Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 320/4398/17

провадження № 51-9946км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Макаровець А.М.,

суддів Маринича В.К., Марчук Н.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Демчука П.О.,

прокурора Гошовської Ю.М.,

засудженого ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017080140002614, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя м.

Мелітополя Запорізької області, раніше неодноразово судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 Кримінального кодексу України (далі КК),

за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_1 та захисника Зімбіцької І.Ю. на вирок Запорізького апеляційного суду від 24 жовтня 2018 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 7 серпня 2017 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки і покладено обовязки, передбачені ст.76 КК.

Запорізький апеляційний суд 24 жовтня 2018 року скасував вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 у частині призначення покарання і ухвалив новий вирок, яким призначив йому за ч. 2 ст. 186 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 31 травня 2017 року близько 23:30, перебуваючи біля кафе «Джокер» у м. Мелітополі, діючи повторно, з корисливих мотивів, із застосування насильства, що не є небезпечним для життя і здоровя потерпілого, завдав одного удару долонею в ділянку обличчя ОСОБА_3, внаслідок чого останній впав на асфальтне покриття. Після цього ОСОБА_1 відкрито викрав мобільний телефон із сім-картою та картою памяті, заподіявши потерпілому матеріальної шкоди на загальну суму 3350 грн.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. У доповненні до касаційної скарги просить змінити вирок апеляційного суду й звільнити його від відбування покарання з випробуванням.

На обґрунтування своїх доводів указує на те, що апеляційний суд:

- безпідставно скасував вирок суду першої інстанції, який був законним і обґрунтованим, не встановивши при цьому жодної нової обставини;

- не врахував належним чином, що обвинувачений повністю визнав вину та щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, відшкодував шкоду потерпілому, є заява останнього про те, що він не має до обвинуваченого матеріальних і моральних претензій та просить суворо не карати;

- не звернув уваги на те, що обвинувачений став на шлях виправлення, офіційно працює, має стабільний дохід, повністю відшкодував заподіяну шкоду, має на меті створити сімю, належним чином виконував обовязки, покладені на нього судом відповідно до ст. 76 КК;

- послався в ухвалі на відсутність «виключних обставин», що свідчили б про виправлення обвинуваченого, яких чинним законодавством не передбачено.

У касаційній скарзі захисник Зімбіцька І.Ю., посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить змінити вирок апеляційного суду й звільнити ОСОБА_1 на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням.

Аргументуючи вимогу, захисник зазначає, що:

- призначене ОСОБА_1 покарання є тяжким;

- апеляційний суд не врахував належним чином даних про особу засудженого та конкретних обставин кримінального провадження, а саме того, що ОСОБА_1 повністю визнав вину та щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, відшкодував потерпілому вартість мобільного телефону, потерпілий в суді вказував, що не має до обвинуваченого жодних претензій та просив суворо не карати останнього;

- прокурор, який подав апеляційну скаргу, у суді першої інстанції просив звільнити ОСОБА_1 на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням;

- суд не врахував вимог Конвенції про захист прав людини, практику Європейського суду з прав людини щодо доцільності застосування запобіжного заходу у виді тримання особи під вартою до судового розгляду.

Позиції учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечень на касаційні скарги не надійшло. У судовому засіданні:

- засуджений підтримав касаційні скарги;

- прокурор вважала вирок законним та просила залишити його без зміни.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) касаційний суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК, та правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі не оскаржуються.

Відповідно до вимог ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний урахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання.

Як видно з вироку суду першої інстанції, звільняючи обвинуваченого ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, суд послався на наявність у нього попередніх судимостей, однак з урахуванням обставин, що помякшують покарання, визнання вини, щирого каяття та активного сприяння розкриттю злочину, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також задовільної характеристики за місцем проживання вважав за можливе виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства, застосувавши при призначенні покарання ст.75 КК.

Зі змісту ч. 1 ст. 75 КК убачається, що суд може прийняти рішення про можливість виправлення засудженого без відбування покарання та звільнення його від відбування покарання з випробуванням за наявних для того підстав лише з урахуванням тяжкості злочину, даних про особу винного та інших обставин провадження.

Беручи до уваги вищезазначені положення, з урахуванням наданих матеріалів кримінального провадження Суд дійшов висновку, що доводи в касаційних скаргах засудженого та захисника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого є необґрунтованими, оскільки апеляційним судом враховано всі обставини, передбачені ст. 75 КК.

Так, апеляційний суд, розглядаючи доводи, наведені в апеляційній скарзі прокурора, про безпідставне застосування до ОСОБА_1 ст. 75 КК, дійшов висновку, що суд першої інстанції, звільняючи останнього від відбування покарання з випробуванням, не повною мірою дотримався вимог ст. 65 КК та не врахував належним чином дані про особу обвинуваченого, який неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, судимостей з якого в установленому законом порядку не знято та не погашено, неодноразово звільнявся від відбування покарання з випробуванням, невдовзі після звільнення з місць позбавлення волі за попереднім вироком вчинив новий тяжкий корисливий злочин, що у своїй сукупності засвідчує усталеність протиправної поведінки обвинуваченого. З урахуванням зазначених даних про особу обвинуваченого апеляційний суд дійшов висновку про неможливість виправлення ОСОБА_1 без відбування покарання.

При цьому апеляційний суд установив, що суд першої інстанції цілком слушно взяв до уваги обставини, які пом'якшують покарання, у вигляді щирого каяття, що ґрунтується на повному визнанні ОСОБА_1 своєї вини, та сприяння правдивими і послідовними показаннями встановленню істини у справі, що з урахуванням позитивних відомостей щодо особи обвинуваченого, а саме працевлаштованості останнього, позитивної характеристики, відшкодування потерпілому матеріальної шкоди, стало підставою для призначення ОСОБА_1 покарання на менший строк, ніж обрав суд першої інстанції, ֫ у виді мінімального строку, визначеного санкцією ч. 2 ст. 186 КК, яке відповідатиме меті призначення покарання та особі обвинуваченого. Тому доводи в касаційних скаргах щодо безпідставного призначення ОСОБА_1 судом апеляційної інстанції більш тяжкого покарання є необґрунтованими.

На думку Суду, саме з урахуванням положень статей 50, 65 КК суд апеляційної інстанції обґрунтовано призначив ОСОБА_1 покарання у найнижчій межі санкції ч. 2 ст. 186 КК, не застосовуючи при цьому положення, передбачені ст. 75 КК.

З матеріалів провадження убачається, що ОСОБА_1 раніше був пять разів судимий, переважно за вчинення корисливих злочинів, судимостей з нього у встановленому законом порядку не знято і не погашено, двічі звільнявся від відбування покарання з випробуванням, що свідчить про його вперте небажання стати на шлях виправлення. Тому з урахуванням цих даних про особу засудженого, тяжкості злочину, вчиненого із застосуванням насильства, та за відсутності інших обставин, які б могли істотно вплинути на висновок суду щодо можливості виправлення ОСОБА_1 без відбуття покарання, доводи у скаргах про те, що ОСОБА_1 щиро розкаявся, відшкодував шкоду, офіційно працював, а також що прокурор, який подав апеляційну скаргу, у суді першої інстанції просив звільнити обвинуваченого на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням, не спростовують правильності висновків суду апеляційної інстанції щодо відсутності належних підстав для звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного йому покарання на підставі ст. 75 КК.

Що стосується доводів у скарзі засудженого щодо посилання суду апеляційної інстанції на «виключні обставини», наявність яких як підставу для застосування ст. 75 КК законом прямо не передбачено, то зазначене, на думку Суду, в цілому не спростовує правильності висновків апеляційного суду стосовно призначеного покарання.

Отже, покарання, обране ОСОБА_1 судом апеляційної інстанції, відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Посилання у скарзі захисника на вимоги Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, зокрема, на рішення «Марченко проти України» і «Хайреддінов проти України», на думку Суду, є необґрунтованими, оскільки під час вивчення матеріалів кримінального провадження встановлено, що до ОСОБА_1 запобіжний захід у виді тримання особи під вартою під час судового розглядуне застосовувався і це питання не було предметом розгляду при постановленні оскаржуваного рішення.

Таким чином, підстав для задоволення скарг не встановлено.

Керуючись статтями 369, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Запорізького апеляційного суду від 24 жовтня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та захисника Зімбіцької І.Ю. без задоволення.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

А.М. Макаровець В.К. Маринич

Н.О. Марчук