Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 754/6266/22

провадження № 51-402км24

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Деснянського районного суду м. Києва від 01 серпня 2023 рокуОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст. 119 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням на строк2 роки та покладено на нього обов`язки, передбаченні ст. 76 цього Кодексу.

Вирішено питання щодо долі речових доказів у провадженні.

Районний суд установив, що ОСОБА_6 09 травня 2022 року близько 00:05, перебуваючи в приміщенні ВП-2 Деснянського УП ГУНП України в м. Києві, що на вул. Милославській, 23-Д в м. Києві, на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків вступив у словесний конфлікт з ОСОБА_7 , під час якого, діючи необережно та не передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків своїх дій у виді смерті потерпілого, наніс ОСОБА_7 один удар правою рукою у ліву щелепно-скроневу ділянку голови ОСОБА_7 , від якого останній вдарився правою частиною голови об стіну та одразу впав на підлогу, вдарившись потилицею, отримавши тяжке тілесне ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми з переломом кісток склепіння черепу, забоями коркового шару обох півкуль головного мозку, масивною субдуральною гематомою та субарахноїдальними крововиливами, що викликало набряк-набухання головного мозку та призвело до його стиснення, від чого настала смерть ОСОБА_7 09 травня 2022 року о 13:50 в приміщенні лікарні.

Київський апеляційний суд ухвалою від 18 жовтня 2023 року вирок районного суду залишив без змін.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У поданій касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

В обґрунтування касаційної скарги стверджує, що всупереч положень статей 370 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), суд апеляційної інстанції не надав усіх відповідей на доводи апеляційної скарги сторони обвинувачення, зокрема, в частині перекваліфікації дій ОСОБА_6 з ч. 2 ст. 121 КК на ч. 1 ст. 119 цього Кодексу.

На думку сторони обвинувачення, під час досудового розслідування та судового розгляду достеменно було встановлено наявність у ОСОБА_6 умислу на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого.

Зокрема наполягає, що ОСОБА_6 беззаперечно усвідомлював, що, наносячи удар рукою в ліву щелепно-скроневу ділянку голови потерпілого, який жодних активних дій щодо обвинуваченого не вчиняв, можуть бути спричинені тяжкі тілесні ушкодження, оскільки потерпілий стояв в притул до бетонної стіни та міг після удару впасти і вдаритись головою, тобто акцентує, що без завдання засудженим удару потерпілий не вдарився би головою об стіну і від цього не настали б наслідки у виді смерті ОСОБА_7 .

Підсумовуючи стверджує, що неправильна кваліфікація дій ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 119 КК призвела до призначення засудженому надто м`якого покарання і безпідставного застосування до нього положень ст. 75 КК.

Позиції інших учасників судового провадження

На касаційну скаргу сторони обвинувачення заперечень не надходило.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримала доводи, викладені в касаційній скарзі та просила її задовольнити.

Мотиви Суду

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу (ст. 433 КПК).

За правилами ст. 438 вказаного Кодексу суд касаційної інстанції не вправі скасувати чи змінити оскаржені рішення через неповноту слідства, невідповідність висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, а під час їх перегляду виходить з обставин, установлених судами нижчих інстанцій.

Суд відхиляє твердження прокурора про ненадання апеляційним судом належних мотивів на спростування доводів апеляційної скарги прокурора щодо неправильної кваліфікації місцевим судом дій ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 119 КК, з огляду на таке.

Згідно з вимогами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Положеннями кримінального процесуального закону передбачено, що рішення суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом з точки зору його законності й обґрунтованості, тобто відповідності нормам матеріального і процесуального закону, фактичним обставинам справи, доказам, дослідженим у судовому засіданні.

Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, який перевіряється в апеляційному порядку, воно повинно відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законним і обґрунтованим.

Згідно з ч. 2 ст. 419 КПК при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Із приписів статей 7 404 419 КПК у їх взаємозв`язку вбачається, що суд апеляційної інстанції зобов`язаний перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, а також аргументи, наведені сторонами під час апеляційного провадження, дати на них вичерпну відповідь.

Цих вимог закону суд апеляційної інстанції дотримався.

Так, із матеріалів провадження слідує, що суд першої інстанції дослідив надані стороною обвинувачення докази на підтвердження винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, зокрема показання самого обвинуваченого, свідків, експерта, а також дані, що містяться у протоколах, складених за результатами слідчих дій, висновках експертиз та інших письмових доказах, зміст яких детально наведено у вироку. На підставі цих безпосередньо досліджених доказів районний суд дійшов висновку про необхідність перекваліфікації дій ОСОБА_6 на ч. 1 ст. 119 КК, належним чином вмотивувавши прийняте рішення.

Місцевий суд встановив, що ОСОБА_6 під час раптово виниклого конфлікту з ОСОБА_7 наніс останньому один удар правою рукою у ліву щелепно-скроневу ділянку голови, від якого потерпілий вдарився правою частиною голови об стіну та одразу впав на підлогу, вдарившись потилицею.

Суд, допитавши експерта ОСОБА_8 , свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , та дослідивши дані відеозапису з камер відеоспостереження загального коридору ВП № 2 Деснянського УП ГУ НП в м. Києві, висновки експертів від 11 травня - 20 липня 2022 року № 021-1570-2022 та від 24 липня 2022 року № 022-46-1570-2022, з`ясував, що тяжке тілесне ушкодження, яке призвело до смерті ОСОБА_7 виникло не від удару ОСОБА_6 рукою в голову ОСОБА_7 , а внаслідок удару потерпілим головою під час падіння на підлогу та другого удару об підлогу потиличною ділянкою голови.

Таким чином, за наслідками всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження суд першої інстанції встановив, що тілесне ушкодження, яке спричинило смерть ОСОБА_7 , було не безпосереднім наслідком заподіяного ОСОБА_6 удару в голову потерпілого, а результатом падіння останнього і ударом головою об тверду поверхню, чого ОСОБА_6 хоч і не передбачав, але повинен був і міг передбачити.

Не погодившись із вироком суду сторона обвинувачення подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржуваний вирок та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_6 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК і призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Апеляційний суд, перевіривши наведені прокурором доводи в скарзі, погодився з районним судом, що за встановлених фактичних обставин цієї справи дії ОСОБА_6 кваліфіковано правильно, тобто за ч. 1 ст. 119 КК.

Такого висновку суд апеляційної інстанції дійшов, врахувавши пояснення та висновки експерта, показання обвинуваченого, відповідно до яких, тілесне ушкодження, що спричинило смерть ОСОБА_7 , було не безпосереднім наслідком заподіяного ОСОБА_6 удару в ділянку голови потерпілого, а результатом двох травматичних дій з падінням останнього і ударом головою об тверду поверхню. При цьому цей суд констатував, що ОСОБА_6 , завдаючи удар відкритою долонею руки, хоч і не передбачав настання наслідків у виді смерті потерпілого, але повинен був і міг передбачити, а з огляду на спосіб нанесення одного удару потерпілому, в діях обвинуваченого не вбачається умислу на спричинення саме таких тяжких тілесних ушкоджень, внаслідок яких стала смерть потерпілого.

Верховний Суд уважає правильними мотиви судів попередніх інстанцій, з яких вони виходили, вказуючи на відсутність у діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, з огляду на таке.

Розмежування умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК), і вбивства, вчиненого через необережність (ч. 1 ст. 119 КК), здійснюється як за об`єктивною, так і суб`єктивною сторонами цих злочинів.

Умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, належить до категорії складних злочинів.

З об`єктивної сторони цей злочин характеризується суспільно небезпечними, протиправними діями та суспільно небезпечними наслідками, що настали для здоров`я потерпілого у вигляді заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, а також смерті. При цьому тяжкі тілесні ушкодження і смерть потерпілого перебувають у причинно-наслідковому зв`язку між собою.

Суб`єктивна сторона цього злочину характеризується умислом щодо суспільно небезпечного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження (прямим/непрямим) і необережністю (злочинною самовпевненістю чи злочинною недбалістю) щодо настання смерті потерпілого. За таких обставин суб`єкт злочину усвідомлює можливість настання кінцевого наслідку (смерть потерпілого) в результаті заподіяних тілесних ушкоджень.

На відміну від цього, вбивство з необережності може бути вчинене лише при необережній формі вини, яка виступає у вигляді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості.

Необережність є формою вини, для якої характерне поєднання усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння та недбалого або самовпевненого ставлення до настання суспільно небезпечних наслідків.

Повертаючись до матеріалів цього провадження та враховуючи встановлені судами конкретні фактичні обставини справи на підставі досліджених доказів, слід констатувати, що ОСОБА_6 , завдаючи одного удару відкритою долонею правої руки в ліву щелепно-скроневу ділянку голови ОСОБА_7 , від якого потерпілий вдарився правою частиною голови об стіну та одразу впав на підлогу, вдарившись потилицею, хоч і не передбачав настання наслідків у виді смерті потерпілого, але повинен був і міг передбачити.

Доводи касаційної скарги щодоневідповідності призначеного ОСОБА_6 покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність є необґрунтованими.

Положеннями ст. 50 КК регламентовано, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з вказаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Відповідно до ст. 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

За наслідками апеляційного розгляду, суд апеляційної інстанції не установив, що місцевий суд допустив будь-які порушення, при цьому зазначив, що оскільки сторона обвинувачення не оскаржувала в даному випадку неправильне застосування статті 75 КК, а прокурор просив призначити більш суворе покарання лише у зв`язку із необхідністю кваліфікації дій обвинуваченого за статтею про більш тяжке кримінальне правопорушення, тому цей погодився з висновками суду попередньої інстанції в частині призначеного покарання.

Так, призначаючи покарання ОСОБА_6 та звільняючи його від відбування такого покарання на підставі ст. 75 КК, районний суд врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке є нетяжким та необережним злочином, особу винного, який раніше не судимий та до кримінальної відповідальності не притягувався, неофіційно працює, позитивно характеризується за місцем проживання, має подяку ДФТГ за допомогу воїнам-добровольцям, його вік, сімейний стан, наявність на утриманні двох неповнолітніх дітей, стан здоров`я однієї з дітей, наявність матері-пенсіонерки, конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, думку потерпілої щодо міри покарання, яка просить призначити покарання на розсуд суду відповідно до закону, відшкодування потерпілій грошової компенсації в добровільному порядку.

З урахуванням конкретних обставин скоєння злочину та усіх наведених даних про особу винного суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про призначення покарання в межах санкції, передбаченої ч. 1 ст. 119 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки та можливість звільнення засудженого від відбування реального покарання на підставі ст. 75 КК.

Касаційний суд звертає увагу, що підставою звільнення особи від відбування покарання з випробуванням за ст. 75 КК є переконання суду, викладене в мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання. Висновок суду має ґрунтуватися на тих відомостях, які він оцінює на час ухвалення вироку, зокрема на відомостях про кожний вчинений особою злочин, посткримінальну поведінку та її характеристику, спосіб життя, соціальні зв`язки тощо.

Важливе значення для застосування звільнення від відбування покарання мають дані, які характеризують особу винного, а саме: його поведінка до, в момент та після вчинення кримінального правопорушення, його соціально-демографічні властивості та соціально-психологічна характеристика. Також слід врахувати ознаки, які характеризують особистісні прояви в основних сферах життєдіяльності, та зважити на спрямованість і мотиви протиправної поведінки, тривалість й інтенсивність протиправної діяльності, наявність чи відсутність судимості в особи, що притягується до кримінальної відповідальності. Лише проаналізувавши всі зазначені обставини, суд може дійти висновку про наявність підстав для звільнення особи від відбування покарання.

Як убачається з оскаржуваного судового рішення, апеляційний суд указаних вимог дотримався .

Таким чином, зміст ухвали апеляційного суду відповідає вимогам статей 370 та 419 КПК, у ній наведено відповідні мотиви, з яких виходив цей суд при ухваленні свого рішення, та положення закону, якими він керувався.

Під час її перевірки суд касаційної інстанції не встановив будь-яких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, і, як наслідок, невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

З урахуванням наведеного підстав для задоволення касаційної скарги прокурора колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Ухвалу Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року щодо ОСОБА_6 - залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3