Постанова

Іменем України

20 січня 2022 року

м. Київ

справа № 398/2255/19

провадження № 51-4181 км 21

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Білик Н. В.,

суддів Кравченка С. І., Ємця О. П.

за участю:

секретаря судового засідання Антонюка Н. В.,

прокурора Мороза С. В.,

захисника Сердюка О. Є. (в режимі відеоконференції)

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Сердюка О. Є. на вирок Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 26 листопада 2020 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 25 травня 2021 року у кримінальному провадженні № 12019120070000944 за обвинуваченням

ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 26 листопада 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Зараховано у строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення ОСОБА_1 з 26 квітня 2019 року по день набрання вироком законної сили.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди 21 345 грн. та 100 000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 25 травня 2021 року апеляційні скарги обвинуваченого, захисника, прокурора та представника потерпілої залишені без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.

За вироком суду ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні злочину за таких обставин.

Так, 26 квітня 2019 року приблизно о 19:00 год. до будинку АДРЕСА_1, де проживав ОСОБА_1, прийшов неповнолітній ОСОБА_3, який перебував у стані алкогольного сп'яніння (разом із ним був ОСОБА_4). Незадовго перед цим ОСОБА_3 завдав ОСОБА_1 побоїв. До них вийшов батько обвинуваченого - ОСОБА_5 та між ним і ОСОБА_3 виникла сварка на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин. ОСОБА_5 взяв у руки сокиру, однак ОСОБА_3 вирвав її з рук і в цей час сварка переросла в обопільну бійку.

З метою захисту батька з квартири вийшов ОСОБА_6 та ударив ОСОБА_3 тарілкою по голові, тим самим припинив бійку.

Через деякий час бійка знову продовжилась. Побачивши це, ОСОБА_1 з метою залякування ОСОБА_3 повернувся в квартиру, взяв ніж, при цьому переконавшись, що обопільна бійка продовжується, обравши сприятливий момент, підійшов зі спини до потерпілого, штовхнув його в плече, намагаючись привернути до себе увагу, та демонструючи в своїй руці ніж.

Проте ОСОБА_3, обернувшись, вдарив ОСОБА_1 кулаком в обличчя та продовжив бійку з його батьком.

Після цього ОСОБА_1, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, з метою залякування потерпілого шляхом спричинення йому тілесних ушкоджень, наніс кілька ударів ножем по різних частинах тіла ОСОБА_3, внаслідок чого останній отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала смерть потерпілого.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить змінити судові рішення, перекваліфікувати дії засудженого на ст. 124 КК України та призначити йому покарання у виді громадських робіт на строк 150 годин. Зазначає, що судами не було встановлено наявність умислу у обвинуваченого на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, він діяв у стані самозахисту, оскільки захищав себе та свого батька, зупиняв протиправну поведінку потерпілого, який перебував у стані алкогольного сп'яніння та вів себе агресивно. Також вказує на те, що ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам закону, оскільки є невмотивованою.

Позиції інших учасників судового провадження

Захисник у судовому засіданні підтримав скаргу з наведених у ній мотивів та просив її задовольнити.

Прокурор у суді касаційної інстанції заперечував проти задоволення скарги та просив залишити судові рішення без зміни.

Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Згідно зі ст. 438 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

Відповідно до вищевказаної норми закону, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися ч. 1 ст. 438 КПК України.

Можливості скасування або зміни судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено. Зі змісту касаційної скарги захисника вбачається, що він просить доказам у справі дати іншу оцінку, ніж ту, яку дали суди першої й апеляційної інстанцій, тоді як перевірку обставин справи до повноважень касаційного суду законом не віднесено.

При перевірці доводів касаційної скарги суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.

Мотиви суду

Під час перевірки матеріалів провадження встановлено, що висновки суду щодо доведеності винуватості засудженого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, суд належним чином умотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до закону та в їх сукупності і правильно визнано судом достатніми та взаємозв'язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_1. Допустимість зібраних у справі доказів захисник не заперечує.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди із кваліфікацією дій винного.

Захисник у касаційній скарзі стверджує, що ОСОБА_1 не мав умислу на заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень, діяв з метою залякування ОСОБА_3 та захисту свого батька і перевищив межі необхідної оборони.

Наведені доводи були предметом ретельної перевірки судів як першої, так і апеляційної інстанцій та визнані безпідставними. З цими висновками погоджується і суд касаційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються, зокрема, дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

У той же час згідно ч. 3 вказаної норми закону перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.

Стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При цьому для встановлення наявності чи відсутності ознак перевищення меж необхідної оборони суди мають враховувати не тільки відповідність чи невідповідність знарядь захисту і нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, та обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил, зокрема: місце і час нападу, його раптовість, інтенсивність, неготовність до його відбиття, кількість та поведінку нападників і тих, хто захищався, їхні фізичні дані (вік, стать, стан здоров'я) та інші обставини.

Слід звернути увагу на те, що оборона може здійснюватися лише від суспільно небезпечного посягання, тобто діяння, ознаки якого передбачені КК України.

Отже, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, зокрема, щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об'єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.

У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватися на загальних підставах.

Встановлені судом фактичні обставини свідчать про відсутність акту суспільно небезпечного посягання зі сторони потерпілого, який би за своїми об'єктивними ознаками міг створити реальну та безпосередню загрозу заподіяння шкоди для ОСОБА_1 або його батька ОСОБА_5, що в свою чергу могло викликати у засудженого невідкладну необхідність у заподіянні шкоди потерпілому.

Судами у даному кримінальному провадженні шляхом безпосереднього дослідження доказів було беззаперечно встановлено, що потерпілий ОСОБА_3 прийшов до помешкання ОСОБА_1, де відбулася обопільна бійка з батьком обвинуваченого - ОСОБА_5, під час якої останній взяв до рук сокиру, для залякування потерпілого, проте потерпілий відібрав сокиру та викинув її. Протягом вказаної бійки діям потерпілого ОСОБА_3 протистояв не тільки ОСОБА_5, але й його сини - ОСОБА_6 та ОСОБА_1. У той же час свідок ОСОБА_4, який прийшов разом із потерпілим, у бійку не втручався. Тобто, судами було констатовано чисельну перевагу у бійці з боку ОСОБА_5.

Суди вірно звернули увагу на те, що у ОСОБА_5 було виявлено, фактично, лише різану рану правої кисті, яку випадково спричинив його син ОСОБА_1 під час описаних у вироку подій від 26 квітня 2019 року. Жодних інших пошкоджень, які могли би бути спричинені ОСОБА_5 потерпілим, в тому числі при самозахисті чи внаслідок побоїв, не виявлено.

Тобто, судами не було встановлено такої небезпеки для ОСОБА_5, яка б давала засудженому підстави для захисту шляхом застосування ножа та нанесення ОСОБА_3 кількох ножових поранень, в тому числі тяжких, проникаючих в область тулуба.

Не було виявлено такої небезпеки і для самого засудженого, що підтверджується також висновком судово-медичної експертизи від 15 червня 2019 року, відповідно до якої у ОСОБА_1 виявлені тілесні ушкодження, які були спричинені приблизно за 1-3 доби до моменту огляду. Слідів боротьби, самооборони, падіння з висоти власного зросту, ушкоджень, небезпечних для життя, не виявлено.

Крім того, дії засудженого не були проявом негайного відвернення нападу на його батька з боку потерпілого, оскільки судами було встановлено, що ОСОБА_1 протягом деякого часу спостерігав за бійкою, бачив як його брат ОСОБА_6 втрутився та вдарив потерпілого тарілкою по голові. І лише через певний проміжок часу, засуджений повернувся до свого помешкання, взяв ніж та наблизився до ОСОБА_3.

Наведена обставина не може свідчити про невідкладну необхідність у заподіянні потерпілому тілесних ушкоджень з боку ОСОБА_1 з метою захисту свого батька.

При цьому суд обґрунтовано зазначив, що засуджений цілеспрямовано обрав саме ніж для привернення уваги потерпілого та його залякування шляхом спричинення тілесних ушкоджень, не зупинився після одного удару, продовжив заподіяння тілесних ушкоджень доки потерпілий не впав.

З огляду на вищенаведене, дії ОСОБА_1 не можуть вважатися перевищенням меж необхідної оборони, кваліфікація дій винного за ч. 2 ст. 121 КК України відповідає встановленим судом обставинам справи та є вірною.

Покарання засудженому призначено з дотриманням вимог статей 50, 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, що є тяжким, його наслідки, дані про особу винного, який раніше не судимий, проживає разом із батьками та братом, за місцем проживання характеризується посередньо, тимчасово офіційно не працює та не навчається, на диспансерному обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває. Обставиною, що пом'якшує покарання, суд визнав активне сприяння розкриттю злочину та дійшов умотивованого висновку про те, що виправлення і перевиховання ОСОБА_1 неможливе без ізоляції його від суспільства. Призначене покарання є необхідним і достатнім для виправлення винного і попередження вчинення нових злочинів.

Вирок відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Суд апеляційної інстанції у межах своїх повноважень розглянув кримінальне провадження, перевірив усі доводи апеляційних скарг як сторони обвинувачення, так і сторони захисту, та дійшов висновку, що доводи апеляційних скарг стосовно незаконності вироку та неправильної оцінки доказів судом першої інстанції є безпідставними. На спростування усіх наведених в апеляційних скаргах доводів суд в ухвалі відповідно до ст. 419 КПК України навів мотиви, з якими у свою чергу погоджується і суд касаційної інстанції.

Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень, а тому підстав для задоволення скарги немає.

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню. У зв'язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.

З цих підстав суд ухвалив:

Вирок Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 26 листопада 2020 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 25 травня 2021 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

Н. В. Білик С. І. Кравченко О. П. Ємець