Історія справи

Постанова ККС ВП від 24.09.2019 року у справі №740/1894/18

Постанова

іменем України

19 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 740/1894/18

провадження № 51-90 км 19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Ємця О. П.,

суддів: Білик Н. В., Слинька С. С.,

за участю:

секретаря судового засідання Ковтюка В. В.,

прокурора Руденко О. П.,

захисника Бєжанової А. В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у проваджені в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 10 жовтня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018270180000271 за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, який народився та проживає у АДРЕСА_1),

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 309 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 5 липня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 309 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК України суд звільнив ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки, передбачені статтею 76 КК України, а саме: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти вказаний орган про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Прийняте рішення щодо процесуальних витрат та долі речових доказів.

Згідно з вироком, ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він наприкінці вересня 2017 року у невстановлений досудовим розслідуванням день та час на полі біля урочища "Ветхе" в місті Ніжині Чернігівської області зірвав рослини коноплі, які приніс до місця свого проживання у АДРЕСА_1), після чого висушив та став незаконно їх зберігати в особливо великих розмірах на горищі будинку для власного вживання без мети збуту.

Крім цього, ОСОБА_1 за місцем свого проживання у невстановлений досудовим розслідуванням час та день виготовив та зберігав для власного вживання без мети збуту особливо небезпечний наркотичний засіб - концентрат з макової соломи (опій екстракційний).

Зазначені особливо небезпечні наркотичні засоби, обіг яких заборонений, - каннабіс загальною масою в перерахунку на висушену речовину 7905,7 г., а також концентрат з макової соломи (опій екстракційний) загальною масою в перерахунку на суху речовину 0,830 г., було виявлено та вилучено працівниками поліції під час обшуку 18 березня 2018 року за місцем проживання засудженого.

Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 10 жовтня 2018 року залишив вирок місцевого суду без змін.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що місцевий суд, призначаючи ОСОБА_1 покарання, всупереч вимогам ст. 65 КК України, не врахував повною мірою ступеня тяжкості злочину, а також дані про особу останнього, і невірно застосував ст. 75 КК України, що потягло за собою невиправдану м'якість заходу примусу. Апеляційний суд, на думку прокурора, не зважив на допущені порушення, необґрунтовано залишив без задоволення апеляційну скаргу сторони обвинувачення й ухвалив рішення, яке не відповідає положенням ст. 419 КПКУкраїни.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Руденко О. П. просила задовольнити касаційну скаргу з викладених у ній підстав.

Захисник Бєжанова А. В. вважала оскаржуване судове рішення законним, а касаційну скаргу прокурора необґрунтованою.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції, переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіряє правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції, згідно зі ст.438 КПК України, є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися ст.438 КПК України.

Встановлені судом фактичні обставини вчинення ОСОБА_1 злочину, за який його засуджено, та кваліфікація його дій за ч. 3 ст. 309 КК України в касаційній скарзі прокурором не оспорюються.

Касаційні доводи прокурора про невідповідність призначеного засудженому покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та його особі внаслідок м'якості є неприйнятними.

Згідно із ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Так, відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання.

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що його пом'якшують та обтяжують.

Водночас загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України.

Системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання як такого, що включає не тільки кару, а й виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. При цьому, з огляду на положення ст. 75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, але й інші обставини справи.

Призначене ОСОБА_1 покарання за вчинений ним злочин зазначеним вище вимогам відповідає, воно є пропорційним характеру вчинених дій, їх небезпечності, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Так, місцевий суд призначаючи ОСОБА_1 покарання та звільняючи від його відбування на підставі ст. 75 КК України з випробуванням, з чим погодився апеляційний суд, разом зі ступенем тяжкості вчиненого злочину, на що акцентує увагу прокурор в касаційній скарзі, врахував також дані про особу засудженого та всі інші обставини, які впливають на вибір заходу примусу та порядок його відбування.

Зокрема суд врахував, що ОСОБА_1 раніше не притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності, у 2018 році (тобто після вчинення злочину) пройшов курс лікування від наркозалежності, позитивно характеризується за постійним місцем проживання, має міцні соціальні зв'язки, а саме: проживає зі співмешканкою та двома малолітніми дітьми, які перебувають на його утриманні.

Суд зважив при цьому і на те, що малолітній син засудженого є інвалідом з дитинства та потребує особливого піклування.

Разом з цим, щире каяття засудженого у вчиненому злочині суд визнав обставиною, що пом'якшує покарання. Жодних обставин, які б обтяжували покарання, у цьому кримінальному провадженні не встановлено.

У сукупності з наведеним суд врахував висновок досудової доповіді органу пробації, відповідно до якого ризик повторного вчинення засудженим кримінального правопорушення є середнім, а призначення ОСОБА_1 покарання, не пов'язаного з позбавленням чи обмеженням волі на певний строк, є можливим та не становить високої небезпеки для суспільства.

Доводи прокурора про те, що засуджений не підтвердив наявності у нього джерел доходу, які б надавали йому можливість утримувати малолітніх дітей, є непереконливими. Згідно з матеріалами кримінального провадження, ОСОБА_1 бере активну участь у вихованні дітей, у родині створені належні умови для їх проживання, а до того ж, за даними досудової доповіді, засуджений не працевлаштований, проте отримує доходи за рахунок заробітків по ремонту житла та автоперевезень. Отже, сама по собі та обставина, що ОСОБА_1 офіційно не працевлаштований, поряд з викладеними вище даними про особу засудженого, не може безумовно свідчити про неможливість його виправлення без ізоляції від суспільства.

Щодо посилань прокурора на кількість наркотичного засобу, який є предметом злочину, то врахування як підстави для посилення кримінальної відповідальності лише тих загальних обставин вчинення злочину, які охоплюються його об'єктивною стороною, поза зв'язком із іншими конкретними обставинами справи й даними про особу винного, не ґрунтується на принципі індивідуалізації, що передбачає диференційований підхід як обов'язкову умову справедливості кримінальної відповідальності.

Натомість зазначені вище обставини справи та дані про особу ОСОБА_1 у своїй сукупності, на переконання колегії суддів Верховного Суду, давали суду достатні підстави для висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання у виді позбавлення волі, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою та застосування протягом іспитового строку широкого ряду соціально-виховних заходів, що необхідні для виправлення та запобігання вчинення повторних кримінальних правопорушень у майбутньому.

Вирок місцевого суду у частині призначення покарання умотивований та відповідає вимогам ст. 374 КПК України.

Переглядаючи вирок за апеляційною скаргою прокурора, доводи якої аналогічні доводам його касаційної скарги, навівши в ухвалі достатні мотиви й підстави визнання апеляційної скарги необґрунтованою, апеляційний суд правильно залишив вирок місцевого суду в частині призначеного покарання без зміни.

Ухвала апеляційного суду належним чином умотивована та відповідає вимогам ст.419 КПК України.

Підстав вважати призначене ОСОБА_1 покарання явно несправедливим через м'якість колегія суддів Верховного Суду не убачає.

Переконливих доводів, які б спростовували висновки місцевого й апеляційного судів в частині призначеного покарання ОСОБА_1, прокурор у касаційній скарзі не навів.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для скасування судових рішень, у справі не встановлено.

Отже, підстави для задоволення касаційної скарги прокурора відсутні.

Керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 10 жовтня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді

О. П. Ємець Н. В. Білик С. С. Слинько