Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2025 року

м. Київ

справа № 753/24578//21

провадження № 51-872 км 24

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 , яка брала участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, на вирок Київського апеляційного суду від 18 січня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017100020008179, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Струмок Татарбунарського району Одеської області, жителя АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 29 березня 2023 року ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст. 191 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без позбавлення права обіймати певні посади та займатися певною діяльністю. На підставі п. 3 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Вирок Дарницького районного суду м. Києва від 19 червня 2020 року ухвалено виконувати самостійно.

Вирішено питання речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.

Вироком Київського апеляційного суду від 18 січня 2024 року скасовано вирок суду першої інстанції в частині кваліфікації дій ОСОБА_6 та призначеного йому покарання і ухвалено свій, яким ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України та засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. Ні підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_6 від відбування основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 3 роки з покладенням відповідних обов`язків, передбачених ст. 76 КК України. В решті вирок суду залишено без зміни.

За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за те, що він, 23 квітня 2017 року близько 22 години, перебуваючи в м. Києві, домовився з ОСОБА_9 , який виклав в мережу Інтернет оголошення про здачу в оренду автомобіля «FiatТіро», д.р.з. НОМЕР_1 , який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу зареєстрований на ОСОБА_10 та відповідно до довіреності від 28 листопада 2015 року, перебував у володінні ОСОБА_9 , про бажання взяти вказаний автомобіль в оренду. Після чого, оглянувши зазначений автомобіль, передав останньому грошові кошти в сумі 1800 грн та копію власного паспорту, а ОСОБА_9 в свою чергу передав ОСОБА_6 ключі від автомобіля «FiatТіро», д.р.з. НОМЕР_1 та свідоцтво про реєстрацію на вказаний транспортний засіб. Відповідно до усних домовленостей, ОСОБА_6 в подальшому повинен був перераховувати щотижнево на банківську картку ОСОБА_9 за оренду вказаного автомобіля грошові кошти у сумі 1800 гривен.

Проте, ОСОБА_6 , маючи умисел на заволодіння вказаним транспортним засобом, сів за кермо та з місця вчинення кримінального правопорушення поїхав у невстановленому досудовим розслідуванням напрямку і подальшому умови усної домовленості щодо оренди автомобіля не виконував та вказаним вище автомобілем розпорядився на власний розсуд, тим самим, діючи повторно, незаконно заволодів транспортним засобом, завдавши ОСОБА_9 матеріальної шкоди на загальну суму 35850 грн.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати вирок суду апеляційної інстанції та призначити новий розгляд у вказаному суді з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. Зазначає про те, що зазначена касаційна скарга подається у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування положень ст. 75 КК України, яка не підлягала до застосування. Стверджує, що з огляду на наявні в справі дані про особу ОСОБА_6 , який в минулому неодноразово притягався до кримінальної відповідальності за вчинення умисних корисливих злочинів, зокрема і за ст. 289 КК України, застосування положень ст. 75 КК України є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.Вважає, що дії ОСОБА_6 не вірно кваліфіковані за ч. 2 ст. 289 КК України. Зазначає, що вирок апеляційного суду не відповідає положенням кримінального процесуального закону.

Під час касаційного розгляду прокурор ОСОБА_5 частково підтримала доводи касаційної скарги прокурора в частині призначеного покарання ОСОБА_6 , а саме неправильного застосування положень ст. 75 КК України та вважала, що вирок апеляційного суду в частині призначеного покарання необхідно скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Доводи касаційної скарги прокурора про неправильне застосування положень закону України про кримінальну відповідальність щодо невірної кваліфікації дій ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 289 КК України прокурор ОСОБА_5 не підтримала та ствердно зазначала про правильність кваліфікації дій ОСОБА_6 саме за ч. 2 ст. 289 КК України.

Позиції інших учасників судового провадження

Захисник ОСОБА_7 та засуджений ОСОБА_6 під час касаційного розгляду вважали за необхідне касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення щодо останнього - без зміни. Стверджували, що з моменту вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення минуло майже 8 років і на відрізку цього проміжку часу останнім не було вчинено нових злочинів.

Мотиви Суду

Положеннями ст. 433 КПК України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни касаційним судом судового рішення є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

За змістом виступу прокурора ОСОБА_5 в суді касаційної інстанції на обґрунтування доводів касаційної скарги прокурора, винуватість ОСОБА_6 у інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, доведеність обвинувачення та правильність кваліфікації дій за ч. 2 ст. 289 КК України не оспорюються, оскільки доводи в цій частині не підтримані прокурором.

Відповідно до вимог статей 50 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Суд при виборі покарання зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно зі ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд, переглядаючи вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 , дотримався наведених вимог матеріального права.

Так, ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, який згідно з вимогами ст. 12 КК України є тяжким злочином.

Так, у своїй апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеність обвинувачення, вважала, що кваліфікація дій засудженого є неправильною, у зв`язку з цим просила скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалити свій, яким визнати ОСОБА_6 винуватим за ч. 2 ст. 289 КК України до покарання у виді позбавлення на строк 5 років.

Апеляційний суд частково погодився із зазначеними доводами та скасував вирок місцевого суду в частині кваліфікації дій засудженого ОСОБА_6 та призначеного покарання, ухвалив свій, яким ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України та засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. Ні підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_6 від відбування основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 3 роки з покладенням відповідних обов`язків, передбачених ст. 76 КК України. При цьому, апеляційний суд дав належну оцінку ступеню тяжкості вчиненого злочину, виходячи не лише з визначених у ст. 12 ККУкраїни формальних критеріїв, а і з особливостей вчинення конкретного кримінального правопорушення. Зокрема, апеляційний суд узяв до уваги те, що ОСОБА_6 у добровільному порядку відшкодував заподіяну потерпілому шкоду, приніс свої вибачення та відсутності будь-яких претензій до нього з боку потерпілого. Крім того, судом апеляційної інстанції було взято до уваги перебування на утриманні останнього неповнолітньої доньки, 2009 року народження.

Разом із тим, виконуючи приписи ст. 65 цього Кодексу, апеляційний суд зважив на обставини, що пом`якшують покарання - щире каяття, оскільки ОСОБА_6 визнав вину повністю та добровільне відшкодування завданого збитку.

Повною мірою врахувавши вказані обставини, суд апеляційної інстанції, усупереч твердженням прокурора, належно умотивувавши своє рішення, визнав їх такими, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, і дотримуючись принципу співмірності та індивідуалізації покарання, правильно призначив ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 289 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років та звільнив його на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки.

У контексті наведеного не можна визнати спроможними та переконливими доводи касаційної скарги прокурора стосовно неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність - застосування ст. 75 КК України та невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого через його м`якість.

Колегія суддів звертає увагу, що з моменту вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_6 (2017 рік) минуло майже 8 років, та за цей час не було виявлено жодних фактів протиправної поведінки засудженого. Крім того, потерпілому ОСОБА_9 було повернуто об`єкт злочину - автомобіль, а також добровільно відшкодована в повному обсязі заподіяна шкода, що підтверджується розпискою останнього та відсутності заявленого цивільного позову.

Вирок апеляційного суду є законним, обґрунтованим та відповідає вимогам статей 370 420 КПК України.

Призначене ОСОБА_6 покарання відповідає приписам статей 50 65 КК України, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, домірним вчиненому. Правових підстав вважати призначене засудженому покарання явно несправедливим через м`якість і недостатнім для досягнення його мети, колегія суддів не вбачає.

Істотних порушень вимог кримінального закону чи невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, які були би підставою для скасування ухвали апеляційного суду, колегією суддів не встановлено.

За таких обставин, касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Київського апеляційного суду від 18 січня 2024 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 , яка брала участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_11