відшкодуванням витрат виключно на ліки. Наголошує, що в матеріалах провадження відсутні обставини, які пом`якшують покарання засудженому. При цьому на її думку є такі, що обтяжують покарання, зокрема вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння та тяжкі наслідки, які були спричиненні злочином. Стверджує, що покарання ОСОБА_6 повинно бути призначено без застосування положень статей 69 75 КК України. Крім того вказує, що суди не врахувавши всіх обставин у цьому провадженні необґрунтовано та безпідставно задовольнили її цивільний позов у частині стягнення моральної шкоди лише частково. Враховуючи глибину та тривалість своїх моральних страждань, вважає, що стягнення суми в розмірі 500 000 грн відповідатиме вимогам розумності та справедливості. Також зазначає, що апеляційний суд безпідставно не стягнув на її користь понесені нею витрати на правову допомогу у повному розмірі, а саме 50 000 грн, що було підтверджено відповідним договором.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_8 просить змінити оскаржуваний вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_6 та призначити йому за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки та застосувати положення ст. 75 цього Кодексу. При цьому захисник посилається на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення через суворість. Вважає, що суд апеляційної інстанції скасовуючи вирок місцевого суду в частині покарання, не врахував повною мірою конкретних обставин провадження та усіх даних про особу засудженого, а саме того, що ОСОБА_6 не має характеристик підвищеної суспільної небезпеки, вину визнав повністю, щиро розкаявся та відшкодував потерпілій витрати на лікування і матеріальну шкоду, до кримінальної відповідальності притягується вперше, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, має на утриманні малолітню дитину. На думку захисника рішення апеляційного суду є необґрунтованим та незаконним.

На касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_7 виконавчий директор ТОВ «Агрофірма «Маяк» - ОСОБА_9 подав заперечення, в якому, наводячи відповідні аргументи, стверджує про безпідставність заявлених вимог і просить залишити її без задоволення, а оскаржуваний вирок апеляційного суду без змін. При цьому виконавчий директор зазначив, що не заперечує щодо касаційної скарги захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_8 в частині покарання та просить залишити в силі вирок місцевого суду.

Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції

Прокурор, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги захисника ОСОБА_8 та обґрунтованість доводів скарги потерпілої в частині невідповідності призначеного покарання і необхідності збільшення розміру відшкодування моральної шкоди, просила задовольнити касаційну скаргу потерпілої частково, скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Доведеності винуватості засудженого ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, відповідно до вимог ст. 433 КПК України колегія суддів не перевіряє, оскільки законність і обґрунтованість судових рішень у цій частині не оскаржуються.

Доводи потерпілої ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_8 про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого є безпідставними.

Відповідно до статей 50 65 КК України при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі,

яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Статтею 69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин,

які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може,

крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

Указаних вимог кримінального процесуального закону суд апеляційної інстанції

дотримався.

Як вбачається із матеріалів провадження суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_6 покарання, врахував характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного, який характеризується позитивно за місцем останньої роботи та проживання, перебуває на обліку як безробітний з 01 лютого 2021 року, одружений, раніше не судимий, на обліку в нарколога чи психіатра не перебуває.

Також місцевий суд урахував, що ОСОБА_6 22 грудня 2019 року та 02 лютого 2020 року надав потерпілій матеріальну допомогу на лікування в загальній сумі 10 000 грн, що підтверджується оригіналом відповідної розписки та вказані обставини визнавалися в ході судового розгляду потерпілою. Під час судового розгляду 10 червня 2021 року ОСОБА_6 сплатив потерпілій 12 200 грн в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином. Крім того, ОСОБА_6 добровільно відшкодував у повному обсязі витрати потерпілої ОСОБА_7 , пов`язані з перебуванням на стаціонарному лікуванні у період з 09 по 19 березня 2021 року в сумі 8 539 грн. Також ОСОБА_6 відшкодував у повному обсязі витрати на користь держави, понесені на стаціонарне лікування потерпілої ОСОБА_7 у медичних закладах.

Крім того, суд узяв до уваги обтяжуючу покарання обставину - вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння та обставини,

що пом`якшують покарання, якими визнав щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та добровільне відшкодування завданої матеріальної шкоди у повному обсязі.

З урахуванням викладеного, враховуючи дані про особу ОСОБА_6 , місцевий суд вважав за можливе призначити винному покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах, передбачених ч. 2 ст. 286 КК України, з позбавленням права керувати транспортними засобами. Разом із тим, зваживши на наведене, а також усі обставини справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про можливість виправлення ОСОБА_6 без ізоляції від суспільства й на підставі ст. 75 КК України звільнив його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки.

Не погоджуючись із указаним рішенням, прокурор та потерпіла ОСОБА_7 оскаржили його до апеляційного суду, вважаючи, зокрема, що відсутні будь-які підстави для застосування при призначенні покарання ОСОБА_6 положень ст. 75 КК України.

Апеляційний суд, переглянувши вирок суду першої інстанції за вищевказаними апеляційними скаргами, визнав слушними наведені в них доводи про безпідставне звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням на підставі

ст. 75 КК України, скасував зазначене рішення в частині призначеного покарання та ухвалив новий вирок.

Враховуючи конкретні обставини цього провадження, колегія суддів апеляційного суду дійшла обґрунтованого висновку про відсутність законних підстав для звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, з чим погоджується і суд касаційної інстанції.

При цьому суд апеляційної інстанції, пославшись на сукупність обставин,

що пом`якшують покарання (а саме те, що ОСОБА_6 щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення та добровільно відшкодував завдану матеріальну шкоду у повному обсязі) визнав їх такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а тому з урахуванням даних про особу винного, який раніше до кримінальної відповідальності не притягався, за останнім місцем роботи і проживання характеризується позитивно, на обліках у психіатра і нарколога

не перебуває, одружений, на утриманні має малолітню дитину, призначив ОСОБА_6 основне покарання на підставі ст. 69 КК України, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 2 ст. 286 цього Кодексу у виді обмеження волі на строк 3 роки. Також апеляційний суд призначив ОСОБА_6 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.

На думку колегії суддів касаційного суду призначене покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України у виді обмеження волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки відповідає вимогам ст. 65 КК України, є справедливим і сприятиме перевихованню ОСОБА_6 та попередженню вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Причин вважати це покарання несправедливим унаслідок суворості або м`якості, підстав для його пом`якшення або скасування рішення суду з підстав зазначених у скарзі потерпілої колегія суддів касаційного суду не вбачає.

Таким чином, доводи касаційних скарг потерпілої та захисника в частинах невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого не знайшли свого підтвердження. Враховуючи наведене касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.

Твердження потерпілої, викладені в її касаційній скарзі щодо неправильного визначення суми моральної шкоди стягнутої із ТОВ «Агрофірма «Маяк», заслуговують на увагу.

Так, статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України і роз`яснень, наданих в п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової шкоди) суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Цих вимог в частині стягнення з ТОВ «Агрофірма «Маяк» на користь ОСОБА_7 відшкодування моральної шкоди судами в повній мірі не дотримано.

Як убачається з матеріалів провадження, потерпілою ОСОБА_7 було заявлено цивільний позов до цивільних відповідачів ОСОБА_6 та ТОВ Агрофірма «Маяк» про стягнення матеріальних та моральних збитків, заподіяних злочином, а саме потерпіла просила стягти солідарно на її користь з цивільних відповідачів грошові кошти в сумі 11 528,87 грн - в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 500 000 грн - в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної злочином, який задоволений частково.

Вирішуючи питання про розгляд цивільного позову потерпілої ОСОБА_7 про відшкодування моральної шкоди і задовольняючи його частково, місцевий суд, з рішенням якого погодився апеляційний суд, врахував характер правопорушення, глибину фізичних і моральних страждань потерпілої, їх тривалість, ступінь вини засудженого. З урахуванням цих обставин, а також виходячи із засад розумності і справедливості, суд задовольнив позов ОСОБА_7 частково і призначив, зокрема стягнути з ТОВ Агрофірма «Маяк» на користь потерпілої моральну шкоду в розмірі 96 784,45 грн. З урахуванням виплати, проведеної ПАТ «НАСК «Оранта» на відшкодування моральної шкоди 3 215,55 грн.

Проте, з таким розміром відшкодування моральної шкоди не може погодитися колегія суддів касаційного суду.

Так, як слідує з матеріалів провадження, винними діями засудженого ОСОБА_6 , який на час вчинення 21 грудня 2019 року ДТП перебував у трудових відносинах з ТОВ «Агрофірма «Маяк», потерпілій ОСОБА_7 була заподіяна моральна шкода, яка полягає в моральних переживаннях і стражданнях, що їх зазнала потерпіла у зв`язку з спричиненням їй тяжких тілесних ушкоджень, а саме черепно-мозкової травми, забою головного мозку середнього ступеню тяжкості з переломом кісток черепу, який переходить в основу черепу, травматичної ампутації нігтьової фаланги п`ятого пальця лівої кисті, гематом, забійних ран та саден шкіри голови, кінцівок, субкон`юнктивального крововиливу правого ока. Також при проведенні томограмою головного мозку у потерпілої було встановлено утворення лікворної кісти з гліозом перифокально та лікворний участок з гліозом перифокально у скронево-тім`яній області зліва.

На думку колегії суддів, суди попередніх інстанцій, вирішуючи цивільний позов потерпілої ОСОБА_7 щодо моральної шкоди, не повною мірою врахували глибину фізичних та моральних страждань потерпілої, яка після дій засудженого перебувала на стаціонарному лікуванні, втратила можливість вести звичайний спосіб життя.

З урахуванням характеру та обсягу моральних страждань, порушення звичайного способу та ритму життя потерпілої ОСОБА_7 , завдана останній моральна шкода підлягає відшкодуванню у розмірі, а саме 196 784,45 грн, (з урахування виплати, проведеної ПАТ «НАСК «Оранта» на відшкодування моральної шкоди 3 215,55 грн) потерпілій, що відповідатиме вимогам розумності, виваженості та справедливості.

Доводи касаційної скарги потерпілої про те, що апеляційний суд безпідставно відмовив у стягненні з ОСОБА_6 на її користь витрат на правову допомогу в розмірі 50 000 грн є обґрунтованими.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати. За відсутності в обвинуваченого коштів, достатніх для відшкодування зазначених витрат, вони компенсуються потерпілому за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом для компенсації шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Такі витрати складаються, у тому числі, із витрат на правову допомогу (п. 1 ч. 1 ст. 118 КПК України).

Згідно зі ч. 1 ст. 126 КПК України суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку або ухвалою.

Як убачається з матеріалів провадження, між потерпілою ОСОБА_7 та адвокатом ОСОБА_10 10 червня 2021 року було укладено договір про представництва останнім інтересів ОСОБА_7 у Полтавському апеляційному суді у провадженні за обвинуваченням ОСОБА_6 .

У долученому розрахунку коштів, що підлягають виплаті адвокату та акті здачі-приймання наданих послуг вказано, що на виконання умов договору про надання адвокатських послуг від 10 червня 2021 року адвокат ОСОБА_10 надав ОСОБА_7 наступні послуги: складання процесуальних документів, консультативні послуги, представництво у встановленому порядку інтересів фізичної особи в суді. Загальна вартість адвокатських послуг становила 50 000 грн (т. 3, а. к. п. 210, 211).

Крім того відповідно до квитанції від 14 вересня 2021 року ОСОБА_7 сплатила адвокату ОСОБА_10 50 000 грн (т. 3, а. к. п. 212).

Таким чином на думку колегії суддів, розмір витрат на правову допомогу, який заявлений у довідці-розрахунку від 04 вересня 2021 року, акті здачі-приймання наданих послуг від 04 вересня 2021 року, підтверджений відповідними документами, зокрема і квитанцією від 14 вересня 2021 року про сплату таких коштів.

Враховуючи наведене, апеляційний суд безпідставно не стягнув заявлену суму в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що судові рішення необхідно змінити шляхом збільшення сум відшкодування моральної шкоди та витрат на правову допомогу. Такі стягнення не впливають на обсяг обвинувачення та правову кваліфікацію кримінального правопорушення.

За таких обставин, касаційна скарга потерпілої підлягає задоволенню частково.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 залишити без задоволення, а касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_7 задовольнити частково.

Вирок Котелевського районного суду Полтавської області від 20 травня 2021 року та вирок Полтавського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року щодо ОСОБА_6 в частині вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_7 до ТОВ Агрофірма «Маяк» про відшкодування завданої кримінальним правопорушенням моральної шкоди, а також вирок Полтавського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року щодо ОСОБА_6 в частині вирішення питання про стягнення витрат на правову допомогу змінити.

Збільшити розмір суми, яка підлягає стягненню з ТОВ Агрофірма «Маяк» на користь ОСОБА_7 на відшкодування моральної шкоди до 196 784,45 грн та збільшити розмір суми, яка підлягає стягненню з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу до 50 000 грн.

У решті зазначені судові рішення залишити без змін.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення,

є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3