Історія справи

Ухвала ККС ВП від 04.02.2020 року у справі №344/11248/17

Постанова

іменем України

8 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 344/11248/17

провадження № 51-447км20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Ємця О. П.,

суддів Остапука В. І., Щепоткіної В. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Глушкової О. О.,

прокурора Чорної І. С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Стрипи І. С. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 1 березня 2019 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 25 жовтня 2019 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017090010002820, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого, в останній раз за вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 вересня 2014 року за ч. 2 ст. 186, ч. 4 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців, звільнений умовно-достроково 25 травня 2017 року на невідбутий строк 8 місяців 25 днів,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 1 березня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.

На підставі ст. 71 КК України до призначеного покарання суд частково приєднав невідбуту частину покарання за вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 вересня 2014 року та призначив ОСОБА_1 остаточне покарання за сукупністю вироків у виді позбавлення волі на строк 4 роки 7 місяців.

Запобіжний захід щодо ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили суд залишив у вигляді застави.

Крім того, суд зарахував ОСОБА_1 у строк відбуття покарання строк попереднього ув'язнення з 7 липня 2017 року по 7 червня 2018 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.

Також суд прийняв рішення щодо долі речових доказів та розподілу процесуальних витрат, пов'язаних із залученням експертів.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він 6 липня 2017 року приблизно об 11:00 зустрів раніше знайому ОСОБА_2 та після спільного розпивання спиртних напоїв, перебуваючи біля будинку № 15 по вул.

Донцова в м. Івано-Франківську, діючи умисно, повторно, з метою незаконного заволодіння чужим майном, відкрито шляхом ривка з рук ОСОБА_2 викрав належний останній мобільний телефон, після чого з метою подолання фізичного опору наніс потерпілій удар кулаком в обличчя, внаслідок чого вона впала. Після цього ОСОБА_1 покинув місце події, заподіявши потерпілій матеріальну шкоду на загальну суму 952 грн.

Івано-Франківський апеляційний суд ухвалою від 25 жовтня 2019 року вирок місцевого суду залишив без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Стрипа І. С. в інтересах засудженого ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та закрити кримінальне провадження. Захисник вважає, що висновок місцевого суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину ґрунтується на недопустимих доказах, які зібрані органом досудового розслідування та досліджені судом з порушеннями кримінального процесуального закону. На думку захисника, апеляційний суд залишив поза увагою допущені місцевим судом порушення, всупереч вимогам ст. 419 КПК України не перевірив наведених в апеляційній скарзі сторони захисту доводів та не навів належних обґрунтувань прийнятого рішення.

Позиції інших учасників судового провадження

Під час касаційного розгляду прокурор Чорна І. С. просила залишити судові рішення щодо ОСОБА_1 без зміни як законні, а касаційну скаргу захисника - без задоволення як необґрунтовану.

Мотиви Суду

За змістом ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, при цьому він перевіряє правильність застосування цими судами норм матеріального і процесуального права та правової оцінки, з огляду на ті фактичні обставини справи, які встановлені й визнані доведеними судами першої та апеляційної інстанцій (судами факту).

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції, згідно зі ст. 438 КПК України, є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися ст. 438 КПК України.

Тому доводи захисника про неузгодженість доказів, надання переваги одним доказам над іншими, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії події тощо, які зводяться до невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, згідно зі ст. 438 КПК України не є предметом перевірки в касаційному порядку.

Разом із цим, при перегляді судових рішень судом касаційної інстанції у межах передбачених законом повноважень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено. Ці висновки судів підтверджуються зібраними у кримінальному провадженні й безпосередньо дослідженими в судовому засіданні доказами, оціненими відповідно до ст. 94 КПК України з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності для прийняття рішення.

Так, суд першої інстанції проаналізував показання потерпілої ОСОБА_2, свідків, які під час допиту надали показання щодо відомих їм обставин події, а також фактичні дані, що містяться у письмових доказах та висновках експертиз, зміст яких докладно відображено у вироку.

Докази, на яких ґрунтується обвинувачення, були отримані в порядку, визначеному КПК, вони узгоджуються між собою, були предметом безпосереднього дослідження суду, не викликають сумніву в законності їх отримання. Переконливих аргументів, чому саме досліджені докази є недостатніми для доведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненому ним злочину, а також доводів, які би свідчили про істотне порушення судом приписів ст. 94 КПК України, у касаційній скарзі не наведено. Незгода сторони захисту з оцінкою наданих суду доказів не може свідчити про те, що їх було досліджено з порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Так, у касаційній скарзі захисник Стрипа І. С. зазначає, що дані протоколу огляду місця події від 6 липня 2017 року, під час якого виявлено викрадений у потерпілої мобільний телефон, є недопустимим доказом, оскільки фактично було проведено обшук та затримання ОСОБА_1, а також тимчасове вилучення майна. Однак такі доводи захисника є неспроможними, оскільки спростовуються матеріалами кримінального провадження.

У зазначеному протоколі зафіксовано дані про те, що під час огляду місця події було виявлено як ОСОБА_1 тримав у руці мобільний телефон білого кольору, а потім поклав його на землю. Ці обставини ОСОБА_1 підтвердив під час допиту в суді.

Отже, виявлений під час огляду місця події мобільний телефон перебував у безпосередньому візуальному сприйнятті й не був прихований, тобто не було потреби в затриманні та обшуку ОСОБА_1 з огляду на мету проведення цієї слідчої (розшукової) дії згідно з ч. 3 ст. 208 та ч. 1 ст. 234 КПК України. Крім того, оскільки під час огляду було виявлено речовий доказ - належний потерпілій ОСОБА_2 мобільний телефон, який ОСОБА_1 добровільно видав, то жодних підстав вважати цей предмет злочину тимчасово вилученим майном в контексті ст. 167 та ч. 7 ст. 236 КПК України немає.

У зв'язку з викладеним, твердження захисника Стрипи І. С. про недопустимість решти здобутих доказів як похідних від протоколу огляду місця події, є необґрунтованими, оскільки не вбачається підстав вважати дані цього протоколу недопустимими.

Перевіривши викладені в касаційній скарзі захисника Стрипи І. С. доводи про порушення кримінального процесуального закону при дослідженні даних протоколу слідчого експерименту від 7 липня 2017 року, колегія суддів не вважає їх переконливими.

Так, із матеріалів кримінального провадження вбачається, що за клопотанням сторони захисту, яка зазначила в апеляційній скарзі про те, що місцевий суд послався у вироку на дані відеозапису слідчого експерименту, хоча фактично цей відеозапис як додаток до протоколу не досліджувався, апеляційний суд з метою усунення допущених порушень повторно дослідив дані протоколу слідчого експерименту з додатками до нього у вигляді фототаблиць та відеозапису. У своєму рішенні апеляційний суд надав цьому доказу таку ж оцінку, як і суд першої інстанції, та не встановив підстав вважати його недопустимим чи неналежним. Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що допущена місцевим судом неповнота судового слідства була усунута у такий спосіб, а тому виявлені порушення не можуть вважатися істотними та бути підставою для безумовного скасування вироку та призначення нового судового розгляду в суді першої інстанції.

Отже, з урахуванням того, що сторона захисту не була позбавлена можливості заявляти апеляційному суду про свої сумніви щодо автентичності зазначеного доказу та неможливості його використання через недопустимість або неналежність, порушення права ОСОБА_1 на захист не вбачається.

Захисник посилається на те, що під час судового провадження стороні захисту не були відкриті, а судом не були перевірені повноваження прокурора та слідчих на участь у кримінальному провадженні, що не відповідає дійсності.

Так, у матеріалах кримінального провадження містяться надані прокурором апеляційному суду копії доручення слідчому щодо здійснення досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні, а також постанови заступника керівника Івано-Франківської місцевої прокуратури про призначення групи прокурорів, які об'єктивно підтверджують повноваження на участь у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 як слідчого, так і прокурора. Слід зауважити, що під час судового провадження в суді першої інстанції незмінно брав участь прокурор Сенечак Р. В., який затвердив обвинувальний акт щодо ОСОБА_1 та відповідно до постанови призначений старшим групи прокурорів.

Стосовно касаційного доводу про те, що зазначені вище доручення, постанова і витяг з ЄРДР долучені до матеріалів кримінального провадження вже під час апеляційного розгляду без дотримання передбаченого ст. 290 КПК України порядку, слід зазначити таке.

Статтею 290 КПК України встановлено процедуру відкриття матеріалів досудового розслідування, відповідно до якої прокурор або слідчий за його дорученням зобов'язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні.

Це забезпечує реалізацію права на справедливий суд у його процесуальному аспекті та надає стороні захисту можливість ознайомитися із доказами сторони обвинувачення і підготувати правову позицію, що буде обстоюватись у змагальній процедурі під час майбутнього судового розгляду.

Слід наголосити на тому, що на орган досудового розслідування покладено обов'язок надати сторонам майбутнього судового розгляду право безперешкодно реалізувати їх можливість ознайомитися із матеріалами досудового розслідування (на їх вимогу), однак він не зобов'язаний здійснювати таке ознайомлення в обов'язковому порядку за відсутності відповідної ініціативи сторони.

Із матеріалів кримінального провадження встановлено, що стороні захисту були відкриті матеріали досудового розслідування та вручено відповідний їх реєстр, в якому містяться дані щодо проведених в ході досудового розслідування процесуальних дій та прийнятих процесуальних рішень. ОСОБА_1 та його захисник не були позбавлені права ознайомитися з усіма матеріалами, у тому числі з дорученням слідчому щодо здійснення досудового розслідування, постановою про призначення групи прокурорів, а також витягом із ЄРДР.

Отже, немає підстав вважати, що сторона обвинувачення мала повторно відкривати стороні захисту ті ж самі матеріали під час апеляційного розгляду.

Захисник Стрипа І. С. у касаційній скарзі не обґрунтував, як саме надання апеляційному суду матеріалів для перевірки відповідних апеляційних доводів сторони захисту порушило право ОСОБА_1 на захист, вплинуло на справедливість судового розгляду або перешкодило судам ухвалити законні та обґрунтовані рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що попри доводи захисника, судовий розгляд відбувся згідно вимог ст. 22 КПК України на засадах змагальності, жодна із сторін не була позбавлена права заявляти відповідні клопотання та ставити перед судом питання дослідження тих чи інших доказів.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши правильність установлення місцевим судом фактичних обставин справи та правової кваліфікації дій ОСОБА_1, усунувши неповноту судового розгляду, на чому наполягала сторона захисту, не встановивши істотних порушень кримінального процесуального закону, надав відповіді на всі доводи, наведені в апеляційній скарзі сторони захисту, та обґрунтовано залишив їх без задоволення, достатньо мотивувавши своє рішення.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

За таких обставин, наведені в касаційній скарзі мотиви щодо незгоди з судовими рішеннями не спростовують правильності висновків судів і не містять переконливих доводів, які би дозволили Верховному Суду дійти висновку, що ці рішення були постановлені з істотними порушеннями норм права, які можуть поставити під сумнів їх законність.

Тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 1 березня 2019 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 25 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Стрипи І. С. - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді

О. П. Ємець В. І. Остапук В. В. Щепоткіна