Історія справи

Постанова ККС ВП від 10.12.2024 року у справі №348/285/23
Постанова ККС ВП від 04.11.2025 року у справі №348/285/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 348/285/23

провадження № 51-4130км24

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

у режимі відеоконференції:

потерпілої ОСОБА_6 ,

представника потерпілої ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_6 на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від

29 травня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022091200000143, за обвинуваченням

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя

АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Вступ

29 травня 2022 року приблизно о 07:40, ОСОБА_8 , керуючи автомобілем марки «Volkswagen Transporter», на ділянці автодороги «Львів - Мукачево», усупереч вимогам Правил дорожнього руху (далі - ПДР), проявив неуважність, не врахував дорожньої обстановки, не обрав в установлених межах безпечної швидкості, перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, а виконуючи обгін попутного транспортного засобу, не переконався в безпечності виконуваного маневру, перетнув суцільну лінію дорожньої розмітки, не вжив заходів для зменшення швидкості автомобіля, у зв`язку з чим допустив зіткнення з попутним транспортним засобом марки Honda Giorno під керуванням ОСОБА_6 , яка внаслідок ДТП отримала тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент їх заподіяння.

Суд першої інстанції кваліфікував дії ОСОБА_8 за ч. 2

ст. 286 КК України та засудив до покарання в мінімальних межах санкції вказаної норми закону з подальшим звільненням від відбування основного покарання з випробуванням з установленим іспитовим строком.

Також стягнув з ОСОБА_8 , зокрема на користь ОСОБА_6 1666,95 грн у рахунок відшкодування майнової шкоди та 146 626,66 грн на відшкодування моральної шкоди. Цим же вироком вирішено долю речових доказів і питання процесуальних витрат, а саме стягнуто з ОСОБА_8 17 000 грн витрат на правничу допомогу на користь ОСОБА_6 .

Апеляційний суд після розгляду скарги представника потерпілої

ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 залишив вирок районного суду без змін.

Не погоджуючись з рішенням апеляційного суду, потерпіла подала касаційну скаргу, в якій посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування ст. 75 КК України, що призвело до невідповідності призначеного засудженому покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі через м`якість і неправильне вирішення заявленого нею цивільного позову в частині стягнення із засудженого на її користь моральної шкоди та суми витрат на правничу допомогу, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції.

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду в порядку касаційного розгляду має відповісти на доводи про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного засудженому покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, і необґрунтованість вирішення заявленого потерпілою цивільного позову в частині зменшення розміру стягнених сум на її користь.

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від

04 березня 2024 року засуджено ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_8 від відбування основного покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю

2 роки, з покладенням певних обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Прийнято рішення стягнути із АТ «Страхова компанія «Мега-Гарант» на користь ОСОБА_6 67 466,34 грн у рахунок відшкодування витрат на лікування, 3373,32 грн на відшкодування моральної шкоди та 117 000 грн у рахунок відшкодування шкоди пов`язаної, зі стійкою втратою працездатності.

Також постановлено стягнути з ОСОБА_8 на користь:

- ОСОБА_6 1666,95 грн у рахунок відшкодування майнової шкоди, 146 626,66 грн моральної шкоди та 17 000 грн витрат на правничу допомогу;

- держави 13 214,60 грн витрат на проведення судових експертиз.

До того ж цим вироком вирішено долю речових доказів у цьому кримінальному провадженні.

Згідно з вироком ОСОБА_8 визнано винуватим у тому, що він 29 травня

2022 року приблизно о 07:40, керуючи автомобілем марки «Volkswagen Transporter», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на ділянці автодороги сполученням «Львів - Мукачево», рухаючись зі швидкістю понад 50 км/год (біля 68,5...74км/год), що перевищує максимально допустиму швидкість у населених пунктах, проявив неуважність, не врахував дорожньої обстановки і стану транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, не обрав в установлених межах безпечної швидкості, перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, а виконуючи обгін попутного транспортного засобу, не переконався в безпечності виконуваного маневру, всупереч вимогам п. 1.1 ПДР, перетнув суцільну лінію дорожньої розмітки, не вжив заходів для зменшення швидкості автомобіля, внаслідок чого допустив зіткнення з попутним транспортним засобом марки «Honda Giorno» під керуванням ОСОБА_6 .

При цьому водій ОСОБА_8 порушив вимоги Правил дорожнього руху, а саме:

п. 1.5., згідно якого, дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків;

п. 1.10 в частині визначення поняття "небезпека для руху" - зміна дорожньої обстановки (у тому числі поява рухомого об`єкта, який наближається до смуги руху транспортного засобу чи перетинає її) або технічного стану транспортного засобу, яка загрожує безпеці дорожнього руху і змушує водія негайно зменшити швидкість або зупинитися;

п. 2.3, в якому зокрема, зазначено, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний:

б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;

д) не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху;

п. 10.1, згідно якого, перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху;

п. 12.1, який вказує, що під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен урахувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним;

п. 12.3, згідно якого у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди;

п. 12.4, відповідно до якого у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.

Розділ 34 Дорожня розмітка:

п. 1.1, у відповідності до якого лінію 1.1 перетинати забороняється.

Порушення водієм ОСОБА_8 ПДР призвели до ДТП, унаслідок якої потерпіла ОСОБА_6 отримала тілесні ушкодження у вигляді закритої травми живота у вигляді травматичного розриву селезінки, закритої травми грудної клітки з множинними переломами ребер, тіла грудини, лівої ключиці, гемопневмотораксом, забою легень, закритої травми грудного відділу хребта у вигляді переломів 8 та 10-го тіл хребців, остистих воротків талі 20-го хребця без порушення функції спинного мозку, забійних ран лівої нижньої кінцівки, синців та саден обох нижніх кінцівок, які належать до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечні для життя в момент їх заподіяння.

Івано-Франківський апеляційний суд ухвалою від 29 травня 2024 року вирок районного суду залишив без змін.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі потерпіла, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування ст. 75 КК України, що призвело до невідповідності призначеного засудженому покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі через м`якість і неправильне вирішення судами заявленого нею цивільного позову в частині стягнення із засудженого на її користь моральної шкоди та суми витрат на правничу допомогу, просить скасувати оскаржуване судове рішення і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції.

Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, потерпіла вказує, що саме звільнення засудженого від відбування основного покарання з випробуванням із установленням іспитового строку не відповідає меті покарання, оскільки засуджений не розкаявся у скоєній ним ДТП, внаслідок якої вона зазнала тяжких наслідків для здоров`я, не відшкодував їй завданої вчиненим ним кримінальним правопорушенням шкоди, при цьому, акцентує на відсутності обставин, що пом`якшують засудженому покарання, а тому його виправлення та перевиховання неможливе без ізоляції від суспільства.

Водночас суть доводів скарги касатора зводиться до незаконності ухвали суду апеляційної інстанції стосовно ОСОБА_8 в частині вирішення заявленого нею цивільного позову, оскільки суд першої інстанції необґрунтовано зменшив розмір відшкодування моральної шкоди з підстав наявності вини як засудженого, так і потерпілої в ДТП, а апеляційний суд не звернув на це уваги.

Крім того, заперечує правильність вирішення цивільного позову в частині стягнення витрат потерпілої на професійну правничу допомогу, оскільки у матеріалах провадження наявні належні докази на підтвердження обсягу наданих правничих послуг, що суд апеляційної інстанції також залишив без уваги.

До того ж стверджує, що апеляційний суд усупереч вимогам ст. 419 КПК України не усунув усіх допущених судом першої інстанції порушень, своє рішення про залишення апеляційноїскарги її представника без задоволення належним чином не мотивував і дійшов передчасного висновку про законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції в оскаржуваній його частині.

Позиції інших учасників судового провадження

У запереченні на касаційну скаргу потерпілої засуджений просить залишити її без задоволення як безпідставну.

У судовому засіданні потерпіла та її представник підтримали касаційну скаргу, а прокурор заперечив щодо її задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, думку потерпілої, її представника та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження і наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга потерпілої підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з вимогами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як установлено в частинах 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Частиною 1 ст. 412 КПК України визначено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

За правилами п. 2 ч. 1 ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є застосування закону, який не підлягає застосуванню.

Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Про застосування апеляційним судом закону України про кримінальну відповідальність в частині призначення засудженому покарання з подальшим звільненням від його відбування та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону в ході постановлення рішення апеляційним судом.

За приписами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України.

Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2 7 КПК України, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства та з урахуванням особливостей, передбачених статтями 404 405 КПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Ухвала апеляційного суду є рішенням вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку, і повинна бути законною, обґрунтованою та вмотивованою. Крім того, ухвала апеляційного суду за своїм змістом має відповідати вимогам ст. 419 КПК України.

Згідно зі ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційній скарзі та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.

Тобто суд апеляційної інстанції повинен перевірити і проаналізувати доводи, наведені в апеляційній скарзі, зіставити їх з наявними у кримінальному провадженні матеріалами та дати на них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. Формальний апеляційний перегляд є несумісним із закріпленими у статтях 2 7 КПК України завданнями та загальними засадами кримінального провадження.

Що стосується матеріалів цього кримінального провадження, то колегія суддів установила, що суд апеляційної інстанції наведених вимог закону не дотримався, залишаючи апеляційну скаргу представника потерпілої без задоволення, належним чином не перевірив усіх доводів, відповідей на них не дав, не провів ретельного аналізу й оцінки обставин, на які посилався апелянт, що є неприпустимим з огляду на вимоги ст. 419 КПК України.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, не погодившись із вироком районного суду, представник потерпілої подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, фактично порушувала питання про зміну вироку суду першої інстанції в частині призначеного засудженому покарання та в частині задоволення заявленого потерпілою цивільного позову.

Так, у поданій апеляційній скарзі представник потерпілої, крім іншого, зазначала про порушення, районним судом загальних засад призначення покарання, оскільки цей суд приймаючи рішення про призначення засудженому покарання з подальшим звільненням від його відбуванням з випробуванням, не врахував тяжкості вчиненого ним злочину, його наслідків, невідшкодованої засудженим шкоди завданої потерпілій, відсутності обставин, що пом`якшують засудженому покарання.

Також апелянт наводила доводи стосовно того, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про часткове задоволення заявленого потерпілою цивільного позову, а саме в частині вирішення питання щодо розміру суми на відшкодування моральної шкоди та витрат на правничу допомогу, оскільки наявні докази на підтвердження заявлених сум.

Після апеляційного перегляду вироку цей суд погодився з рішенням суду першої інстанції про те, що з урахуванням характеру порушення правил безпеки дорожнього руху, наслідків, що настали для потерпілої (ІІ група інвалідності), необережного характеру кримінального правопорушення, яке є тяжким злочином, характер дій обох учасників ДТП, засуджений заслуговує на покарання, яке він не має відбувати реально.

Проте апеляційний суд, погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині призначеного засудженому покарання з подальшим звільненням від відбування основного покарання з випробуванням, належним чином не перевірив аргументів, які апелянт наводила в поданій скарзі, хоча їх перевірка та подальша об`єктивна оцінка впливає на визначення судом покарання.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до Основного Закону України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ч. 1 ст. 3 Конституції України).

Приймаючи рішення про правильність звільнення засудженого від відбування основного покарання з випробуванням, суд апеляційної інстанції

не з`ясував питання стосовно наявності/відсутності обставин для звільнення засудженого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, свої мотиви прийнятого рішення не обґрунтував.

У свою чергу, колегія суддів звертає увагу на те, що в ході вирішення питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням суду потрібно належним чином дослідити й оцінити всі обставини, які мають значення для справи, обґрунтувати можливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства.

Крім того, колегія суддів зауважує, що суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про залишення без задоволення скарги представника потерпілої, також залишив поза увагою доводи, зокрема, щодо неправильного визначення розміру суми на відшкодування потерпілій моральної шкоди та формально погодився з рішенням суду першої інстанції в цій частині.

Разом з тим варто зазначити, що суду апеляційної інстанції під час перегляду вироку суду першої інстанції в частині вирішення заявленого цивільного позову на користь потерпілоїнеобхідно врахувати те, що згідно з положеннями п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода може полягати в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

При цьому суд зобов`язаний усебічно, повно й об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати характер і розмір витрат, зумовлених злочином, установити причинний зв`язок між діянням і шкодою, що настала, і дати у вироку належну оцінку таким обставинам.

Однак, як убачається з мотивувальної частини рішення суду апеляційної інстанції, погоджуючись з розміром відшкодування моральної шкоди потерпілій, зменшеним судом першої інстанції, апеляційний суд повною мірою не урахував характеру вчиненого кримінального правопорушення, його наслідків для потерпілої, глибини та тривалості моральних і фізичних страждань потерпілої, пов`язаних із вчиненням щодо неї протиправних дій засудженого, зокрема того, що унаслідок ДТП вона отримала тяжкі тілесні ушкодження, які призвели до тривалого лікування і в результаті чого їй встановлено ІІ групу інвалідності, що вплинуло на її життя.

Колегія суддів не погоджується з висновком апеляційного суду і вважає, що розмір відшкодування моральної шкоди не було визначено із засад розумності, виваженості та справедливості, з урахуванням фізичних і моральних страждань потерпілої, конкретних обставин справи, наслідків учиненого злочину.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції, постановляючи рішення, порушив вимоги кримінального процесуального закону, це рішення за змістом не відповідає законодавчим приписам кримінального процесуального закону, відповідно до яких суд апеляційної інстанції повинен перевірити й надати оцінку всім доводам, викладеним в апеляційних скаргах.

Отже, колегія суддів вважає, що апеляційний розгляд кримінального провадження стосовно ОСОБА_8 здійснювався формально, без з`ясування належним чином усіх обставин, необхідних для перевірки доводів апеляційної скарги представника потерпілої, а тому ухвалу апеляційного суду не можна визнати законною, обґрунтованою і вмотивованою.

Таким чином, під час апеляційного розгляду матеріалів цього кримінального провадження допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, а тому колегія суддів, також вважає, що висновки суду апеляційної інстанції про правильність застосування районним судом ст. 75 КК України, що стало результатом звільнення засудженого від відбування основного покарання з випробуванням із встановленим іспитовим строком, є передчасними, як і рішення про правильність зменшення суми на відшкодування потерпілій моральної шкоди.

Водночас колегія суддів зазначає, що у зв`язку із скасуванням судового рішення і призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції розгляд цього кримінального провадження не завершений, а тому під час апеляційної процедури суд має вирішити питання про розмір витрат на оплату потерпілою професійної правничої допомоги з метою її відшкодування з урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої в постанові від 26 червня

2024 року (справа № 686/5757/23, провадження № 14-50цс24).

Отже, колегія суддів установила неправильне застосування апеляційним судом закону України про кримінальну відповідальність, а саме положень ст. 75 КК України, що призвело до м`якості покарання, та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, оскільки оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає приписам статей 370 419 КПК України.

Тому доводи касаційної скарги потерпілої в цій частині є слушними.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З урахуванням наведеного, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню на підставі пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК України з призначенням нового розгляду кримінального провадження в суді апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду кримінального провадження апеляційному суду слід врахувати вказане вище, ретельно перевірити доводи, викладені в апеляційній скарзі представника потерпілої і прийняти законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідатиме вимогам статей 370 419 КПК України.

Колегія суддів зазначає, що призначене ОСОБА_8 покарання із застосуванням ст. 75 КК України за вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, з урахуванням його тяжкості, даних про особу засудженого й відсутності обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, слід вважати м`яким.

Що стосується інших доводів, на які посилаються потерпіла у касаційній скарзі, то, враховуючи, що ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню, крім іншого, через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, зокрема ст. ст. 370 419 КПК України, тому ці доводи підлягають перевірці.

Касаційна скарга потерпілої підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433 434 436 438 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу потерпілої задовольнити.

Ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 29 травня 2024 року щодо ОСОБА_8 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3