Історія справи

Постанова

Іменем України

25 червня 2019 року

м. Київ

справа № 490/9758/17

провадження № 51-5847км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Слинька С. С.,

суддів Кишакевича Л. Ю., Яковлєвої С. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Гапон С. А.,

прокурора Пашкова Є. Є.,

засудженого ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за

№ 12017150000000781 від 13 вересня 2017 року, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя м. Миколаєва , зареєстрованого у тому

АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

за касаційною скаргою захисника Кіркояна А. М. на вирок Апеляційного суду Херсонської області від 18 жовтня 2018 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 листопада

2017 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки з покладенням на нього обов`язків, передбачених ч. 1, п. 6 ч. 2 ст. 76 КК України.

Відповідно до положень ст. 77 КК України призначене ОСОБА_1 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки підлягає реальному виконанню.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 і ОСОБА_3 у рахунок відшкодування майнової шкоди по 1194 грн та моральної шкоди по

150 000 грн кожному.

Вирішено питання про долю речових доказів.

За вироком місцевого суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він 13 вересня 2017 року близько 16:00 всупереч підпункту «а» пункту 2.1 Правил дорожнього руху, не маючи посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії, а також усупереч підпунктам «а», «б», «г» пункту 31.4.5, пункту 31.4.2 Правил дорожнього руху, керуючи технічно несправним вантажним транспортним засобом ЗИЛ-ММЗ-4502 (державний номерний знак НОМЕР_1 ), порушуючи вимоги дорожнього знака 3.3 «Рух вантажних автомобілів заборонено» в додатку № 1 до Правил дорожнього руху, здійснив в`їзд до дворової території будинків № 89 та 93а на просп . Героїв України, між якими розташована паркова зона.

Після цього всупереч пунктам 1.3, 1.5, підпункту «б» пункту 2.3, пунктам 10.9, 10.10 Правил дорожнього руху ОСОБА_1 , керуючи вищевказаним транспортним засобом, з`їхав із прозної частини на територію паркової зони, відокремлену бордюрним каменем, яка має обмежену оглядовість через наявність насадження і не передбачена для руху транспортних засобів, та почав здійснювати рух заднім ходом.

При цьому ОСОБА_1 проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, не переконався, що в напрямку руху керованого ним автомобіля відсутні інші учасники дорожнього руху, для яких може бути створено перешкоду чи небезпеку, за явної потреби в цьому для забезпечення безпеки дорожнього руху не звернувся за допомогою інших осіб, внаслідок чого допустив контактування задньою частиною кузова керованого ним транспортного засобу (з подальшим наїздом правим заднім та правим переднім колесами) з малолітнім пішоходом ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який ішов парковою зоною в напрямку будинку № 93-а на просп. Героїв України та опинився позаду автомобіля.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди малолітній ОСОБА_4 зазнав тілесних ушкоджень, від яких загинув на місці пригоди.

Апеляційний суд Херсонської області задовольнив апеляційні скарги представника потерпілих ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвоката Коваля О. В. і прокурора, скасував вирок районного суду від 27 листопада 2017 року та ухвалив свій, яким призначив ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України ОСОБА_1 зарахував у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 13 вересня по 27 листопада 2017 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

У решті вирок залишив без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала, а також позиції інших учасників кримінального провадження

У касаційній скарзі захисник Кіркоян А. М., посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість, просить змінити вирок апеляційного суду й застосувати до ОСОБА_1 положення ст. 75 цього Кодексу.

Суть доводів захисника зводиться до того, що апеляційний суд не врахував повною мірою всіх наявних у провадженні обставин, які пом`якшують покарання, даних про особу його підзахисного й безпідставно ухвалив свій вирок, яким призначив покарання, що є явно несправедливим через суворість.

Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції

Прокурор вважав, що доводи в касаційній скарзі захисника є безпідставними,

а вирок апеляційного суду - законним та обґрунтованим.

Засуджений ОСОБА_1 підтримав доводи касаційної скарги його захисника та просив скаргу задовольнити.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Доведеності винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, відповідно до вимог ст. 433 КПК України колегія суддів не перевіряє, оскільки законність і обґрунтованість вироку в цій частині не оскаржуються.

Доводи захисника Кіркояна А. М., наведені ним у касаційній скарзі, про можливість застосування до засудженого положень ст. 75 цього Кодексу, колегія суддів вважає безпідставними.

За ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 зазначеного Кодексу суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, а також обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження скоєння нових злочинів.

Колегія суддів вважає, що за результатами розгляду кримінального провадження апеляційний суд правильно визнав призначене ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 75 КК таким, що не відповідає ступеню тяжкості вчиненого та особі засудженого, і навів у вироку належно обґрунтовані мотиви прийнятого рішення.

Як убачається з матеріалів провадження, апеляційний суд, призначаючи засудженому покарання з реальним його відбуванням, указав, що суд першої інстанції належним чином не мотивував свого рішення та фактично не врахував ступеня тяжкості вчиненого ОСОБА_1 злочину, який хоч і належить до категорії необережних злочинів, однак відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, а також його наслідків, а саме те, що недотримання ним правил безпеки дорожнього руху призвело до наїзду на малолітню дитину, внаслідок чого їй було заподіяно тяжких тілесних ушкоджень, які призвели до смерті.

Крім того, вирішуючи питання про розмір призначеного покарання, апеляційний суд урахував, що ОСОБА_1 раніше неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, в тому числі за ч. 1

ст. 130 КУпАП, за що був позбавлений права керування транспортними засобами і, незважаючи на це, продовжував керувати транспортним засобом, не маючи відповідного посвідчення, що підтверджує систематичне порушення ним правил дорожнього руху та його протиправну поведінку на момент вчинення злочину. Тобто схильність ОСОБА_1 до порушення встановлених правил безпеки дорожнього руху призвела до вчинення ним злочину з тяжкими наслідками, що жодним чином не свідчить про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання. Суд першої інстанції взагалі не звернув на це уваги та вибірково оцінив дані про особу обвинуваченого.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що з урахуванням усіх обставин кримінального провадження, особи засудженого розмір визначеного апеляційним судом ОСОБА_1 покарання є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів відповідно до вимог

ст. 65 КК України, а тому підстав для застосування до засудженого положень

ст. 75 цього Кодексу не вбачає.

На думку колегії суддів, підстави вважати, що призначене ОСОБА_1 покарання є несправедливим через його суворість, відсутні.

Вирок апеляційного суду відповідає загальним вимогам до вироків.

З урахуванням того, що закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би були безумовною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, колегія суддів не встановила, тому касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Апеляційного суду Херсонської області від 18 жовтня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Кіркояна А. М. - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

С. С. Слинько Л. Ю. Кишакевич С. В. Яковлєва