Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2025 року

м. Київ

справа № 643/13001/18

провадження № 51-3608 км 24

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника (в режимі відеоконференції) ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12018220470002875 від 22 травня 2018 року за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України,

за касаційною скаргою прокурора ОСОБА_8 на ухвалу Харківського апеляційного суду від 25 квітня 2024 року.

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Московського районного суду м. Харкова від 19 квітня 2021 року ОСОБА_7 було засуджено до покарання у виді позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна:

- за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України на строк 13 років;

- ч. 4 ст. 187 КК України на строк 12 років,

та відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків приєднано до вказаного покарання невідбуту частину покарання за вироком Московського районного суду м. Харкова від 31 серпня 2016 року у виді позбавлення волі на строк 1 рік та призначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років.

За обставин, детально наведених у вироку, ОСОБА_7 було визнано винуватим у вчиненні нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного з насильством, небезпечним для життя і здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій), поєднаного із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 187 КК України), та в умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині, вчиненому з корисливих мотивів (п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України), виходячи з такого.

22 травня 2018 року в період з 12:30 до 13:20 ОСОБА_7 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, спускаючись сходами у під`їзді № 6 будинку АДРЕСА_2 , на площадці другого поверху зустрів ОСОБА_9 , мешканку квартири АДРЕСА_3 цього ж будинку, з якою у нього на побутовому ґрунті виникла сварка. У ході суперечки в ОСОБА_7 , який мав при собі лезо ножа та усвідомлював, що ОСОБА_9 через похилий вік не зможе чинити йому опір, виник умисел на заволодіння її грошима шляхом розбійного нападу.

Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_7 , з метою недопущення втручання в його дії сторонніх осіб, заштовхнув ОСОБА_9 до приміщення її квартири, увійшов за нею сам та закрив двері. Далі, діставши з-під одягу ніж і погрожуючи ним, тобто здійснюючи погрозу застосування насильства, небезпечного для життя і здоров`я потерпілої, почав вимагати, щоб ОСОБА_9 передала йому грошові кошти. Потерпіла, побоюючись за своє життя та здоров`я, стала кричати і кликати на допомогу. ОСОБА_7 , вважаючи, що на крики можуть прийти сторонні особи та запобігти йому реалізувати свій злочинний умисел, вирішив убити ОСОБА_9 , після чого заволодіти її грошима.

Так, обвинувачений, усвідомлюючи, що завдання численних ножових поранень людині може спричинити смерть, і бажаючи настання саме цих наслідків, маючи фізичну перевагу, заподіяв ОСОБА_9 не менше 30 ударів ножем у ділянку голови, тулуба та кінцівок, від яких вона впала на підлогу і втратила свідомість. Після цього, упевнившись у тому, що воля ОСОБА_9 до опору подолана, ОСОБА_7 , діючи з корисливих мотивів, оглянув приміщення квартири та заволодів грошима потерпілої в сумі 5165 грн.

Потерпіла ОСОБА_9 була госпіталізована до КЗОЗ «Інститут загальної та невідкладної хірургії ім. В.Т. Зайцева Національної академії медичних наук України», де 27 травня 2018 року від отриманих тілесних ушкоджень настала її смерть.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 25 квітня 2024 року апеляційні скарги обвинуваченого та його захисника було залишено без задоволення. Цим же рішенням було змінено вирок суду першої інстанції: виключено з його мотивувальної і резолютивної частин кваліфікацію дій ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 187 КК України та постановлено уважати останнього засудженим за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України із застосуванням положень ст. 71 цього Кодексу до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років із конфіскацією всього належного йому майна.

Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_8 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону і неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

На обґрунтування своїх вимог прокурор зауважує, що, постановляючи рішення, апеляційний суд не дотримався вимог статей 23 86 94 КПК України та, як наслідок, дійшов хибного висновку про необхідність виключення з вироку кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 187 КК України. При цьому сторона обвинувачення, звертаючи увагу на практику суду касаційної інстанції, стверджує, що в разі вчинення умисного вбивства під час розбійного нападу дії винної особи необхідно кваліфікувати за п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України.

Так, не погоджуючись із висновками оскаржуваної ухвали щодо відсутності доказів, які поза розумним сумнівом доводять вину ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, сторона обвинувачення зазначає, що суд апеляційної інстанції, постановляючи рішення:

- не надав належної оцінки показанням обвинуваченого ОСОБА_7 , потерпілого ОСОБА_10 та свідків ОСОБА_11 і ОСОБА_12 ;

- не врахував того, що умисел ОСОБА_7 на здійснення розбійного нападу підтверджується показаннями свідка ОСОБА_11 та висновком судово-медичної експертизи тіла ОСОБА_9 .

З огляду на вказане, а також посилаючись на те, що злочини засуджений скоїв у денний час доби, фактично в публічному місці, де його дії могли бути викриті іншими особами (що, на думку сторони обвинувачення, вплинуло на його поведінку під час вчинення розбою), прокурор стверджує, що дії ОСОБА_7 були спрямовані саме на вчинення розбійного нападу, у ході якого в нього виник умисел на вбивство з корисливих мотивів.

Від учасників касаційного провадження заперечень на касаційну скаргу прокурора не надходило.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримала касаційну скаргу та просила її задовольнити.

Захисник ОСОБА_6 заперечував щодо задоволення касаційної скарги прокурора.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та наведені в касаційній скарзі прокурора доводи, колегія суддів дійшла висновку, що ця скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. При вирішенні питання про наявність зазначених у пунктах 1, 2 ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-413 КПК України.

Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК України).

Неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є незастосування закону, який підлягає застосуванню (п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК України).

За приписами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Суд апеляційної інстанції має перевірити рішення суду першої інстанції з точки зору його законності й обґрунтованості, що передбачає оцінку його відповідності нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 419 КПК України передбачено, що в мотивувальній частині ухвали суду апеляційної інстанції, крім іншого, зазначаються встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.

Однак, на переконання колегії суддів, під час розгляду кримінального провадження в порядку апеляційної процедури суд апеляційної інстанції вказаних вимог закону не дотримався.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_7 суд першої інстанції визнав винуватим у вчиненні нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із насильством, небезпечним для життя і здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій), поєднаного із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 187 КК України), та в умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині, вчиненому з корисливих мотивів (п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України).

Зі змісту вироку видно, що місцевий суд в основу свого рішення поклав показання потерпілого ОСОБА_10 , свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , при цьому спростував показання обвинуваченого ОСОБА_7 , який заперечував свою вину у скоєнні інкримінованих йому злочинів.

Крім того, суд першої інстанції послався на фактичні дані, які містилися в наданих стороною обвинувачення письмових доказах, а саме у протоколах огляду місця події від 22 травня 2018 року, акті застосування службового собаки, висновках судово-медичних експертиз від 31 травня 2018 року № 09/1378-С/2018 та від 22 червня 2018 року № 12-17/200-А/18, висновку молекулярно-генетичної експертизи від 21 серпня 2018 року № 546, висновках судово-цитологічних експертиз 15№617-С/18, 15№616-С/18, 15№618-С/18 та в інших доказах, які наведено у вироку.

Водночас, ретельно дослідивши докази, які мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного, місцевий суд урахував спосіб скоєння злочину, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, спричинених потерпілій ОСОБА_9 , а також ту обставину, що після спричинення потерпілій численних ударів ножем у життєво важливі органи, подолавши волю останньої до опору, обвинувачений ОСОБА_7 залишив її в безпорадному стані, після чого, реалізуючи умисел, спрямований на заволодіння грошовими коштами, заволодів майном потерпілої.

Оцінюючи надані докази з точки зору їх достатності та взаємозв`язку, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що правова кваліфікація дій ОСОБА_7 за п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України доведена стороною обвинувачення перед судом поза розумним сумнівом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок у порядку апеляційної процедури за апеляційними скаргами обвинуваченого і його захисника, відмовив у задоволенні скарг апелянтів, при цьому, з огляду на положення ч. 2 ст. 404 КПК України, вийшов за межі апеляційних вимог сторони захисту та змінив рішення суду першої інстанції, виключивши з його мотивувальної і резолютивної частин посилання на кваліфікацію дій обвинуваченого за ч. 4 ст. 187 КК України та засудив останнього лише за п. 6 ч. 2 ст. 115 указаного Кодексу.

Мотивуючи своє рішення, суд апеляційної інстанції зауважив таке:

- наведені у вироку докази свідчать, що умисел ОСОБА_7 був спрямований саме на умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, вчинене з корисливих мотивів, а не на скоєння розбою;

- висновки суду першої інстанції щодо вчинення ОСОБА_7 розбою, поєднаного із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки наведені у вироку докази як окремо, так і в сукупності не підтверджують того, що в обвинуваченого, який мав при собі лезо ножа та усвідомлював, що ОСОБА_9 через похилий вік не зможе чинити йому опір, виник умисел на заволодіння її грошима шляхом розбійного нападу.

Однак така позиція суду апеляційної інстанції, на переконання колегії суддів, не є належним чином обґрунтованою і вмотивованою.

Як видно з вироку, місцевий суд, засуджуючи ОСОБА_7 за п. 6 ч. 12 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України, установив, що:

- між обвинуваченим та ОСОБА_9 на побутовому ґрунті виникла сварка, в ході якої в ОСОБА_7 , який мав при собі лезо ножа та усвідомлював, що ОСОБА_9 через похилий вік не зможе чинити йому опір, виник умисел на заволодіння її грошима шляхом розбійного нападу;

- реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_7 , з метою недопущення втручання в його дії сторонніх осіб, заштовхнув ОСОБА_9 до приміщення її квартири, увійшов за нею сам та закрив двері. Далі, діставши з-під одягу ніж і погрожуючи ним, тобто здійснюючи погрозу застосування насильства, небезпечного для життя і здоров`я потерпілої, почав вимагати, щоб ОСОБА_9 передала йому грошові кошти. Потерпіла, побоюючись за своє життя та здоров`я, стала кричати і кликати на допомогу. ОСОБА_7 , уважаючи, що на крики можуть прийти сторонні особи та запобігти йому реалізувати свій злочинний умисел, вирішив убити ОСОБА_9 , після чого заволодіти її грошима;

- обвинувачений, усвідомлюючи, що заподіяння численних ножових поранень людині може спричинити смерть та бажаючи настання саме цих наслідків, став завдавати ножем ударів по тілу ОСОБА_9 . Потерпіла намагалася втекти від нападника, закривалася від його ударів руками і весь час кликала на допомогу. ОСОБА_7 переслідував її та, використовуючи свою фізичну перевагу, продовжував заподіювати удари ножем по голові, тулубу та кінцівках. Загалом ОСОБА_7 завдав ОСОБА_9 не менше 30 ударів ножем, від яких вона впала на підлогу та втратила свідомість. Упевнившись у тому, що воля ОСОБА_9 до опору подолана, ОСОБА_7 , діючи з корисливих мотивів, оглянув приміщення квартири і заволодів грошима потерпілої в сумі 5165 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 115 КК України умисним вбивством є умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Умисне вбивство слід відрізняти від умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК України).

Дії винної особи кваліфікуються за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України у разі вчинення умисного вбивства з корисливих мотивів. Тобто незаконне заволодіння майном є лише мотивом вчинення цього злочину.

Під нападом за ст. 187 КК України слід розуміти умисні дії, спрямовані на негайне вилучення чужого майна шляхом застосування фізичного або психічного насильства, зазначеного в ч. 1 цієї статті.

Розбій вважається закінченим з моменту нападу, поєднаного із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров`я особи, або з погрозою застосування такого насильства, незалежно від того, заволоділа винна особа майном потерпілого чи ні.

Якщо під час розбою було умисно заподіяно тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого настала смерть потерпілого, або останнього було умисно вбито, дії винної особи належить кваліфікувати за сукупністю злочинів - за ч. 4 ст. 187 і п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України.

Разом з тим як учинене з корисливих мотивів умисне вбивство, відповідальність за яке передбачено п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України, кваліфікується у разі, коли винний, позбавляючи життя потерпілого, бажав одержати у зв`язку із цим матеріальні блага для себе або інших осіб (заволодіти грошима, коштовностями, цінними паперами, майном тощо), одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов`язків (одержати спадщину, позбавитися боргу, звільнитися від платежу тощо) або досягти іншої матеріальної вигоди. При цьому не має значення, коли виник корисливий мотив - до початку чи під час вчинення цього злочину. У разі вчинення умисного вбивства в ході розбійного нападу дії винного кваліфікуються за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України і статтею, якою передбачено відповідальність за злочинне заволодіння майном (ч. 4 ст. 187 КК України).

Аналогічних висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 04 квітня 2019 року у справі № 210/2789/15-к (провадження № 51-6775 км 18), 16 грудня 2021 року у справі № 265/6064/19 (провадження № 51-2645 км 21), 15 лютого 2022 року у справі № 204/484/19 (провадження № 51-4962 км 21).

За положеннями ст. 36 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який узагальнює та забезпечує сталість і єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 13 цього Закону висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Однак суд апеляційної інстанції, постановляючи рішення:

- не урахував наведеної вище практики Верховного Суду, внаслідок чого дійшов передчасних висновків щодо необхідності виключення з вироку суду першої інстанції кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 187 КК України;

- з огляду на вказане, усупереч вимогам ст. 370, п. 2 ч. 1 ст. 419 КПК України не навів обґрунтованих мотивів свого рішення в цій частині.

За таких обставин Верховний Суд уважає слушними доводи касаційної скарги прокурора про передчасність висновків суду апеляційної інстанції щодо необхідності виключення з вироку місцевого суду кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 187 КК України.

Зазначені порушення, на переконання колегії суддів, є істотними, оскільки могли перешкодити суду апеляційної інстанції ухвалити законне й обґрунтоване рішення (ч. 1 ст. 412 КПК України), що у свою чергу могло призвести до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність (ст. 413 КПК України).

Беручи до уваги вказане, колегія суддів доходить переконання, що касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а ухвала суду апеляційної інстанції відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438, п. 2 ч. 1 ст. 436 КПК України - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду апеляційний суд, використовуючи всі процесуальні можливості, керуючись вимогами процесуального закону, повинен усунути встановлені Судом недоліки та ухвалити законне, обґрунтоване й умотивоване рішення.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції розглядає питання про обрання запобіжного заходу під час скасування судового рішення і призначення нового розгляду в суді першої чи апеляційної інстанції.

З урахуванням зазначеного, беручи до уваги усталену практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення у справі від 16 жовтня 2014 року «Едуард Шабалін проти Росії») про неприпустимість тримання особи під вартою без судового рішення та в контексті цього кримінального провадження, з метою попередження ризику переховування ОСОБА_7 від суду, враховуючи особливості касаційного розгляду, передбачені гл. 32 КПК України, та обмежені можливості щодо повноцінного розгляду і вирішення цього питання в межах процедури касаційного перегляду, Верховний Суд уважає за необхідне обрати засудженому ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк, мінімально необхідний для вирішення судом апеляційної інстанції питання щодо запобіжного заходу, який у будь-якому разі не може перевищувати 60 днів.

Керуючись статтями 412 413 419 433 434 436 438 441 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 задовольнити.

Ухвалу Харківського апеляційного суду від 25 квітня 2024 року стосовно ОСОБА_7 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Обрати ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк, мінімально необхідний для вирішення судом апеляційної інстанції питання щодо запобіжного заходу, але не більше ніж на 60 днів.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3