Історія справи

Ухвала ККС ВП від 23.12.2020 року у справі №489/1377/17

Постанова

іменем України

19 травня 2021 року

м. Київ

справа № 489/1377/17

провадження № 51-6161км20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Ковтуновича М. І.,

суддів Анісімова Г. М., Іваненка І. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Лагоди І. О.,

прокурора Круценко Т. В.,

у режимі відеоконференції:

захисника Давиденка Є. С.,

представника потерпілих Беспрозванного Д. О.,

потерпілої ОСОБА_1,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_2 - адвоката Давиденка Є. С. на вирок Корабельного районного суду м.

Миколаєва від 13 липня 2020 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Борзі Читинської області, жителя АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 190, ч. 4 ст. 190Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Корабельного районного суду м. Миколаєва від 13 липня 2020 року ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 190, ч. 4 ст. 190 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі: за ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 190 КК на строк 2 роки; ч. 2 ст. 190 КК на строк 3 роки; ч. 4 ст. 190 КК на строк 11 років із конфіскацією майна.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років з конфіскацією майна.

Вирішено питання щодо початку строку відбування покарання, зарахування у строк покарання попереднього ув'язнення, запобіжного заходу, цивільних позовів і речових доказів у кримінальному провадженні.

Згідно з вироком ОСОБА_2 повторно, 31 січня 2017 року приблизно о 22:55, перебуваючи у тамбурі квартири за адресою: АДРЕСА_2, маючи намір на заволодіння чужим майном шляхом обману, під приводом щодо непритягнення онука потерпілої ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності заволодів грошима останньої в розмірі 3400 дол. США (92 208 грн) та 6000 грн, чим заподіяв потерпілій ОСОБА_3 майнову шкоду на загальну суму 98 208 грн.

Крім цього, ОСОБА_2 повторно 01 лютого 2017 року приблизно о 23:00, перебуваючи біля третього під'їзду будинку на АДРЕСА_3, маючи намір на заволодіння чужим майном шляхом обману, під приводом щодо непритягнення сина ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності заволодів грішми останньої в розмірі 20 000 дол. США (541 600 грн), чим заподіяв потерпілій майнову шкоду на вказану суму.

Також ОСОБА_2 повторно 07 лютого 2017 року приблизно о 01:20, перебуваючи біля другого під'їзду будинку за адресою: АДРЕСА_4, маючи намір на заволодіння чужим майном шляхом обману, під приводом щодо непритягнення близького родича ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності намагався заволодіти її грошима в розмірі 10
000 грн, проте не виконав усіх необхідних дій, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, не зміг його закінчити з причин, що не залежали від його волі, оскільки його протиправні дії були припинені працівниками поліції.

Миколаївський апеляційний суд ухвалою від 27 жовтня 2020 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_2 залишив без змін.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, а також короткий зміст поданих заперечень

У касаційній скарзізахисник Давиденко Є. С., посилаючись на норми Конституції України, Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) та постанову Верховного Суду від 21 січня 2020 року у справі №754/17019/17, просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_2 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Сторона захисту вважає висновки районного суду, які підтримав суд апеляційної інстанції за епізодами заволодіння майном потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_1, помилковими і суперечливими, оскільки не погоджується з висновками суду щодо допустимості протоколів пред'явлення особи для впізнання вказаними потерпілими.

Скаржник наголошує на наявності в матеріалах кримінального провадження медичних документів, які були відкриті стороні обвинувачення, відповідно до яких ОСОБА_2 хворів та лише 06 лютого 2017 року поїхав із м. Запоріжжя.

На переконання захисника, встановлені судом обставини за епізодом від 07 лютого 2017 року щодо потерпілої ОСОБА_4 викликають сумніви.

Він звертає увагу також і на те, що в матеріалах кримінального провадження є постанова про об'єднання матеріалів досудових розслідувань від 08 лютого 2017 року, відповідно до якої матеріали досудового розслідування у кримінальних провадженнях № 12017150040000606 від 01 лютого 2017 року, № 12017150040000615 від 02 лютого 2017 року, № 12017150040000715 від 07 лютого 2017 року, № 12017150040000731 від 07 лютого 2017 року об'єднано в одне провадження за № 12017150040000606 за ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 190, ч. 4 ст. 190 КК у той час як постанова про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні № 12017150040000606 за ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 190, ч. 4 ст. 190 КК була винесена 07 лютого 2017 року.

Як зауважує скаржник, суд апеляційної інстанції не розглянув клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів та не навів підстав відмови в його задоволенні, що, на думку захисника, є істотним порушенням вимог КПК.

Крім того, вказує, що суд апеляційної інстанції порушив право на захист ОСОБА_2, оскільки розглянув апеляційні скарги захисника, прокурора та обвинуваченого, не ознайомивши останнього з матеріалами кримінального провадження, хоча його підзахисний 07 серпня 2020 року подав заяву до районного суду про ознайомлення з цими матеріалами.

У запереченнях на касаційну скаргу потерпілі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 вказують на безпідставність доводів у цій скарзі та законність і обґрунтованість судових рішень.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник Давиденко Є. С., надавши пояснення, підтримав касаційну скаргу, просив задовольнити викладені у ній вимоги.

Прокурор Круценко Т. В. заперечила проти задоволення касаційної скарги, навела аргументи щодо законності й обґрунтованості судових рішень, просила залишити їх без зміни, а касаційну скаргу без задоволення.

Представник потерпілих Беспрозванний Д. О. та потерпіла ОСОБА_1 теж просили залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що подана касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих інстанцій, та виходить з обставин, установлених цими судами.

Аргументи сторони захисту щодо оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії подій стосуються по суті невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що згідно зі ст. 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Зазначені обставини були перевірені судом апеляційної інстанції.

Залишаючи без задоволення апеляційні скарги засудженого ОСОБА_2 та захисника Давиденка Є. С., апеляційний суд навів докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК на підставі об'єктивного з'ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 23 КПК .

Суд ретельно перевірив та належно оцінив аналогічні зазначеним у касаційній скарзі доводи сторони захисту на заперечення встановлення достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 190, ч. 4 ст. 190 КК. Ці доводи повною мірою спростовані показаннями потерпілих та свідків й іншими доказами, які доповнюють один одного та у своїй сукупності і взаємозв'язку обґрунтовано визнані судом достатніми для висновку про доведеність обвинувачення поза розумним сумнівом, незважаючи на те, що ОСОБА_2 своєї винуватості в інкримінованих йому діяннях не визнав. Суд, перевіривши висунуту ОСОБА_2 на свій захист версію, переконливо її спростував у вироку, пославшись на зібрані у справі докази.

Відповідно до ст. 84 КПК доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому ст. 84 КПК порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. За частиною 1 ст. 92 КПК обов'язок доказування обставин, передбачених частиною 1 ст. 92 КПК , за винятком випадків, передбачених частиною 1 ст. 92 КПК випадках, - на потерпілого. Збирання та надання доказів до суду є правом, а не обов'язком сторони обвинувачення, а тому суд позбавлений можливості впливати на обсяг надання стороною обвинувачення доказів. Згідно з принципом змагальності сторін та свободи у поданні ними суду своїх доказів, закріпленим у ст. 22 КПК, прокурор, підтримуючи публічне обвинувачення в суді, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, у тому числі щодо визначення обсягу доказів, на підставі яких доводитиме винуватість особи.

У контексті викладеного колегія суддів не бере до уваги доводи захисника Давиденка Є. С. щодо відсутності протоколу огляду місця події за адресою: вул.

Театральна, у м. Миколаїв, де було затримано його підзахисного, адже винуватість ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень доведено іншими доказами.

Зокрема, як зазначено у вироку, потерпіла ОСОБА_3 у судовому засіданні давала показання про те, що 31 січня 2017 року о 22:30 їй зателефонували на міський телефон, вона почула тихий стурбований голос, начебто - її онука. Він сказав, що штовхнув чоловіка, а той упав та вдарився об бордюр головою і йому необхідна операція. Сказав, що йому потрібні гроші в сумі 5000-6000 дол. США. Вона відповіла, що має лише 3400 дол. США та 6000 грн. Він сказав, що цих коштів вистачить, та попросив передати їх його товаришу на ім'я ОСОБА_5. Потім зателефонував чоловік та відрекомендувався ОСОБА_5, на його запитання вона розповіла, де мешкає. Через деякий час прийшов цей чоловік за грошима. Він зайшов у тамбур квартири, вона підійшла до нього впритул, над дверима квартири горіла лампочка, тому в тамбурі було все добре видно. Це був обвинувачений ОСОБА_2. Вона впізнала його за рисами обличчя, зросту та голосу, які добре запам'ятала. Вона віддала ОСОБА_2 3400 дол. США та 6000 грн, після чого останній пішов.

Із показань потерпілої ОСОБА_1 у судовому засіданні встановлено, що 01 лютого 2017 року після 22:00 їй зателефонував на міський телефон чоловік, голос, як їй здалося, був схожий на голос її сина. Він сказав, що штовхнув чоловіка, той упав та розбив голову. Син плакав, повідомив, що йому терміново необхідні грошові кошти і попросив віддати їх ОСОБА_7, який під'їде до неї. Вона вийшла на вулицю, там був обвинувачений, одягнений у темно-синю куртку, темно-сіру шапку, в окулярах. Вона передала йому 5000 дол. США, а коли повернулася додому, знову подзвонив цей же чоловік та сказав, щоб вона віддала всі, що в неї є, кошти, бо потерпілого везуть в реанімацію. Після чого вона вийшла на вулицю і передала обвинуваченому біля під'їзду ще 15 000 дол. США. Вхід до під'їзду освітлюється ліхтарем, тому вона добре запам'ятала обвинуваченого за формою та рисами обличчя, за зростом і статурою.

Викладені у вироку обставини вчинення кримінальних правопорушень ОСОБА_2 підтверджені також показаннями потерпілої ОСОБА_4, яка у судовому засіданні показала, що 07 лютого 2017 року приблизно о 01:00 їй зателефонували на домашній телефон, чоловік плакав, називав її мамою, голос був схожий на голос її племінника. Цей чоловік повідомив, що збив людину та йому необхідні грошові кошти в сумі 10 000 грн. Після того як зателефонувала племіннику, їй стало відомо, що племінник вдома та її намагаються обманути. Племінник сказав, що приїде з працівниками поліції. Невідомі особи телефонували знову і сказали, що до неї підійде ОСОБА_8, якому потрібно передати гроші. Коли вийшла з під'їзду, хтось окликнув її на ім'я, вона обернулася та побачила обвинуваченого ОСОБА_2.

Біля під'їзду горів ліхтар. Вона спитала, де її син, ОСОБА_2 повідомив, що сина відпустять, дістав мобільний телефон, зателефонував нібито її сину, щоб той підтвердив, та передав їй слухавку. По телефону з нею знову розмовляв чоловік з голосом, схожим на голос племінника, та просив передати грошові кошти цій особі.

Вона віддала обвинуваченому газетний згорток, у який поклала Біблію замість грошових коштів. Обвинувачений забрав згорток та в цей час до нього підбігли працівники поліції, які затримали його. Телефон, що залишився в неї в руках, вона потім передала працівникам поліції. Під час затримання обвинувачений намагався вирватись від поліцейських, ті поклали його на асфальт, надалі підняли та наділи кайданки.

Мотивуючи свої висновки щодо доведеності винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, суд обґрунтовано взяв до уваги і показання свідка ОСОБА_10. Він у судовому засіданні показав, що 07 лютого 2017 року близько часу ночі йому зателефонувала бабуся та повідомила, що їй подзвонили на міський телефон та сказали, що він нібито когось збив і йому потрібні гроші. Його бабуся мешкала на той час разом із тіткою ОСОБА_4. Вони обидві в цю ніч розмовляли з невідомою особою по телефону, бо було декілька дзвінків з цього приводу. Він відповів бабусі, що нікого не збивав, та сказав, щоб вони продовжили домовлятися зі злочинцями. Він викликав поліцію та разом із дружиною поїхав до бабусі. Коли приїхав на місце, поліція вже прибула. ОСОБА_4 ходила до банкомата нібито знімати грошові кошти, потім повернулася додому. Надалі ОСОБА_4 вийшла на вулицю, щоб віддати грошові кошти. До неї підійшов обвинувачений, він був одягнений у темно- синю куртку, на ньому була шапка та окуляри. Він (свідок) стояв близько 20-25 метрів від них, чув, як обвинувачений звав тітку на ім'я і казав, що, коли віддасть кошти, його нібито випустять, а також давав телефон для розмови нібито з ним (свідком). Після того як вона віддала обвинуваченому згорток, до нього підбігли співробітники поліції та затримали його. Покласти щось інше замість грошей запропонував він. Що саме було у згортку, не знає. Під час затримання обвинувачений чинив опір працівникам поліції, намагався вирватися, йому наділи кайданки.

Крім того, свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні дав показання про те, що в лютому 2017 року, працюючи на посаді інспектора патрульної поліції, перебував на службі. Поступив виклик від ОСОБА_4 з інформацією про те, що невідома особа вимагає грошові кошти. До складу екіпажу, який прибув до заявника на вул.

Театральну, також входили інспектори ОСОБА_13 та ОСОБА_14. Крім того, туди під'їхали племінник ОСОБА_4 з невісткою. Потерпіла ОСОБА_4 зробила згорток із бумаги, імітуючи грошові кошти, та пішла нібито їх знімати. Надалі вони залишилися чекати злочинця неподалік від будинку (на відстані 20-30 метрів), з ними був племінник ОСОБА_4. Через 20 хвилин з'явився обвинувачений, потерпіла спілкувалася з ним біля під'їзду деякий час. Після того як вона поговорила по мобільному телефону, який їй передав обвинувачений, і віддала йому згорток нібито з грошовими коштами, у цей час вони з напарником стали затримувати обвинуваченого. Під час затримання ОСОБА_2 чинив опір, намагався втекти, внаслідок чого до нього було застосовано спецзасіб у виді кайданок, а потім доставлено до відділу поліції. Де залишився пакунок після затримання, не знає, припускає, що він міг випасти з рук обвинуваченого біля під'їзду.

Встановлені судом першої інстанції обставини підтверджені й сукупністю письмових доказів, зміст яких докладно наведено у вироку, зокрема:

- протоколом прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення від 01 лютого 2017 року, з якого вбачається, що ОСОБА_3 просила вжити заходів до невстановлених осіб, які 31 січня 2017 року шахрайським шляхом заволоділи її грошима в сумі 3400 дол. США та 6000 грн, потерпілою описані прикмети злочинця та його одяг (т. 1, а. п. 146);

- протоколом прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення від 02 лютого 2017 року, згідно з яким ОСОБА_15 заявила про те, що 01 лютого 2017 року приблизно о 23:00 невстановлена особа, перебуваючи біля будинку АДРЕСА_3, шахрайським шляхом заволоділа її грошима в сумі 20 000 доларів США; потерпілою описані прикмети злочинця та його одяг (т. 1, а. п. 145);

- протоколом прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення від 07 лютого 2017 року, за яким ОСОБА_4 заявила про те, що 07 лютого 2017 року приблизно о 01:20, невстановлена особа шахрайським шляхом намагалася заволодіти її грошовими коштами у дворі будинку АДРЕСА_4 (т. 1, а. п. 144);

- протоколами пред'явлення особи для впізнання від 08 лютого 2017 року, згідно з якими потерпілі ОСОБА_3 та ОСОБА_15 упізнали ОСОБА_2 як особу, якій вони передавали свої грошові кошти; потерпілі назвали ознаки особи, за якими її впізнали (т. 1, а. п. 168-170);

При цьому доводи сторони захисту про недопустимість вказаних протоколів впізнання через те, що, на думку захисника, був порушений порядок проведення слідчих дій (а саме, на обвинуваченому під час пред'явлення особи для впізнання з потерпілою ОСОБА_1 була відсутня шапка, тим часом як інші особи були в шапках, а у протоколі проведення слідчої дії з потерпілою ОСОБА_3 зафіксовано, що обвинувачений під час вчинення злочину був у хутряній шапці), не були підтверджені.

Статтею 228 КПК визначено порядок проведення такої слідчої дії, як пред'явлення особи для впізнання. Зокрема, ч. 1 цієї статті встановлює, що перед тим, як пред'явити особу для впізнання, слідчий, прокурор попередньо з'ясовує, чи може особа, яка впізнає, впізнати цю особу, опитує її про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких вона бачила цю особу, про що складає протокол. Якщо особа заявляє, що вона не може назвати прикмети, за якими впізнає особу, проте може впізнати її за сукупністю ознак, у протоколі зазначається, за сукупністю яких саме ознак вона може впізнати особу. Забороняється попередньо показувати особі, яка впізнає, особу, яка повинна бути пред'явлена для впізнання, та надавати інші відомості про прикмети цієї особи.

Як встановив суд першої інстанції, в протоколі пред'явлення особи для впізнання з потерпілою ОСОБА_1 зазначено, що на всіх особах, пред'явлених для впізнання, були одягнуті темні спортивні шапки, але не зазначено про наявність шапки в обвинуваченого ОСОБА_2 (т. 1 а. п. 168,169), однак у судовому засіданні потерпіла ОСОБА_1 наполягала, що під час проведення впізнання всі особи були в спортивних шапках.

Також суд першої інстанції з'ясував, що під час проведення впізнання з потерпілою ОСОБА_3 всі особи, пред'явлені для впізнання, були у спортивних шапках (т. 1, а. п. 170-171).

Разом із тим суд апеляційної інстанції обґрунтовано зробив висновок, що ці слідчі дії проводились 08 лютого 2017 року, тобто в один день, послідовно за часом, потерпілим були пред'явлені одні особи в тому самому одягу, а отже, всі особи, пред'явлені для впізнання, в тому числі й ОСОБА_2, були у головних уборах, але слідчий помилково про це не вказав. Обидва протоколи підписані всіма учасниками слідчої дії, в тому числі й обвинуваченим ОСОБА_2 та його захисником, зауважень від будь-кого з учасників слідчої дії не надходило.

Крім того, суди перевірили і взяли до уваги, що потерпілі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 як на досудовому слідстві, так і в суді першої інстанції вказували, що впізнають обвинуваченого за рисами обличчя, зростом, статурою, а остання - також і за голосом, який вона почула вже в суді.

Захисник не спростовує мотивованого висновку суду про те, що потерпілі, які були під присягою і попереджені про відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, у судовому засіданні впевнено вказували на обвинуваченого ОСОБА_2 як на особу, яка вчинила стосовно них кримінальні правопорушення.

Необхідно зазначити й те, що судами не встановлено обставин, які би ставили під сумнів показання потерпілих, що є послідовними та повністю узгоджуються з показаннями свідків й іншими письмовими доказами. До того ж, не виявлено приводів для обмовляння ОСОБА_2 жодною з потерпілих.

Твердження захисника Давиденка Є. С. про те, що після затримання ОСОБА_2 йому було заподіяно тілесні ушкодження потерпілою чи свідком, що може свідчити про наявність неприязних стосунків та зацікавленості у визнанні ОСОБА_2 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, спростовується висновком експерта за результатами судово-медичної експертизи № 196, розпочатої 09 лютого 2017 року (т. 3, а. п. 25). Відповідно до висновку видимих тілесних пошкоджень у ОСОБА_2 експертом не встановлено. Скарг на стан здоров'я під час оформлення затримання від підозрюваного не надходило.

Колегія суддів погоджується із судами попередніх інстанцій, що протоколи впізнання з потерпілими ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є допустимими доказами.

Також суд апеляційної інстанції надав оцінку доводу захисника, що в проміжок часу після затримання обвинуваченого працівники поліції могли показати потерпілим фотографії ОСОБА_2 для подальшого впізнання, та визнав їх надуманими.

Обставини, встановлені судом першої інстанції, також підтверджено:

- протоколом огляду предмета від 07 лютого 2017 року, згідно з яким було оглянуто мобільний телефон "Нокіа 1280", який 07 лютого 20217 року о 02:30, добровільно видала ОСОБА_4 у ході складання заяви. При цьому повідомила, що цей телефон їй надав ОСОБА_2 під час спроби заволодіти її грошима шахрайським шляхом;

- протоколом огляду предмета від 08 лютого 2017 року, за яким оглянуто ґудзик, який добровільно видала потерпіла ОСОБА_4. Вона пояснила, що відірвала його в момент затримання ОСОБА_2 07 лютого 2017 року на АДРЕСА_4;

- протоколом обшуку особи від 07 лютого 2017 року, за даними якого було проведено обшук ОСОБА_2 та виявлено окуляри з оправою чорного кольору, мобільний телефон "Нокіа 1280";

- протоколом огляду місця події від 07 лютого 2017 року, відповідно до якого було оглянуто приміщення квартири АДРЕСА_5;

- протоколом огляду предмета від 07 лютого 2017 року, згідно з яким було оглянуто речі, вилучені під час огляду місця події від цього ж числа;

- довідками НБУ в Миколаївській області від 24 лютого 2017 року про офіційний курс української гривні до долара США, який станом на 31 січня та 01 лютого 2017 року становив 2711,9036 грн та 2707,9535 грн відповідно за 100 дол. США.

Як установив суд першої інстанції, досудове розслідування, зокрема всі процесуальні дії, розпочато відповідно до вимог ст. 214 КПК та уповноваженими на такі дії особами.

Суд касаційної інстанції зазначає, що за витягом із кримінального провадження № 12017150040000606 від 09 лютого 2017 року (т. 1, а. п. 193,194) прокурорами визначено Горсточенко М. Ю. та Порошину Є. В., що відповідає постанові про призначення групи прокурорів від 07 лютого 2017 року, якою процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 12017150040000606 доручено здійснювати групі прокурорів у складі: прокурора Інгульського відділу Миколаївської місцевої прокуратури № 2 Горсточенко М. Ю. - старший групи прокурорів та прокурора відділу місцевої прокуратури Порошиної Є. В. Водночас прокурор Порошина Є. В. була зазначена процесуальним керівником у цьому провадженні і за витягом від 01 лютого 2017 року (т. 1, а. п. 196). Під час касаційного перегляду не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при визначенні прокурора (групи прокурорів), які здійснювали повноваження прокурора у вказаному кримінальному провадженні.

Суд першої інстанції також перевірив версію захисту про перебування ОСОБА_2 01 лютого 2017 року під час захворювання в м. Запоріжжя, спростовану як показаннями ОСОБА_1, так і показаннями свідка ОСОБА_18, яка вказала, що ОСОБА_2 декілька днів до обшуку (07 лютого 2017 року) мешкав у її квартирі і договір найму квартири принаймні один раз точно продовжував, а можливо і декілька разів. При цьому всупереч твердженням захисника Давиденка Є. С. у касаційній скарзі суд обґрунтовано визнав відомості, які містяться у медичній картці ОСОБА_2 недопустимими, оскільки її відкрито стороною захисту з порушенням вимог ст. 290 КПК. Доказів протилежного захисником не надано.

Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази, надавши їм належну оцінку, в тому числі оцінивши їх сукупність на предмет достатності та взаємозв'язку для ухвалення вироку, суд першої інстанції з наведенням докладних мотивів дійшов обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_2 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 190, ч. 4 ст. 190 КК. Приймаючи таке рішення, суд дотримався критеріїв доведеності винуватості поза розумним сумнівом, наведених у висновках Європейського суду з прав людини, яких суд дійшов у справах "Нечипорук і Йонкало проти України" від 21 квітня 2011 року та "Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії" від 06 грудня 1998 року. Так, у рішеннях у цих справах зазначено, що "суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи "поза будь-яким розумним сумнівом" і така "доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою".

Доводи у касаційній скарзі сторони захисту про порушення апеляційним судом права ОСОБА_2 на захист, оскільки вказаний суд, розглянувши апеляційні скарги захисника, прокурора та обвинуваченого, не ознайомив останнього з матеріалами кримінального провадження, є безпідставними і не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження.

Як вбачається зі справи, 03 серпня 2020 року ОСОБА_2 подав клопотання про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження (т. 3, а. п. 231).

За матеріалами кримінального провадження (відповідно до заяв від 16,19,21,22,23 жовтня 2020 року) ОСОБА_2 був ознайомлений з матеріалами в повному обсязі.

Враховуючи викладене, колегія суддів касаційного суду констатує, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для реалізації права засудженого ОСОБА_2 на ознайомлення з матеріалами кримінального провадження щодо нього.

Не ґрунтуються на вимогах закону та матеріалах провадження і твердження захисника про порушення апеляційним судом вимог ч. 3 ст. 404 КПК, виходячи з такого.

Положеннями ст. 404 КПК чітко регламентовано, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення місцевого суду в межах апеляційної скарги. За клопотанням учасників судового провадження апеляційний суд зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, якщо суд першої інстанції дослідив їх неповністю або з порушеннями; апеляційний суд може дослідити докази, які не досліджувалися місцевим судом, виключно в разі, якщо учасники судового провадження заявляли клопотання про дослідження таких доказів під час розгляду в суді першої інстанції або якщо про них стало відомо після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

За змістом цієї норми процесуального закону учасник судового провадження має право не лише формально заявити клопотання про повторне дослідження обставин або доказів, а й навести, які конкретно обставини (докази) потрібно дослідити та обґрунтувати, чому вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями чи взагалі не досліджені. Судовий розгляд у суді апеляційної інстанції не повинен дублювати дослідження доказів, яке проводилося у суді першої інстанції, оскільки це суперечить основним засадам кримінального провадження.

Проте, зазначаючи в апеляційній скарзі клопотання про повторне дослідження доказів, стороною захисту не було вказано жодної з вищевказаних підстав. Під час апеляційного розгляду таких підстав також наведено не було. Водночас на питання головуючого про те, чи є у сторони захисту клопотання, таких клопотань заявлено не було.

Суд апеляційної інстанції обмежився аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції. За результатами перегляду вироку суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою доказів, даною місцевим судом, а тому застосована ним процедура не суперечила встановленій у ст. 23 КПК засаді безпосередності дослідження доказів.

Тому Верховний Суд вважає, що під час здійснення апеляційної процедури не було допущено істотних порушень вимог ст. 404 КПК.

Залишаючи без задоволення апеляційні скарги сторони захисту, апеляційний суд навів в ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути провадження. Ухвала апеляційного суду мотивована належним чином та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Вимоги до мотивування судових рішень засновані на приписах статей 374, 419 КПК, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Питання про те, чи виконав суд свій обов'язок, може бути визначено тільки з урахуванням конкретних обставин справи. Зважаючи на позиції Європейського суду з прав людини про неможливість тлумачення п. 1 ст. 6 Конвенції як такого, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент при обґрунтуванні судами своїх рішень (справа "Салов проти України", заява № 65518/01, рішення від 06 вересня 2005 року, § 89), в цьому кримінальному провадженні такі стандарти дотримано.

Зважаючи на наведене, підстав для задоволення касаційної скарги захисника Давиденка Є. С. суд касаційної інстанції не вбачає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Корабельного районного суду м. Миколаєва від 13 липня 2020 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу його захисника Давиденка Є. С. - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

М. І. Ковтунович Г. М. Анісімов І. В. Іваненко