Історія справи

Постанова

Іменем України

11 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 628/1330/17

провадження № 51-5392 км 18

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючого Щепоткіної В. В.,

суддів Кишакевича Л. Ю., Білик Н. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Буланова О. П.,

прокурора Пономарьової М. С.,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Пресс Г. С., котра брала участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 22 лютого 2018 року, за обвинуваченням

ОСОБА_1, громадянина України, котрий народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Хотеново Ярцевського району Смоленської області Російської Федерації, зареєстрованого на АДРЕСА_1, проживає на АДРЕСА_2, раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 29 серпня 2017 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК.

Прийняте рішення щодо процесуальних витрат та речового доказу.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 31 грудня 2016 року приблизно о 20.15 год., керуючи в стані алкогольного сп'яніння технічно справним автомобілем «ЗАЗ TF 699P» державний номерний знак НОМЕР_1, рухаючись по вулиці Центральній біля будинку № 61, у селі Глушківка Куп'янського району Харківської області, в порушення вимог пункту 12.3 Правил дорожнього руху, при виявленні перешкоди для руху а саме: пішоходів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, які рухалися в попутному напрямку, яких об'єктивно спроможний був виявити, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди, допустив наїзд на вказаних пішоходів внаслідок чого заподіяв останнім тяжке та середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 22 лютого 2018 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. На думку прокурора, положення ст. 75 КК щодо ОСОБА_1 застосовані неправильно, що призвело до м'якості призначеного йому покарання. Вказує на наявність претензії майнового характеру від потерпілих. Враховуючи тяжкість вчиненого злочину та його наслідки, виправлення ОСОБА_1 вважає можливим лише в умовах відбування покарання у виді позбавлення волі. Вказані обставини не отримали належної оцінки суду апеляційної інстанції, який необґрунтовано залишив вирок суду першої інстанції без зміни.

Засуджений ОСОБА_1 подав заперечення на касаційну скаргу прокурора, в яких вказав на законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення та просив залишити його без зміни.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Пономарьова М. С. підтримала касаційну скаргу прокурора.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 2 ст. 286 КК у касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до касаційної скарги, прокурор порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, які стосуються призначення покарання і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Так, у ст. 65 КК визначено загальні засади призначення покарання, котрі наділяють суд правом вибору між альтернативами, кожна з яких є законною, як однією із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість виправлення засудженого без відбування покарання. За змістом ст. 75 КК рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (справа «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Що стосується доводів прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність і м'якість призначеного ОСОБА_1 покарання у зв'язку з безпідставним звільненням засудженого на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням, то вони не можуть вважатися обґрунтованими.

Мотивуючі своє рішення про призначення ОСОБА_1 покарання, суд зважив на тяжкість вчиненого злочину, який згідно зі ст. 12 КК є тяжким, обставину, що обтяжує покарання - злочин вчинений у стані алкогольного сп'яніння, а тому призначив ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, яке не є мінімальним у межах санкції ч. 2 ст. 286 КК, а також застосував додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, що є максимальним розміром додаткового покарання.

Разом з тим, з огляду на фактичні обставини справи, а саме те, що дорожня транспортна пригода була скоєна в темний період доби та у складних погодних умовах на проїзній частині, не передбаченій для руху пішоходів, враховуючи дійове каяття засудженого ОСОБА_1, який з метою відшкодування завданих злочином збитків, ще до початку розгляду справи, отримав позику, яку в повному обсязі передав потерпілим та зваживши на дані про особу винного, який є особою похилого віку, має захворювання, яке потребує тривалого лікування, раніше не судимий, за місцем роботи та проживання характеризується позитивно, повністю визнав вину, в результаті чого розгляд кримінального провадження здійснювався в порядку ч. 3 ст. 349 КПК, суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення ОСОБА_1 без ізоляції від суспільства й на підставі ст. 75 КК звільнив його від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки, який є достатнім для того, щоб засуджений в умовах здійснення контролю за його поведінкою довів своє виправлення.

Беручи до уваги добровільну компенсацію ОСОБА_1 завданої шкоди, незастосування щодо нього заходів, пов'язаних з ізоляцією від суспільства, створить більш сприятливі умови для продовження відшкодування й захисту прав та законних інтересів потерпілих, що є одним з основоположних завдань кримінального провадження.

Крім того, встановлено, що ОСОБА_1 під час керування автомобілем порушив тільки пункт 12.3 Правил дорожнього руху, відповідно якого, у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди, що в даному випадку не свідчить про грубе порушення Правил дорожнього руху. Об'єктивну сторону злочину, за який ОСОБА_1 засуджено, становило лише несвоєчасне реагування на небезпечну ситуацію, що вимагала від водія невідкладного вжиття необхідних та можливих заходів для запобігання дорожньої транспортної пригоди. Первинною причиною такої ситуації була поява на проїзній частині потерпілих у місці, не передбаченому для руху пішоходів.

Отже, враховуючи принципи індивідуалізації та співмірності заходу примусу характеру вчинених дій та особі засудженого, призначене ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам статей 50 65 КК, є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів та є домірним вчиненому. Підстав вважати його явно несправедливим через м'якість колегія суддів не вбачає.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у ній доводи, які є аналогічними доводам касаційної скарги, та визнав їх необґрунтованими, навівши належні й достатні мотиви спростування.

Доводи касаційної скарги прокурора про наявність претензії майнового характеру від потерпілих, не є обґрунтованими, оскільки ними, як вирок суду першої інстанції в апеляційній інстанції так і ухвала апеляційного суду в касаційному порядку не оскаржувались.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Переконливих доводів, які б спростовували висновки місцевого й апеляційного судів в частині призначеного покарання ОСОБА_1, а також свідчили б про неможливість виправлення засудженого без відбування покарання у виді позбавлення волі, прокурор у касаційній скарзі не навів.

За таких обставин, касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, колегія суддів

ухвалила:

Ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 22 лютого 2018 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

В. В. Щепоткіна Л.Ю. Кишакевич Н. В. Білик