Історія справи

Постанова ККС ВП від 13.06.2023 року у справі №572/1861/18
Постанова ККС ВП від 13.06.2023 року у справі №572/1861/18

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2023 року

м. Київ

справа №572/1861/18

провадження №51-580км23

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

засудженого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Костопільського районного суду Рівненської області від 15 січня 2021 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 14 листопада 2022 року щодо

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Тріскині Сарненського району Рівненської області,

засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, і

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Костопільського районного суду Рівненської області від 15 січня 2021 року ОСОБА_7 визнано винуватим та призначено покарання за ч. 1 ст. 115 КК у виді позбавлення волі на строк 9 років.

Вирішено інші питання, визначені кримінальним процесуальним законодавством.

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 14 листопада 2022 року вирок місцевого суду залишено без змін.

Суди попередніх інстанцій визнали винуватим ОСОБА_7 у тому, що він ІНФОРМАЦІЯ_2 приблизно о 23:00 поблизу магазину по вул. Набережна, 71 в с. Тріскині Сарненського району Рівненської області заподіяв ОСОБА_8 не менше двох ударів скляними пляшками та одного удару каменем по голові потерпілого від чого настала смерть останнього.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник стверджує про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

На обґрунтування касаційних вимог захисник вказує, що:

- протоколи огляду місця події від 08 квітня 2018 року, огляду від 09 квітня 2018 року за змістом відрізняються від тих, з якими захисник ознайомлювався в ході реалізації положень ст. 290 КПК;

- з клопотанням про арешт майна слідчий звернувся з порушенням термінів, передбачених ч. 5 ст. 171 КПК;

- слідчим суддею було порушено строки розгляду клопотання про обшук;

- засудженому не було надано правову допомогу під час затримання;

- протокол допиту ОСОБА_7 є недопустимим доказом;

- протокол слідчого експерименту від 09 квітня 2018 року є недопустимим у зв`язку з тим, що не відповідає вимогам КПК та обставинам справи;

- протокол огляду місця події та похідні від нього докази є недопустимими, оскільки відсутній протокол затримання особи, яка була змушена залишатись поряд з поліцейським;

- протокол огляду, відповідно до якого відбирались зразки крові, волосся та шкіри потерпілого містить ознаки підробки, а тому і висновки експертиз, проведені щодо цих об`єктів, є недопустимими;

- залишилися неперевіреними заяви засудженого про застосування до нього недозволених методів слідства;

- висновок експерта №54 суперечить даним, встановленим у висновку №58+додаткова від 23 червня 2018 року;

- винуватість засудженого не доведено поза розумним сумнівом;

- апеляційним судом порушено норму ч. 3 ст. 404 КПК.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні:

- захисник та засуджений підтримали вимоги касаційної скарги та просили її задовольнити;

- прокурор заперечила касаційну скаргу та просила відмовити у її задоволенні.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не прибули.

Мотиви суду

Колегія суддів заслухала суддю-доповідача, пояснення учасників, перевірила матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи і дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Наведені у касаційній скарзі захисника аргументи про невідповідність висновків судів фактичним обставинам вчинення кримінального правопорушення, встановлених у судових рішеннях, та про неповноту судового розгляду не можуть бути предметом перевірки суду касаційної інстанції, оскільки касаційний суд виступає судом права, а не факту.

Аргументи сторони захисту про порушення права на надання правової допомоги під час затримання засудженого колегія суддів відхиляє.

З наявних матеріалів кримінального провадження видно, що затримання ОСОБА_7 відбулося 08 квітня 2018 року о 16:16, під час якого був присутній захисник ОСОБА_9 , будь-яких зауважень чи клопотань засудженим не заявлялося, про що свідчить власноручний підпис останнього на протоколі (а. с. 179, Т. 2).

Дійсно доручення центру безоплатної правової допомоги захиснику ОСОБА_9 було оформлено на годину пізніше. Проте сам захисник знав про факт необхідності здійснення повноважень про надання правової допомоги ОСОБА_7 та фактично був присутнім в ході оформлення затримання останнього й надавав йому правову допомогу.

Відтак Суд констатує, що під час затримання ОСОБА_7 йому було забезпечено право на захист.

Щодо тверджень сторони захисту про те, що до ОСОБА_7 застосовувалися недозволені методи слідства, суд звертає увагу на таке.

Особа, яка робить таку заяву, має повідомити фактичні обставини поводження з нею і надати їм певне підтвердження або, якщо це неможливо з об`єктивних причин, інформацію, яка дасть можливість її перевірити і отримати підтвердження заяви.

Під час касаційного розгляду цього провадження суд уточнював у засудженого які саме недозволені методи до нього застосовувалися, ким, де і коли. Зі змісту отриманої від нього інформації суд не вважає, що у цьому провадженні дійсно мало місце застосування до ОСОБА_7 недозволених методів слідства.

Окремо суд звертає увагу на те, що питання вчинення неправомірних дій працівниками правоохоронного органу щодо засудженого ОСОБА_7 було предметом неодноразової перевірки слідчими суддями.

Востаннє постановою старшого слідчого третього слідчого відділу (з дислокацією у м. Рівному) ТУ ДБР у м. Хмельницькому ОСОБА_10 від 24 вересня 2022 року кримінальне провадження №42018180000000102 від 05 червня 2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК, закрито у зв`язку із відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

У постанові слідчий встановив такі факти:

(1) висновком службового розслідування по факту внесення відомостей до ЄРДР щодо неправомірних дій окремих працівників поліції, затвердженого начальником ГУНП в Рівненській області ОСОБА_11 31 січня 2019 року, відомості щодо протиправної поведінки працівників Сарненського ВП ГУНП в Рівненській області відносно ОСОБА_7 не підтвердилися;

(2) висновком експерта від 09 квітня 2020 року №82 визначено, що кільцевидний синець в діаметрі 2,0Х2,5 виникло від дії твердого предмета, що не виключає дію «присоски кардіографа» та як тілесне ушкодження не оцінюється. Слідчим отримано відповідь на запит, в якій вказано про проходження ОСОБА_7 ЕКГ 08 квітня 2018 року у Сарненській ЦРЛ;

(3) у висновку експерта від 16 січня 2020 року №831 зазначено, що судово-медичні дані, встановлені при судово-медичній експертизі ОСОБА_7 , не відповідають показанням, даним ним при допитах 25 та 28 лютого 2019 року, при проведенні слідчого експерименту за його участю 26 вересня 2019 року в частині механізму отримання тілесних ушкоджень, а саме локалізація виявлених у нього тілесних ушкоджень не співпадає з анатомічними ділянками, на які він вказує, як місця прикладання травматичних дій. На вказаних ОСОБА_7 частинах тіла будь-яких тілесних ушкоджень не виявлено.

Вказана постанова слідчого ДБР стороною захисту не оскаржувалася.

Окрім цього суд звертає увагу, що ОСОБА_7 своєї винуватості в інкримінованому злочині не визнавав. Повідомляв суду, що він не вчинював умисного вбивства ОСОБА_8 .

Тож у цьому провадженні судами не було використано викривальних показань засудженого для доведення його винуватості.

Натомість судами була перевірена версія сторони захисту про те, ОСОБА_7 побачив тіло потерпілого у дивній позі і вирішив подивитися, що з ним, намагався зняти балаклаву з останнього і вимазав руки у кров. Далі він злякався, витер кров в свою футболку та вирішив її спалити, оскільки розумів, що вона має сліди крові. Ця версія подій сторони захисту була висловлена й у суді касаційної інстанції на підтвердження того доводу, що вина ОСОБА_7 не доведена поза розумним сумнівом. Проте колегія суддів її відхиляє і вважає, що суди на основі достатньої кількості доказів прийшли до висновку про винуватість засудженого в умисному вбивстві.

В оскаржуваному вироку місцевий суд встановив, що вбивство ОСОБА_8 було вчинено ІНФОРМАЦІЯ_2 приблизно о 23:00 поблизу магазину по АДРЕСА_1 . Ці обставини підтверджуються даними, які відображені у протоколах огляду місця події від 08 квітня 2018 року, висновку судово - медичної експертизи №58 трупа ОСОБА_8 .

Причиною смерті потерпілого була важка відкрита черепно-мозкова травма: відкритий перелом кісток основи та склепіння черепа, часткове роздрібнення речовини головного мозку, що в короткий проміжок часу після отримання такого ушкодження зумовило розвиток мозкової коми - припинення функцій центральної нервової системи, зупинку серцевої діяльності та дихання (а. с. 250, Т. 1).

Що ж до самих обставин заподіяння вказаних смертельних ушкоджень та особи, яка їх заподіяла, то Суд зазначає, що належними та допустимими доказами встановлено беззаперечну винуватість засудженого у вбивстві потерпілого.

Так, свідок ОСОБА_12 повідомив місцевому суду, що ОСОБА_7 прийшов до магазину і чіплявся до всіх. Щоб заспокоїти засудженого ОСОБА_13 (брат вбитого) дав йому ляпаса. Потім ОСОБА_7 заявив, що сьогодні або я або ти живим не прийде до хати. Востаннє він бачив ОСОБА_7 на лавці біля магазину, де залишалося ще 5 осіб, в тому числі і потерпілий.

Інші свідки зазначали, зокрема:

- ОСОБА_14 вказував, що коли з ОСОБА_15 виходили з магазину, то серед інших на лавочці сиділи засуджений і потерпілий;

- ОСОБА_16 про те, що дав ОСОБА_7 два ляпаси, а коли він йшов додому, то засуджений ще залишався біля магазину;

- ОСОБА_17 та ОСОБА_18 зазначали, що на лавці біля магазину залишалися ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .

Свідок ОСОБА_19 зазначав, що вранці біля магазину під лавкою він побачив багато крові і обличчям до лавки лежав ОСОБА_20 . Під лавкою був камінь в крові і розбите скло.

З огляду на те, що конфліктну ситуацію засудженого з братом вбитого спостерігало велике коло інших осіб, то правоохоронці в ході опрацювання версій події злочину мали обґрунтовані підстави для першочергової перевірки версії заподіяння смерті потерпілому саме ОСОБА_7 .

Висновками експертів від 15 травня 2018 року №2.2-68/18 та від 22 травня 2018 року №2.2-72/18 встановлено, що на представлених на експертизах об`єктах (сірниковій коробці, яку надав засуджений та його одязі - штани, шапка, тапочки) було виявлено кров, походження якої від ОСОБА_8 не виключається, а від ОСОБА_7 виключається.

Відповідно до висновку експерта від 27 квітня 2018 року №223 на представленому на дослідженні камені виявлено кров, яка може належати потерпілому (а. с. 149-150, Т. 2).

Ця інформація кореспондує із тією, яку засуджений повідомив під час проведення за його участю слідчого експерименту 09 квітня 2018 року та показанням свідка ОСОБА_21 , який був статистом під час цієї слідчої дії (а. с. 187-192, Т. 2).

Так, свідок ОСОБА_21 зазначав, що під час слідчого експерименту ОСОБА_7 сам показував як наносив удари, спочатку бив пляшками, а потім каменем двома руками.

З урахуванням результатів слідчого експерименту було проведено додаткову судово-медичну експертизу №58/Д, згідно з якою інформація, надана ОСОБА_7 під час проведення слідчого експерименту, не суперечить судово-медичним даним за механізмом виникнення в частині заподіяння ним тілесних ушкоджень в ділянку голови потерпілому.

При цьому Суд враховує, що кількість заподіяних пляшками ударів не є визначальною у цьому провадженні, оскільки смертельні удари було заподіяно каменем.

Цей факт підтверджується і висновком експерта №54-мк, згідно з яким на шкіряному клапті з тім`яної ділянки справа від трупа ОСОБА_8 виявлена одна забійна рана, яка спричинена внаслідок однієї травматичної дії твердим тупим знаряддям, яке має обмежену контактуючу поверхню у вигляді двогранного ребра. Дані забійні рани могли виникнути внаслідок двох травматичних контактів з частинами каменю, представленого на експертизу, так як він має контактуючі поверхні з відповідними характеристиками.

З огляду на викладене Суд вважає, що винуватість ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 115 КК доведена поза розумним сумнівом, а позиція сторони захисту про протилежне нічим не підтвердилася під час касаційної перевірки матеріалів кримінального провадження.

Щодо доводів захисника про недопустимість низки доказів, на які покликалися суди, то варто акцентувати увагу на такому.

Той факт, що на протоколі огляду місця події від 08 квітня 2018 року спершу був відсутній підпис спеціаліста, а потім такий підпис з`явився, не впливає на допустимість означеного протоколу як доказу.

Колегія суддів не вважає, що протокол про огляд місця події може бути визнано недопустимим доказом лише з посиланням на те, що спеціаліст (у цьому провадженні спеціаліст, який здійснював фотографування) його несвоєчасно підписав. Окрім цього сторона захисту не ставила під сумнів інформацію, викладену у протоколі, тобто змістовно не оспорювала зміст протоколу цієї слідчої дії. Формальні зауваження, які не впливають на зміст проведеної слідчої дії, не можуть нівелювати доказ у цілому.

Окрім цього сторона захисту мала можливість з`ясувати у спеціаліста, який пізніше підписав протокол, чи він дійсно був під час проведення відповідної слідчої дії. Однак натомість захист вважав достатнім закцентувати увагу суду на формальних неточностях, які, на думку суду, не можуть призвести самі по собі до визнання доказу з цих підстав недопустимим.

Те, що в протоколі огляду місця події від 08 квітня 2018 року (а. с. 197, Т. 1) пізніше зазначили інформацію про час проведення цієї слідчої дії також не свідчить про неправдивість даних, які записані у протоколах. Доказів протилежного стороною захисту не надано.

Щодо недопустимості протоколу огляду від 08 квітня 2018 року, під час якого було вилучено одяг потерпілого та відібрано його зразки крові і волосся, колегія суддів констатує таке.

Сторона захисту покликається на відсутність у протоколі підписів понятих. У матеріалах кримінального провадження міститься протокол цієї слідчої дії із підписами двох понятих. На фотокопіях, наданих захисником, таких підписів немає. Водночас те, що біологічні зразки було відібрано саме у потерпілого сумніву ні у кого не викликають, оскільки у матеріалах провадження міститься інформація із судово-медичних експертиз №58 трупа ОСОБА_8 та №58/Д, за якою було співвставлено результати слідчого експерименту за участю ОСОБА_7 з тілесними ушкодженнями, заподіяними померлому.

Тому колегія суддів констатує, що аргументи сторони захисту щодо оформлення протоколів оглядів не містять такої інформації, яка б вказувала на неможливість використання їх у кримінальному провадженні чи необхідність визнання їх недопустимими доказами.

Щодо невідповідності протоколу слідчого експерименту за участю засудженого вимогам КПК та обставинам справи Суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 240 КПК з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.

Як вбачається з дослідженого судом першої інстанції протоколу проведення слідчого експерименту від 09 квітня 2018 року слідчий ОСОБА_22 детально розповів усім учасникам мету слідчого експерименту та яких саме обставин вона стосується, пояснив, що експеримент буде проводитися за участю статиста. Крім цього, слідчий наголосив про роз`яснення учасникам слідчої дії процесуальних прав та обов`язків.

Зі змісту протоколу слідчого експерименту від 09 квітня 2018 року видно, що у цій слідчій дії брали участь підозрюваний ОСОБА_7 , захисник ОСОБА_9 , статист ОСОБА_21 , спеціаліст ОСОБА_23 , прокурор ОСОБА_24 , оперуповноважений ОСОБА_25 , поняті ОСОБА_26 та ОСОБА_27 (а. с. 187, Т. 2).

Слідчий експеримент проводився при відео та фотофіксації цієї слідчої (розшукової) дії. Складений за результатами проведеного слідчого експерименту протокол підписаний усіма учасниками цієї слідчої (розшукової) дії без будь-яких заяв чи зауважень. Будь якого тиску на ОСОБА_7 в ході цієї слідчої дії не було.

Свідок ОСОБА_21 повідомив, що ОСОБА_7 добровільно показував як наносив удари, детально повідомив і механізм спричинення тілесних ушкоджень, а саме - бив померлого пляшками, а потім каменем.

ОСОБА_7 в ході реалізації своїх прав власноручно зазначив на означеному протоколі про те, що на підставі ст. 63 Конституції України відмовляється від підпису, а захисник клопотань не заявляв, з протоколом ознайомився.

Той факт, що слідчий в ході проведення слідчого експерименту пропонував засудженому детальніше розповісти ті чи інші обставини вчинення злочину не свідчить про те, що відбувався допит підозрюваного, а не слідчий експеримент. Адже досліджені місцевим судом матеріали слідчого експерименту свідчать про те, що засуджений відтворював механізм заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому, вказував як і чому він це робив (а саме з мотивів помсти брату потерпілого).

З огляду на наведене Суд відхиляє доводи сторони захисту про визнання протоколу слідчого експерименту за участю ОСОБА_7 недопустимим доказом.

Щодо доводів захисника про недопустимість протоколу допиту ОСОБА_7 , то Суд звертає увагу на те, що такий в основу обґрунтування винуватості засудженого покладено не було. Адже за правилом ч. 1 ст. 23 КПК суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Аргументи захисника про розгляд клопотань про обшук та арешт майна не у строки, визначені КПК, були предметом перевірки судів попередніх інстанцій, які надали на них вичерпні та аргументовані відповіді, з якими погоджується і колегія суддів Верховного Суду.

Суд додатково акцентує, що навіть якщо розгляд клопотання про арешт тимчасово вилученого майна розглянуто слідчим суддею із порушенням тих строків, які визначені КПК, то цей факт не може призвести до автоматичного визнання арештованих речових доказів недопустимими. Пропуск визначеного кримінальним процесуальним законом строку для звернення з клопотанням або ж для його розгляду вочевидь є недотриманням вимог КПК, проте він не може сам по собі призводити до недопустимості використання як доказів того майна, питання про арешт якого ставилося.

Щодо тверджень у касаційній скарзі про те, що апеляційний суд безпідставно відхилив клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів, то Суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Під час апеляційної перевірки обвинувального вироку судом апеляційної інстанції було розглянуто клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів, в задоволенні якого цей суд обґрунтовано відмовив. При цьому в оскаржуваній ухвалі апеляційний суд вмотивовано зазначив про те, що, заявляючи клопотання про повторне дослідження доказів, захисник не зміг обґрунтувати необхідності у дослідженні апеляційним судом доказів, не вказав яким чином ці докази можуть спростувати висновки місцевого суду, зроблені за результатом розгляду цього кримінального провадження.

Колегія суддів вважає, що незгода сторони захисту із висновками місцевого суду, зробленими на підставі досліджених доказів, не є підставою для повторного дослідження тих самих доказів.

За таких обставин Суд вважає, що судом апеляційної інстанції не було порушено положень ч. 3 ст. 404 КПК, як про це вказує сторона захисту.

Колегія суддів констатує, що загальну справедливість у розглядуваній справі було дотримано із забезпеченням виконання завдань кримінального судочинства з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини.

Таким чином, за результатами касаційної перевірки колегія суддів доходить висновку про відсутність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, правильне застосування закону України про кримінальну відповідальність у зв`язку з чим оскаржувані судові рішення слід залишити без зміни.

Керуючись статтями 433 436-438 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

Вирок Костопільського районного суду Рівненської області від 15 січня 2021 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 14 листопада 2022 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3