Історія справи

Постанова

27 квітня 2018 р.

м. Київ

справа № 1616/1150/2012

провадження № 51-5629ск18

Суддя Касаційного кримінального суду Верховного Суду МариничВ.К., розглянувши касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_2 на ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 11 січня 2018 року,

встановив:

Як убачається з матеріалів провадження за скаргою, постановою Ленінського районного суду м. Полтави від 30 березня 2017 року ОСОБА_3 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 185 КК України на підставі ст. 49 вказаного Кодексу у зв'язку з закінченням строків давності, а кримінальну справу щодо нього - закрито.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 11 січня 2018 року вказану постанову місцевого суду залишено без змін.

У касаційній скарзі, як убачається з її змісту, потерпілий порушує питання про перевірку вказаного судового рішення у касаційному порядку.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 387 КПК України 1960 року, зміст касаційної скарги повинен відповідати вимогам ст. 350 вказаногоКодексу, зокрема, наведені у скарзі доводи й прохання мають бути конкретними та узгоджуватися між собою.

Однак всупереч вказаним положенням процесуального закону, у касаційній скарзі відсутнє обґрунтування необхідності скасування судового рішення з підстав неправильного застосування кримінального закону, з урахуванням положень ст. 371 КПК України 1960 року, а також зважаючи на точний зміст ст. 49 КК України.

Крім того, згідно з п. 5 ч. 1 ст. 350 КПК України 1960 року у касаційній скарзі повинно бути зазначено прохання особи, яка її подає. Це прохання повинно відповідати повноваженням касаційного суду, встановленим ст. 396 вказаного Кодексу.

Так, згідно з ч. 1 ст. 396 КПК України 1960 року у результаті касаційного розгляду скарги суд може прийняти одне з таких рішень: залишити вирок та ухвалу без зміни, а касаційну скаргу без задоволення; скасувати судові рішення і направити справу на нове розслідування, новий судовий чи апеляційний розгляд, або закрити справу; змінити вирок та ухвалу. Однак у порушення вказаних вимог закону, у поданій касаційній скарзі не сформульовано вимоги до суду касаційної інстанції.

Також до касаційної скарги додана не завірена належним чином копія оскаржуваного рішення.

Оскільки касаційний суд відповідно до правил ст. 395 КПК України 1960 року перевіряє законність та обґрунтованість судових рішень в тій частині, в якій вони були оскаржені, відсутність у касаційній скарзі згаданого обґрунтування й недотримання вимог ст. 350 вказаного Кодексу перешкоджає вирішенню питання про витребування справи.

Отже, лише за умови усунення потерпілим зазначених недоліків та повторного звернення ним зі скаргою у межах строку, визначеного ст. 386 КПК України 1960 року, або не пізніше одного місяця з дня одержання копії постанови, справа може бути витребувана для перевірки в касаційному порядку.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 388 КПК України 1960 року, п. 15 «Перехідні положення» КПК України, суддя

постановив:

Відмовити потерпілому ОСОБА_2 у витребуванні кримінальної справи щодо ОСОБА_3 для перевірки в касаційному порядку.

Постанова оскарженню не підлягає.

Суддя В.К. Маринич