Історія справи

Ухвала ККС ВП від 06.02.2020 року у справі №191/680/17

Постанова

іменем України

17 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 191/680/17

провадження № 51-554 км 20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Стороженка С. О.,

суддів Єремейчука С. В., Чистика А. О.,

за участю:

секретаря судового засідання Нестеренка Ю. Є.,

прокурора Круценко Т. В.,

захисника Бєжанової А. В.,

засудженого ОСОБА_1,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та його захисника - адвоката Третяк І. П. на вирок Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016040390002188, щодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Синельникового Дніпропетровської області, який тимчасово проживав без реєстрації там само (АДРЕСА_1), раніше судимого, останній раз - за вироком Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 травня 2009 року за ч. 3 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років

6 місяців із конфіскацією майна,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених, ч. 4 ст. 187, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 2 листопада 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 4 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років із конфіскацією майна, за п. 6 ч. 2

ст. 115 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років із конфіскацією майна, а на підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом часткового складання покарань визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років із конфіскацією майна.

Згідно з ч. 5 ст. 72 КК у редакції ~law25~ зараховано ОСОБА_1

у строк покарання строк попереднього ув'язнення з 7 грудня 2016 року по

2 листопада 2018 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Вирішено питання щодо речових доказів та судових витрат у кримінальному провадженні.

Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 18 листопада 2019 року на підставі ч. 5 ст. 72 КК додатково зарахував ОСОБА_1 у строк відбування покарання строк його попереднього ув'язнення з 2 листопада 2018 року по 18 листопада 2019 року включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі, а вирок місцевого суду залишив без змін.

Постановою Верховного Суду від 6 жовтня 2020 року спільну касаційну скаргу потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_5 задоволено частково, ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року щодо ОСОБА_1 скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Дніпровський апеляційний суд вироком від 17 грудня 2020 року вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 2 листопада 2018 року щодо ОСОБА_1 в частині призначеного покарання скасував та ухвалив новий вирок, яким призначив покарання за ч. 4 ст. 187 КК у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією всього належного йому майна, за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК - у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна, а на підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначив покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.

Згідно з вимогами ч. 5 ст. 72 КК у редакції ~law26~ зараховано

ОСОБА_1 в строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення

з 3 листопада 2018 року по 18 листопада 2019 року, та з 6 жовтня по 17 грудня

2020 року включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

В решті вирок суду залишено без змін.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він заздалегідь дізнавшись, що раніше знайома йому ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_2, щоденно близько 17:00 повертається після роботи за місцем свого проживання у АДРЕСА_2), діючи умисно, з метою вчинення розбою, поєднаного з насильством, небезпечним для життя особи, яка зазнала нападу, заподіянням цій особі тяжких тілесних ушкоджень та проникненням у її житло, 29 листопада

2016 року близько 17:00 прибув за вказаною вище адресою та, залишаючись на вулиці, став очікувати на ОСОБА_3.

Надалі ОСОБА_1 близько 18:00, побачивши, що ОСОБА_3 наближається до будинку, зайшов до під'їзду та, переховуючись у тіні, пропустив потерпілу вперед

і слідом за нею зайшов до квартири, де двічі вдарив ОСОБА_3 боковою поверхнею лівої долоні в голову, заподіявши їй тяжке тілесне ушкодження за ознакою небезпеки для життя у вигляді закритої внутрішньо-мозкової травми.

У цей момент у ОСОБА_1 раптово виник умисел, спрямований на протиправне заподіяння смерті ОСОБА_3 з корисливих мотивів.

Діючи умисно, з метою вбивства, засуджений, стискаючи шию ОСОБА_3, обмотав її обличчя липкою стрічкою (скотчем), тим самим закрив їй органи дихання та позбавив можливості кликати на допомогу, а потім, коли потерпіла вже лежала на підлозі в коридорі квартири обличчям униз, зафіксував її руки позаду, тим самим попередивши можливість потерпілої зняти липку стрічку зі свого обличчя. В такому положенні ОСОБА_1 утримував потерпілу до її смерті, що настала від комбінованої механічної асфіксії внаслідок здавлювання шиї рукою і закриття отворів рота і носа, на тлі закритої внутрішньо-мозкової травми.

Після цього ОСОБА_1 дістав із кишені ОСОБА_3 мобільний телефон із сім-картою вартістю 728 грн і гроші в сумі приблизно 100 грн та з метою виявлення грошей чи дорогоцінностей обшукав приміщення квартири, де знайшов орієнтовно 40 пачок цигарок, вартості яких не встановлено. Заволодівши зазначеним майном та грошима, ОСОБА_1 покинув місце вчинення злочину.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень через суворість, вважає, що суд апеляційної інстанції, призначаючи йому покарання у виді довічного позбавлення волі, не врахував щирого каяття та сприяння розкриттю злочинів.

Захисник Третяк І. П. у поданій касаційній скарзі просить змінити вирок суду апеляційної інстанції і призначити ОСОБА_1 покарання на певний строк, передбачений ч. 2 ст. 115 КК, з підстав невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Аргументуючи свою позицію, захисник посилається на надмірну суворість та несправедливість призначеного ОСОБА_1 покарання. За твердженням захисника, апеляційний суд усупереч вимогам закону не врахував даних про особу ОСОБА_1, його щирого каяття, активного сприяння розкриттю злочину, унаслідок чого дійшов необґрунтованого висновку про необхідність призначення покарання у виді довічного позбавлення волі.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 і його захисник - адвокат Бєжанова А. В. підтримали подані касаційні скарги, просили їх задовольнити та призначити ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на певний строк.

Прокурор заперечувала щодо задоволення касаційних скарг засудженого і його захисника та просила залишити вирок суду щодо ОСОБА_1 без зміни.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України

(далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, кваліфікація його дій за

ч. 4 ст. 187, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК та міра призначеного покарання за ч. 4 ст. 187, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК у касаційних скаргах не заперечуються.

Положеннями ст. 50 КК визначено, що покарання є заходом примусу, який застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Статтею 65 КК встановлено, що суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Доводи засудженого та захисника про надмірну суворість призначеного ОСОБА_1 покарання, на думку колегії суддів, є безпідставними.

Апеляційний суд, розглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_2 щодо м'якості призначеного

ОСОБА_1 покарання, скасував вирок місцевого суду і ухвалив свій вирок, яким призначив засудженому за ч. 4 ст. 187, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.

На обґрунтування свого рішення суд зазначив, що суд першої інстанції належним чином не врахував конкретних обставин справи, а саме того, що ОСОБА_1, який раніше неодноразово судимий, у тому числі і за скоєння тяжких та особливо тяжких злочинів, на шлях виправлення після засудження не став і через 15 днів після звільнення знову вчинив з корисливих мотивів особливо тяжкі злочини - розбійний напад та умисне вбивство людини похилого віку. Крім того, суд зважив й на особливості цього конкретного злочину і обставини його вчинення.

Врахувавши дані про особу ОСОБА_1 у поєднанні з тяжкістю вчиненого, конкретні обставини скоєних кримінальних правопорушень та їх наслідки, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 становить підвищену небезпеку для суспільства, і обрав йому покарання у виді довічного позбавлення волі.

Всі зазначені обставини вказують на стійку антисоціальну спрямованість ОСОБА_1, нехтування ним цінностями людського життя, відсутність будь-якої поваги до людей старшого віку та його високу суспільну небезпеку. Тому колегія суддів погоджується з висновками суду про неможливість призначення засудженому покарання у виді позбавлення волі на певний строк і вважає справедливим застосування щодо нього виняткової міри покарання - довічного позбавлення волі.

Призначене покарання є необхідним і достатнім для виправлення винного та попередження вчинення нових злочинів і не може вважатися явно неспівмірним вчиненим протиправним діянням унаслідок суворості.

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.

Положеннями ст. 64 КК передбачено, що довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк. Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі засудженому ОСОБА_1 призначено відповідно до вимог статей 50, 64, 65 КК.

Неможливо визнати прийнятними доводи засудженого ОСОБА_1 та сторони захисту про те, що суди не звернули уваги на наявність пом'якшуючих покарання обставин - щирого каяття й активного сприяння розкриттю злочинів.

Розкаяння передбачає, крім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, готовність нести покарання. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

За матеріалами кримінального провадження ОСОБА_1 не визнав наявності умислу на вбивство потерпілої, а тому його твердження та сторони захисту про щире каяття є формальним.

Що стосується активного сприяння розкриттю злочинів, то матеріали кримінального провадження також не містять даних про активне (ініціативне) сприяння засудженого розкриттю злочинів, оскільки вся інформація щодо вчинення

кримінальних правопорушень ОСОБА_1 та неспростовні докази його винуватості були здобуті органом досудового розслідування без ініціативного сприяння останнього.

Колегія суддів погоджується з рішенням апеляційного суду та не вбачає підстав вважати призначене ОСОБА_1 покарання явно несправедливим через суворість.

Крім того, слід зауважити, що попередню ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року було скасовано постановою Верховного Суду від 6 жовтня 2020 року у зв'язку з необхідністю посилення покарання та зазначено, що за умов доведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому злочинах, за тих самих фактичних обставин справи та даних про його особу, покарання у виді позбавлення волі на певний строк є явно несправедливим через м'якість.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчинених злочинів та особі засудженого, касаційні скарги слід залишити без задоволення, а судове рішення - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та його захисника - адвоката Третяк І. П. - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

С. О. Стороженко С. В. Єремейчук А. О. Чистик